- Українські ґрунти різко втрачають гумус
- В Криму закінчується питна вода
- Найвищі врожаї дає традиційна, а не ГМ-соя
- Восени подорожчають продукти
- Уряд зменшив вартість води
Чим загрожує протистояння
Без зрошення через посушливий клімат на півдні країни гарних врожаїв не матимеш – це аксіома. Проте з кожним роком поливати стає дорожче. Через квітневе підвищення вартості кубометра поливної води з 23 до 30 копійок на Херсонщині досі триває протистояння фермерів і меліораторів.
Спроба донести свою позицію до опонентів за допомогою акцій протесту провалилася: і ті, й ті залишилися при своїй думці. Проте кожен день непорозумінь зараз – це втрати врожаю потім. Тож договори на постачання води за завищеними, як вважають фермери, цінами підписано, та крапки у конфлікті немає. Але й перші, й другі визнають, що агрокультури, які вирощують на поливі, однозначно подорожчають.
Фермери невдоволені підняттям тарифів на воду для зрошування полів і кажуть, що за останні 5 років вони збільшилися в 4 рази. Якщо у 2014-му вартість 1 м3 води становила 10,25 грн, то зараз - 42,75 грн/кубометр. Через це стає нерентабельним вирощування більшості поливних культур, передовсім кукурудзи, сої й рису, бо їхня собівартість через подорожчання поливу суттєво зросте. Звернення аграріїв до тих владних структур, від яких залежить розв’язання проблеми – починаючи від Басейнового управління водних ресурсів в області й закінчуючи Антимонопольним комітетом, Генпрокуратурою й Прем’єр-міністром України, поки результату не дало. Проте сільгоспвиробники стоять на своєму: Держводагентство, яке регулярно підвищує ціну на воду для поливу, ставить під загрозу продовольчу безпеку держави. 
Меліоратори ж стверджують, що крок, до якого цієї весни вдалося Державне агентство водних ресурсів України, вимушений, і таке підвищення не дасть їм змоги покрити усі потреби й підвищити зарплатню своїм спеціалістам, багато з яких є справді унікальними, до прийнятного для життя рівня. Натомість сільгоспвиробники стоять на тому, що економічно обґрунтованим є підняття вартості не більше як на 12%, а шукати гроші для задоволення своїх потреб меліораторам потрібно в інший спосіб.
На чиєму боці правда і як врегулювати проблему
Від проблеми не можна просто відмахнутися, як від надокучливої мухи, кажуть у ННЦ «Інститут аграрної економіки». Вже на початок 90-х років минулого століття площа зрошуваних земель в Україні становила 2,65 млн га, або 8% від площі ріллі, а виробництво на них сільгосппродукції - до 20% загального обсягу по державі. «У регіонах із розвиненою іригацією цей показник був значно вищим, – пояснює провідний науковий співробітник відділу земельних відносин та природокористування цього інституту Олександр Нечипоренко. – Так, у Херсонській області частка продукції, одержаної на поливних землях (25,6% ріллі), становила 46%, Запорізькій (13,4% ріллі) – 30%, Одеській (11,2% ріллі) – 29%, Миколаївській (11,1% ріллі) – 28%. У Кримській автономії на зрошуваних землях (29,2% орних земель) вирощували 76% кормів, 90% овочів, близько 70% фруктів».
Зрошення як запорука продовольчої безпеки країни
Біда ще й у тому, що клімат аж ніяк не сприяє зменшенню поливних площ. Навпаки, щороку він стає все більш посушливим. В Інституті водних проблем і меліорації НААН застерігають: темпи підвищення середньорічної температури в Україні найвищі серед країн Східної Європи й за останню чверть століття становили майже 1°С. Якщо прогнози гідрометеорологів збережуться, то до 2100 р. підвищення температури становитиме 3,2-3,3°С.
Вода, яка випадає як опади, надходить із поверхневим стоком з інших територій, випаровується з більшою інтенсивністю, через що зменшуються запаси поверхневих і підземних вод. Окрім того, фахівці відзначають, що в країні відбувається некерований, а то й стихійний процес деградації меліоративної галузі. Так, за словами директора інституту Михайла Ромащенка, «з 1990 року практично жодної копійки в розвиток зрошення, дренажу, за винятком утримання, не вкладається, тому площа зрошення з 2,5 млн га, що була в Україні, скоротилася до менш ніж 500 тисяч». А це якраз і загрожує значним опустелюванням південного регіону країни.
Вчені відзначають, що такі природні умови у багатьох регіонах призведуть не тільки до зниження ефективності сільського господарства, а й до посилення процесів деградації ґрунтів та опустелювання земель. «А недостатня кількість атмосферних опадів у південному регіоні України, навіть зі значним потенціалом сонячної енергії та позитивними температурами повітря в період вегетації агрокультур, не забезпечує економічної ефективності сільгоспвиробництва, – пояснює завідувач відділу зрошуваного землеробства Інституту зрошуваного землеробства НААН Людмила Грановська. – Внаслідок цих природних особливостей практично кожен рік спостерігається гострий дефіцит вологи, який перешкоджає отриманню запланованого рівня врожайності сільгоспкультур».
Саме тому без зрошення нам не обійтися. За словами Людмили Грановської, зрошення сприяє підвищенню врожайності сільгоспкультур майже в 3-5 разів, а відтак і забезпеченню продовольчої безпеки України. «Проте подальші зміни клімату можуть негативно вплинути на ефективність агарного сектору економіки півдня України, – вважає вона. – Тож виникає потреба в удосконаленні не тільки технологій вирощування культур, оптимізації сівозмін, впровадженні у сівозміни засухостійких агрокультур, а й у селекції нових сортів та гібридів, які пристосовані до змін клімату. Якщо йдеться про Херсонщину, то комплексною програмою розвитку водного господарства області до 2020-го планується відновити площу зрошуваних земель до 460 тис. га. Це відбувається не тільки за рахунок відновлення старих систем зрошення, а й за рахунок впровадження інноваційних способів зрошення: краплинного та підґрунтового».
Дошкуляє технічне виснаження мережі 
Проте і для традиційних, і для інноваційних способів поливу потрібна вода, а ціна на неї, нагадують аграрії, стає все більш кусючою. «На зрошенні ми вирощуємо озимі пшеницю, ячмінь і ріпак, а з ярих – кукурудзу, сою, соняшник, кормові культури, – пояснює директор ДП ДГ «Асканійське» Віктор Найдьонов, – і хоч їх можна вирощувати і на неполивних землях, різниця у врожайності різниться в кілька разів лише за рахунок зрошення й інтенсифікації технології вирощування, які можливі лише в умовах достатнього зволоження. У минулі роки в умовах високих температур у червні-липні за добу на 3,5 тис. га зрошуваних земель ми витрачали 150-300 тис. грн. Це – власні кошти підприємства, держава уже багато років нам на зрошення не дає жодної копійки».
На думку В. Найдьонова, головна проблема нинішнього зрошуваного землеробства – зумовлене часом технічне виснаження зрошувальної мережі й зрошувальних систем. «Зрошувальній системі - майже півстоліття, і за цей час не було жодних реконструкцій, капітальних ремонтів, модернізацій чи змін, – констатує він. – І поки залишається відкритим питання, де взяти величезні кошти на реконструкцію і ремонт зношеної зрошувальної мережі».
В «Асканійському» більша частина зрошувальної техніки – це дощувальні машини «Фрегат» ще радянських часів. «Це старі, але дуже надійні машини, – пояснює керівник господарства. – Єдиним їх недоліком є велика енерговитратність. Маємо також невелику кількість більш сучасних зрошувальних систем типу самохідних машин Zimmatik, Reinke тощо. Це іноземна техніка, яка використовує в рази менше ресурсу і здатна провести більш швидке і якісне зрошення культур. Їх застосування забезпечило б зменшення витрат на зрошення на 40-50%, тож це безумовно перспектива розвитку зрошуваного землеробства. Та є одна дуже суттєва перепона – машини удвічі-втричі дорожчі, ніж аналогічна техніка вітчизняного виробництва. Скажімо, щоб встановити таку машину на ділянці площею 60-80 га, потрібно витратити майже 3 млн грн».
Віктор Найдьонов зазначає, що у їхньому господарстві випробовують і інші зрошувальні системи переважно іноземного виробництва: підземне й поверхневе крапельне зрошення, різні системи поверхневого зволоження. «Всі ці технології працюють гарно і мають високі виробничі показники, та коштують дуже дорого, – каже керівник «Асканійського». – На жаль, в Україні нічого подібного ще й у планах немає. Експортовані ж технології при нинішньому курсі валют не залишають жодної надії навіть на мінімальне оновлення зрошувальних систем. А підвищення ціни на воду тільки додає проблем, яких і так вистачає».
Можемо залишитися без рису
«За останні 5 років ціни на воду зросли у 4-5 разів для різних культур і різних типів зрошення, - констатує Микола Безуглий, академік НААН. - Так, якщо у 2014-му 1 м3 води для вирощування рису коштував 2,8 коп., то у 2019 році виставлена ціна 13,8-15,1 коп./м3. Вартість води для використання зрошувальними машинами зросла з 60 коп./м3 (2014 р.) до 2 грн. 20 коп./м3 (2019 р.). Особливо стрімко ціни підвищувалися в останні 2 роки: вартість води зросла удвічі.
Неважко відстежити: таке зростання є значною мірою безпідставним, адже складові собівартості подачі води залишаються на стабільному рівні протягом останніх 3-х років. Державне агентство водних ресурсів України, що постійно очолюється виконуючим обов’язки голови, незаконно використовує своє монопольне становище всупереч антимонопольному законодавству і, без будь-яких пояснень користувачам, щороку піднімає ціну на воду.
Це зростання підсилюється ростом цін на електроенергію. Особливо це відчутно цього року: рішенням НКРЕіКП скасовано нічний тариф на електроенергію (складав лише 25% вартості денної електроенергії). Господарські водокористувачі включали потужні електродвигуни насосів для перекачки води вночі, суттєво економлячи свої витрати.
Ці два фактори - підвищення цін на воду і зростання вартості електроенергії - призвели до значного зростання собівартості с/г культур на зрошенні. Так, якщо у 2014-му вартість водокористування для вирощування рису складала 1400-1600 грн/га, то у поточному вона складе 6000-7000 грн/га. Вартість водокористування для вирощування сої зросла з 1800-2100 грн/га (2014 р.) до 11000-12000 грн/га (2019 р.).
Аби наочно продемонструвати багато це чимало, візьмемо вирощування рису. В 2019-му рисоводи повинні будуть продати майже 1т рису-сирцю, щоб заплатити за водокористування (при середній по Україні урожайності рису 5,5 т/га), а аграрії, які вирощують сою і кукурудзу, - 1,0-1,2 т сої (при урожайності 4 т/га) і 1,2-1,5 т кукурудзи (при урожайності 8-9 т/га) для оплати користування водою. Неважко порахувати, що витрати на воду складуть 15-25% (!) вартості урожаю для різних культур.
Розрахунки показали, що у поєднанні зі зростанням вартості інших складових собівартості (оренди землі та зарплати, пально-мастильних матеріалів і добрив тощо), собівартість вирощування агрокультур на зрошенні зросла за останні 3 роки на 50%. Тобто, ті агропідприємства, що мали у 2016-му рентабельність 50%, у поточному році спрацюють безприбутково. Замислимось: а чи багато аграріїв мали рентабельність більше 50% три роки тому?!
Важливо розуміти, що зростання собівартості вирощування агрокультур внаслідок підвищення цін на воду відбувається при стабільних цінах (в окремих випадках і при падінні цін на сільгосппродукцію зі зрошуваних полів).
Абсолютно неприйнятним для аграріїв є стан справ, коли такі дії Держводагентства ніяк не контролюються ні Мінагрополітики, яке повинно опікуватися проблемами аграріїв, ні Мінекології, яке координує роботу агентства, ні регіональними органами державного управління, де знаходяться великі зрошувальні масиви земель сільгосппризначення.
Як подібний стан справ відіб’ється на аграріях, неважко передбачити – це призведе до скорочення зрошення і поливу вирощуваних агрокультур. І відповідно до зменшення виробництва сільгосппродукції у південних регіонах України.
Тариф на воду перетворить борщ на розкіш 
Як сказав нам очільник фермерського господарства «Зоря Каховщини» (Каховський р-н) Леонід Кириченко, ця проблема давня. «На поливі ми вирощуємо передовсім овочі (майже 150 га), а також сою, пшеницю, ячмінь – у нас повна сівозміна, – пояснює він. – Торік за полив заплатили майже 2 млн грн, в області є господарства, які й по 5 млн заплатили. Скільки буде цього року, ще не знаємо, та свої права разом з іншими аграріями будемо відстоювати й далі.
Депутати-аграрії Херсонської облради, а нас двадцятеро, зустрічалися з представниками обласного управління водних ресурсів багато разів. Ще торік просили їх: обґрунтуйте тариф, який ви плануєте підвищувати. Нам пообіцяли, проте не зробили цього й досі, тому ми вважаємо, що ціну на воду на 7 копійок підняли безпідставно. Договори ми підписали, бо змушені були підписати: поливальний сезон уже розпочався, а без води у нас на Херсонщині нічого не росте. Але що таке оті 7 копійок? Ми підрахували, що для області загалом це 100 млн грн додаткових витрат на полив».
За словами Леоніда Кириченка, меліоратори передовсім кажуть, що їхні спеціалісти отримують копійки, а людям, щоб вони й далі працювали, потрібно підвищувати зарплатню. «Зустрівшись і з представниками усіх районних відділень управління водних ресурсів, і з керівництвом самого управління, ми попросили надати нам точні розрахунки: на що повинні піти ці додаткові 100 млн грн, які з аграріїв Херсонщини хочуть взяти цього року? – каже фермер. – Уся ця історія з підвищенням тарифу на воду, як на мене, скидається на певну корупційну схему, коли відбувається відмивання коштів за рахунок фермерів та інших споживачів води. І хоч договори за грабіжницькими тарифами підписано (це монополіст – не підпишеш угоди, води не дасть, і все на полях просто погорить), аграрії будуть звертатися до відповідних органів, які мають повноваження зробити перевірку усіх витрат меліораторів. Ми будемо добиватися перерахування нам коштів мирним, спокійним, економічно виваженим шляхом, та якщо буде потреба, дійдемо й до суду».
Загалом постійна депутатська комісія з питань земельних відносин та екології Херсонської облради, обговоривши у квітні питання підвищення вартості води для зрошення, зазначає Леонід Кириченко, визнала ситуацію з підвищенням вартості води критичною. Якщо ж залишити усе так, як є, постраждають не тільки аграрії, частина з яких, не витримуючи фінансового навантаження, уже починає думати про скорочення площ під поливними культурами (скажімо, під рисом у поточному році – до 35%) чи навіть відмовою від них. Від подорожчання води для поливу непереливки стане і споживачам, для яких такими темпами звичайний український борщ скоро перетвориться на святкову страву.
«Коли піднімається ціна на воду, дорожчають передусім капуста, цибуля, буряк, баклажани, помідори, перець, які ми вирощуємо на поливі, а це відразу вдарить по кишені споживачів, хоч ціни й так уже захмарні, – каже фермер. – Бо ми все одно змушені брати воду: у нас на великі суми закуплене обладнання для зрошення, зокрема крапельного, у системі поливу працюють сотні людей. То що, їх усіх звільнити?»
І хоч тарифи на водогосподарські послуги, нагадують в Інституті аграрної економіки, зазвичай зростають пропорційно змінам цін на електроенергію, яка в структурі тарифу переважно займає 60-80%, не все так просто. «Останніми роками вартість послуг зросла більше ніж учетверо й сягає подекуди 40 і більше гривень за 1 м3 поливної води. Так, на Херсонщині у 2014-му вартість 1 м3 води становила 10,25 грн, а у 2019 р. сягнула 42,75 грн за м3, – зазначає Олександр Нечипоренко. – Причому лише у березні цього року вартість води зросла на 28%, хоч аграрії запевняють: економічно обґрунтованим є підняття вартості не більше як на 12%. Це підтверджує непрозорість тарифної політики державних структур і потребу консолідації позицій задля обґрунтування й узгодження вартості водогосподарських послуг. Цього можна досягти, передавши управління польовими мережами новоствореним асоціаціям водокористувачів».
За такої цінової політики культури стають нерентабельними
Для аграрія питання зрошування полів, пояснюють у Всеукраїнській аграрній раді, має надзвичайно велике значення: воно напряму впливає на урожай. Наприклад, якщо брати озиму пшеницю, то її урожайність складає в середньому 1,7 т/га. При зрошуванні ця цифра може сягнути до 6-7 т/га. Урожайність кукурудзи на незрошуваних землях - близько 2 т/га, а при зрошуванні можна добитись до 3 т/га. Більш вагомі результати - в овочівництві. Так, урожайність томатів із незрошуваних угідь складає близько 52 т/га, при зрошуванні можна вийти на 98-100 т/га.
Системи зрошування, кажуть у ВАР, складаються із міжгосподарських і внутрішньогосподарських мереж. Міжгосподарські (канали, насосні станції) знаходяться на балансі підпорядкованого Мінекології Держагентства водних ресурсів. Саме воно і затверджує тарифи на воду для зрошування полів. «Причиною обурення аграріїв Херсонщини, – коментує керівник відділу регіонального розвитку ВАР у Херсонській області Олександр Романенко, – якраз і стало квітневе підняття тарифів. За такої цінової політики вирощування деяких культур стає просто збитковим. Аграрії не розуміють, куди ідуть ті кошти, які вони зараз платять за воду, адже покращень у системах зрошування вони не бачать».
А ось внутрішньогосподарська система – трубопроводи на полях – знаходиться на балансі громад: ОТГ, сільських або селищних рад. Найбільшого відновлення нині потребують саме ці мережі. «Зараз у Верховній Раді на розгляді перебуває законопроект «Про об’єднання водокористувачів», – зазначає О. Романенко. – Його суть - внутрішньогосподарська меліоративна система передається у безоплатне користування Асоціації водокористувачів. І в подальшому аграрії, які входять до асоціації, зможуть викупити право власності на цю мережу. Це дасть змогу вкладати кошти у трубопроводи й ремонтувати їх. Так можна значно розширити площі меліоративних систем, відновити системи, які нині не використовуються».
Потерпають від недофінансування 
Утім, меліоратори Херсонщини переконують: подорожчання води – не їхня примха заради отримання зайвих прибутків, а лише спроба компенсувати додаткові витрати на енергоносії, мінімальну зарплату. А протести аграріїв, за словами керівника Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра Ігоря Андрієнка, носять штучний характер. «Знаєте, чому місцеві депутати нас не розуміють? Бо вони передусім аграрії і лобіюють власні інтереси, – пояснює свою позицію І. Андрієнко. – У нас загальна потреба у фінансових ресурсах на 2019 р. складає 1 млрд 300 млн грн. Тоді б можна було якісно відремонтувати канали, придбати нову техніку, обладнання тощо. Від держави цього року ми отримаємо 240 млн. Це кошти тільки на мінімальну зарплату працівникам і на електроенергію станцій перекачувань води, і загалом цього мало».
Проблема ще й у тому, пояснює керівник, що люди, не витримуючи безгрошів’я, кидають роботу. «За останні 2 роки у нас звільнилося 300 чоловік. Якщо ми не підвищимо людям зарплати у найближчий час, то через рік-два тут не буде кому працювати. Хіба це вихід? Зрозуміло, що аграрії скажуть, що ми їм не потрібні, що вони можуть у подальшому експлуатувати водогосподарські системи просто без нашої участі. Але що вони вважають водогосподарською системою? Одну тільки насосну станцію, від якої поливають? А решта? Ті 800 км каналів, які йдуть від Дніпра?»
БУВР нижнього Дніпра, зазначає він, це басейнове управління, на балансі якого знаходиться 11 підпорядкованих районних організацій зі своєю господарською діяльністю, а це 240 поливних насосних станцій, які дають для аграріїв воду на зрошення. «Оті 7 копійок, за які воюють аграрії, – каже Ігор Андрієнко, – пояснюються дуже просто: 1,2 копійки – це ПДВ, 3,5 – це зарплата з нарахуваннями на неї, 2,2 копійки – це інфляція і 0,1 копійки – це податки, передовсім на землю, рента на воду, екологічний збір тощо. Якщо для фермерів ці 7 копійок і справді така непомірна сума, нехай угоди на постачання електроенергії укладають напряму». 
Далося взнаки подорожчання електроенергії
Скільки б не чубилися, образно кажучи, аграрії Херсонщини з тамтешніми меліораторами, рішення про підняття ціни на воду для поливу приймали у Державному агентстві водних ресурсів України, тож ми звернулися за коментарем до них.
«Перед початком поливного періоду водогосподарськими організаціями обраховується вартість послуг, пов’язаних із забором води для потреб зрошення. Вона враховує необхідні витрати для забезпечення процесу розподілу води по зрошувальних системах та її подачі безпосередньо до водокористувача. Зростання вартості послуг пов’язане з очевидними факторами, а це рівень інфляції та підвищення мінімальної заробітної плати. Також суттєвий вплив має щорічне підвищення вартості електроенергії. Зважаючи на такі фактори, щороку вартість послуг змінюється на 10-30% від рівня попереднього року, – пояснює перший заступник голови Держводагентства Михайло Хорєв. – А ось тарифів у класичному розумінні цього терміну у водогосподарській галузі немає: обраховується розмір договірних (вільних) цін за кожний вид платної послуги на підставі економічно обґрунтованих витрат, пов’язаних безпосередньо з наданням (виконанням) відповідної платної послуги. Економічно обґрунтованим є розмір вартості послуг, який дозволяє водогосподарським організаціям здійснювати свої виробничі функції.
Звісно, сам розмір вартості послуг відрізняється по регіонах, адже технологічні схеми зрошувальних систем дуже різняться. Якщо в Херсонській області в основному це відкриті канали, то на Одещині здебільшого закриті трубопроводи. Тому і вартість послуг відрізняється і коливається в середньому від 50 коп. до 3 грн за кубічний метр. Через суттєве недофінансування галузі з бюджету (2019 р. - майже 2 млрд грн, або 47% від потреби) в середньому ріст вартості послуг становить 30% від минулого року».
У вартості послуг, пов’язаних із забором води для зрошення, відзначають у Держводагентстві, є дві складові: прямі витрати водогосподарських організацій (у середньому 20-30% від вартості всієї послуги) і вартість електроенергії, що використовується насосними станціями для транспортування води (відповідно 70-80%). «Крім того, підвищення середніх тарифів на електроенергію (зросли на 12% порівняно з 2018 р.) і скасування з січня цього року багатотарифного обліку для промислових споживачів (залишився тільки для побутових споживачів) призвело до фактичного зростання вартості електроенергії для водогосподарських організацій на 60%, – відзначив М. Хорєв. – І хоч споживання води на потреби зрошення зростає щороку (торік аграрії на полив забрали понад 1,5 млрд м3), усі потреби у зрошувальній воді задовольняються повністю». 
До речі, аграрії теж розуміють: тариф на електроенергію – той чинник, на який Держводагентство вплинути не може. Скажімо, керівник ДП ДГ «Асканійське» Віктор Найдьонов, з одного боку, переконаний, що вартість куба води для поливу повинна бути як мінімум у 1,5-2 рази меншою, ніж сьогодні. А з іншого, він каже, що це прямо залежить від тарифу на електроенергію.
Не стоять осторонь проблеми і екологи, які вважають, що з огляду збереження довкілля ріст цін на послуги зрошення за умови жорсткого обліку є позитивним. «Питання лише у тому, як швидко це буде запроваджуватися, якими кроками – щоб споживачі послуг встигали адаптуватися, – пояснює експерт екологічної організації «ЕкоПраво-Київ» Олег Листопад. – Це змушує водокористувачів ощадливіше ставитися до ресурсів, шукати можливості економити, застосовувати новітні технології. А ще було б чудово, якби частина коштів, що збираються як плата за цю послугу, акумулювалися у спеціальному фонді та витрачалися винятково на охорону й відновлення водних джерел: річок, озер, підземних вод».
Отже, наразі розв’язання проблеми зайшло у глухий кут. І якщо нічого не змінювати, у найближчій перспективі це призведе до чергового здорожчання сільгоспкультур, вирощених на поливних землях, а значить, за дорогу воду для поливу платитимуть споживачі.
Щоб поставити у цій тривалій суперечці крапку, зазначають вчені Інституту аграрної економіки, кращий варіант вирішення питання, враховуючи фінансову кризу та світовий досвід іригації, – це поступове відновлення спрацьованої поливної інфраструктури з дещо випереджальною передачею сільгоспвиробникам управління внутрішньогосподарською мережею.
Лариса УСЕНКО 
