Берегиня Таврійського краю

23 September, Розділ Рослинництво, переглядів 6 688

Любов і шану людей заслужити нелегко, адже кожному не вгодиш. Але їй вдалося. Тож сьогодні й у селі, і в господарстві її називають не інакше як «маманя», вкладаючи у це слово і захоплення, і стриманість, і величезну повагу. Херсонці вже здогадались, про кого мова. А ви - ще ні?

Так, це Віра Опанасівна Найдьонова - Заслужений працівник сільського господарства України, кавалер орденів княгині Ольги двох ступенів, ордена Святої Варвари Великомучениці та багатьох інших високих урядових нагород і відзнак. І коли на всіляких нарадах її називають талановитим керівником, вдумливим організатором багатогалузевого сільгоспвиробництва, яскравою особистістю – це також правда.

Коли Віра Найдьонова очолила радгосп «Асканійський», він вважався на Каховщині таким собі «середнячком». Тоді тут збирали до 30 ц/га зерна, надій на корову складав 2 тис. кг молока. Не вистачало кваліфікованих кадрів, особливо механізаторів. До того ж у «Асканійського» були досить значні на ті часи борги перед державою.

Віра Опанасівна не змогла господарювати абияк. До того ж, у 1991 році радгосп реорганізували у дослідне господарство «Асканійське», і воно увійшло до складу Української академії аграрних наук України як науково-експериментальна база в галузі рослинництва, тваринництва, генетики і селекції олійних культур. Це дало новий поштовх для творчої і системної роботи. Тож через певний час Найдьоновій вдалося перетворити рідне господарство на зразкове. Про яке нині добре знають і по всій Таврії, і в Україні, і за її межами.

А тоді, майже 30 років тому, Віра лишилася сама з маленьким сином на руках, бо її коханий чоловік Григорій трагічно загинув у автокатастрофі. Витримати, вистояти, вижити їй допомогли односельці. Саме у той час Віра Опанасівна збагнула просту житейську істину: підтримка й повага до простих людей - це життєдайна і потужна сила. «Ніколи не втрачайте можливості сердечно подякувати людині за її сумлінність і високопродуктивну працю», - радить тепер своїм молодим колегам Найдьонова.

Тавричанка розташована у віддаленні від пожвавлених автотрас, але чи не щодня сюди їдуть за елітним насінням, племінною худобою, молоком. Їдуть за мудрою наукою – прибутково працювати. І їдуть звідусіль, бо вже сама назва «Асканійське» – це знак якості.

І тут дійсно є що показати! Племзаводи, молочно-товарна ферма з доїльною залою європейського типу, критий зернотік, насіннєвий завод, механічна майстерня, сучасна техніка, розвинута інфраструктура, дослідні та демонстраційні земельні ділянки. Щороку в ДП ДГ «Асканійське» збирають по 50 ц/га ранніх зернових, по 40 ц/га сої, по 100 ц/га кукурудзи. Доярки господарства вже багато років поспіль надоюють від кожної корови по 8000 кг молока. Всюди, де працюють трудівники господарства, є належні побутові й трудові умови. Люди отримують пристойну заробітну платню.

А у якому, навіть іноземному агрогосподарстві, можна побачити таку сучасну лабораторію агротехнологій, як в «Асканійському»? На придбання найновітнішого устаткування господарство не пожалкувало грошей і відтепер може зробити найскладніші та найнеобхідніші аналізи ґрунту, добрив, зерна, насіння, води, рослин та кормів! А у працівників лабораторії – просторі, світлі приміщення, роздягальня, душова, туалетна кімната, кондиціонер. У жодному господарстві області немає такої лабораторії.

У «Асканійському» сьогодні чимало зрошувальної техніки: від бувалих радянських «Фрегатів» до фронтальних американських установок фірми Lindsay Zimmatic. Адже в обробітку дослідне господарство має близько 9 тис. га ріллі, з яких дніпровською водою зрошується майже 5 тис. гектарів. Звісно, Віра Опанасівна хотіла би, щоб усі землі штучними дощами зрошувалися, та поки що на це не вистачає коштів.

«Виходимо з наявних можливостей, але на впровадження новітніх агротехнологій у зрошення грошей не жалкуємо, - підкреслює Віра Найдьонова. – Бували роки, наприклад, до півмільйона гривень на полив витрачали, нині часи не ті. Зараз проводимо низку нових важливих експериментів у зрошенні. Насамперед, випробовування ізраїльської технології крапельного зрошення на вирощуванні кукурудзи на зерно, сої та соняшнику. Активно впроваджуємо систему супутникового контролю зрошуваних земель «ГІС Полив». Продовжуємо експерименти з вирощування таких нових агрокультур як, наприклад, сафлор. Витрати на це в майбутньому обов’язково окупляться. Взяти той же сафлор. Ця культура за врожайністю та мікроелементами нічим не поступається соняшнику, а коштує більше».

Саме завдяки впровадженню у зрошення новітніх технологій ДГ «Асканійське» має можливість розвивати і тваринницьку галузь, зокрема молочне скотарство і вівчарство. На молочно-товарній фермі європейського типу, устаткованій вітчизняним обладнанням (цей вибір для Віри Опанасівни принциповий!), утримується півтисячі високопродуктивних корів. Річний надій на корову досягає 8 тис. кг молока, середня жирність якого - 4,1%.

«Золото - не молоко! І ціна на нього відповідна, - зазначає Віра Найдьонова. – І якщо хтось каже, що тваринництво збиткове, не вірте! Тваринництво - це живі гроші. Це органіка. Це, не забувайте, ще й зайнятість селян».

Ще одна ініціатива Найдьонової - на базі «Асканійського» створена і успішно діє Асканійська державна сільськогосподарська дослідна станція, де працюють 2 доктори і 5 кандидатів сільськогосподарських наук, більше десятка аспірантів. Серед її сучасних новинок - лабораторія фітопатології та метеорологічна станція.

«Вдумливо використовуючи інвестиції для впровадження новітніх агротехнологій та збереження родючості нашої щедрої землі, ми можемо і повинні стати для світу перспективною продовольчою базою і матимемо з того велику користь для свого народу», - переконана Віра Опанасівна.

Окремо варто сказати про село Тавричанка, на землях якого господарює «Асканійське». Завдяки спонсорській підтримці господарства, тут працює прекрасна загальноосвітня школа з комп'ютерними класами, кращий в області дитячий садок, дільнична лікарня, реабілітаційний центр, спортивні майданчики і тренажерні зали, кафе, робоча їдальня, магазини. Є і великий та гарний будинок культури, у якому постійно співають-танцюють-малюють-вишивають-декламують. Молодь не біжить із села, народжуваність перевищує смертність. Проходять богослужіння у прекрасній новій церкві, збудованій завдяки зусиллям і натхненню тієї ж Віри Опанасівни.

«Я вірю людям, люблю їх і прагну бути милосердною, - каже вона. - В моєму характері присутнє все. З роками стаю більш стриманою. Ніколи не боюсь попросити у людини вибачення, якщо завинила перед нею. Чи не кожного місяця вибачаюсь перед своїми головними спеціалістами – і за певні провини, і про всяк випадок (сміється – авт.). А більше всіх від мене дістається на горіхи моєму сину Віктору (заступник директора – авт.), хоча вдома ми майже ніколи не сперечаємося – тільки на роботі.

У мене чудова сім'я: син, невістка Оленочка і онуки – старший Владик і молодший Ігор. Як колись моя мати Фросина Дмитрівна, люблю свою сім'ю побалувати смачненьким:українським борщем, солянкою, окрошкою, супом-харчо. Владик дуже полюбляє перші страви: шурпу, супчики легенькі овочеві. А ось Ігорю до смаку пельмені, котлетки... Приємно мені їм догодити, велику втіху отримую від того».

Нині все частіше Віру Найдьонову ще називають берегинею Таврійського краю. А як інакше? Якщо всім своїм життям, своєю наполегливістю і бажанням бути потрібною людям вона довела: аграрне підприємство навіть посеред херсонського степу може і повинне працювати успішно. За це і була удостоєна в 2009 році високого звання – Герой України.