Директор Інституту рису: Минулого сезону Китай хотів купити 10 тисяч тонн українського рису

23 February, Розділ Новини, переглядів 2 160

Чи має Україна потенціал у збільшенні площ під рисом та урожайності, а також чому іноземці люблять вітчизяний продукт, розповів директор Інституту рису НААН Володимир Дудченко.

Після анексії Криму багато аналітиків агрогалузі всерйоз заявляли, що рисівництво в Україні занепаде. Що ж на разі відбувається у галузі?

- Можу сказати, що ми однозначно не у занепаді. Звичайно ситуація складна, адже 50% площі під рисом знаходились саме на Кримському півострові, проте ми поступово намагаємось нарощувати виробництво і завдяки новим площам і через збільшення урожайності.

Наскільки на сьогодні держава забезпечена рисом? Скільки його зібрали за результатами минулого сезону?

- Власним виробництвом ми забезпечуємо 40% рису від внутрішньої потреби. Зібрали минулоріч близько 50 тисяч тонн зерна з площ у 12 тисяч га, середня залікова урожайність була на рівні 57 ц/га. Найбільші площі на разі зосереджені у нас, на Херсонщині, – понад 7,5 тисяч га. Лідерами з виробництва та площ є наш ДПДГ "Інститут рису" із площею у 1,5 тис. га, другі – підприємство "Маяк" з Одещини, що має 1,2 тис. га.

Тож як плануєте розвивати рисівництво в Україні надалі?

- Нашим основним завданням на сьогодні є забезпечення України 100% українським продуктом. Проте, законодавчі перепони та невпевненість виробників у завтрашньому дні не дають нам цього зробити. Українське рисівництво як галузь на сьогодні забуте, ми хіба що отримуємо нижчий тариф на воду – вартість подачі утричі менша, ніж під інші культури. Проте ми рук не складаємо, скоріше навпаки – розиваємось наперекір обставинам.

Які успіхи вашого інституту у розвитку галузі?

- Інститут у нас галузевий, відповідає за наукове забезпечення усієї галузі рисівництва. Він не є великим, проте дуже професійний. Сьогодні у нас працює 67 осіб, із них 30 докторів і 15 кандидатів наук. У нас у підпорядкуванні є два дослідних господарства – вони вирощують насіння не лише рису, а й інших зернових культур.

Лідером за площами під рисом залишається південь, а чи можна розвивати рисівництво у інших регіонах?

- Безумовно так. Це абсолютний міф, що потенціал у рисівництві має лише південь, Одещина чи Херсонщина. Насправді, ареал значно більший. Вже третій рік поспіль ми займаємось впровадженням технології вирощування рису на краплинному зрошенні за схемою "соя-рис-кукурудза-рис". Це дає можливість отримувати у господарствах під 100 тонн рису з одного га. Для того, аби максимально наблизити практику до світових стандартів ми працюємо іще з 11-ма країнами, які уже мають подібний досвід. Минулого року ми у Інституті навіть проводили міжнародний семінар, на який з’їхались фахівці, що займаються цією проблематикою із Бразилії, Японії, Туреччини, Ізраїлю, .

В Україні використовують лише вітчизняні сорти рису чи послуговуються і іноземними?

- На 90% підприємці використовують на полях сорти нашої вітчизняної селекції, іще трохи використовуємо російських сортів, які ще раніше були завезені з Криму. Результати, які ми отримали по краплинному зрошенню у наших українських сортів, одні із найкращих – деякі, наприклад "Консул", "Маршал" та "Преміум" дали по 14 тонн рису з га. Це високопродуктивні сорти, які практично не уражуються хворобами. Серед інших наших новинок ранньостиглі сорти "Корсар" та "Лазурит", які дозволяють рано звільнити поле і приміром, висівати як послідовник озиму пшеницю.

А що стосується експорту? Чи цікавить взагалі когось рис із України?

- Для того, аби налагодити бодай мінімальний експорт ми повинні самі виробляти достатньо – тому пріоритет наразі за внутрішнім покупцем. До нас звертаються покупці із Білорусі, Туреччини, Греції, Молдови, які раніше постійно купували у нас рис коли виробництво було на рівні 150 тисяч тонн. Ще декілька років тому з нашого порту Скадовськ відправляли по 30-40 тисяч тонн рису. Минулого сезону я отримав пропозицію продати 10 тис. тонн рису до Китаю, проте жодна компанія в Україні сформувати таку партію одночасно не змогла, і контракт провалився. Тут потрібно або кооперуватися, або іще рости.

Тому поки що про Україну, як про експортера рису говорити передчасно. Скажу, що наша якість і ціна цілком конкурентна на світовій арені. Наші сорти для споживання нічим не відрізняються від закордонних – ми неодноразово отримували медалі за якість на міжнародних виставках. Все залежить лише від кулінарних особливостей певних країн. Так, у Італії потребують спеціального рису для різотто, у Іспанії – для паельї, у Японії – для суші. По цим товарним позиціям є дефіцит, але заповнити ми його не зможемо, через кліматичні та технологічні особливості нашої зони.

А як щодо вартості українського рису?

- Раxxxте самі – при собівартості до п'яти тисяч гривень за тонну фірми-оператори продовольчого ринку пропонують по 7-7,5 тисяч гривень за тонну рису-сирцю, і по 13,5 тисячі гривень – за тонну шліфованої та висушеної крупи. Отже, це цілком окупний і прибутковий бізнес.

Чому ж таки при таких перспективах площі під рисом ростуть настільки повільно?

- Як на мене, аграрії просто не зосереджують на ньому увагу, вважаючи рис дуже затратним і неперспективним. Технологія вирощування рису на зрошенні досить нова, але, тим не менше, ми уже маємо 6-7 господарств, які пробують її у себе. Витрати на 1 га можуть бути на рівні $2-2,5 тис/га, але вони амортизуються не за один рік. Так, зі старту вирощування на краплинному зрошенні може коштувати у 2,2 рази більше, аніж за звичайною технологією, але як приємний бонус –урожайність виправдовує усі очікування, рослини можуть використати увесь свій агрономічний потенціал.

Тоді окупність таких проектів наступає за три роки. До нас звертаються господарі із Полтавщини та Дніпропетровщини – уже у цьому сезоні там запрацюють нові рисівничі підприємства. Більше того, до нас надіслали запити дві австрійські та одна німецька компанія. Ми зараз передаємо туди насіння і вони будуть вирощувати рис за нашою технологією у себе. Європейці бачать у нас стабільного партнера із гарною репутацією, тож хочуть вкладати у цей напрямок гроші та працювати.

Які іще проблеми окрім високих витрат стають для виробника таким собі каменем спотикання при вході у цей напрямок бізнесу?

Дуже чітко слід контролювати всі елементи технології та якість свої води – повинно бути менше ніж 1 г солі на літр, а також рівномірність і вирівненність рельєфу поля – схили не допускаються.

Ірина Глотова
//agravery.com/uk/posts/show/direktor-institutu-risu-minulogo-sezonu-kitaj-hotiv-kupiti-10-tisac-tonn-ukrainskogo-risu?utm_source=newsletter&utm_medium=email&utm_campaign=pro_sekreti_pributkovogo_virobnictva_cukru_yak_ne_pomilitisya_z_organizaciyeyu_kooperativu_ta_yak_verba_mozhe_zaminiti_gaz&utm_term=2017-02-23