- Особливості зимового кукурудзозбирання
- НЕ БЕЗ ПРОБЛЕМ, АЛЕ З НАДІЄЮ
- ЗРОБИЛИ БАГАТО, ЗАРОБИЛИ МАЛО...
- В ДОБРІ Й ДОСТАТКУ
- «Дуже непевна й ризикована справа — господарювати під відкритим небом»
СЕЛО РОЗВ’ЯЗУЄ ПРОБЛЕМИ ЗА МІРОЮ ЇХ НАДХОДЖЕННЯ
Як правило, взимку селяни нарешті можуть перевести подих після напруженої польової пори. От і працівники приватного підприємства імені Г. І. Ткачука с. Кремінна Городоцького району Хмельницької області впоралися з усіма роботами в рільництві. А нещодавно підбили попередні підсумки господарського року.
— Важко назвати рік абсолютно вдалим для нас, — каже директор підприємства Микола Кишко. — Ми планували набагато вищу врожайність, ніж одержали. Зернові на круг вийшли по 25,5 ц/га. Шкода, бо такий результат не від того, що ми чогось не зробили чи упустили строки. Нас тягнуть донизу ті занедбані землі, які ми приєднали. Тільки виведеш бур’яни — дивись, вони вже знов розкошують. А гербіциди дуже дорогі. Та й мінеральної поживи тепер не спроможні дати стільки, скільки потребує та чи інша культура. Селітра он доходить до півтори тисячі гривень за тонну, навесні, треба думати, ще більше подорожчає. Ми набрали тільки в «Агрохімцентрі» міндобрив і гербіцидів на 600 тисяч гривень, не згадуючи інших організацій.
Щоправда, як розповів далі Микола Антонович, порадував соняшник — кожен гектар видав по 25 центнерів. Та й кукурудза не підвела. Вдалося вигідно реалізувати сою, по 1800 гривень за тонну. На ці культури варто робити ставку і цього року. А ще господарство вирішило вирощувати білу гірчицю та коріандр, на які з’явився попит. Скажімо, за тонну гірчиці можна заробити понад три тисячі гривень, за тонну коріандру — більше чотирьох тисяч. 
Ціни на окремі види продукції пристойні, гріх скаржитися. Проте, саме зараз ідуть розрахунки з усіма партнерами, які постачають господарству мінеральні добрива, засоби захисту рослин, насіння. Крім того, підприємство брало чималі кредити, через те йому не так просто звести кінці з кінцями. Кредити, звичайно ж, пішли на користь, адже придбані на ці кошти сучасні комбайни, трактор, прес-підбирачі, причіпний інвентар (компактор, сівалка, дискова борона) дадуть можливість у подальшому заощаджувати пальне і трудові затрати, сприятимуть поліпшенню обробітку грунту. Скажімо, німецький трактор «Атлес-946» затрачає на обробіток гектара ріллі в середньому 9 літрів пального, в той час, коли наші традиційні — 25. Є різниця? Ще б пак! Цим трактором, до речі, та сівалкою «Солітер» господарство собі засіяло всі озимі, в тому числі 460 гектарів ріпаку, і допомогло посіяти 600 гектарів цієї культури іншим агропідприємствам. А коли в господарстві є кілька одиниць високопродуктивної, енергоекономної, багатофункціональної техніки, то й перспективи куди кращі. І це добре відчули у тій же Кремінній, придбавши роком раніше два зернових комбайни «Мега».
Правда, у зв’язку з цим виникли проблеми іншого плану.
— Нова техніка не кращим чином позначилася на плинності кадрів, — констатує прикрий факт директор. — На старому тракторі чи комбайні ніхто не хоче працювати. Бо виробіток не той і зарплата менша. На новій техніці можна і дві, і три тисячі заробити. Людей завидки беруть. Дивись: той лишив свого «сталевого коня», інший. Але ж на всіх одного трактора не поділиш і кожному не купиш... Я ніколи не думав, що ми доживемо до такого часу, коли так бракуватиме робочих рук. Ми мали в кращі часи близько 400 працівників, нині — близько сотні. Не звільняємо людей, це, так би мовити, природний відтік: хтось на пенсію, хтось на заробітки, хтось інвалідність оформив. У нас в основному сезонна робота, взимку частина людей іде на біржу праці, але після неї вже не повертаються на роботу. Як дають дармові гроші, то навіщо працювати? Ще якби не ферма, то взагалі до весни життя зупинилося б. А воно яка б механізація не була, люди потрібні — працювати на зернотоку, на фермі, труїти мишей... У нас начебто непогана зарплата і видаємо вчасно, одначе люди хочуть більшої. Проте нарахування йде від продукції. Є, скажімо, в тваринництві надої і прирости — є пристойний заробіток, а нема — то звідки взяти? 
Відчувається кадрова проблема і в тваринництві. Через те трохи зменшили в Кремінній поголів’я великої рогатої худоби. Свинарство поки що тримається на звичному рівні — на утриманні є близько тисячі свиней. Але м’ясокомбінат не дає дорожче, ніж по 7,8 гривні за кілограм живої ваги. Ніхто не враховує той факт, що зерно й комбікорми дорогі, до 1200 гривень за тонну. І ніхто чомусь не наведе порядок з цінами на базарах, де свинина в середньому по 25-30 гривень за кілограм. Хіба так важко простежити, в чиїх кишенях осідають гроші, і поставити заслін незаконному наживанню?
На щастя, допомагала в минулому році держава. Кремінянське господарство одержало компенсації за сівбу озимих, сої, часткове відшкодування за придбану імпортну техніку, відшкодування довго- і короткострокових кредитів. Підприємство щомісяця платило понад 80 тисяч гривень тільки процентів за користування кредитами. За десять місяців майже мільйон... А як заробити його?!
— У нас ще є що продати — близько 300 т цукру, кукурудза. Та й соняшник. А на нього, як відомо, зараз встановилася ціна 2300 гривень за тонну. Без прибутків не будемо, — каже директор. — Але для цього треба нормально реалізувати продукцію. А матимемо прибутки — то вже можна розраховувати на нормальне господарювання. Трати будуть чималі, адже землі, яку добираємо в сусідній Радковиці, треба дати раду. І з цим теж передбачаються непогодженості. Адже частина жителів Радковиці здає землю в оренду ще й інвестору. А земля вже виділена кожному пайовику в натурі. Отже, на одних і тих же полях господарюватимуть два орендарі, доведеться обробляти клаптики. Потрібно буде шукати якісь варіанти, можливо, робити обмін. Словом, цей головний біль ще попереду. Всієї землі, до слова, матимемо в обробітку понад 4200 гектарів.
Попереду розв’язання ще одного важливого питання: скільки сіяти цукрових буряків. Бажають кращого розрахунки з цукрозаводами. До прикладу, Хмельницький завод ще й досі винен 260 тисяч гривень. Городоцький віддає свої борги цукром, з ним кремінянці пішли на давальницьку схему в пропорції 65 на 35%. Рівноправне партнерство з цукроварнями ніяк не складається. Торік господарство планувало сіяти 500-600 га цукрових буряків, але фактично посіяло 120. Якби з аграріями нормально розраховувались, то чому б не сіяти? Отже, остаточні висновки про площі під цукрові буряки робитимуться за результатами минулорічних розрахунків.
— Щось нам вдається, щось ні, але опустити руки — це остання справа, — сказав на завершення розмови Микола Кишко. — Працюємо, стараємось, розв’язуємо, як кажуть, проблеми за мірою їх надходження. На щастя, є патріоти в нашому господарстві, такі як Володимир та Олександр Ямборко, Петро Волос, Олег Кравець, Віктор Гуменюк, Григорій Шкробот, а також Микола Петровський з Шишковець; механізаторів, комбайнерів, водіїв можна називати всіх, бо це сумлінні люди. Багато старанних працівників і серед телятниць та доярок. За великим рахунком, завдяки справжнім трудягам ми і тримаємось.
Галина СКРИПНИК
Хмельницька область
Фото автора
На фото Микола КИШКО.
