Микола Горбачьов: У нас немає ніякого ризику залишитися без продовольства

16 December, Розділ Новини, переглядів 811

Президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов в ексклюзивному інтерв’ю FEG розповів про те, що буде з цінами на зерно, про проблеми транспортної інфраструктури та логістики, а також про те, коли земельна реформа призведе до збільшення виробництва зерна

Ви нещодавно повернулися з глобальної зернової конференції в Женеві. Про які тренди, тенденції у світовій торгівлі зерном на ній йшлося, яке майбутнє у зернового ринку?

Це найбільша конференція європейського масштабу. Справа в тому, що в Женеві знаходяться всі хед-офіси великих європейських компаній, в тому числі тих, які працюють в Україні. Тому участь у такій конференції – це завжди почесно, інформативно, і всі прагнуть туди потрапити.

Виробництво зернових та олійних у світі зростає. Споживання теж. Тому основні аспекти, які обговорюються – з яких країн будуть імпортувати, які експортуватимуть, якою буде логістика і як це вплине на ціну товару? Адже, якщо змінюються логістичні ланцюги, то змінюється і вартість товару. За останній рік фрахт дуже сильно подорожчав і це не могло не позначитися на ціні для кінцевого споживача. Відбулося так само збільшення обсягів торгівлі зерном. Якщо раніше пшениця торгувалася на рівні 170-180 млн тон в загальному масштабі, то в цьому році вона вже перевищила цифру в 200 млн тон.

Грошей в світі надруковано величезну кількість, тому ціни будуть високими. Це також пов’язано і з поліпшенням життя населення в усьому світі. Крім зростання населення, ростуть і доходи населення. Потрібно вирішувати проблему з глобальним потеплінням. Тому що глобальне потепління може істотно змінити структуру виробництва. Через це будуть порушені логістичні маршрути. Енергоносії дорожчатимуть. На них попит буде підвищуватися. І, на жаль, поки немає чіткої відповіді, чим їх на сьогоднішній момент можна замінити.

Також дуже популярний світовий тренд – яким чином зробити прозорим ланцюг “від лану до столу”, або, як кажуть англійці, “з поля до вилки”. Для цього все більше буде впроваджуватися діджиталізація – електронні сертифікати на продукцію з різних країн, використання нових технологій з оплати. До речі, вже укладено кілька угод, де за зерно розплачувалися криптовалютами. Це буде продовжуватися. Також обговорювали питання деофшоризації та контролю грошових потоків.

Світ зараз “перегрітий”, і це може призвести до суттєвого економічного перерозподілу. Збільшення населення в азіатських країнах – таких як Індія, Китай – може перенести центр економічного впливу в Азію. Разом з тим, арабські країни багато інвестують в сільгоспактиви. Катар, ОАЕ активно будують млини, порти і вливають дуже суттєві гроші в сільське господарство. У зерновому бізнесі беруть участь компанії, у яких досить глибока кишеня, тому вони завжди хочуть бути в тренді.

Цього року українські аграрії зібрали на 3 млн тонн продовольчого зерна більше, ніж у минулому. За рахунок чого відбулося це зростання?

В першу чергу через гарну погоду. Разом з тим, наші сільгоспвиробники використовують все більш якісні технології. Це стосується насіння і техніки. Насіння даэ більший потенціал, а техніка – менше втрат. Багато сільгосппідприємств використовують хороші добрива.

Але виробництво всієї пшениці в сумі зросло в порівнянні з минулим роком на 8 млн тонн. На внутрішньому ринку споживання для виробництва хліба йде 3,5, максимум – 4 млн тонн. При виробництві в 33 млн тонн – це менше 10%. Тому у нас немає ніякого ризику залишитися без продовольства.

Якщо оцінити тенденції, то в позаминулому році ми виростили рекордний урожай зернових і олійних – 98 млн тонн. Минулого року через погані погодні умови виробництво скоротилося до 84 млн, цього року ми очікуємо урожай на рівні 105-108 млн тонн. Це буде черговий рекорд. Є чим пишатися. Думаю, така ж тенденція збережеться. Експорт цього року складе майже 70 млн тонн.

Найбільшим нашим партнером був Китай, але також ми багато експортуємо в Індонезію, в Єгипет і взагалі в Північну Африку. Імпортер номер два – це країни ЄС, які імпортують від 10 до 14 млн тонн однієї тільки кукурудзи. І ця тенденція, я думаю, продовжиться, оскільки ми знаходимося в хорошому кліматичному поясі і щорічно нарощуємо виробництво кукурудзи. Ще 10 років тому Україна виробляла 10 млн тонн цієї культури, а цього року ми очікуємо врожай на рівні 37-40 млн тонн. На сьогоднішній день її зібрано близько 85%, але цифри говорять про те, що урожай буде рекордний.

Яка динаміка цін на зерно в цьому сезоні і як, за вашими прогнозами, ціни будуть вести собі далі?

Дуже важко спрогнозувати динаміку цін на зерно через невизначеність цін на енергоносії, логістику, цін на добрива. Залежно від цих факторів формується собівартість зерна. Останні роки ми спостерігали істотне збільшення вартості зерна. Якщо три роки тому ціна на кукурудзу становила близько $160 на умовах “навантаження на борт судна”, то на сьогодні ця вартість становить вже близько $270 на тих же умовах.

Дуже ймовірно, що зростання продовжиться, оскільки в світі збільшується грошова маса. Люди з цими грошима будуть конкурувати за товари, створюючи інфляційні процеси світового масштабу. Тому є ймовірність того, що ціна продовжить зростання. Крім цього, зернові товари торгуються на біржі і є дуже привабливим інструментом інвестування для банків. Це додатковий стимул для того, щоб підстьобувати ціну на зерно. Адже коли банки на біржових торгах конкурують своїми мільярдами, то це також підштовхує ціни вгору.

Але я дуже радий, що наші сільгоспвиробники отримають цього року великий прибуток і зможуть проінвестувати його у власний розвиток.

Експорт зерна останні роки був вагомою статтею надходжень валюти в країну. Частина таких надходжень також буде збільшуватися?

Якщо брати в абсолютному грошовому вираженні, а не у відсотках, то так – ця стаття буде збільшуватися. Ми виробляємо більше зерна і воно дорожчає. Населення у нас не росте, тому більше споживати ми не зможемо. Значить, більшу частину будемо відправляти на експорт. Сьогодні вже фактично 50% від усіх валютних надходжень в країну дає експорт зерна. Чи збережеться це в процентних вимірах, залежить від того, чи будемо ми більше експортувати металу і руди.

Чи справляється наша інфраструктура з такими експортними темпами? Які слабкі місця в логістиці та ланцюзі поставок Ви б відзначили?

Найбільша проблема з експортом зерна – це залізниця, яка на сьогодні вся зношена – рейки, вагони, і ніяких інвестицій в оновлення її інфраструктури не видно. А потрібні мільярдні інвестиції.

Можу сказати, що Європа або США в звичайний час використовують свою інфраструктуру лише на 40% від можливості. Тому вони легко витримують пікові навантаження. Ми ж використовуємо залізницю на 80-90% в звичайному режимі, але коли йдуть пікові навантаження, вона не справляється.

Нещодавно я був на нараді з УЗ, де прозвучало, що за листопад залізниця перевезла рекордну кількість – трохи більше 4 млн тонн зерна. За нашими ж розрахунками, для того щоб вийти на планові показники з експорту, залізниця повинна перевозити протягом 7 місяців по 4 млн тонн. Чи впорається залізниця з цим? Ні, не впорається. Ми просто ризикуємо тим, що не зможемо доставити зерно до портів. А 98% експорту зерна здійснюється через морські порти і тільки 2% їде залізницею безпосередньо в Європу.

Що ж стосується портової інфраструктури, то в неї вже проінвестовано величезну кількість грошей. В основному приватними кампаніями. Наприклад, нещодавно було підписано угоду по концесії порту Ольвія з “QTerminals” – одним з найбільших портових операторів зі штаб-квартирою в Катарі. Думаю, що нам потрібно сильніше розвивати державно-приватне партнерство. А так виходить, що у держави немає грошей інвестувати, але і віддавати приватникам воно не сильно хоче. Але портова інфраструктура у нас є. Наприклад, в Парагваї немає жодного кілометра залізниці, і немає виходу до моря, тому вони всі везуть річкою або автотранспортом в сусідні Уругвай або Аргентину, де перевантажують на кораблі.

Які шанси в найближчому майбутньому активно підключити до транспортної логістики той потенціал, який ми не використовуємо, маючи таку прекрасну річку, як Дніпро?

Річка у нас прекрасна. Але той закон про внутрішні водні шляхи, який був прийнятий, досить недосконалий. Він впускає судна під іноземними прапорами і створює диспаритет в конкуренції. Адже наші баржі платять акциз на паливо, а іноземні – ні. Я б навпаки – звільняв їх від сплати акцизу на дизельне паливо взагалі. Адже цей акциз йде на ремонт автодоріг, а за фактом річковий транспорт знімає навантаження з доріг. Так чому ж вони повинні за нього платити? Це якось нелогічно.

Це економічний перекіс, не кажучи вже про безпеку. Уявіть собі, що глибина Дніпра по фарватеру три метри. А якщо там баржа затоне, хто її буде діставати? Пам’ятаєте, як в Одесі піднімали танкер “Делфі”?

Крім цього, в законі закладена екологічна проблема – дозволяється баластні води скидати в Дніпро. А у нас з Дніпра п’є 70% населення.

Також пропускні можливості шлюзів дуже слабкі. Їх потрібно ремонтувати. Їх в кращому випадку фарбують і змащують. Вже на сьогоднішній момент є затори на Каховському переході. І ніхто не говорить про те, що його потрібно розширювати.

Інфраструктура Дніпра не готова в рази збільшити перевезення зерна – не можна з поля перекидати лопатами зерно на баржу. Для цього потрібні якісь хаби, причали, елеватори, які будуть накопичувати це зерно. Дніпро протікає через шість областей, в яких вирощується понад 50 млн тонн зернових і олійних. Тому необхідне створення таких мультимодальних хабів, де б сільгоспвиробники могли перевантажувати зерно з автотранспорту на баржі. Це істотно скоротило б навантаження на залізницю і на автодороги.

У нас зараз завдяки “Великому будівництву” автодороги будуються, обіцяють якось залізницю зробити, але до річки, я думаю, час дійде ще нескоро. Тому потрібно створити умови для інвестора, щоб він сам створював ці хаби, якщо держава не виділяє на це гроші. А так навпаки – створюються актиконкурентні способи впуску на каботажні перевезення під іноземним прапором. Боюся, що навіть найбільший баржовласник країни може перейти під який-небудь молдавський або румунський прапор, щоб заощадити на паливі. А чому б і ні, якщо це дасть економію $5-7 на тонні? При його перевезеннях в 3-4 млн тонн це будуть суттєві гроші.

На якому етапі впровадження механізму банківської гарантії для форвардних контрактів? Що вам дає підстави вважати, що, реалізувавши його, український зерновий ринок перетвориться з дисконтного в преміальний?

Експортом зерна в Україні займається трохи більше ста компаній, але ТОП-10 експортує 70%. ТОП – 20 експортує 90%. Якщо ці 20 компаній будуть купувати форвардні контракти виключно з банківською гарантією, то я впевнений, що весь ринок буде працювати за цими правилами. Чому? По-перше, вона недорога. За нашими розрахунками, вартість банківської гарантії буде від 1 до 2 доларів на тонні.

Але при цьому 75% виробництва зерна дають не агрохолдинги, а сільгоспвиробники середнього масштабу, що обробляють від 500 до 10 тис. гектарів. І вони, як правило, отримують ціну нижче, ніж агрохолдинги. Вони на IPO не виходять, акціями не торгують. Тому сюди закладається певний ризик і платять ціну їм на 5-7 доларів нижче, ніж агрохолдингам.

Покупець в нашій країні – трейдер – отримає гарантований для себе контроль ризику над тим, що якщо ціни підуть вгору, то він не буде в збитках. Адже, купуючи в лютому зерно, яке буде поставлено в серпні, трейдер продає його також в лютому. Він планує логістику і фіксує маржу. Але, якщо в серпні сільгосппідприємство не поставило, а різниця за ціною вже в 50 доларів, то трейдер втратив $48-47 доларів на тонні.

На сьогоднішній день український ринок не просто ризиковий, він дисконтний. Але Україна перетвориться на преміум-ринок через те, що всі – і покупці, і судновласники – знатимуть, що вони гарантовано отримають вантаж, що не буде дефолту. А якщо навіть сільгоспвиробник не поставить товар, то не проблема купити його на спотовому ринку. Тут питання виключно хто заплатить за цю різницю за ціною.

Що ж стосується покриття ризиків банками, то вони набагато більш ефективно контролюють ризики в порівнянні з трейдерами. Тому що банк краще знає свого фермера. Він бачить всі транзакції, він знає його активи. І він може використовувати більш широкий спектр інструментів контролю ризику. Він може брати в заставу у нього будь-які активи, зерно, паливо, аграрні розписки, депозити або особисте майно. Більш того, він може залучати страхові компанії для контролю ризиків.

В результаті фермери отримають вищу ціну, банки зможуть більш ефективно контролювати ризики. Трейдери отримають гарантований контроль над ризиками щодо підвищення ціни. У сумі Україна, за нашими розрахунками, може отримати від $500 до $700 млн додаткових грошей. Тому я вірю в те, що цей інструмент запрацює.

Як ви оціните ці перші кілька місяців після відкриття ринку землі? Чи є зв’язок між земельною реформою та обсягами виробництва зерна в Україні?

На сьогодні практично нічого не відбувається в масштабах країни. Не продано і мільйона гектарів. Все вимірюється лише в десятках тисяч. Ми спостерігаємо процес продажу тільки пайових земель. Її продають лише ті, кого земля, як актив, не цікавить. Обмеження в 100 га не дає можливості масштабування.

Я дуже сподіваюся, що з 2024 року, коли юридичні особи зможуть купувати землю, почнуться зміни. Зміни якого характеру? Будь-який власник землі буде боротися за те, щоб його земля давала йому більше доходу. І для цього він буде в неї інвестувати, збільшуючи її капіталізацію. Для цього він буде її краще удобрювати, поливати. В результаті він буде збирати пшениці не 4 тонни з гектара, а 8. Відповідно вартість цієї землі зросте. Тому я вірю в приріст виробництва саме з 2024 року.

Адже якщо взяти ефективність виробництва, то на пшениці можна отримати з одного гектара від 1 до $2 тисяч доходу. Якщо ж там вирощувати полуницю, то можна отримувати до $30 тисяч з гектара. І при цьому не потрібна велика механізація і трактори по $250 тисяч. Але там потрібна робоча сила, що в свою чергу може вирішити проблему безробіття. Я сподіваюся, що частина людей, які купують по 100 га, займеться такого роду виробництвом. І ми, нарешті, то вирішимо проблему імпорту овочів і фруктів, вирощуючи їх самостійно.

Упевнений, що створення в Україні невеликих, але укрупнених фермерських господарств, що спеціалізуються на вирощуванні овочів і ягід, будуть дуже конкурентоспроможні. Я був у багатьох фермерських господарствах Франції та США. Там є господарства по 2-3 га, з яких живуть цілі родини. Вони вирощують, наприклад, помідори різних сортів. Знаю одного французького діда-фермера, який на 50 га вирощує персики і ягоди. Дід мільйонер. Нещодавно будинок в Монако купив. Тому ефективне використання землі буде пріоритетним для власника землі, який на ній працює. З цієї точки зору земельний закон, який був прийнятий, дуже хороший.

https://feg.in.ua