- Свинарство: шляхи недопущення подальшого занепаду
- Свинарство: шляхи недопущення подальшого занепаду
- Віктор Лісний: «Впевнено рухатись уперед»
- Віктор Слаута: питання недопущення імпорту низькоякісної продукції та контрабанди повинні бути на постійному контролі
- Високоефективне виробництво свинини із застосуванням сучасних селекційних досягнень та інтенсивних технологій
Свинарство: шляхи недопущення подальшого занепаду
За останні десять років усі галузі тваринництва, в т.ч. і свинарство, пережили кілька криз, про які виробники не повинні забувати і обов’язково шукати шляхи їх подолання.
Оскільки я представляю підприємство, яке займається свинарством 10-й рік, і на власному досвіді відчуваю вплив державної політики та вплив інших факторів на виробництво, дозволю собі висловити своє особисте бачення проблем галузі.
Слід добре розуміти: саме державна політика призвела до розорення господарств різних розмірів і до збільшення частки індивідуального, дрібного сектору в виробництві тваринницької продукції. Саме ця політика призвела до руйнації ферм, втрати робочих місць, а врешті-решт і до суттєвого зменшення обсягів виробництва необхідної сировини для м’ясопереробної промисловості.
За останні десять років перший потужний удар по тваринництву і особливо по свинарству було завдано у 2003-му, коли ціни на живу вагу свиней були знижені до 3,5 гривень. Саме після цього року почала стабільно скорочуватися частка індивідуальних і дрібних господарств у загальному обсязі виробництва м’яса. Про цю кризу могли говорити лише ті, хто на собі її відчув, але ні з боку держави, ні з боку споживачів занепокоєння таким станом не було і чути. Навпаки, у 2005 році оголосили про нібито «м’ясну кризу», й по телебаченню і в пресі кричали про дефіцит м’яса, хоча фахівці добре розуміють: дефіцит цього продукту закладається у попередніх роках, коли виробники скорочують запліднення маток, а потім отримують менше приплоду і вже через рік обсяги виробництва відповідно скорочуються.
Дефіцит будь-якого товару призводить до росту цін, а для тих, хто вижив у 2003-му і не знищив своє поголів’я, 2005 рік був найвигіднішим. А про кризу «м’ясну» кричали не виробники, не ті, хто вирощує тварин, а ті, хто їх переробляє, хто торгує м’ясом, м’ясними виробами. Саме вони зверталися до тодішнього Уряду з проханням не вводити стандарти на ковбасу та інші м’ясні вироби, мотивуючи ці прохання відсутністю в Україні власної сировини та наявністю нових технологій, які дозволяють виробляти ковбасу з сировини низької якості (різні субпродукти та рослинні домішки). Саме для захисту вітчизняних товаровиробників галузей тваринництва держава виплачувала дотації за реалізовану на переробні підприємства продукцію, тобто компенсувала переробникам частину ціни, яка складалась на ринку.
На жаль, державні кошти використовувались на проїдання, а не на розвиток галузей.
Але у 2007 році, не зважаючи на державну підтримку, знову було допущено суттєве зниження цін на тваринницьку продукцію, свинина коштувала в окремі періоди навіть нижче 7 грн./кг, тоді як собівартість середня по країні була за 10 гривень. З ринку знову пішла значна частина виробників, а це не лише зменшення обсягів необхідної для продовольчої безпеки країни продукції, а і втрата робочих місць, зростання соціальної напруженості. З боку держави були спроби вплинути на ситуацію у вигляді «Державної програми розвитку тваринництва», яка містила хоч і конкретні кроки назустріч виробникам, але програма залишилась декларацією.
2008 рік світової фінансової кризи для вітчизняних тваринників був скоріше роком, сприятливим для подолання негативних наслідків попереднього року. А от наступні - і дев’ятий, і десятий, і нинішній роки - мають тенденцію до погіршення стану в галузі свинарства.
Якщо проаналізувати динаміку закупівельних цін та собівартості свинини по конкретному господарству (ТОВ «Фрідом Фарм Бекон»), яке має досить високий рівень продуктивності тварин (середньодобовий приріст понад 500 г і витрати кормів на одиницю приросту до 4 кг із урахуванням і основного стада, то ніякої кризи ми не помітимо.
Табл. №1
|
Рік |
Середня* закупівельна ціна з ПДВ, гривень |
Собівартість приросту живої маси, гривень |
Держдотація за 1 кг живої ваги свиней при умові їх реалізації на переробні підприємства |
|
2004 |
8,53 |
5,26 |
0,30-0,85 |
|
2005 |
11,78 |
5,44 |
1,00 |
|
2006 |
9,43 |
5,62 |
1,05 |
|
2007 |
8,86 |
7,36 |
1,05 |
|
2008 |
15,59 |
10,62 |
1,40-2,15 |
|
2009 |
18,65 |
11,25 |
- |
|
2010 |
16,45 |
13,35 |
- |
|
2011 (січень) |
14,50 |
14,80 |
|
*Середня закупівельна ціна у господарстві на 1,5-2 грн. вища за ціни на товарну свинину за рахунок реалізації племінної продукції і поросят
Собівартість свинини з 2006 року стрімко зростає і в 2011 році досягає рівня понад 14 гривень. Закупівельні ціни теж стрімко зростали, але лише до 2009 року, а далі складові собівартості і, перш за все, зерно значно подорожчали, в той час коли закупівельні ціни стрімко падають. І переробні підприємства, і посередники закуповують тварин за цінами 12-13 грн. у підприємств, де якісна (м’ясна) свинина, а у населення і дрібних фермерів купують свиней взагалі нижче 10 грн./кг живої ваги.
Слід також зауважити, що до 2009-го держава сплачувала дотації, знижуючи таким чином ціну для переробних підприємств. З 2009 року жодної підтримки з боку держави вітчизняним виробникам не надавалося, а переробні підприємства продовжують знижувати закупівельні ціни на тварин. На превеликий жаль, від жодного переробника не чути про «м’ясну» кризу, хоча саме вони «пиляють гілку, на якій сидять». Якщо зараз не виправити ситуацію, через рік саме переробники будуть змушені знову кричати про «м’ясну» кризу, або щільно сідати лише на імпортну сировину. Чи це не є загроза продовольчій безпеці держави?
Впродовж останніх років і попереднім Урядом, і нинішнім змінено курс з підтримки фермерських і дрібних індивідуальних господарств на курс підтримки великотоварних. Звичайно, останні мають багато переваг над дрібними, але такі різкі зміни державної політики чи є достатньо виваженими і обґрунтованими?
Світовий досвід свідчить, що в розвинених країнах співіснують різні за розмірами суб’єкти господарювання і дрібні одноосібні і великотоварні, але держава створює для цих виробників рівні умови, а не знищує одних та підтримує інших.
Я вивчав досвід ведення галузі свинарства в Америці та країнах Європи, відвідував ферми одноосібників і потужні комплекси. Кожна форма має свої переваги і свої недоліки, але умови конкуренції з боку держави однакові. Так, в Англії фермер має можливість взяти на 20 років кредит під 2-4% для будівництва тваринницької ферми, за рік її побудувати і ефективно працювати.
В нашій країні цього зробити не можна. Та якщо ми хочемо бути незалежними хоча б у забезпеченні населення продовольством, держава має захистити всіх виробників сільгосппродукції, в тому числі (а може, і особливо) тваринників від нечесної конкуренції та підтримати їх у намаганні оновити матеріальну базу. Саме застаріла матеріальна база є стримуючим фактором нарощування продуктивності тварин, але вона потребує значних інвестицій. За рахунок обігових коштів будувати чи реконструювати старі приміщення неможливо. Звичайно, в цьому напрямку і потрібна державна підтримка чи то кредитними ресурсами, чи то відшкодуванням певної частини затрат на будівництво комбікормових заводів і приміщень для утримання тварин, але незалежно від їх розмірів. Тому політику держави на підтримку лише окремих, навіть найефективніших проектів, не можна розглядати як національну стратегію розвитку тваринництва.
Держава повинна спростити дозвільну систему на проведення реконструкції та будівництва тваринницьких об’єктів і споруд для виготовлення комбікормів та переробки тваринницької продукції. Надійно захищати свій ринок від неякісної імпортної продукції, створити сприятливі умови для інвесторів.
