В ДОБРІ Й ДОСТАТКУ

Осмислення того, як прожито рік, відбувається якраз нині, коли всі підсумки господарювання, всі результати року — як на долоні. Про досягнуте й плани на перспективу з нами ділиться голова сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лабунський» (с. Новолабунь Полонського району) Микола Олицький.
— Вісім років тому я мучився сумнівами: чи не зайняв, бува, чужого місця? Чи зможу стати тим керівником, який потрібен селянам? Чи потягну? Чи зрозуміють і підтримають люди? – розмірковує керівник. – Тепер я впевненіший в своїх силах. І хоча у нас є чимало проблем, я знаю шляхи їх подолання.
В господарстві сьогодні оновлена майже вся грунтообробна техніка, закуплені зернозбиральні комбайни, трактори. Сповна виплачується заробітна плата, і досить пристойна. Є певні соціальні надбання, які з року в рік підтримуються. У повному обсязі виплачується орендна плата за землю й за користування майновими паями. Навіть з огляду на те, що в області сильних господарств, де народ сам собі інвестор, залишається щораз менше, новолабунці спокійно дивляться в завтрашній день.
А селу для нормальної роботи потрібно не так уже й багато — мати стабільні закупівельні ціни на вирощену продукцію.
— Ми увійшли в ринок, і його умови повинні бути однаковими для всіх, - каже Олицький. – Хоче держава, аби продукти харчування були дешеві, – має компенсувати виробнику затрати, щоб він виробляв продукцію не на збиток собі й бачив перспективу у тому виробництві.
Треба сказати, нині діє багато програм, що фінансуються зі столиці. За окремими з них дещо перепадає й СВК «Лабунський». Торік він отримав 823 тисячі гривень різних компенсацій і дотацій. Це трохи більше, ніж в 2006-му.
— Та якби був такий підхід до селян-виробників як на Заході, то ми б не бідували і виробляли конкурентоспроможну продукцію, — переконаний Микола Васильович. — На наші гектари ми мали б приблизно 5 мільйонів гривень у рік, і тоді відпала б потреба в кредитах, ми могли б купувати щороку сучасний трактор чи комбайн, вирішувати будь-які проблеми. І не дивилися б з таким острахом на СОТ та Європу.



За вісім років новолабунський кооператив майже вдвічі збільшив кількість худоби, в тому числі — великої рогатої.
— Якщо ми не вкладатимемо гроші у вирощування худоби, то в майбутньому будемо змушені вкладати їх у зарубіжного виробника, — переконаний Микола Олицький. — А той, користуючись нашою безвихіддю, постачатиме нам продукцію дорого і не кращої якості. Далеко за прикладом ходити не треба, це вже відбувається на м’ясному ринку. М’ясокомбінати роблять ставку не на вітчизняну сировину, а на дешеву контрабандну. І що тоді буде далі? Люди втратять роботу, засоби для існування. Хіба мене, вихідця з цього села, зрозуміють односельці?
Чому цього не бачать можновладці, чому усуваються від розв’язання проблеми? Слід негайно припинити ввезення закордонної сировини, яка губить власне виробництво. Бо ж втратимо те, що стало добрим надбанням.
З перших днів мого керівництва і досі ми працюємо над збільшенням поголів’я. Кожного року добавляємо по кілька десятків, а то й сотень одиниць, зараз маємо на утриманні 2700 голів ВРХ. Така кількість дозволяє забезпечити людей роботою та достойно її оплатити, купувати техніку, дає за нестійких цін на зерно та інші види продукції нормальні надходження в касу. Тому й далі будемо нарощувати поголів’я.
Маємо чудову породу свиней, хороше приміщення, спеціалістів, технології. Всіма силами намагаємось їх зберегти. Але ж неподобство з цінами триває роками, і висновків ніхто не робить.
В «Лабунському» працюють три племрепродуктори: по вирощуванню свиней полтавської м’ясної породи, овець — північнокавказької та великої рогатої худоби м’ясного напрямку. Невдовзі на базі останнього репродуктора буде створено племзавод.
Зараз у тваринництві хороші прибутки дає тільки молоко. Кооператив придбав ще один молокопровід, тепер обидва обслуговують 510 корів і дозволяють збільшити дійне стадо. В перспективі — будівництво сучасного доїльного залу.
Олицький не шкодує, що свого часу, коли молочне скотарство приносило великі збитки, зумів зберегти його. Бо моментально відродити галузь нереально. Щоб отримати корову, потрібно плекати її три роки, а щоб мати продуктивну корову — треба добре попрацювати в напрямку поліпшення племінних якостей. А це не завжди виходить. Завезеш племінний молодняк, а з ним часто якусь хворобу на додачу. Нині такий ринок: працюєш на свій страх і ризик.
Або взяти ситуацію з цукровими буряками. Торік багато господарників відмовилися від їх вирощування, бо зафіксована на державному рівні ціна 170 гривень за тонну буряків вкрай низька. Микола Васильович не пішов на зменшення площ під буряк, бо вважав, що це перестраховка.
— У нас є близько 170 гектарів ріллі, де крім жита чи тритікале нічого не родить, - констатує Олицький. — Ми там вирощували насіння жита для продажу. Та дійшло до того, що за тонну цієї культури пропонували не більше 420 гривень, та й збути насіння було важко, то ми вивели його з сівозміни, замінили на тритікале. А зараз ціна піднялася більш ніж удвічі! Тож купили насіння і насіємо жита.
Так і з іншими культуарми відбувається: то складається така жалюгідна ціна, що шкода продати, то, дивись, невиправдано висока. Держава має регулювати ситуацію на ринку. Вирощено чогось більше — закупити його в державний резерв, а коли недорід — зробити інтервенцію. Тоді ціна в усі роки буде приблизно однаковою.
Нині всі взялися вирощувати ріпак. Що ж, це перспективна культура для сільгоспвиробника, ним можна замінити буряк. Але ми не готові до таких втрат, яких зазнали на ріпакові торік. Починали молотити по 40 ц/га, а після стихії вийшло по 20 на круг. То ми ще вчасно приступили до збирання, бо маємо свої ріпакові столи! А хто понадіявся на позичену більш продуктивну техніку, зазнав гірких втрат і розчарувань.
Кукурудза теж належить до перспективних культур. Проте якщо ми будемо вирощувати її на продаж, а не для годівлі худоби, то теж працюватимемо на збиток.
Новолабунський кооператив — найбільше агропідприємство в Полонському районі, бо має в обробітку майже 4 тис. га ріллі. Недавно до нього долучилося Титьківське відділення Новоселицького радгоспу (Титьків – село, що входить до новолабунської сільради). ВСАТ «Новоселицьке» не мало можливості виплачувати зарплату людям. Тож люди перейшли в кооператив зі своїми земельними паями, їх прийняли на рівних умовах.
— Ми зорієнтовані на те, щоб використати всі резерви і дати лад своїй землі, аби добитися максимальної віддачі, — каже голова. – Можна взяти землю в оренду, відновити родючість, що, самі розумієте, дуже недешево.
Коли я починав свою діяльність як керівник, то фінансовий стан підприємства був дуже скрутним, ми купували в першу чергу тільки те, що вкрай треба. І я все думав: скільки ж то треба коштів, щоб господарювати більш-менш пристойно? Порахував, що кожного року треба купувати десь на мільйон гривень техніки, тоді без проблем розвиватиметься виробництво. Торік придбали 3 трактори, кормозбиральний комбайн, 6 сівалок, грунтообробну техніку на 2,5 млн. гривень. Такими темпами нам і треба розвиватися.
Не секрет, що нині важко загітувати когось приїхати в село після вузу навіть на хорошу зарплату. Всі хочуть бути при асфальті. Та кооператив має гарних спеціалістів, майже всі вони місцеві, середній вік – 35-45 років. Це той вік, коли ще є бажання і сили працювати творчо. Був період, коли голова, передбачаючи кадровий голод в майбутньому, на випускних вечорах пропонував направлення у вузи і допомогу в навчанні тим випускникам, які повернуться на роботу в кооператив.
А чому б не хотіти в таке підприємство? За 8 років керівництва Олицького лише раз кооператив спрацював без прибутку. В усі решта літ прибутки сягали понад мільйон. За 2007-й вони очікуються ще вагоміші.
Кооператив видав людям за оренду паїв продукції на мільйон гривень. А ще в недалекому 2000-му орендної плати не було. Людям продавали зерно по 680 грн./т при реальній ціні 1200, реалізовано печеного хліба 50 тис. буханців за собівартістю, понад 6 т ковбаси, виробленої в кооперативі з натурального м’яса, 2 т меду, більше 5 т круп, 2 т риби з власних ставків. Ця дешевша, ніж на ринках і в магазинах продукція, свого роду дотація господарства працівникам. Більшість людей це розуміє.
Потужні підвалини заклав «Лабунський» під урожай 2008 року та господарювання загалом. Тож його працівники з упевненістю дивляться в майбуття. Вірять, що день завтрашній буде ще кращий. Бо самі його творять на чолі зі своїм далекоглядним, дбайливим і тямущим керівником.

Схожі новини

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.