Джунічі Ковака: «Нам доводиться жити в умовах, коли атомного джина вже випущено»

26 April, Розділ Новини, переглядів 937

       Я мав змогу відвідати в складі делегації Японію, зокрема префектуру Фукусіма, а також міста Хіросіму й Наґасакі на початку 2019 року. У межах інформаційної кампанії «Здоров’я майбутніх поколінь», розпочатої фондом «Журналістська ініціатива» 11 лютого 2021 року, є сенс пригадати деякі враження й думки того часу – вони актуальні й нині.
       Група українських журналістів відвідала в місті Сайтама офіс японської асоціації, з якою активно співпрацюють організації «чорнобильців», освітян, ВБФ «Журналістська ініціатива» та найбільша національна творча спілка у медійній сфері.

       Японія – єдина країна, що постраждала як від бойового атома (бомбардування Хіросіми й Наґасакі у Другій світовій війні), так і від атома «мирного» – після аварії 2011 року на АЕС «Фукусіма-1». Останній випадок покликав до життя унікальну громадську ініціативу, відому в Україні як Японський проєкт.
       …Фатальної ночі 11 березня 2011 року на узбережжя острова Хонсю накотилася гігантська хвиля, спричинена потужним підводним землетрусом. Спустошливе цунамі пробило «діру» в системі безпеки АЕС і завдало руйнувань, що супроводжувалися викидами смертоносних ізотопів у довкілля Японського архіпелагу.

       «Хмара з клаптів теплоізоляційних матеріалів, принесена вітром з аварійної 1F (скорочена назва АЕС «Фукусіма-1», – С.Ш.), накрила наше містечко, – розповів журналістам Кацутака Ідоґава, колишній мер міста Футаба (найближчого до станції поселення, нині нежилого, як українська Прип'ять). – Шматки ізоляції падали з неба, наче сніг, – ось тут, де тепер порожня будівля медико-соціальної установи. Людей із неї не вдалося швидко вивезти, – в цьому є й вина уряду. Багато жителів Футаби тоді зазнали радіаційного опромінення, але вони могли отримати набагато меншу дозу», – вважає пан Ідоґава, безпосередній свідок подій, який не один рік домагався в судах захисту своїх інтересів.

       Надзвичайна подія в густонаселеній Японії розділила життя багатьох тисяч людей із містечок Футаба, Окума та інших на «до» і «після» аварії (як і в Чорнобилі, відомому техногенною катастрофою світового виміру). Тепер же про невидиму небезпеку перебування в околицях аварійної споруди у префектурі Фукусіма час від часу нагадує дозиметр у кишені білого спецодягу, виданого на санпропускнику відвідувачеві «забороненої зони». Прилад, схожий на дитячу пластмасову мобілку, пищить і попереджає чорними цифрами про радіаційний фон, – розумна техніка не рекомендує надовго тут затримуватися... Про цю поїздку українських журналістів до Футаби регіональна телекомпанія "Альта" (м. Переяслав на Київщині) підготувала окремий відеосюжет "Японія. Місто Футаба. АЕС "Фукусіма-1".
       Відвідавши зону суворого радіаційного контролю, я став одним із небагатьох журналістів, які побували в різний час на двох такого роду охоронюваних територіях (перша – чорнобильська). Проте не так особисті враження від побаченого в далекій країні спонукали взятися за перо, як усвідомлення глибокого зв'язку і близькості проблем, з якими живуть народи, які щодня відчувають наслідки атомних апокаліпсисів, – процеси ж ядерного розпаду вельми тривалі, а отже, ці проблеми на багато років.

       Вживати в їжу чисті продукти – найперша умова для всіх учасників Японського проєкту в Україні. Про це невтомно нагадують японці. Будь-якому поліщукові ліс – це рідний дім і безплатний магазин (ягоди, гриби)... Але ж чисті продукти можна мати навіть на територіях, заражених радіонуклідами. Треба лише належним чином підготувати землі сільськогосподарських угідь, вносячи в них певні мінеральні добрива. Тоді молоко, наприклад, буде набагато чистішим, як і овочі-фрукти з городів-садів. А ось на дари природи, особливо на лісові гриби, – має бути цілковите і беззастережне табу. Гриби активно вбирають із ґрунту цезій та накопичують інший радіоактивний «бруд». Вельми нездоровою їжею вважається й дичина та навіть риба, виловлена в річках і озерах на проблемних після атомної аварії територіях. Крім того, спалювання в печах деревини з місцевих лісів на Житомирщині, Київщині (особливо в північній її частині), а тим більше «удобрення» цим попелом городів – абсолютно неприпустиме. Це те саме що «удобрювати» землю радіоактивними відходами, стверджують вчені.

Багато чого корисного можна й треба доносити до постраждалого населення обох країн – України і Японії, каже Джунічі Ковака, очільник Японського фонду майбутніх поколінь. Його однодумці в обох частинах світу підтримують ініціативу жителів Сайтами, які у своїй державі намагаються різними шляхами достукатися до державних чиновників. Від останніх може залежати успіх подальшого розвитку проєкту – забезпечення більш-менш стабільного та достатнього його фінансування. Мова ж іде про надзвичайно важливу справу, впевнені ентузіасти: про здоров'я дітей, майбутніх поколінь, яким, хоч-не-хоч, доводиться жити в умовах, коли атомного джина вже випущено.
       Пан Коваканагадує, як позбуватися болів, спричинених внутрішнім опроміненням організму, радить не вживати лісових грибів і ягід, які найбільше накопичують радіоактивних речовин. Він вважає, що треба знизити міжнародний стандарт на вміст радіоактивного цезію в харчових продуктах до 1 Бк/кг (Бк – одиниця виміру активності радіонукліда). З цією пропозицією японці мають намір звернутися до ООН.
       Бажання активно працювати, навчати й оздоровлювати людей, проводити семінари, залучаючи ЗМІ до висвітлення питань, допомагати вченим і фахівцям у їхніх дослідженнях чорнобильських проблем – усього цього у членів японської асоціації з надлишком. Але доброчинних пожертв і самофінансування вистачає лише на локальні заходи. Зробити ж можна й треба набагато більше – впевнений Ковака-сан. Ось чому, з надією дивлячись у перспективу, він не тільки щороку відвідував Україну, а й запрошував до Японії читати публічні лекції українських дослідників, представників громадських організацій «чорнобильців», педагогів, журналістів, а також тих учасників Японського проєкту, яким ця ініціатива вже реально допомогла.

Спільно з громадськими активістами з Сайтами журналісти, які прилетіли в Токіо, відвідали Посольство України в Японії. На прохання керівництва НСЖУ дипломати сприяли творчій групі, яка готувала документальний телефільм "Японський проєкт. Японія. Місцями ядерних катастроф", в організації інтерв'ю з мерами Хіросіми й Наґасакі Кадзумі МатсуїіТомігіса Тауе.
Інтерес аудиторії і преси до життя українців, постраждалих від Чорнобиля, засвідчили запитання учасників зустрічей та повідомлення радіо й телебачення, які оперативно з'явилися в японських газетах, про візит київських гостей.
Заслужений журналіст України Людмила Мех, засновниця й президент фонду «Журналістська ініціатива», який навесні 2018-го став партнером в організації в Києві семінару Японського проєкту «Дякуємо тобі, Україно!», поспілкувалася в січні у місті Коріяма префектури Фукусіма з учасниками руху протесту проти атомних електростанцій. Журналістка, яка 1986 року очолювала об’єднання редакцій газет Київського Полісся й у час катастрофи працювала редактором районної газети в Макарові на Київщині, зазначила таке: «Почуття цих людей дуже близькі й зрозумілі багатьом українцям. Моя сім'я теж пережила тяжкі часи і втрату близьких після катастрофи на АЕС у Чорнобилі. Допомагати постраждалим від «мирного атома» – місія благородна. Тому впевнена: корисна діяльність пана Коваки й активістів заслуговує на всіляку підтримку, зокрема й інформаційну. Будемо раді, якщо наше сприяння не тільки допоможе працювати на рівні народної дипломатії, а й дасть змогу розвинути проєкт у масштабний, важливий як для «чорнобильців», так і для японських постраждалих-переселенців, і взагалі – для майбутніх поколінь обох країн».

Сергій Шевченко,
ВБФ «Журналістська ініціатива»
Фото автора