- Власним виробництвом рису Україна забезпечує 40% від внутрішньої потреби
- На Півдні виростили рис із рекордною врожайністю
- Китайці хочуть їсти український рис
- ХЕРСОНЩИНА ОЧІКУЄ РЕКОРДНИЙ ВРОЖАЙ РИСУ
- Сорти рису вітчизняної селекції займають в Україні понад 80% площ
Аби ще й уряд розумів: про урожай 2018
Після
тривалого літньо-осіннього затишшя знову сповнилися потужного рокоту рисові
чеки і поля Північного Причорномор’я — розпочалися жнива. Якими вони будуть,
навряд чи й синоптики скажуть. У перші дні збирання цінної круп’яної культури
світило сонце, а в понеділок задощило. Надовго чи ні, знає хіба що циклон, що
насувається з Атлантики і вже обіцяє перші приморозки…
ПОПРИ складні погодні умови весни і особливо літа рис віддячує аграріям і за їхні труди, і за вкладені кошти, і за «золоту» (уряд постарався!) дніпровську воду.
Першу тисячу тонн білого зерна намолотили комбайнери державного підприємства «Дослідне господарство Інституту рису НААН». Урожайність — за 60 центнерів з гектара.
— Завважте, що жнивувати ми розпочали не з кращих площ, — зауважує заступник директора із меліоративних та екологічних питань кандидат сільськогосподарських наук Володимир Корнбергер. — Надіємося на те, що з намолотами все буде гаразд і «своїх» близько 5 тисяч тонн білого зерна ми візьмемо.
У цю пору головна персона на жнивах — механізатор. Техніка — само собою. На зміну колишнім російським «Кубаням», які своє давно відробили, прийшли сучасні набагато досконаліші «Нью Холланди».
— Не застряє? — запитую у комбайнера Анатолія Бондаря, для котрого нинішні жнива — двадцять п’яті.
— Пре як танк! — по-простому відказує механізатор. — Можете в хлопців запитати…
Принагідно цікавлюся в Анатолія, чому не видно на жнивах бодай одного херсонського «Скіфа», спеціально сконструйованого для збирання рису («Скіф» тут кілька років тому випробовували у виробничих умовах). На ділі вийшло, що машина не менш сира, ніж болото у чеках.
— Заїде в болото і тут же на пузо лягає, — кидає на ходу механізатор,
Нині рисосійна галузь в Україні переживає другий етап свого відродження. Йдеться не лише про відновлення діючих колись рисових систем, а й про впровадження новітніх технологій, зокрема крапельного зрошення, яке дає змогу вирощувати «сарацинське просо» не лише у «традиційних» Скадовському і Каланчацькому районах, а й пустельному Олешківському і «овочевому» Каховському.
Співробітники Інституту рису НААН твердять, що саме крапельне зрошення гарантує вирощування рису на площах, не пов’язаних із наявними зрошувальними системами, а також на земельних угіддях із різними типами ґрунтів і рельєфами, включаючи землі, малопридатні для вирощування традиційних культур. А це, вважають теоретики меліорації, дасть змогу в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях збільшити площі земель для вирощування рису до 250 тис. га. Одначе…
У сусідній з Україною Туреччині рис на крапельному зрошенні вирощують ось уже більше десяти років і не гріх би поцікавитися там, на іншому березі Чорного моря, чи не доведе ця технологія зрошення (особливо високомінералізованими водами того ж Інгульця) до того, що наші серйозно деградовані ґрунти «підсядуть» так, що на ній і будяки не ростимуть?..
Рисові жнива у розпалі. Мчать вантажівки з поля на базу — токове господарство. Воно нагадує невеличке містечко з ретельно вибіленими стінами складів, контурами котельні, інших допоміжних споруд. Тут вологе зерно, пройшовши всі технологічні етапи переробки, пакується у фірмову тару або ж складується на зберігання.
— Щороку ми переробляємо приблизно 5 тисяч тонн рису на крупу, а також готуємо насіння для власних потреб і на реалізацію, — пояснює завідуючий током Микола Мосійчук. — При переробці, звісно, є і відходи — рисова січка і мучиця. Січку, як і крупу, відправляємо на продовольчий ринок, а мучицю — на власні молочнотоварну і свиноферму. Навіть рисове лушпиння і те реалізуємо. Тому можна твердо казати про те, що виробництво у нас безвідходне.
Рвучкі холодні вітри з Чорного моря і суші женуть по небу важкі осінні хмари. Наввипередки їм — комбайни, які, здається, набагато вправніші від небесних всюдиходів. Хоч комбайнам і важче. Іде вітчизняний рис, стверджуючи одне: рисосіяння для України — це та галузь, яка має гарні перспективи. І аби ще й уряд це розумів, не накидаючи, скажімо, на і без того дорогу воду на зрошення і своїх «п’ять копійок», то ми могли б і всю Європу рисовою кашею годувати.
//www.silskivisti.kiev.ua
