Земля тривоги та надії

19 July, Розділ Рослинництво, переглядів 3 033

„Забутий Богом і людьми край” - так іще недавно називали Рівненське Полісся. Богом – бо не дав нам родючих чорноземів, людьми – бо десятиліттями не ступала тут нога високопосадовців.

Хто б міг подумати, що настануть часи, коли й наші поліські землі будуть у ціні?

Нещодавно Кабінет Міністрів передав на розгляд Верховної Ради закони „Про ринок земель” та „Про державний земельний кадастр”, адже про функціонування ринку землі без її чіткого обліку говорити не можна.

Про ризики та перестороги, з цим пов’язані, а також про досвід, набутий у вирішенні земельних питань на Рівненщині, нам сьогодні розповідають начальник Управління земельних ресурсів Держземагентства України в Рівненській області Світлана Богатирчук-Кривко і голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини Дмитро Українець.

Світлана Богатирчук-Кривко:

- Ні для кого не секрет, що в Україні (й на Рівненщині зокрема) розпаювали все, що могли. І тепер власниками земельних паїв є 60% пенсіонерів і ще 20 – їх спадкоємці, що не проживають у селі. 10% власників уже померли, не передавши паїв у спадщину, а ще у 10% спадкоємці нібито є, та вони жодним чином не заявляють про себе. В області маємо 101 тисячу договорів оренди земельних паїв – це лише 46% від усіх потенційних власників. В окремих районах (насамперед, у північних, на збіднених поліських ґрунтах) в оренду здано тільки 6% паїв. Їду Зарічненським чи Володимирецьким районом і бачу, що на розпайованих землях за 20 років уже виріс ліс.

До мене на прийом часто приходять люди з державними актами на землю (проект Світового банку по заміні сертифікатів на держакти завершений в області цього року) і кажуть: „Кому нам їх віддати? Ніхто навіть в оренду не бере. Хотілося б хоч перед смертю мати якусь копійчину…” Що відповісти селянам? Що держава помилилася і віддала землю найбільш неактивним категоріям населення? При цьому, зважте, орендна плата за гектар паю (середній пай на Рівненщині 2,7 га) становить 309 гривень на рік. Чи можна це назвати ефективним господарюванням? Питання, гадаю, риторичне.

З іншого боку, самі сільські ради тепер змушені викуповувати в людей землю під будівництво дитсадків, шкіл чи навіть для кладовищ: дехто скоро шукатиме місця для поховань в інших районах.

Тому моя позиція така: ринок землі, безперечно, треба запроваджувати, але під жорстким державним контролем, котрий зведе до мінімуму ризики, пов’язані з цим.

«Загальна площа земель на Рівненщині 2005 тис. га, площа сільськогосподарських угідь – 932 тисячі, або 46,5%, лісами вкрито 803 тис. га, болотами і водними об’єктами – майже 150 тис. гектарів. У державній власності перебуває 64% земель, у приватній – 36%.

На Рівненщині 679 тисяч власників землі та землекористувачів. На 1 січня 2011 року в області видано 484,3 тисячі державних актів на право власності та на право постійного користування землею».

- А які ризики несе в собі запровадження ринку сільськогосподарської землі?

Світлана Богатирчук-Кривко:

- Їх кілька. Перший: чи хтось знає реальну ціну гектара української землі? Сьогодні середньостатистичний гектар оцінюється у 12 тис. грн., у 2011-му, кажуть, буде 25 тисяч. Але ж насправді, і всі це розуміють, земля коштує набагато більше! Щоправда, проект Закону „Про ринок землі” передбачає продаж земельних ділянок за ціною, визначеною на підставі експертної грошової оцінки. І таку оцінку проводить спеціалізована державна установа, що буде створена для управління землями державної та комунальної власності.

Ризик другий: землю скуплять латифундисти. Але й тут закон встановлює обмеження щодо максимальної граничної площі земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Якщо ця норма дотримуватиметься, проблем не буде.

Третій ризик: концентрація значних площ сільгосппризначення у власності фінансових установ (комерційних банків), котрі заберуть собі ту землю, що буде в заставі. Тут законодавець передбачив, що земельні ділянки, на які спрямоване стягнення, продаються виключно на публічних торгах.

Четвертий ризик: спекуляція земельними ділянками, що призведе до зростання вартості агропродукції та інфляції. Цей ризик може бути мінімізований через запровадження підвищених ставок держмита при перепродажу земельних ділянок сільгосппризначення.

Ризик п’ятий: українські землі скуплять іноземці та змінять їх цільове призначення. Але законопроект якраз для них, образно кажучи, вмикає „червоне світло”: забороняє іноземцям не те, що купівлю землі, - вони навіть при її успадкуванні зобов’язані протягом року провести відчуження паю на користь української держави. До того ж, закон забороняє змінювати цільове призначення землі 10 років.

Дмитро Українець:

- Щоб запровадити справжній ринок землі, а не базар, потрібно насамперед створити Державний земельний іпотечний банк. По-друге, зробити повноцінним і головним гравцем на земельному ринку державу. Нехай саме вона через цей банк викуповує паї, здає їх в оренду, і, врешті-решт, продає тим категоріям, що передбачені законодавством. Тоді держава зможе на відповідних умовах продати її й фермерам.

Інакше ж є загроза того, що нашу землю через підставних осіб скуплять іноземці. Повірте, вони вже напрацювали відповідні схеми і тільки чекають, коли ж ввімкнуть для них «зелене світло». Тоді вони витіснять дрібного товаровиробника (який тільки в нашій області виробляє сьогодні 80% м’ясо-молочної продукції і 100% – картоплі та овочів). І в цьому головна пересторога фермерів та приватних землевласників, котрі традиційно господарюють на нашій поліській землі.

Тому приймімо такі закони, встановімо такі «правила гри», щоб на землі залишилися працювати селяни та фермери, щоб, врешті-решт, ми разом з водою не вихлюпнули дитину – не пустили за вітром наше село. Адже зробити землю товаром – це лише півсправи. А яке в неї покласти насіння, які технології застосувати і що, врешті-решт, зібрати, аби прогодуватися? Ми повинні вже сьогодні мати конкретні відповіді й на ці питання.

- А чи ефективно на Рівненщині використовуються землі несільськогосподарського призначення, що надзвичайно важливо для наповнення місцевих бюджетів?

Світлана Богатирчук-Кривко:

- Рівненщина напрацювала непоганий досвід проведення земельних аукціонів і продажу права оренди землі як нематеріального активу. Тут ми навіть є піонерами в Україні. Скажімо, вартість одного квадратного метра землі, проданого через аукціони, - 50 грн., і лише 30 грн., якщо місцеві ради продають землю під нерухомістю. Відчутна різниця для бюджету, чи не так? Скажу більше: плата за землю у 2010 році принесла до місцевих бюджетів 106 млн. грн., що на 10 мільйонів більше, ніж у 2009-му.

Доволі активно через аукціони продається право оренди: зокрема, під водними об’єктами у Дубенському та Радивилівському районах. Тобто, до місцевих бюджетів надходить не лише орендна плата, а й плата за право орендувати ставок чи озеро. Гадаю, для нашого сільськогосподарського краю це досить непогано.

Ми – одна з небагатьох областей України, де нормативна грошова оцінка землі проведена в усіх населених пунктах. Зараз місцеві ради повинні переглянути її, виходячи з реальної вартості. Такий перегляд робиться раз на п’ять років. Нині він особливо важливий, бо вся плата за землю тепер спрямовується до місцевих бюджетів.

А ще маємо швидко провести інвентаризацію землі та розмежування земель державної і комунальної власності. Бо з прийняттям пакету земельних законів на нас чекають справді революційні зміни: за якийсь рік-два нам доведеться провести стільки роботи, як за попередніх 20.

Інна ОМЕЛЯНЧУК