Експерт: Щоб освоювати нові ринки, потрібно підвищити урожайність буряків і знизити собівартість продукції на 15—20%. Україна шукає нові ринки збуту для свого цукру. Одним із перспективних у галузевому міністерстві вважають ринок Європи. Як розповів перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Іван Бісюк, уже досягнуто домовленостей в рамках створення зони вільної торгівлі між Україною та Європою про експортну квоту в єврозону в обсязі 20 тисяч тонн на рік. «Варто також зазначити, що сьогодні близько 250 тисяч тонн цукру на рік постачається на зовнішні ринки у вигляді кондитерських виробів. При цьому є домовленості з ЄС про вільну торгівлю кондитерськими виробами, що збільшує потенціал таких поставок більше, ніж до 300 тис. тонн», — продовжує розповідати про експортні горизонти цукру посадовець аграрного міністерства. Тож із його слів випливає, що Україна робить ставку на Європу. Втім, навряд чи задекларовані обсяги експорту в ЄС дійсно зможуть вирішити питання збуту надлишків продукції цукрової галузі. До того ж європейський ринок відкриється не раніше, аніж підпишуть асоціацію з ЄС, а рух у цьому напрямку поки що пригальмований. Тому українській владі доведеться шукати інших, реальніших виходів для українського цукру на зовнішні ринки. Від успішності цієї справи залежить, чи будуть аграрії й далі нарощувати цю культуру.
Зваживши на минулорічні проблеми зі збутом цукру, цього року виробники посіяли його менше. «2012/2013 маркетингового року планується виробити понад два мільйони тонн цукру», — сказав заступник міністра. За його підрахунками, з урахуванням нового врожаю та перехідних залишків, які на початок нинішнього маркетингового року склали 648 тисяч тонн, країна повністю буде забезпечена цукром, а експортний потенціал галузі очікується на рівні 200 тисяч тонн.
Але хто відкриє «експортні» ворота для українського цукру? Розраховувати на Європу поки що зарано. Сусідня Росія, попри дефіцит цього продукту, не поспішає купувати наш цукор. Хоча ринком ширяться чутки, що буцімто через посередника російський бізнес зараз шукає, в кого б купити цукор в Україні. То де ж тоді є реальні ринки збуту для українського цукру за таких умов? І що мають зробити виробники, щоб вітчизняний «солодкий» продукт активніше освоював зовнішні ринки?
Про це «День» запитав генерального директора асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Володимира ЛАПУ:
— Необхідно шукати нові ринки збуту, інакше Україні не варто збільшувати обсяги виробництва цукру. Європа відкриє свій ринок тільки після створення з Україною ЗВТ. Тому це не вихід для української цукрової галузі. Основними і найбільш реальними ринками збуту для нашого цукру є азійські країни та колишні країни СРСР. Сьогодні головна проблема для експорту — програш цінової конкуренції на світовому ринку. Адже вартість цукру-сирцю нижча за вироблений із буряка. Покупці не хочуть більше платити, адже якщо є певна світова ціна, то потрібно працювати за нею — і ніхто її не переплачуватиме. В Україні на внутрішньому ринку цукор коштує практично стільки ж, скільки на зовнішніх ринках. За таких умов виходити назовні виробникам не цікаво. Тому єдиний спосіб освоєння нових експортних ринків — підвищення урожайності буряків і зниження собівартості цукру. Вертикально-інтегровані компанії цим займаються, тому урожайність вирощених ними цукрових буряків може досягати загальноприйнятого світового рівня в 500—550 центнерів з гектара. Але в більшості вітчизняних виробників урожайність сягає 350—400 центнерів з гектара. Тож резерви підвищення врожаїв є. На мою думку, завдяки цьому реально зменшити собівартість виробництва цукру на 15-20% протягом чотирьох-п'яти років.