Доповідь голови АСУ Геннадія Новікова на урочистих зборах з нагоди 40-річчя з дня створення Аграрного союзу України (14 грудня 2011 року)

18 December, Розділ Новини, переглядів 2 184

Глибокошановна селянська громадо!

Сьогодні ми зібралися в цій залі щоб відзначити 40-річчя утворення самоврядного об’єднання сільськогосподарських товаровиробників України.

У грудні 1971 року представники усіх 25 областей країни провели Установчі збори, на яких утворили Раду колгоспів Української РСР, затвердили Положення про цю нову на той час за статусом недержавну структуру і обрали керівні органи. У січні наступного року Положення про Раду колгоспів затвердила Рада Міністрів України.

Рада колгоспів, як виборний громадський орган, була створена з метою розвитку демократії, обговорення найважливіших питань діяльності колективних господарств.

Ця самоврядна структура опікувалася роботою міжгосподарських будівельних організацій, комбікормових заводів, насіннєвих та інкубаторно-птахівничих станцій, сільських комунгоспів і міжколгоспних оздоровниць, спортивних комплексів, районних юридичних груп та інших міжгосподарських структур.

У червні 1987 році головою Ради колгоспів був обраний Моторний Дмитро Костянтинович – найдосвідченіший організатор колгоспного виробництва країни, голова приватно-орендного кооперативу «Зоря» Білозерського району Херсонської області, Герой України, двічі Герой Соціалістичної Праці, який впродовж п’яти років з честю виконував роль селянського лідера країни.

З набуттям нашою країною незалежності, в діяльності Ради розпочався новий період. 14 лютого 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», яким були визначені правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства.

У відповідності до зазначеного закону Всеукраїнська конференція представників колективних сільгосппідприємств 16 грудня 1992 року реформувала Раду колгоспів Української РСР у Всеукраїнську раду колективних сільськогосподарських підприємств і обрала її головою Боровика Олександра Григоровича – керівника колективного господарства імені Свердлова Коропського району Чернігівської області, Героя України, Героя Соціалістичної Праці, який впродовж 17 років дбав про захист селянських інтересів. Ввійшло в практику проведення виїзних засідань Ради, на яких обговорювались проблеми галузі і регіонів. З найбільш актуальних питань проводилися робочі зустрічі з Президентом України, Прем’єр-міністром України, спільні засідання з колегією міністерства та профільним Комітетом Верховної Ради України.

У лютому 2009 року очільником Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств, став Карасик Юрій Михайлович, який багато зусиль доклав до узгодження позицій і дій розрізнено існуючих галузевих та професійних асоціацій і організацій аграрного спрямування.

Всеукраїнський союз був реформований в Аграрний союз України.

Шановні колеги!

Цілком зрозуміло, що кожен із моїх попередників вносив свій вклад у загальну справу, захищаючи права і відстоюючи інтересів селян, за що заслуговують найвищої вдячності.

За період функціонування самоврядна селянська структура пережила різні часи. Особливо складними були 90-ті роки минулого століття. Перші роки молодої української держави були насичені багатьма різноплановими подіями.

Органи державного управління і влади, замість реальної, системної підтримки, яку мають аграрії в країнах цивілізованого світу, українським селянам, як панацею від усіх бід та вихід із кризи, силоміць нав’язували лиш одне - поспішні реформи.

Реформатори, не маючи уяви, до яких страшенних непоправних наслідків призведуть руйнівні реформи, нібито під благодійним гаслом розорили і розтрощили великотоварні сільськогосподарські підприємства, які були економічним фундаментом країни.

Агропромисловий комплекс України в перші роки незалежності без державної підтримки в умовах обмеженої фінансової можливості, доступу до кредитних ресурсів поступово занепадав. Село було кинуте напризволяще.

Потрібен був пошук нових шляхів розвитку цієї вкрай важливої для країни галузі.

Верховна Рада України 18 грудня 1990 року прийняла рішення «Про земельну реформу», проте це не принесло бажаних наслідків, село стрімко деградувало, економічна ефективність аграрного виробництва залишалася вкрай низькою.

Різко скоротилося виробництво зерна, цукрового буряка, м’яса, молока в громадському секторі, почала зростати питома вага селянських господарств.

Прийнятий 3 грудня 1999 року Указ президента України «Про негайні заходи з прискорення реформування аграрного сектора економіки» радикально змінив ситуацію на селі, прискорив процес трансформації відносин власності, проте викликав гострі суперечки в суспільстві та неоднозначну його оцінку селянами.

Спроби вплинути на ці процеси діючої на той час Всеукраїнської Ради колективних сільськогосподарських підприємств бажаних наслідків не дали, до думки цієї організації ніхто не прислуховувався, її дії були нерішучими, не вистачало згуртованості та конструктивних пропозицій.

Слабо керований процес трансформації колишніх колгоспів та радгоспів у ринкові структури, засновані на приватній власності на землю та майно, призвів до розпаду більшості господарюючих суб’єктів, практично повної втрати виробниками своїх, обслуговуючих галузь структур з переробки та зберігання продукції, будівництва, механізації, хімізації, відпочинку та ін.

Стрімко знизився рівень життя на селі, зросло безробіття, занепала соціальна сфера.

Сліпа віра, що продовольчі потреби держави вирішать селяни з лопатою, до чого закликали окремі урядовці та й науковці, закінчилися крахом.

Не змогли твердо стати на ноги і фермерські господарства в умовах відсутності доступу до кредитних ресурсів та державної підтримки.

Проте і за цих умов багато керівників зуміли знайти шляхи виходу із такої ситуації, вписалися у вимоги ринку, зберегли свої господарства, трудові ресурси, соціальну сферу на селі.

Реорганізація певною мірою сприяла пожвавленню роботи структури.

Самоврядні селянські структури стали відігравати помітну роль в житті українського села та функціонуванні аграрної галузі, активізувалась їх діяльність, посилився вплив на стан справ на місцях. У багатьох регіонах самоврядні структури очолили нові, більш професійні і активніші керівники, за нашими рекомендаціями широко практикувалось затвердження їх членами колегій районних і обласних державних адміністрацій.

Селянська спільнота за час свого існування виховала плеяду хліборобських талантів – знаних організаторів виробництва. У непростих умовах переходу до ринкової економіки вони зберегли цілісність майнових комплексів, трудові колективи, соціальну сферу. Очолювані ними господарства були і залишаються основою галузі. Кращі керівники сільгосппідприємств - голова Всеукраїнської ради Боровик Олександр Григорович, почесний голова Моторний Дмитро Костянтинович, заступник голови Петринюк Василь Андрійович та голови регіональних структур Гришко Зінаїда Михайлівна, Дідківський Володимир Олександрович, Коросташов Олександр Григорович, Корост Тетяна Михайлівна, Криворучко Анатолій Тихонович, Васильченко Микола Семенович та інші стали Героями України.

Про авторитет селянських активістів свідчить обрання їх депутатами рад різних рівнів. Ряд голів регіональних селянських структур були призначені на посади райдержадміністрацій та начальників головних управлінь агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій.

Колишні голови обласних об’єднань Михайло Васильович Вишиванок очолює Івано-Франківську обласну державну адміністрацію, а Анатолій Степанович Даниленко успішно працює ректором Білоцерківського аграрного університету.

Багато з них присутні у цьому залі, портрети кращих із Золотою Зіркою Героя України розміщені на почесному місці у Міністерстві аграрної політики та продовольства України.

Процес формування нових структур проходив складним шляхом. На першому етапі термін «великотоварне виробництво» був непопулярним і виключений із ужитку діючого на той час керівництва.

Було декілька спроб врегулювати роботу професійних і міжпрофесійних організацій законодавчо, проте завершити її не вдалося. Верховна Рада представлений проект Закону відхилила. І сьогодні ми працюємо над новим проектом закону про громадські об’єднання в АПК.

Практика роботи Всеукраїнського союзу тільки в колі сільськогосподарських товаровиробників довела свою неефективність, адже багато питань, пов’язаних з переробкою, зберіганням та реалізацією продукції, вимагали узгоджених дій всіх учасників ринку.

Тому, Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств у 2009 році, як уже відмічалось, був реорганізований в Аграрний союз України, до складу якого ввійшло ряд професійних організацій, що дало можливість працювати більш злагоджено, координуючи свої дії з цими структурами.

Проте, життя постійно ставить нові вимоги перед товаровиробниками, а, відповідно, і перед громадськими об’єднаннями, до складу яких вони входять.

В процесі реформування діючі на той час сільськогосподарські підприємства через необізнаність практично втратили переробні та обслуговуючі підприємства, і у подальшому опинилися в оточенні монопольних структур. Тепер це ускладнює умови господарювання, призводить до значних збитків при реалізації продукції.

Історично, взаємовідносини сільськогосподарських підприємств з переробниками, зерноторговими компаніями, торгівельними та іншими бізнесовими структурами набувають гострого протистояння, їх потрібно вибудовувати наново, в інших економічних реаліях. Закономірно, що вирішення цих протиріч можливе в умовах спільного пошуку шляхів їх розв’язання на взаємовигідних умовах.

Одним з найбільш ефективних заходів на цьому шляху повинно стати кооперування сільськогосподарських підприємств і створення на цій основі власної інфраструктури з переробки, зберігання та реалізації продукції, вибудова рівноправних партнерських відносин з усіма учасниками ринку.

Такий процес розпочався, але протікає він повільно. Для його прискорення потрібна державна підтримка і відповідне законодавче забезпечення, а найголовніше – ініціатива керівників підприємств.

В жорстких умовах ринку наше найслабкіше місце – це інертність, роз’єднаність, відсутність взаємодовіри, неспроможність домовитись перш за все між собою. Все це разом не дає змогу формувати єдину, спільну позицію для захисту економічних та громадсько-політичних інтересів.

Розуміючи, що економічні інтереси більш дієві, Рада Аграрного союзу України прийняла рішення про створення Асоціації зернових кооперативів. Як ви знаєте, ми створили сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Козацький зерновий союз».

Мета – об’єднання зусиль задля зменшення впливу посередницьких структур на фінансово-економічні результати товаровиробників через кооперування окремих видів господарської діяльності.

Скажу відверто – справа ця непроста через різні колізії діючого законодавства та ментальність наших керівників. Проте сьогодні в складі кооперативу понад 250 господарств з 14 регіонів, які обробляють понад 1 млн. га землі.

Напрацьовуємо певний досвід, пробираємось через терни законодавчого поля, обростаємо новими зацікавленими керівниками.

Все це свідчить про те, що тема вкрай актуальна, як кажуть, на часі. Наші дії не всім подобаються – хтось почував себе вільготно на селянській дорозі, ставив свої вимоги, диктував, вимагав, як це робить кожний монополіст. Тепер це поступово, неохоче починає відходити в минуле. Ми готові до такого сприйняття, будемо переконувати у нашій правоті, рухатись тільки вперед.

Аграрний союз вніс пропозицію передбачити у Державному бюджеті на 2012 рік підтримку обслуговуючих операцій, і ми отримали в цьому питанні підтримку міністерства. Маємо підтримку, профільного комітету Верховної Ради України, і не скористатись цим було б грішно.

Вважаю: чим більше ми будемо залучати керівників господарств до вирішення конкретних питань життя і діяльності господарюючих суб’єктів, тим вищим буде авторитет нашої організації.

Діюча структура Аграрного союзу України успадкована від колишньої Ради колгоспів Української РСР, і в нинішніх умовах не відповідає потребам своїх членів, структурним перетворенням, що відбулися в процесі реформування сільського господарства на основі приватної власності на землю та майно.

За роки незалежності в сільському господарстві утворені особисті селянські, фермерські господарства, а також товариства з обмеженою відповідальністю, приватні, приватно-орендні, кооперативні структури, агрохолдинги тощо.

В процесі такої трансформації у ряді районів України Ради сільськогосподарських підприємств саморозпустились.

Структурні зміни в організації виробництва не стабільні, вони постійно вдосконалюються відповідно до вимог ринку, фінансових можливостей господарств та інвестиційних вливань.

Багато структур створено за участю іноземного капіталу, обсяги якого з року в рік збільшується.

Ми вважаємо, що за цих умов в рамках Аграрного союзу доцільно сформувати декілька виробничих блоків для опрацювання перспектив розвитку окремих галузей і АПК в цілому, механізмів ціноутворення, шляхів реалізації продукції, врегулювання спірних проблем, земельних відносин. Тут могли б зустрічатися як виробники сировини, так і її покупці.

Таким чином, Аграрний союз стане тим майданчиком, на якому могли б вести діалог спеціалізовані асоціації та об’єднання як сільськогосподарських підприємств, так і переробників та покупців.

На наш погляд це могли б бути такі блоки:

1 блок – рослинництво та переробка

2 блок – тваринництво та переробка

3 блок – матеріально-технічне забезпечення

4 блок – земельні відносини

5 блок – міжнародне співробітництво

Пропонується включати в цю роботу діючі асоціації і об’єднання, що ввійшли до складу Аграрного союзу, а також провести переговори із структурами, які діють самостійно, про залучення їх до цієї роботи.

Слід більш активно залучати прямих членів до складу союзу, керівників сільськогосподарських, переробних та торгівельних підприємств, Аграрного фонду, Держкомрезерву, біржових та інших структур.

Перебудова Аграрного союзу України на таких засадах сприяла б розв’язанню наявних проблем на всьому ланцюжку – від виробництва до переробки, зберігання та реалізації продукції, в більшій мірі відповідала б інтересам товаровиробників, позитивно позначалась би на авторитеті Аграрного союзу України серед учасників ринку, влади та споживачів.

В своїй роботі Аграрний союз України постійно співпрацює з Агропромисловим союзом Росії та Білорусії, розвиває зв’язки із спорідненими структурами інших країни. Проте скажу відверто, що наша міжнародна діяльність вимагає серйозного покращення. Можливості Аграрного союзу України використовуються не сповна, а потреба в цьому зростає з року в рік.

Найбільш актуальною залишається проблема врегулювання земельних відносин. Ці питання неодноразово розглядалися в Аграрному союзі України, узгоджені пропозиції надіслані Верховній Раді, Міністерству аграрної політики та продовольства України. Як ви знаєте, на сьогодні прийнятий у першому читанні підготовлений Закон України «Про ринок землі». Потрібно відмітити, що основні пропозиції, які пропонувала робоча група Аграрного союзу України спільно з Асоціацією фермерів та приватних землевласників України, враховані. Проте, в якій редакції буде прийнятий закон – вирішить Верховна Рада України.

Головна наша вимога – ринок землі не повинен нанести шкоду господарюючим суб’єктам, а створити умови для нарощування інвестицій, упевненість господарників в стабільності законодавчої бази.

Хочу відмітити, що сільськогосподарські товаровиробники завершують сільськогосподарський рік з хорошими показниками – вирощено найвищий урожай зернових – близько 55 млн. тонн зернових в вазі після доробки, насіння соняшнику – близько 9 млн. тонн, цукрового буряка – 15 млн. тонн. Вітчизняний ринок наповнений овочами, картоплею, фруктами. Практично забезпечені потреби країни продукцією птахівництва, свинарства.

Хоча не вдалося подолати спад в молочному та м’ясному скотарстві. Вживаються заходи, щоб поправити справи і тут.

Країна знаходиться напередодні укладання угоди про зону вільної торгівлі з Європейським союзом, свої вимоги ставить Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану.

І це нові ринкові вимоги, до яких потрібно готуватись, адже доведеться працювати в нових конкурентних умовах. Вихід тут один – забезпечити, знижуючи собівартість, виробництво продукції, підвищуючи її якість.

Одним словом, життя не стоїть на місці і перемагає той, хто йде в ногу з його вимогами. Нові завдання вимагають нових підходів, нових форм і методів роботи, сучасних підготовлених для роботи в ринкових умовах кадрів.

Вірю, що активна, ефективна, гаряча молода кров змішається в нашій організації з досвідом, розсудливим розумом старших поколінь, утворивши міцну, шановану в Україні і світі селянську самоврядну структуру.

Тому – до роботи, у нас, як завжди, її багато.

Дякую за увагу.