Віра Найдьонова: "Призначення людини – творити Добро"

11 September, Розділ Рослинництво, переглядів 7 198

Віра Найдьонова: "Призначення людини – творити Добро"

Заслужений працівник сільського господарства України, кавалер орденів княгині Ольги двох ступенів, ордена Святої Варвари Великомучениці та багатьох-багатьох інших високих урядових нагород і відзнак... Талановитий керівник, вдумливий організатор багатогалузевого сільськогосподарського виробництва, яскрава особистість... Це Віра Опанасівна Найдьонова. Людина, яка практично все своє свідоме життя без останку присвятила служінню рідному народові, рідній землі.

На початку серпня в «Асканійському» побувало чимало люду. Бо хліборобська княгиня, як поважно та ніжно іменують Віру Опанасівну херсонці, святкувала свій ювілей. Скористались нагодою і ми, журналісти, розпитавши відомого керівника про буденні аграрні проблеми.

- Віро Опанасівно, нині і Ви, і очолюване Вами державне дослідне господарство "Асканійське" відомі в усій Україні. А 24 роки тому, коли Ви стали директором радгоспу "Асканійський", що він собою являв?

- У 1984-му радгосп "Асканійський" вважався на Каховщині середнячком. Тут тоді збирали в середньому до 30 ц/га зерна, надій на корову складав 2 тис. кг молока. Бракувало висококваліфікованих кадрів, особливо механізаторів, бо неподалік будувалася найкрупніша в Європі Каховська зрошувальна система, і люди йшли туди, де ліпше платили. Заборгованість "Асканійського" державі становила 980 тис. крб. - досить значні на ті часи кошти...

Зрозуміло, я тоді трохи розгубилася... Але отримала належну підтримку і в Каховському міськкомі партії, і райвиконкомі, і люди мені повірили, а це – головне. Що б сьогодні не говорили про партію, комсомол, піонерію, я завжди одстоюватиму правду: то була чудова школа не виживання, а саме зростання, невпинного руху вперед, попри будь-які перепони. Щиросердно вдячна за підтримку, доречні поради тодішньому першому секретареві міськкому партії Володимиру Махлаю, секретарям міськкому Марії Лонській, Віктору Балабанову, працівникам ідеологічного відділу на чолі із Володимиром Менисенком...

Ми тоді разом впроваджували нові форми і методи колективної праці на землі, удосконалювали виробничі взаємостосунки: авансування праці, застосування коефіцієнту трудової участі кожного робітника у досягненні кінцевих результатів спільної праці, щоденне підбиття підсумків трудового змагання, прогресивні системи преміювання і стимулювання праці, організацію змагання за професіями.

Це було непросто. Треба було ламати старі стереотипи, пробудити в людях смак до творчої, ініціативної роботи, до раціоналізації й виробничої ощадливості. До речі, багато що з того ми і нині з успіхом використовуємо у господарстві.

Ніколи не втрачайте можливості сердечно подякувати людині за її сумлінність і високопродуктивну працю – це моя порада починаючим керівникам. Я завжди суворо дотримуюсь цієї життєвої вимоги і мудрості. Коли в моєму житті трапилася непоправна трагедія (в автокатастрофі загинув мій коханий чоловік Григорій Найдьонов) і я, молода жінка, лишилася сама з маленьким сином на руках, то я чи не вперше в житті відчула, яка то життєдайна і потужна сила – підтримка й повага до тебе простих людей. Кажу абсолютно відверто: саме мої односельці, моя Тавричанка у трагічну годину допомогли мені витримати горе, встояти, вижити...

Сільські люди – неоціненний скарб нашої держави. Так було і буде. З перших же днів на директорській посаді особливу увагу приділяю розвитку соціальної інфраструктури Тавричанки. Добудовували нову школу, дитячий садок, асфальтували сільські вулиці, зводили інші об'єкти соцкультпобуту. На засіданнях парткому радгоспу кожен головний спеціаліст, кожен керівник виробництва щотижня звітував про свій особистий внесок у цю справу.

А чого варте спорудження підвідного газопроводу високого тиску до нашого села?! Тавричанку вдалося включити у список 18 сіл Каховського, Чаплинського та Новотроїцького районів, які підлягали газифікації. Нам доводилося робити все власними силами, тобто у господарський спосіб, на власний розсуд "вибивати" газові труби і устаткування. Нинішній головний інженер "Асканійського" Олександр Князєв (тоді працював шофером – авт.) підтвердить: ми у Новомосковськ, що під Дніпропетровськом, частіше їздили, ніж у Каховку, бо там купували труби.

І хоч той підвідний газопровід і обійшовся нам дуже дорого (сподівалися на пайову участь інших господарств), та Тавричанка чи не першою із сіл Каховщини отримала природний газ, а отже, наші односельці набагато раніше за інших селян стали жити по-людськи. Хіба цього не варті були всі оті турботи, хвилювання, безсонні ночі, тижні без вихідних і свята без свят?!

Тавричанка – у віддалі від пожвавлених автотрас, але ми щодня зустрічаємо гостей звідусіль. Бо є що показати! Чудова з комп'ютерними класами загальноосвітня школа, кращі в області дитячий садок, дільнична лікарня, кафе, робоча їдальня, магазини...

А наші племзаводи, молочнотоварна ферма із доїльним залом європейського типу, критий зернотік, механічна майстерня, дослідні земельні ділянки?! Ми щороку збираємо на зрошенні як мінімум по 60 ц/га зерна, а на богарі отримуємо по 50 ц ярого ячменю... Наші доярки давно вже надоюють від корови по 6 тисяч і більше літрів молока. Всюди, де працюють наші трудівники, - побутовки, душові, належні умови праці, пристойна заробітна платня.

А у якому навіть іноземному агрогосподарстві можна побачити таку сучасну лабораторію для визначення якості зерна, як в «Асканійському"? Ми її тільки-но ввели в дію. На придбання найновітнішого устаткування витратили 150 тис. грн., тож можемо зробити найскладніші аналізи! А у працівників лабораторії – просторі, світлі приміщення, роздягальня, душова, туалетна кімната, кондиціонер. В жодному господарстві області нема такої лабораторії...

Зрозуміло, ніколи не забуваємо про наших ветеранів. Доплачуємо щомісяця по 100 гривень до пенсії, допомагаємо продуктами, зерном, кормами...

А які талановиті в нас колективи художньої самодіяльності працюють при сільському будинку культури?! А як ми святкуємо День врожаю або Масляну?!

- І за всіма цими надбаннями – два з лишком десятки років звитяжної та копіткої колективної праці...

- Правильно підкреслили – саме колективної праці. Нашій державі вже давно час визнати, що одноосібники і фермери Україну не нагодуюють. Треба рішуче брати курс на створення крупнотоварних агропідприємств, а форма власності – то питання друге. Земельні ділянки у 2-3 га ніде в світі людей не годують. Та і на ділянках у 12-20 га дідівськими методами багато не зробиш.

А ще мене дивує, як людину глибоковіруючу: чому не відроджується, як обіцяли горе-реформатори, на нашій православній землі високе меценацтво на селі, яке споконвіку було притаманне успішним українським господарям? Взяти хоча б орендну плату за земельні паї селян. Вона нині явно недостатня, бо орендарі постійно збільшують обсяги сільгоспвиробництва, а значить й свої прибутки, та не постпішають сплачувати орендодавцям пристойні гроші. Та жадоба згодом скупих залишить з носом: селянин віддасть свою землю розумним і щедрим товаровиробникам.

- Віро Опанасівно, як би Ви сформулювали свій стиль роботи?

- Я вірю людям, люблю їх і прагну бути милосердною. В моєму характері присутнє все. Та з роками стаю більш нестриманою. Буває, зриваюсь, та не до лайки, не до погроз і прокльонів. Ніколи не боюсь попросити у людини вибачення, якщо завинила перед нею. Чи не кожного місяця вибачаюсь перед своїми головними спеціалістами – і за певні провини, і про всяк випадок (сміється – авт.). А більше всіх від мене дістається на горіхи моєму сину Віктору (заступник директора – авт.), хоча вдома ми майже ніколи не сперечаємося – тільки на роботі.

- Напевно, в сім'ї черпаєте нові сили та енергію?

- Безсумнівно. В мене чудова сім'я: син, невістка Оленочка і онуки – старший Владик і молодший Ігор. Як колись моя матуся Фросина Дмитрівна, люблю свою сім'ю побалувати смачненьким. І дуже приємно мені їм вгодити, велику втіху отримую від того.

- А чим балуєте?

- Українським борщем, солянкою, окрошкою, супом-харчо. Владик дуже полю***є перші страви: шурпу, супчики легенькі овочеві. А ось Ігорю до смаку пельмені, котлетки...

- Ким бачите своїх онуків?

- Ким не будуть, аби людьми були порядними. Онуки в мене, напевне, за вдачею різні. Владик (11 років – авт.) – інтелігент, прикипів до комп'ютера, у храмі нашому вже служить паламарем, англійську мову серйозно вивчає... А п'ятирічний Ігор точно буде колгоспником, як я. Якось поїхала на вівцеферму, їх обох узяла із собою, щоб привчалися до сільського життя. А на фермі – окот. І що то за ферма без аміаку? Старший носом потягнув повітря – і у бік. А малий Ігор руки заклав за спину, наче поважний спеціаліст, топче ногами гній і каже мені: "Цікаво, як там ягнятка почуваються. Чи все гаразд?" Отакий росте нащадок.

Я своїх онуків до сьомого дня похрестила у храмі Божому – хай їх Господь оберігає і милує... Син у вересні захищатиме кандидатську дисертацію. Оленка на очах виростає у першокласного бухгалтера-економіста, хоча занадто скромна – без справи у мій кабінет ніколи не зайде. Бог, сім'я і діти – для мене це святе і найдорожче. Звідти й наснага, енергія.

- Ви зустрічалися з багатьма відомими вченими, господарниками, керівниками... Хто особливо запам'ятався?

- Мене завжди потужно підтримував і допомагав у здійсненні сміливих планів президент Української академії аграрних наук Михайло Васильович Зубець. Академіку Віктору Петровичу Ситнику завжди буду вдячна за слушні поради. В мене склалися вкрай плодотворні ділові стосунки з нинішнім міністром аграрної політики Юрієм Федоровичем Мельником ще коли він був кандидатом сільгоспнаук.

Сильні враження залишилися від зустрічей із колишнім першим секретарем Херсонського обкому партії, а пізніше секретарем ЦК Компартії України Іваном Мозговим... Впевнена: не від хвороби він пішов передчасно з життя, а від того жаху, від тих недолугих кучмівських реформ, які зруйнували і поставили на коліна українське село.

Ніколи не забуду мудрість Двічі Героя Соціалістичної Праці Дмитра Моторного, покійного вже директора Каховського державного аграрного технікуму Володимира Свириденка... Всіх людей, яким я сердечно вдячна за доброту і аграрну науку, просто фізично неможливо назвати. Спасибі заступнику губернатора області Анатолію Осінньому і начальнику головного управління агропромрозвитку облдержадміністрації Світлані Горбенко за те, що зуміли підняти аграрну галузь Херсонщини на пристойний, як на нинішні часи, рівень. Вдячно схиляю голову перед колишнім головою Каховської райдержадміністрації Володимиром Сторчаком за те, що не дозволив на Каховщині зруйнувати жоден метр великого зрошення... Українська земля завжди була щедра як на добірне зерно, так і на талановитих й мудрих людей, справжніх її патріотів.

- Буваючи за кордоном, що саме хочете там запозичити?

- Те, що я бачила за кордоном, сьогодні можна побачити й в Україні, в таких вітчизняних фірмах, як, скажімо, "Агро-Союз", "Сандора", "Чумак", "Сади України" та інші. Нас вже не здивуєш ані високими врожаями, ані новітніми технологіями... Більше того: маємо те, чого нема там. Наприклад, коли я побувала на ланах фірми "Агро-Союз", то була просто в захваті від нульової технології обробітку ґрунту на богарі. То найцінніший досвід, і ми почали впроваджувати його у себе, придбали спеціальний агрегат для мульчування богарних ланів...

Потрібні потужні інвестиції в економіку тих країн, які в спромозі виро***ти достатньо продовольства. Україна – серед таких. Вдумливо використовуючи інвестиції для впровадження новітніх агротехнологій та збереження родючості нашої щедрої землі, ми можемо і повинні стати для світу перспективною продовольчою базою і матимемо з того велику користь для свого народу.

- В "Асканійському" готові до роботи в умовах СОТ?

- За великим рахунком, так. Ми маємо давніх і надійних партнерів, з державою активно співпрацюємо, спеціалізуючись на виробництві елітного насіння як зернових, так й інших сільгоспкультур. До речі, ДПДГ "Асканійське" - єдине в області господарство, яке допущене до участі у цьогорічному тендері за право реалізовувати своє насіння у Державний насіннєвий фонд України. Зауважу, що й молоко, яке виро***є наше дослідне господарство, теж відповідає всім європейським стандартам, тож ми готові на рівних конкурувати з будь-яким закордонним сільгоспвиробником і вступ України у СОТ нас не лякає. Досить пригадати, що на недавній міжнародній виставці "Агро-2008" у Києві "Асканійське" одержало дві золоті медалі в номінаціях "рослинництво" і "тваринництво". З перемогами нас вітав особисто Президент України Віктор Ющенко.

- Що Ви найбільше цінуєте в людях?

- Порядність. І доброту. В нашій сім'ї всі були добрими людьми, особливо мати і батько. Бог не дав батькові можливості говорити і чути, зате наділив його безмежною добротою до людей. І люди відповідали батькові тим же.

- Віро Опанасівно, про що мрієте, до чого прагнете?

- Мрії мої суто земні. Добудувати у Тавричанці храм, щоб подякувати Всевишньому за Його милість до нас, землеробів, за те, що земля наша радує нас щедрими ужинками. Необхідно завершити спорудження насіннєвого заводу, реконструювати всі ферми відповідно до європейських стандартів. Плануємо найближчим часом ввести в дію комбікормовий завод, вже завозимо необхідне устаткування. Намітили заасфальтувати всі майданчики на тваринницькій фермі у селі Солідарне... Словом, врожай зібрали солідний і знаємо, як краще розпорядитися заробленими коштами.

Тому хочу всім трудівникам "Асканійського" подякувати за звитяжну працю, особливо механізаторам, які на жнивах трудилися буквально і вдень, і вночі: вдень косили зернові, а вночі збирали ріпак і гірчицю.

Бажаю всім нам здоров'я і миру. Хочу, щоб братні слов'янські народи не віддалялися один від одного, а навпаки, зміцнювали економічні та інші зв'язки. Не дарма одна мудра людина сказала: "Як не можна розділити Святу Трійцю, так не можна розділити святу дружбу народів України, Росії та Білорусі". Тож хай політики замисляться над цими словами, якщо вони хочуть українській державі стабільності, а нашому народові – процвітання.

Колектив «Аграрного тижня. Україна» також сердечно вітає Віру Опанасівну з ювілеєм. Від імені наших читачів зичимо Вам міцного здоров'я, великого жіночого щастя і всіляких життєвих надбань та гараздів!

Валерій РУДЕНКО,

Володимир МЕНИСЕНКО,

Херсонська область