Потреба в контролі

24 April, Розділ Новини, переглядів 1 796

У всіх областях України вкорінилася практика висівання соняшнику по соняшнику, кукурудзи по кукурудзі, стернових по стернових. Частка соняшнику в структурі посівних площ південних областей сягнула 20-35 відсотків, та й у центральних вона зашкалювала. Щоправда, хлібороби старої школи намагалися дотримуватися сівозмін, запроваджували ґрунтозахисні технології. Але вони, на жаль, становили меншість. Земля заволала про допомогу. Ще років десять такого хижацького господарювання — і від уславлених українських чорноземів залишиться тільки спомин, попереджали вчені. Було очевидно, що землекористування треба якось впорядковувати. Мабуть, жодній проблемі ще не було приділено стільки уваги, як цій. Та в результаті законодавці й урядовці довели її розв’язок до абсурду.
Цей процес розпочався ухваленням у 2001 році Земельного кодексу. Протягом наступних десяти років була ухвалена ще низка законів.
Згідно з цими документами, землекористувачі зобов’язані були замовляти проекти землеустрою для забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозмін і впорядкування угідь, робити це за власні гроші та з допомогою спеціалізованих приватних організацій. Проте для більшості аграріїв тарифи землевпорядних фірмочок (30-90 грн/га) виявилися не по кишені. Окрім того, виробники не одержували жодних гарантій наукової якості цих проектів та їх довговічності, оскільки в разі збільшення або зменшення орендованих площ документи треба було переробляти.
Трохи пооббивавши пороги землевпорядних фірм і зрозумівши безглуздість цієї новації, аграрії махнули на неї рукою, незважаючи на те, що над ними зависла сокира адміністративного покарання. Тобто нібито благий намір — розв’язати проблему впорядкування сівозмін і за рахунок цього захистити ґрунти від подальшої деградації, фактично перетворився на пута для аграріїв.
Проте кілька днів тому їх було розірвано. Президент України підписав «Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», який скасовує обов’язковість нормативів оптимального співвідношення культур у сівозміні. Тобто те, що досі було обов’язковим, тепер стало добровільним. Аграрії вітають ліберальний поворот у земельному законодавстві, а от що скаже з цього приводу наука, і головне — як це вплине на стан ґрунтів?
— Ті закони і відповідна постанова були мертвонародженими, бо не мали простих і незабюрократизованих механізмів утілення, — пояснює доктор сільськогосподарських наук, академік НААНУ Олександр Іващенко. — Мені не зрозуміло, чому цю справу було віддано на відкуп приватним фірмам, а не державним установам, наприклад, регіональним Інститутам землеустрою. Таким чином хороший задум було скомпрометовано. Однак проблема залишається. Внаслідок недотримання елементарних агрономічних вимог щодо чергування культур сільськогосподарські вгіддя продовжують деградувати. Тим часом і земля вимагає, і здоровий хліборобський глузд підказує, щоб кожне господарство мало оптимальну структуру посівів, дотримувалося певного набору культур у суворій послідовності. Ми сьогодні бачимо, що розвиток озимих зернових навіть одного сорту, в залежності від попередника, може бути різним — від півтора до п’яти стебел у кущі. Найгірший стан площ, де попередником була кукурудза, соняшник чи стернові. Рік у рік зменшуються перехідні запаси вологи в ґрунті та гумусу, збільшується кількість шкідників і хвороб. А тому треба запровадити прозорішу, простішу і, головне, дешевшу систему контролю за землекористуванням. Не можна забувати, що сівозміна забезпечує всім культурам у ротації більш оптимальні умови вегетації. Ця система перевірена тисячолітньою хліборобською практикою…
У збереженні ґрунтів мали б бути найбільш зацікавлені держава і власник конкретної ділянки. Першій дісталися у спадок інструменти контролю у вигляді сільськогосподарської і екологічної інспекцій. У свою чергу й селяни мали право вимагати аналізу ґрунтів перед укладанням угод і після цього, проте далеко не всі ним користувалися. Представники сільгоспінспекції теж нерідко закривали очі на порушення, якщо їм клали до кишені винагороду за мовчання. Та все ж механізм контролю за використанням земель був. Його треба було вдосконалювати, а не знищувати. Після так званого спрощення бізнесового законодавства в договорі оренди землі визначаються власник, орендар, розмір ділянки і орендної плати. І більше ніяких вимог. Сільгоспінспекцію ліквідовано. Обов’язковість сівозмін скасовано. Земля залишилася без захисту.
Цілком імовірно, що через десять років Україна досягне омріяного 100-мільйонного зернового рубежа, але за цей період її неоціненні чорноземи можуть деградувати. Закон про дерегуляцію бізнесу, за оцінками експертів, містить чудові прогресивні пропозиції, проте в питаннях контролю за землекористуванням є помилки. Їх треба негайно виправити. Але як? Із приводу цього у середовищі експертів і законодавців починається нова дискусія. В центрі уваги законопроект № 1659 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму контролю держави за збереженням родючості ґрунтів». Схоже, що списів буде поламано чимало. Виникає побоювання, що розв’язання простої проблеми можуть знову заплутати настільки, що її доведеться розрубувати, як це зроблено законом про дерегуляцію.
Міністерство аграрної політики і продовольства України вважає механізми контролю, запропоновані в законопроекті № 1659, оптимальними. Але, на думку начальника відділу загального землеробства Мінагропроду Анатолія Рудюка, вони мають поєднуватися з економічними методами захисту землі.
— В законі «Про охорону земель» є прекрасна стаття 27-ма під назвою «Економічне стимулювання заходів, спрямованих на збереження та відновлення родючості ґрунтів», згідно з якою сільгоспвиробникам, які щорічно займаються підвищенням їх родючості і за результатами п’ятирічних хімічних обстежень мають позитивну динаміку основних показників, обіцяно податкові преференції, і навпаки — суворі штрафні санкції, якщо недбале господарювання призвело до погіршення родючості, — говорить фахівець. — Але щоб ця стаття почала діяти, потрібно розробити і затвердити Національну програму охорони, збереження і відновлення родючості ґрунтів. Закон передбачає, що на місцевому рівні теж можуть бути прийняті відповідні програми. До речі, левова частка плати за землю мала б іти на охорону земель, проте сьогодні кошти, одержані за цією статтею, розпилюються. Ця економія може нам дорого коштувати в майбутньому…
Держава, наука, аграрії і селяни сьогодні мають об’єднати зусилля, аби знайти оту омріяну золоту середину: щоб земля була сита і аграрний бізнес міцний.