Микола Горбачьов: Рентабельність експорту залежить від застосування технологій при вирощуванні зернових

29 September, Розділ Новини, переглядів 575

Експорт зернових дуже ємна тема. Найчастіше, говорячи про український експорт, піднімають питання логістики при транспортуванні зерна в порт або стрибків світових цін. Однак «експорт» починається набагато раніше, і з тих моментів, про які більшість навіть не замислюється. Наприклад, про те, що тривіальна лісосмуга може зіграти злий жарт і «зарубати» контракт на продаж зернових. Або про те, що вкладення в сучасні технології при вирощуванні прямо пропорційні прибутку при продажу зернових.

Про експорт в більш широкому розумінні цього процесу Elevatorist.com поговорив з президентом Української зернової асоціації, директором New World Grain Ukraine (Soufflet Group) Миколою Горбачьовим. Ринки збуту, якість зерна, причини нотифікацій, зернова інфраструктура і логістика – теми, які ми торкнулися в розмові.

ПРО РИНКИ ЗБУТУ УКРАЇНСЬКОГО ЗЕРНА

Elevatorist.com: Микола, як виглядає ринок збуту українського зерна і наскільки він змінився у цьому році?

Миколай Горбачьов: Ринок збуту українського зерна достатньо стабільний. Біля 30% нашого експорту йде у Європу, де проживає півмільярда людей. В основному в Європі наше зерно використовується на виробництво комбікормів. Дуже невелика його частка йде на виробництво хліба.

Якщо взяти другий за величиною ринок споживання українського зерна, я б назвав країни Північної Африки. В першу чергу, звичайно ж, це Єгипет, який купує нашу пшеницю і кукурудзу. Ну, і в третю категорію країн, куди йде теж близько 30%, входять азіатські країни. Це Індія та Індонезія.

Elevatorist.com: Чому в Європу наше зерно йде на комбікорм? Це говорить про його низьку якість?

Микола Горбачьов: Європа виробляє досить багато свого продовольчого зерна. А ось фуражне їм дешевше купити у нас. Українське фуражне зерно має більш низькі ціни в порівнянні з європейським зерном такої ж якості.

У свою чергу азіатські і Північно-Африканські країни імпортують з України продовольче зерно і виробляють з нього хліб.

Міжнародна торгівля залежить від культури споживання і кухні кожної країни. У різних країнах їдять різний хліб, відповідно і вимоги до якості імпортної пшениці у кожної країни свої. Більш того, на території однієї країни можуть бути різні вимоги у різних борошномелів. Одні будуть виробляти піцу, а інші соціальний хліб, відповідно, їм потрібна різна якість пшениці.

Elevatorist.com: Як відбувається вибір країн-імпортерів і розподіл експортного ринку?

Микола Горбачьов: Все починається з аналізу світового ринку. Трейдери прогнозують, який обсяг зерна буде проведений в кожній з країн, і вираховують, скільки кожна країна використовує на внутрішнє споживання. З цього співвідношення виводиться обсяг світової торгівлі. Такі розрахунки дуже добре проводить USDA – міністерство сільського господарства США. Крім того, кожна торгова компанія також робить свої прогнози.

В результаті з’являється чітке розуміння, з яких країн потенційно може піти зерно. Це залежить від географічного розташування цих країн, від цін на нафту. Ціни на нафту дуже впливають на фрахт кораблів. Якщо вони високі, то ринки збуту треба шукати десь ближче. Якщо низькі – тоді ринки доступні практично всюди, тому що різниця по фрахту буде несуттєва.

Наприклад, в азіатських країнах для нас найбільший конкурент по пшениці – це Австралія. Їм набагато ближче дійти на судні до Індонезії або до Індії. Тому у нас залишається єдиний важіль отримання лояльності нашого покупця – це ціна.

Elevatorist.com: За рахунок чого ми можемо запропонувати більш низьку ціну?

Микола Горбачьов: В Україні собівартість виробництва однієї тонни зерна нижче, ніж в інших країнах, так як на більш низькому рівні знаходиться застосування нових технологій в аграрному секторі. На сьогоднішній момент можна сказати, що дві країни в Чорноморському басейні виробляють найдешевше зерно – Україна і Росія.

Elevatorist.com: Виходить що нерозвиненість технологій нам «на руку» при експорті?

Микола Горбачьов: Справа в тому, що ми на сьогоднішній момент вирощуємо в два рази менше урожай, ніж могли б, застосовуючи нові технології. Так, наприклад, наша середня врожайність по пшениці становить 4 т / га, проти 8 т / га в Європі. Щодо кукурудзи у нас врожайність цього року становить 5,5 т / га, в минулому році було 6 т / га. Якщо взяти приклад США, то там 11 т / га. А якщо взяти штат Айова, який повністю схожий на Україну і по клімату і по грунті, і за географічним розташуванням, то вони вирощують в середньому 12 т / га, а є господарства, які вирощують по 18-20 т / га.

Застосування технологій обов’язково призведе до збільшення виробництва і збільшення рентабельності. Не потрібно цього боятися. Одного разу один старенький дідусь сказав: «Не треба боятися великих витрат, потрібно боятися маленьких доходів». Так ось концентрація сільгоспвиробників на маленьких витратах, призводить до того, що вони отримують маленькі доходи.

ПРО ЯКІСТЬ ЗЕРНА І НОТИФІКАЦІЇ З БОКУ ІМПОРТЕРІВ

Elevatorist.com: Велика кількість нотифікацій при експорті нашого зерна, також пов’язане з тим, що аграрії мало вкладають в технології?

Микола Горбачьов: Можна, звичайно, провести таку паралель, але нотифікації пов’язані зовсім з іншими проблемами. Основні наші країни-покупці знаходяться в інших кліматичних поясах. І там не поширені ті захворювання, які притаманні нашим рослинам. Для нас не становить проблеми жоден з грибків, тому як під час зимового періоду при негативних температурах вони не розвиваються. Якщо ж ці грибки потраплять в грунт в країнах азіатського регіону, там, де немає мінусових температур, то дуже можливо, що ці захворювання приведуть до втрати посівних площ через ерозію або зараження якихось рослин. В азіатських країнах немає досвіду, як з цим боротися. Тому виникають нотифікації.

Що ж стосується проблем з карантинними бур’янами, зокрема, з амброзією, мені здається, тут держава повинна взяти на себе регулюючу роль і ввести механізм захисту полів від цього бур’яну. На сьогоднішній момент, якщо навіть фермери або агрохолдинги захочуть у себе на полях навести порядок, то лісосмуги, які поділяють ці поля, і на яких буйствують карантинні рослини, – не їхня зона відповідальності. За лісосмуги відповідає держава, і на нинішньому етапі децентралізації не зрозуміло, з якого бюджету – загального або місцевого – брати гроші на викорінення проблеми.

УЗА спільно з IFC сьогодні в трьох областях запустила пілотний проект по боротьбі з карантинними бур’янами. Наша робоча група зустрілася з місцевою владою цих регіонів, щоб обговорити, які бюджети зможуть взяти на себе виконання тих чи інших завдань. Розписавши всі витрати, можна буде зрозуміти, у скільки все обійдеться.

Elevatorist.com: У 2018 р китайці збираються приїхати і проінспектувати зони, де вирощується зерно, яке йде до них на експорт. Що вони хочуть побачити?

Микола Горбачьов: З Китаєм підписано договір, який передбачає повну прозорість ланцюжка імпортованого зерна. Будь-яка українська компанія, яка хоче експортувати в Китай, повинна надати інформацію про поля, де вирощувалося зерно; про елеватори, де воно зберігалося і про порт, в якому воно перевантажується.

Таких договорів немає більше ні з однією країною. Це досить складні умови. Зерно з проінспектованих полів на елеваторах потрібно зберігати в окремих ємностях, так само і на портових терміналах. Як відомо, в портах зерно зберігається знеособлене, оренда окремої ємності коштує дорожче. Звідси, досить дорогий логістичний ланцюжок.

Я думаю, ще якийсь час буде існувати такий договір, але ми б хотіли, щоб лібералізація в цьому відношенні настала якомога раніше. Але до будь-якої лібералізації нам потрібно самим розуміти, яким чином ми будемо боротися з наявними проблемами.

Elevatorist.com: Існують нотифікації, пов’язані зі способом фумігації. Тут також все неоднозначно?

Микола Горбачьов: Фумігація від французького fumée — дим. Димом знищують комах-шкідників на кораблях. При цьому ефективність фумігації дуже залежить від конструкції та об’єму морського судна. Якщо судно не велике, на 2-3 тис. т, то газ дуже добре проходить навіть на саме дно корабля, і все зерно фумігується.

На судні з висотою трюму більше 12 м, це зробити складніше. Тому ставлять спеціальні системи рециркуляції, які дозволяють протравлювати весь об’єм зерна у трюмі. Але тут існує проблема, які труби використовувати для рециркуляції? Якщо труби м’які, вони від тиском зерна звужуються, і газ не проходить.

Я вважаю, що держава має врегулювати, які саме системи необхідно використовувати для рециркуляції газу при фумігації. Тоді кількість нотифікацій по живим карантинним об’єктам буде рівна нулю.

Elevatorist.com: А є нетарифне регулювання за допомогою нотифікацій?

Микола Горбачьов: Звісно.

Elevatorist.com: Наскільки у відсотковому співвідношенні справедливі і несправедливі нотифікації?

Микола Горбачьов: Я не можу сказати. Це суб’єктивно.

Elevatorist.com: Ви у своїй практиці стикалися як трейдер?

Микола Горбачьов: На щастя, ні. Але як президент УЗА, спілкуючись з нашою фітосанітарною службою, звісно, знаю, що окремі країни дійсно використовують нотифікації як регулятор нетарифних бар’єрів.

Наприклад, Індія вимагала від нас, щоб ми фумігували зерно спеціальним газом — метилбромідом, який заборонений у Європі та Україні. Ми фумігуємо іншим газом, таким же, як і Європа — фосфідом, і від достатньо ефективний. Однак Індія, являючись виробником метилброміду, хоче, щоб його всі купляли.

Крім того вони застосовують вибіркове право — цій країні дозволити ще на два місяці фумігацію фосфідом, цій потрібно вже забороняти, а ось цій ми ще продовжимо. Вийшло, що вони чотирьом різним країнам виділили різні строки застосування фосфіду. У Франції цей дозвіл закінчився у вересні, у Канади у листопаді, а в США в грудні.

А якщо взяти іншу країну, наприклад, В’єтнам, то два роки тому, через два підроблених фітосанітарних сертифікати на два контейнера ячменю — це 50 т — нам заборонили експорт в цю країну. Хоча взагалі не факт, що зерно було українське. Крім того В’єтнам вимагає також фумігацію метилбромідом, при цьому чомусь для США зробили виняток.

Elevatorist.com: Це політична гра?

Микола Горбачьов: Я думаю, що відносини між країнами дуже схожі на відносини між компаніями і людьми. Якщо хтось від когось більше залежить, то більше йому робить поступок. Є країни, які залежать від США, тому вони більше США і дозволяють. Ми, не являємося такою впливовою країною в геополітичному масштабі, і не можемо надати такого тиску.

Elevatorist.com: Якщо повернутися до нашої розмови про країни-конкуренти. Ви сказали, що в Чорноморському регіоні найнижча собівартість виробництва зерна в України та Росії. Наскільки Росія для нас серйозний конкурент в плані експорту?

Микола Горбачьов: У Росії до останнього часу сільгоспбізнес існував як хобі. Їм ніхто серйозно не займався. Останнім часом почали інвестувати в сільгоспвиробництво. Ми знаходимося приблизно на одному технологічному рівні вирощування зернових.

Але на сьогоднішній момент в Росії виробництво пшениці, яка йде на експорт, сконцентровано в південному регіоні – це Краснодарський і Ставропольський край. Там сума вегетативних температур, приблизно така ж, як у нас, скажімо, як в Одеській області. Тому у них в цьому регіоні протеїн завжди дещо вище. У нас бувають роки, коли сонце пече і теж високий протеїн, але, як правило, в західних і північних областях якість пшениці завжди трішки гірше, ніж в південних, якщо застосовувати одні і ті ж технології з виробництва. Тому Росія завжди буде нашим конкурентом.

Поки у них точно така ж проблема – низька врожайність. При застосуванні технології вони отримають високий урожай. Вони наші сусіди, знаходиться в басейні того ж Чорного моря, фрахт кораблів однаковий, що з Новоросійська, що з Одеси. Тому ми будемо конкурувати практично на тих же ринках.

ПРО ЗЕРНОВУ ІНФРАСТРУКТУРУ

Elevatorist.com: Давайте поговоримо про зернову інфраструктуру. Наскільки трейдеру потрібні елеватори? Може він обійтись без своїх зерносховищ?

Микола Горбачьов: Звичайно може. Хто такий трейдер? Трейдер — це бізнесмен, який заповнює ліквідністю ринок. Трейдери можуть бути великими, маленькими, іноземними, місцевими — не важливо. Вони створюють ринок для сільгоспвиробників. У них є вибір, кому продати товар. Чим більше трейдерів, тим більше вибір.

В Україні, в порівнянні з іншими країнами дуже багато трейдерських компаній. У Франції, наприклад, в топ-20 експортерів входить рівно 20 французьких компаній, з яких 19 — кооперативи. В Україні дуже великий вибір зернотрейдерів. Фермер, сільгоспвиробник може зберігати зерно як у себе в господарстві, так і на елеваторі. Уявляєте, у нас до сих пір існує система, при якій фермеру не належить елеватор, але він має можливість там зберігати зерно! Такого більше ніде немає.

Elevatorist.com: Яка система взаємодії з елеваторами закордоном?

Микола Горбачьов: Елеватор належить або кооперативу, або приватної компанії, і якщо ти привіз зерно на елеватор, значить, ти його продав. Поки у себе його зберігаєш, воно тобі і належить. У нас же сільгоспвиробник може продати у себе в господарстві, на елеваторі, може відвезти в порт. Захоче, може занурити його на судно, ніхто його в цьому не обмежує. На кожному з цих етапів він зустріне кілька компаній, які зможуть купити у нього зерно.

Якщо взяти досвід інших країн, Європи і США, там це відбувається не так. Там в радіусі 100 км побудований один елеватор, хочеш везти далі — вези за 200 км. Інфраструктурно Україна побудована таким чином, що сільгоспвиробник може в радіусі 30 км знайти 2-3 елеватора і дуже легко вибрати, кому ж він продасть це зерно.

Elevatorist.com: Це не надлишок елеваторів?

Микола Горбачьов: Ні. У нас більшість елеваторів старі — пережитки радянських часів. Вони будувалися для того, щоб збирати і зберігати зерно, а потім переробляти його на борошно. СРСР, від якого нам дісталася інфраструктура, був імпортером зерна. У нас навіть в Західній Україні є величезні елеватори, які знаходяться ледь не в лісі. Виявляється зерно завозили з інших регіонів, а потім в Західній Україні перерозподіляли по млинах.

На сьогодні ми вирощуємо понад 80 млн. т зернових і олійних, з яких 47 млн. ми експортуємо, тобто, більшу половину. Якщо взяти пшеницю, ми щорічно вирощуємо 24-26 млн. т, з яких 17 млн. т експортуємо. На внутрішнє споживання йде близько 5 млн. т. Така масивна орієнтація на експорт викликає необхідність перегляду існуючих стандартів способів зберігання, методів визначення якості зерна, приладів для аналізу зерна, і так далі. Все необхідно привести до світових стандартів.

ПРО ЗЕРНОВУ ЛОГІСТИКУ

Elevatorist.com: Крім стандартів треба переглянути і зернову логістику. Чому з нею виникли такі проблема?

Микола Горбачьов: З приводу логістики можу сказати — ми, як країна, нагадуємо робочого на заводі, якому подарували квартиру в центрі Києва і автомобіль Bentley, але грошей, які він заробляє, не вистачає навіть, щоб заправляти цю машину.

У нас з вами відмінна інфраструктура, просто чудова. Є автодороги, є залізничний канал, є мости через річки, порти. У портах є причали. Ви уявляєте, все це побудувати? Я був в Парагваї і можу сказати, що там немає жодного кілометра залізниці, одна стандартна дорога через всю країну. Все інше — грунтові дороги, які раз у два тижні проходять грейдером. Після повернення з таких країн в Україну можна точно сказати — ми живемо як у Швейцарії.

Elevatorist.com: Чому ж ситуація із зерновою логістикою щорічно ускладнюється?

Микола Горбачьов: Проблема глибша. Справа в тому, що олігархізація економіки призвела до того, що розвивалися тільки ті галузі, в яких були зацікавлені впливові економічні й політичні бізнеси. Сільгоспбізнес таким не був. Ніхто не звертав уваги на інфраструктуру зернового бізнесу. Всі інвестиції, які вкладені в зернову інфраструктуру за останні 20 років, – це в основному кошти торговельних компаній, які побудували собі відсутні портові термінали, елеватори. Вони сподівалися на те, що держава все-таки буде піклуватися про інфраструктуру, що з’єднує внутрішній і зовнішній ринок, але цього не сталося. До того ж ми ще отримали керівників, які на державному рівні не розуміють кроссекторальних проблем.

Мінінфраструктури заявили про те, що вони хочуть, щоб усі ми їздили по хорошим європейським дорогам. Це чудове рішення, але чому б не запитати у Мінагрополітики, яким чином і скільки їм потрібно доставляти зерна в порти щорічно? Тоді б математика чітко склалася.

Можна було б прийти до висновку: щоб заборонити вантажний автотранспорт з перевантаженням, потрібно добудувати 5 тис. залізничних вагонів і докупити локомотивів. На це у нас піде 1,5-2 роки, і після цього можна вводити нові правила з перевезення автотранспортом. Таким чином інфраструктура витримала б будь-які політичні зміни. Але сталося зовсім не так, сталося як в байці про Лебедя, Рака і Щуку.

ПРО КОМПАНІЮ СУФФЛЕ

Elevatorist.com: Які перспективи розвитку компанії Суффле в Україні?

Микола Горбачьов: У Суффле в Україні є три елеватора, солодовий завод, ми щорічно інвестуємо в експорт. Ми хочемо будувати, хочемо купувати елеватори, хочемо розширюватися. Наша компанія працює більш ніж з 950 виробниками. У нас є 8 агрономів, які їздять і обслуговують господарства, з якими ми працюємо, дають їм рекомендації, використовуючи міжнародний досвід. Цих агрономів ми навчаємо у Франції. Сюди також приїжджають французькі агрономи для консультацій. Структура бізнесу компанії Суффле лежить в площині співпраці з сільгоспвиробником.

У засновника компанії пана Суффле часто запитували, чому компанія, позиціонуючи себе таким експертом, нічого не вирощує. Він відповідав: «Сільгоспвиробник – мій партнер. Якщо я почну вирощувати, я стану його конкурентом, і настане конфлікт інтересів, чого я не хочу ».

Ми задовольняємо всі запити сільгоспвиробника. Хоче він продати зерно – ми його купимо. Хоче зберігати на елеваторі – зберігаємо. Хоче купити засіб захисту рослин або насіння – доставимо. Хоче отримати консультацію – надамо. В Україні я не знаю такої компанії, яка б займалася і торгівлею, і таким веденням бізнесу. Я б не виділяв компанію Суффле, як зернотрейдера. У нас в структурі група компаній, яка має 12 напрямків бізнесу. Торгівля – це один з напрямків.

Ми інвестуємо в елеватори, збільшуємо їх ємності для зберігання та навантаження. 10 років тому ми купили один з елеваторів у Хмельницькій області, який міг вантажити два вагона на добу. На сьогодні ми ввели в експлуатацію лінію, яка вантажить 54 вагона – маршрут. Ми поставили там нову сушарку, провели газ, змонтували додаткові ємності для зберігання.

Західний регіон все більше націлений на виробництво зерна. Якщо раніше там вирощували тільки ліс і гриби, то на сьогодні вирощують і зерно. Тому є запит від ринку на збільшення елеваторних потужностей. Ми працюємо з абсолютно різними сільгоспвиробниками і з тими, у яких є по 100 га, і з тими, у яких є по 50 тис га.

ПРО ПІДСУМКИ РОКУ

Elevatorist.com: Якщо підводити підсумки в кінці календарного року, як можна охарактеризувати минулий рік в плані експорту?

Микола Горбачьов: Сезон був досить непоганий. Єдине, що його сильно псує – це нововведення в інфраструктурі. Це технічні та політичні зміни управління інфраструктурою, зміна структури розподілу вагонів, політична нестабільність всередині міністерств. Вони то відокремлюють «Укрзалізницю», то не відокремлюють…

Якщо відкинути інфраструктурну складову, було б все чудово, через те що, нарешті найбільша проблема – відшкодування ПДВ вже була вирішена. Але знову-таки, з нового року ми можемо зіткнутися з усім комплексом проблем на зерновому ринку знову – і з фінансовою, і з інфраструктурною нестабільністю.

Ми поки що не можемо прогнозувати. Чим більше буде прогнозів в бізнесі, тим більше прийде інвестицій, і тим краще буде розвиватися сільгоспвиробництво, експорт та переробка. Потрібно займатися переробкою, щоб отримувати додаткову вартість. Але для того, щоб будувати тут заводи, потрібно привести сюди інвестиції. Щоб привести інвестиції, потрібно розуміти термін їх окупності. Яким чином можна порахувати термін окупності в країні з нестабільною економічною і політичною ситуацією? Ніяк.

Залишається сподіватися, що все стабілізується. Ми будемо прикладати зусилля, щоб вирішувати виникаючі проблеми.

Elevatorist.com: Микола, дякуємо за змістовну бесіду!

Записала Інна Воробйова, Elevatorist.com

http://elevatorist.com