Аграрний тиждень. Україна
» » З «Надією» у майбутнє
» » З «Надією» у майбутнє

    З «Надією» у майбутнє


    Скільки сягає око – розлилися поля Київщини. Зеленіють розкішними озимими, пломеніють сонячним рапсом, а між них приховалися блакитні зіниці ставків. Серед цієї казкової краси й живе «Надія». 

     Мова йде про закрите акціонерне товариство, розташоване в селі Горобіївка, Сквирського району. Ось уже 19-тий рік поспіль виправдовує підприємство свою назву. Це господарство замкнутого циклу, на якому займаються продукцією птахівництва, тримають свою свиноферму, висівають зернові культури для власних потреб.

    Продукцію товариства «Надія» знають далеко за межами Сквирського району. Яйця купують не тільки на базарах Сквири, Вінниці, Житомира, спеціально за ними приїздять із віддалених кондитерських фабрик, бо добре знають, що їх якість вищого ґатунку. Яйце не пливе, чудово збивається та й колір має яскраво-жовтий – як справжнє, домашнє. Отож і слугує господарство яскравим взірцем того, як надію можна втілити у життя.

    Звісно, за будь-яким успіхом стоїть кропітка праця. Чиїми ж руками виплекано «Надію», ми дізналися, відвідавши успішне господарство.

    Вижили власною мудрістю

    Як годиться гостинному господарю, Петро Титарчук зустрів нас біля входу на територію підприємства. Невисокий, сивоволосий чоловік спокійної вдачі – в ньому відразу ж відчувався справжній господар, який все уміє робити власними руками. Вже перші кроки по двору господарства підтвердили перше враження. Ідеально чисті доріжки, різнобарвні клумби, засаджені підстриженим самшитом, червоними тюльпанами, нарцисами та іншими квітами, охайно підбілені дерева...

    Дізналися від Петра Олексійовича, що утворилося товариство із міжгосподарського підприємства. Колись перед кожним районом ставилося завдання по виробництву яйця. Отож і побудували господарства Сквирщини спільними зусиллями пташник. Кормами забезпечували його по черзі. А з часом перетворився він на державне племоб’єднання. Саме тоді, у січні 1989 року, очолив підприємство Петро Титарчук. Вже понад 18 років він і є головою правління ЗАТ «Надія».

    Сьогодні господарство обслуговує близько 70 чоловік.

    - В основному працюють у нас люди із Горобіївки, - розповідає Петро Олексійович. - Але приїздять і фахівці із сусідніх сіл. Зарплатня у нас видається вчасно, умови праці хороші. Отож і проблеми з робочими кадрами нема.

    Спочатку веде нас господар до пташників, в яких утримують близько 36 тисяч курей. Перше, що кидається в очі – чистота. Жартома запитуємо одну з робітниць: «Мабуть, гостей чекали? Так прибралися». «У нас завжди так», - здивовано відповіла жінка. Привернуло увагу не нове, але добротне обладнання. Виявляється, частину його привезено з Пятигорська, а частина, призначена для яйця, виготовлена на Ніжинсільмаші. Кліткам вже близько 10 років, але за якістю вони не поступаються новим, сучасним. Зручно розташовані поїлки, жолобки для їжі, під клітками ємність для посліду – ним дбайливі господарі удобрюють поля, тьмяне світло у пташниках, адже кури бояться яскравого. Лякаються навіть легкого спалаху фотоапарата.

    - Якщо освітлення зробити яскравішим, - пояснює Петро Олексійович, - кури отримують стрес і одразу значно знизиться їх продуктивність.

    Поділився господар і рецептами якісних кормів. Перш за все вони повністю натуральні. Ніякої хімії. Є в господарстві власний комбікормовий цех, де працює 5 чоловік. Щоб харчування було збалансованим, рецептуру кормів надають виробники преміксів, з якими співпрацює товариство.

    - На сьогодні нас влаштовує співпраця з фірмою «Премікс», що на Полтавщині, – ділиться Титарчук. - Премікси у них дійсно якісні, і справу ведуть чесно.

    - Як же вам вдається визначити якість преміксів? – цікавимося.

    - А це відразу ж по яйцю видно, - пояснює голова правління. - Якщо премікс не збалансований, яйце розпливається, шкаралупка крихка, а сама птиця відстає від графіків росту.

    Показав нам господар і пташник з курчатами, яким лише по 5 тижнів. Тут їх утримують до 95 днів, потім переводять в інший, де птахи перебувають до забою. Зазвичай на весну частину курей, яким понад рік, продають.

    - Весною ми починаємо працювати у збиток, - розповідає Петро Олексійович, - мінусова рентабельність близько 15%. За осінь - зиму ця цифра вирівнюється. Виробництво стає прибутковим. Рентабельність сягає приблизно 30%.

    Купують курочок приватні господарі. Звісно, хто ж відмовиться мати у своєму господарстві таку яйценосну породу як тетра. Та й ціна приваблива – всього по 15 грн. за голову. За бажанням можна придбати і тушки курей. При господарстві є власний забійний цех. Отож і замовляють курятину на весілля та інші святкування.

    Поряд із пташниками височіють два амбари. Виявляється, подбали на підприємстві й про збереження зерна. На рік його потрібно близько 3,5 тисяч, отож і вирішили побудувати власні сховища.

    - Ми все робимо самі. Вирощуємо зерно, сушимо його, зберігаємо та переро***ємо. Тобто, ми маємо повністю замкнутий виробничий цикл. Головне, що ніхто нам працювати не заважає. Та й ми ніколи не мали ні копійки боргів, завжди вчасно і повністю сплачуємо всі податки, зарплатню люди отримують 10 числа кожного місяця.

    - А чи надає вам якусь допомогу держава?

    - Єдине, що отримуємо від держави – це дотації на гектар посівів зерна, овесу та ячменю. Також здаємо на м’ясокомбінат свинину по 1грн. 30 коп. Більше ніякої державної допомоги не отримуємо. Кредитів за всі роки мого головування ми не брали жодного разу.

    - Як же вам вдалося вижити?

             Петро Олексійович, дещо поміркувавши, посміхається:

             - Коли у нас не було землі і, відповідно, не було чим годувати птицю, ми весною віддавали колгоспам по бартеру пальне, приблизно по 150 тонн щорічно. Мабуть, нема в районі жодного колгоспу, який би не користувався нашими послугами. А восени вони нам повертали зерном. Також надавали ми кредити – кому на посіви, кому на запчастини. Їх також віддавали зерном. Таким чином і виживали. Потім почали орендувати землі. Спочатку 100 га, потім 300, 1000 га. Водночас закуповували техніку. Придбали три імпортні комбайни, оборотний плуг та інше. Сьогодні у нас є все для того, щоб нормально працювати.

             Поділився Петро Олексійович і секретами сьогоднішнього господарювання. Розповів, що пальне та мінеральні добрива закуповують тоді, коли ціна на них найнижча. Таким чином економлять значну частину коштів.

             Про себе Петро Олексійович розповідає неохоче. Та від його підлеглих дізнаємося, що Титарчук все життя пропрацював біля землі. Його поважають співробітники, керівники та фахівці «Київптахопрому». За свою роботу Петро Олексійович неодноразово заохочувався Міністерством аграрної політики України, виробничо-науковим об’єднанням «Укрптахопром» та ВО «Київптахопром». А у 2006 році за указом Президента України Віктора Ющенка Петру Титарчуку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

             Мабуть, руками та мудрістю саме таких господарів як Петро Титарчук зрощується справжня надія на те, що прийде той час, коли наша держава процвітатиме.

              А поки зеленіють розкішними озимими, пломеніють сонячним рапсом поля «Надії», а між них ховаються блакитні зіниці ставків, у Петра Олексійовича є час на невеличкий перепочинок перед жнивами. Сюди, до Горобіївки, 1 червня приїдуть його гості та друзі. А привід найсвятковіший – привітати Петра з його ювілеєм, з 60-річчям. Удачі, здоров’я й щасливої хліборобської долі бажаємо йому і ми, його нові добрі знайомі.

                                                                         Оксана ШАПОВАЛ

                                                                      та колектив редакції

     

     

     

     

     

     





    Схожі новини
  • Мед на столі – благодать у господі
  • З «Надією» у майбутнє
  • КУРИ ПОРОДИ БРАМА. КОРИСТЬ І КРАСА
  • «ДЕСЯТОК НАШИХ ГУСЕЙ – ЦЕ ДОБРЯЧЕ ПОРОСЯ…»
  • Свято Петра і Павла

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

З «Надією» у майбутнє


Скільки сягає око – розлилися поля Київщини. Зеленіють розкішними озимими, пломеніють сонячним рапсом, а між них приховалися блакитні зіниці ставків. Серед цієї казкової краси й живе «Надія». 

 Мова йде про закрите акціонерне товариство, розташоване в селі Горобіївка, Сквирського району. Ось уже 19-тий рік поспіль виправдовує підприємство свою назву. Це господарство замкнутого циклу, на якому займаються продукцією птахівництва, тримають свою свиноферму, висівають зернові культури для власних потреб.

Продукцію товариства «Надія» знають далеко за межами Сквирського району. Яйця купують не тільки на базарах Сквири, Вінниці, Житомира, спеціально за ними приїздять із віддалених кондитерських фабрик, бо добре знають, що їх якість вищого ґатунку. Яйце не пливе, чудово збивається та й колір має яскраво-жовтий – як справжнє, домашнє. Отож і слугує господарство яскравим взірцем того, як надію можна втілити у життя.

Звісно, за будь-яким успіхом стоїть кропітка праця. Чиїми ж руками виплекано «Надію», ми дізналися, відвідавши успішне господарство.

Вижили власною мудрістю

Як годиться гостинному господарю, Петро Титарчук зустрів нас біля входу на територію підприємства. Невисокий, сивоволосий чоловік спокійної вдачі – в ньому відразу ж відчувався справжній господар, який все уміє робити власними руками. Вже перші кроки по двору господарства підтвердили перше враження. Ідеально чисті доріжки, різнобарвні клумби, засаджені підстриженим самшитом, червоними тюльпанами, нарцисами та іншими квітами, охайно підбілені дерева...

Дізналися від Петра Олексійовича, що утворилося товариство із міжгосподарського підприємства. Колись перед кожним районом ставилося завдання по виробництву яйця. Отож і побудували господарства Сквирщини спільними зусиллями пташник. Кормами забезпечували його по черзі. А з часом перетворився він на державне племоб’єднання. Саме тоді, у січні 1989 року, очолив підприємство Петро Титарчук. Вже понад 18 років він і є головою правління ЗАТ «Надія».

Сьогодні господарство обслуговує близько 70 чоловік.

- В основному працюють у нас люди із Горобіївки, - розповідає Петро Олексійович. - Але приїздять і фахівці із сусідніх сіл. Зарплатня у нас видається вчасно, умови праці хороші. Отож і проблеми з робочими кадрами нема.

Спочатку веде нас господар до пташників, в яких утримують близько 36 тисяч курей. Перше, що кидається в очі – чистота. Жартома запитуємо одну з робітниць: «Мабуть, гостей чекали? Так прибралися». «У нас завжди так», - здивовано відповіла жінка. Привернуло увагу не нове, але добротне обладнання. Виявляється, частину його привезено з Пятигорська, а частина, призначена для яйця, виготовлена на Ніжинсільмаші. Кліткам вже близько 10 років, але за якістю вони не поступаються новим, сучасним. Зручно розташовані поїлки, жолобки для їжі, під клітками ємність для посліду – ним дбайливі господарі удобрюють поля, тьмяне світло у пташниках, адже кури бояться яскравого. Лякаються навіть легкого спалаху фотоапарата.

- Якщо освітлення зробити яскравішим, - пояснює Петро Олексійович, - кури отримують стрес і одразу значно знизиться їх продуктивність.

Поділився господар і рецептами якісних кормів. Перш за все вони повністю натуральні. Ніякої хімії. Є в господарстві власний комбікормовий цех, де працює 5 чоловік. Щоб харчування було збалансованим, рецептуру кормів надають виробники преміксів, з якими співпрацює товариство.

- На сьогодні нас влаштовує співпраця з фірмою «Премікс», що на Полтавщині, – ділиться Титарчук. - Премікси у них дійсно якісні, і справу ведуть чесно.

- Як же вам вдається визначити якість преміксів? – цікавимося.

- А це відразу ж по яйцю видно, - пояснює голова правління. - Якщо премікс не збалансований, яйце розпливається, шкаралупка крихка, а сама птиця відстає від графіків росту.

Показав нам господар і пташник з курчатами, яким лише по 5 тижнів. Тут їх утримують до 95 днів, потім переводять в інший, де птахи перебувають до забою. Зазвичай на весну частину курей, яким понад рік, продають.

- Весною ми починаємо працювати у збиток, - розповідає Петро Олексійович, - мінусова рентабельність близько 15%. За осінь - зиму ця цифра вирівнюється. Виробництво стає прибутковим. Рентабельність сягає приблизно 30%.

Купують курочок приватні господарі. Звісно, хто ж відмовиться мати у своєму господарстві таку яйценосну породу як тетра. Та й ціна приваблива – всього по 15 грн. за голову. За бажанням можна придбати і тушки курей. При господарстві є власний забійний цех. Отож і замовляють курятину на весілля та інші святкування.

Поряд із пташниками височіють два амбари. Виявляється, подбали на підприємстві й про збереження зерна. На рік його потрібно близько 3,5 тисяч, отож і вирішили побудувати власні сховища.

- Ми все робимо самі. Вирощуємо зерно, сушимо його, зберігаємо та переро***ємо. Тобто, ми маємо повністю замкнутий виробничий цикл. Головне, що ніхто нам працювати не заважає. Та й ми ніколи не мали ні копійки боргів, завжди вчасно і повністю сплачуємо всі податки, зарплатню люди отримують 10 числа кожного місяця.

- А чи надає вам якусь допомогу держава?

- Єдине, що отримуємо від держави – це дотації на гектар посівів зерна, овесу та ячменю. Також здаємо на м’ясокомбінат свинину по 1грн. 30 коп. Більше ніякої державної допомоги не отримуємо. Кредитів за всі роки мого головування ми не брали жодного разу.

- Як же вам вдалося вижити?

         Петро Олексійович, дещо поміркувавши, посміхається:

         - Коли у нас не було землі і, відповідно, не було чим годувати птицю, ми весною віддавали колгоспам по бартеру пальне, приблизно по 150 тонн щорічно. Мабуть, нема в районі жодного колгоспу, який би не користувався нашими послугами. А восени вони нам повертали зерном. Також надавали ми кредити – кому на посіви, кому на запчастини. Їх також віддавали зерном. Таким чином і виживали. Потім почали орендувати землі. Спочатку 100 га, потім 300, 1000 га. Водночас закуповували техніку. Придбали три імпортні комбайни, оборотний плуг та інше. Сьогодні у нас є все для того, щоб нормально працювати.

         Поділився Петро Олексійович і секретами сьогоднішнього господарювання. Розповів, що пальне та мінеральні добрива закуповують тоді, коли ціна на них найнижча. Таким чином економлять значну частину коштів.

         Про себе Петро Олексійович розповідає неохоче. Та від його підлеглих дізнаємося, що Титарчук все життя пропрацював біля землі. Його поважають співробітники, керівники та фахівці «Київптахопрому». За свою роботу Петро Олексійович неодноразово заохочувався Міністерством аграрної політики України, виробничо-науковим об’єднанням «Укрптахопром» та ВО «Київптахопром». А у 2006 році за указом Президента України Віктора Ющенка Петру Титарчуку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

         Мабуть, руками та мудрістю саме таких господарів як Петро Титарчук зрощується справжня надія на те, що прийде той час, коли наша держава процвітатиме.

          А поки зеленіють розкішними озимими, пломеніють сонячним рапсом поля «Надії», а між них ховаються блакитні зіниці ставків, у Петра Олексійовича є час на невеличкий перепочинок перед жнивами. Сюди, до Горобіївки, 1 червня приїдуть його гості та друзі. А привід найсвятковіший – привітати Петра з його ювілеєм, з 60-річчям. Удачі, здоров’я й щасливої хліборобської долі бажаємо йому і ми, його нові добрі знайомі.

                                                                     Оксана ШАПОВАЛ

                                                                  та колектив редакції

 

 

 

 

 

 





Схожі новини
  • Мед на столі – благодать у господі
  • З «Надією» у майбутнє
  • КУРИ ПОРОДИ БРАМА. КОРИСТЬ І КРАСА
  • «ДЕСЯТОК НАШИХ ГУСЕЙ – ЦЕ ДОБРЯЧЕ ПОРОСЯ…»
  • Свято Петра і Павла

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.