Аграрний тиждень. Україна
» » Полуниця з префектури Тотіґі
» » Полуниця з префектури Тотіґі

    Полуниця з префектури Тотіґі


    Як японські фермери влаштовують веселі змагання з поїдання ягід.
    Тисячі автомобілів рухалися нескінченним потоком, тому наш водій - власник мікроавтобуса і журналіст Сахара Цутаму - був зосередженим і мовчазним. Заглибилися в роздуми й ми, хто прибув до Країни вранішнього сонця на запрошення партнерів з Асоціації «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя». Ще б пак! Учорашній день приніс море емоцій, хвилювань, що заполонили нас на мальовничому й водночас моторошному Тихоокеанському узбережжі. Уздовж нього – немов підстрижені, а то й вирвані з корінням дерева і кущі, на подвір’ях коло добротних будиночків – покинуті автомобілі. Зазвичай дбайливо доглянуті прибудинкові території щільно заросли бур’янами… Це абсолютно нетипова картина для завжди охайних, працьовитих японців.
    Незворотні зміни в колись розмірене й щасливе життя мешканців містечка Футаба внесло 11 березня 2011 року. Це поселення знаходиться найближче до аварійної АЕС «Фукусіма-1». І нам, хто пережив страхіття Чорнобильської катастрофи, зрозумілі переживання людей, які мусили покинути рідні домівки. Ми згадували розповідь колишнього мера цього міста Ідогави Кацутака (він, як і ми, мусив зняти на санпропускнику куртку і вдягнути для поїздки в зону радіаційного контролю білий спецодяг). У зоні, наближеній до АЕС, коли їхали до узбережжя океану, місцями пищав дозиметр, нагадуючи, що тут – незрима небезпека. Після хвилюючої зустрічі з переселенцями, які почали нове життя в місті Коріяма, кожен із нас обдумував майбутні журналістські публікації.  
    У господарів же, які запросили журналістів з України, були свої турботи. Але повсякчас про нас дбали керівник Асоціації «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя», він же - редактор однойменного журналу Ковака Джунічі, та його надійна помічниця Марута Харуе.
    За шість років, відколи вони втілюють у життя свій унікальний Японський проект в Україні, спрямований на підтримку «чорнобильців» у кількох районах Київщини й Житомирщини, наші партнери з Сайтами (це містечко в агломерації Великого Токіо) прийняли не одну делегацію українців. Цього ж разу вперше запросили суто творчу групу. Відповідно й програма передбачала цікаві інформаційні події. Навіть до вибору місця для короткого перепочинку в дорозі в обідній час вибрали… полуничну ферму в префектурі Тотіґі.
    Під’їхавши ближче, ми зрозуміли: ферма – незвичайна. Припарковано багато автівок, а відвідувачі – переважно молодь і сім’ї з дітьми. У великому павільйоні – кілька майданчиків. Є місця для розваг, жартівливого фотографування, тут же магазин, де можна купити морозиво та інші ласощі. На видному місці - кілька сортів полуниці в упаковках. При тому ягода доволі дорога: кілограм – більше 20-30 доларів.
    Є й дешевша альтернатива для охочих поласувати полуничкою. Посеред зали – черга, з якої працівник формує групи і проводить такий собі веселий інструктаж щодо майбутнього дійства, схожого на «перегони» збирачів ягід. Тут же двома мовами (японською й англійською) на екрані плазми транслюється, теж у жартівливій формі, послідовність цього своєрідного «змагання». Виявляється, кожен, заплативши однакову для учасників суму за «роботу» в теплиці, може півгодини насолоджуватися досхочу зібраним власноруч «урожаєм».
    Щоправда, і тут застосовується диференційований підхід: під час оплати в касі враховуються вік споживача й час збирання. Оскільки дійство «з’їж-скільки-зможеш» на фермі Ітіґо Но Сато відбувається щодня з грудня по травень, то й ціна за «півгодинки» різна: в еквіваленті від $8 до $17 (700-1600 єн). Зрозуміло, власники враховують і собівартість вирощування, і періоди найбільшого напливу відвідувачів, і сезонну вартість полуниці в торговельній мережі країни.
    Вочевидь, маркетологи врахували можливості фермерського господарства й розширили їх завдяки Інтернету. Зайшовши на сайт сільгосппідприємства, можна зареєструватися на конкретний час відвідування. До речі, в суботу, неділю та у свята дозволяється збирати ягоди навіть уночі. При цьому можна замовити на вечерю піцу за 2500 єн, спечену в спеціальній печі, поласувати запашними пирогами з полуницею і навіть ягідним тортом. Усе за бажанням відвідувачів.
    Обговорюючи нову й дещо незвичну інформацію, ми в супроводі ввічливого представника ферми «колоною» з трьох-чотирьох десятків людей попрямували до щільних рядів теплиць. Коли переходили вузеньку дорогу, жіночка-регулювальниця зупинила автомобілі, що рухались до стоянки. При цьому вклонилась і нам, і водіям…
    І ось нарешті довжелезні теплиці, куди на вибір група може зайти й розпочати незвичайне змагання. Плоди стиглі, яскраві, пружні й ароматні. Смакота!!!
    Виносити з теплиць ягоди не дозволяється: їж на місці скільки завгодно. І півгодини – цілком досить, щоб поласувати досхочу. Правду кажучи, були сумніви, що наші шлунки не витримають таку кількість ягід, та ще й немитих. Їх мити й не треба, пояснили нам: кущі ростуть, не торкаючись ґрунту, тож є абсолютно чистими. 
    Дійсно, тут чітко дотримуються технології крапельного зрошення вирощування полуниці (суниці садової). Кущі ягід акуратно розміщені рядами, рослини надійно захищає агроволокно. Міжряддя достатньо широкі, відвідувачам легко там переміщуватися. Кожному дають картонні стаканчики для плодоніжок. Ніяких залишків від споживання ягід чи іншого сміття в теплиці не побачиш.
    Атмосфера під час «перегонів» – чудова. Сміх, жарти, навіть дорослі й літні люди радіють, як діти, зірвавши незвичну за формою чи розміром ягоду. Звісно, найпопулярніше тут заняття (крім самого збирання) – фотографування на айфони, смартфони, камери. Селфі – поза конкуренцією.
    За півгодини ми побували в 3-х теплицях, де вирощують різні сорти ягід. У кількох сусідніх бачили робітників ферми, які акуратно збирали й упаковували врожай у спеціальні ящики. Плоди такі самі першокласні, відбірні, як і ті, якими щойно ласували ми. 
    Виявляється, власники ферми запрошують подорожніх і своїх постійних клієнтів не лише на полуницю. Вдалині видніються десятки теплиць, навколо яких безлюдно. Там виноградники. Коли дозріє врожай, частину території теж віддадуть уже для традиційного для ферми й, вочевидь, незбиткового дійства «з’їж-скільки-зможеш».
    Мені згадався минулорічний сюжет на одному з наших центральних телеканалів: йшлося про фермера-початківця, який виставляв частину зібраного врожаю на столику на узбіччі жвавої траси, а сам їхав у невідкладних справах. Занадто сміливий експеримент не розчаровував чоловіка - подорожні брали дари саду-городу й залишали гроші, якими оцінювали вартість екологічного продукту. Але чоловіка радувало інше: ніхто не зіпсував його продукцію і не забрав «касу».
    Можливо, з таких прикладів і починається процес відновлення довіри між незнайомими людьми в непрості періоди життя народу? У Японії теж після аварії на АЕС через недовіру й страх за здоров’я близьких різко скоротилося споживання агропродукції не лише з префектури Фукусіма, а й із сусідньої до неї Тотіґі.
    Японські фермери у своїй роботі спираються на рекомендації науковців і фахівців з радіаційної безпеки. Агротехнічні заходи, своєчасно й у повному обсязі проведені на перевірених ділянках, дають позитивні результати. Виробники надають документальні підтвердження належної якості продуктів споживання й вільно торгують ними на території всієї країни. І стандартів харчування в Японії дотримуються беззаперечно. А ще є громадські активісти, які теж глибоко досвідчені у стані справ, таких життєво потрібних для їхніх співвітчизників.
    Керівник Асоціації «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя» Ковака Джунічі та численний актив його організації теж опікуються якістю продуктів харчування. Про що регулярно пишуть в однойменному журналі.
    Японія - країна густонаселена, згідно з чинними будівельними нормами відстань між стінами будинків у містах, кажуть, може бути не менше… півметра. Орної землі – обмаль. Проїхавши країну від префектури Фукусіма на Хонсю (найбільший острів архіпелагу) до південної префектури Наґасакі на Кюсю, ми не раз бачили: місцеві селяни облаштовують невеличкі ділянки для овочів просто біля обійстя. Тутешній клімат дозволяє вирощувати по кілька врожаїв на рік. Тому на більш просторих територіях – плантації рису, а біля штучних каналів і на рівнинних місцях - ряди теплиць, де зріє городина, овочі, ягоди. У раціоні японців, окрім неодмінних рису й морепродуктів, багато різноманітних салатів, овочів і фруктів.
    Повертаючись після полуничної трапези до офісного павільйону, ми обмінювалися думками: чому б і власникам ягідних ферм в Україні не спробувати цей експеримент? Він особливо актуальний, коли дозріває великий урожай, а зібрати його не вистачає рук і часу. Як варіант, ліпше за прийнятну суму дати змогу охочим поласувати, ніж допустити псування плодів. Звісно, успіх нововведення залежить і від культури поведінки тих, хто впродовж півгодини «господарює» в теплиці, і від уміння супроводжуючого знайти контакт з групою, і від бажання обох сторін дістати задоволення не лише від смакування, а й від самого дійства. Зрештою, і від взаємоповаги та доброзичливості, яких так хочеться бачити більше в нинішньому суспільстві.

    Людмила МЕХ, спеціально для «Аграрного тижня. Україна»
    Токіо – Київ
    Фото Сергія Шевченка





    Схожі новини
  • Україна збільшила експорт ягід у понад 3 рази
  • Яких продуктів українці стали їсти менше
  • Інвестиційна привабливість виробництва продуктів дитячого харчування зростає
  • Микола Присяжнюк разом із Президентом привітали з Днем працівників сільського господарства
  • Електронна версія №7

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Фотозвіти
Новини техніки
Рослинництво
Тваринництво
Відео

Полуниця з префектури Тотіґі


Як японські фермери влаштовують веселі змагання з поїдання ягід.
Тисячі автомобілів рухалися нескінченним потоком, тому наш водій - власник мікроавтобуса і журналіст Сахара Цутаму - був зосередженим і мовчазним. Заглибилися в роздуми й ми, хто прибув до Країни вранішнього сонця на запрошення партнерів з Асоціації «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя». Ще б пак! Учорашній день приніс море емоцій, хвилювань, що заполонили нас на мальовничому й водночас моторошному Тихоокеанському узбережжі. Уздовж нього – немов підстрижені, а то й вирвані з корінням дерева і кущі, на подвір’ях коло добротних будиночків – покинуті автомобілі. Зазвичай дбайливо доглянуті прибудинкові території щільно заросли бур’янами… Це абсолютно нетипова картина для завжди охайних, працьовитих японців.
Незворотні зміни в колись розмірене й щасливе життя мешканців містечка Футаба внесло 11 березня 2011 року. Це поселення знаходиться найближче до аварійної АЕС «Фукусіма-1». І нам, хто пережив страхіття Чорнобильської катастрофи, зрозумілі переживання людей, які мусили покинути рідні домівки. Ми згадували розповідь колишнього мера цього міста Ідогави Кацутака (він, як і ми, мусив зняти на санпропускнику куртку і вдягнути для поїздки в зону радіаційного контролю білий спецодяг). У зоні, наближеній до АЕС, коли їхали до узбережжя океану, місцями пищав дозиметр, нагадуючи, що тут – незрима небезпека. Після хвилюючої зустрічі з переселенцями, які почали нове життя в місті Коріяма, кожен із нас обдумував майбутні журналістські публікації.  
У господарів же, які запросили журналістів з України, були свої турботи. Але повсякчас про нас дбали керівник Асоціації «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя», він же - редактор однойменного журналу Ковака Джунічі, та його надійна помічниця Марута Харуе.
За шість років, відколи вони втілюють у життя свій унікальний Японський проект в Україні, спрямований на підтримку «чорнобильців» у кількох районах Київщини й Житомирщини, наші партнери з Сайтами (це містечко в агломерації Великого Токіо) прийняли не одну делегацію українців. Цього ж разу вперше запросили суто творчу групу. Відповідно й програма передбачала цікаві інформаційні події. Навіть до вибору місця для короткого перепочинку в дорозі в обідній час вибрали… полуничну ферму в префектурі Тотіґі.
Під’їхавши ближче, ми зрозуміли: ферма – незвичайна. Припарковано багато автівок, а відвідувачі – переважно молодь і сім’ї з дітьми. У великому павільйоні – кілька майданчиків. Є місця для розваг, жартівливого фотографування, тут же магазин, де можна купити морозиво та інші ласощі. На видному місці - кілька сортів полуниці в упаковках. При тому ягода доволі дорога: кілограм – більше 20-30 доларів.
Є й дешевша альтернатива для охочих поласувати полуничкою. Посеред зали – черга, з якої працівник формує групи і проводить такий собі веселий інструктаж щодо майбутнього дійства, схожого на «перегони» збирачів ягід. Тут же двома мовами (японською й англійською) на екрані плазми транслюється, теж у жартівливій формі, послідовність цього своєрідного «змагання». Виявляється, кожен, заплативши однакову для учасників суму за «роботу» в теплиці, може півгодини насолоджуватися досхочу зібраним власноруч «урожаєм».
Щоправда, і тут застосовується диференційований підхід: під час оплати в касі враховуються вік споживача й час збирання. Оскільки дійство «з’їж-скільки-зможеш» на фермі Ітіґо Но Сато відбувається щодня з грудня по травень, то й ціна за «півгодинки» різна: в еквіваленті від $8 до $17 (700-1600 єн). Зрозуміло, власники враховують і собівартість вирощування, і періоди найбільшого напливу відвідувачів, і сезонну вартість полуниці в торговельній мережі країни.
Вочевидь, маркетологи врахували можливості фермерського господарства й розширили їх завдяки Інтернету. Зайшовши на сайт сільгосппідприємства, можна зареєструватися на конкретний час відвідування. До речі, в суботу, неділю та у свята дозволяється збирати ягоди навіть уночі. При цьому можна замовити на вечерю піцу за 2500 єн, спечену в спеціальній печі, поласувати запашними пирогами з полуницею і навіть ягідним тортом. Усе за бажанням відвідувачів.
Обговорюючи нову й дещо незвичну інформацію, ми в супроводі ввічливого представника ферми «колоною» з трьох-чотирьох десятків людей попрямували до щільних рядів теплиць. Коли переходили вузеньку дорогу, жіночка-регулювальниця зупинила автомобілі, що рухались до стоянки. При цьому вклонилась і нам, і водіям…
І ось нарешті довжелезні теплиці, куди на вибір група може зайти й розпочати незвичайне змагання. Плоди стиглі, яскраві, пружні й ароматні. Смакота!!!
Виносити з теплиць ягоди не дозволяється: їж на місці скільки завгодно. І півгодини – цілком досить, щоб поласувати досхочу. Правду кажучи, були сумніви, що наші шлунки не витримають таку кількість ягід, та ще й немитих. Їх мити й не треба, пояснили нам: кущі ростуть, не торкаючись ґрунту, тож є абсолютно чистими. 
Дійсно, тут чітко дотримуються технології крапельного зрошення вирощування полуниці (суниці садової). Кущі ягід акуратно розміщені рядами, рослини надійно захищає агроволокно. Міжряддя достатньо широкі, відвідувачам легко там переміщуватися. Кожному дають картонні стаканчики для плодоніжок. Ніяких залишків від споживання ягід чи іншого сміття в теплиці не побачиш.
Атмосфера під час «перегонів» – чудова. Сміх, жарти, навіть дорослі й літні люди радіють, як діти, зірвавши незвичну за формою чи розміром ягоду. Звісно, найпопулярніше тут заняття (крім самого збирання) – фотографування на айфони, смартфони, камери. Селфі – поза конкуренцією.
За півгодини ми побували в 3-х теплицях, де вирощують різні сорти ягід. У кількох сусідніх бачили робітників ферми, які акуратно збирали й упаковували врожай у спеціальні ящики. Плоди такі самі першокласні, відбірні, як і ті, якими щойно ласували ми. 
Виявляється, власники ферми запрошують подорожніх і своїх постійних клієнтів не лише на полуницю. Вдалині видніються десятки теплиць, навколо яких безлюдно. Там виноградники. Коли дозріє врожай, частину території теж віддадуть уже для традиційного для ферми й, вочевидь, незбиткового дійства «з’їж-скільки-зможеш».
Мені згадався минулорічний сюжет на одному з наших центральних телеканалів: йшлося про фермера-початківця, який виставляв частину зібраного врожаю на столику на узбіччі жвавої траси, а сам їхав у невідкладних справах. Занадто сміливий експеримент не розчаровував чоловіка - подорожні брали дари саду-городу й залишали гроші, якими оцінювали вартість екологічного продукту. Але чоловіка радувало інше: ніхто не зіпсував його продукцію і не забрав «касу».
Можливо, з таких прикладів і починається процес відновлення довіри між незнайомими людьми в непрості періоди життя народу? У Японії теж після аварії на АЕС через недовіру й страх за здоров’я близьких різко скоротилося споживання агропродукції не лише з префектури Фукусіма, а й із сусідньої до неї Тотіґі.
Японські фермери у своїй роботі спираються на рекомендації науковців і фахівців з радіаційної безпеки. Агротехнічні заходи, своєчасно й у повному обсязі проведені на перевірених ділянках, дають позитивні результати. Виробники надають документальні підтвердження належної якості продуктів споживання й вільно торгують ними на території всієї країни. І стандартів харчування в Японії дотримуються беззаперечно. А ще є громадські активісти, які теж глибоко досвідчені у стані справ, таких життєво потрібних для їхніх співвітчизників.
Керівник Асоціації «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя» Ковака Джунічі та численний актив його організації теж опікуються якістю продуктів харчування. Про що регулярно пишуть в однойменному журналі.
Японія - країна густонаселена, згідно з чинними будівельними нормами відстань між стінами будинків у містах, кажуть, може бути не менше… півметра. Орної землі – обмаль. Проїхавши країну від префектури Фукусіма на Хонсю (найбільший острів архіпелагу) до південної префектури Наґасакі на Кюсю, ми не раз бачили: місцеві селяни облаштовують невеличкі ділянки для овочів просто біля обійстя. Тутешній клімат дозволяє вирощувати по кілька врожаїв на рік. Тому на більш просторих територіях – плантації рису, а біля штучних каналів і на рівнинних місцях - ряди теплиць, де зріє городина, овочі, ягоди. У раціоні японців, окрім неодмінних рису й морепродуктів, багато різноманітних салатів, овочів і фруктів.
Повертаючись після полуничної трапези до офісного павільйону, ми обмінювалися думками: чому б і власникам ягідних ферм в Україні не спробувати цей експеримент? Він особливо актуальний, коли дозріває великий урожай, а зібрати його не вистачає рук і часу. Як варіант, ліпше за прийнятну суму дати змогу охочим поласувати, ніж допустити псування плодів. Звісно, успіх нововведення залежить і від культури поведінки тих, хто впродовж півгодини «господарює» в теплиці, і від уміння супроводжуючого знайти контакт з групою, і від бажання обох сторін дістати задоволення не лише від смакування, а й від самого дійства. Зрештою, і від взаємоповаги та доброзичливості, яких так хочеться бачити більше в нинішньому суспільстві.

Людмила МЕХ, спеціально для «Аграрного тижня. Україна»
Токіо – Київ
Фото Сергія Шевченка





Схожі новини
  • Україна збільшила експорт ягід у понад 3 рази
  • Яких продуктів українці стали їсти менше
  • Інвестиційна привабливість виробництва продуктів дитячого харчування зростає
  • Микола Присяжнюк разом із Президентом привітали з Днем працівників сільського господарства
  • Електронна версія №7

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.