Ефективність використання земельних і трудових ресурсів села

  Нині в Україні гостро стоїть проблема дефіциту продукції тваринництва. Як вирішити питання виробництва дешевої та якісної молочної і м’ясної продукції й ефективного використання земель для сінокосів і пасовищ?

          В Україні нараховується 8,8 млн. га (19,7%), які використовуються нераціонально через відсутність достатнього поголів’я великої рогатої худоби, овець і кіз. Кожен гектар таких земель може дати 50-100 центнерів кормових одиниць. Навіть за мінімальної врожайності зазначені угіддя можуть забезпечити кормами 10 млн. голів ВРХ, що еквівалентно 1,5-2,0 млн. т яловичини або 25-30 млн.т молока, тобто збільшити виробництво продукції скотарства у 2-3 рази. То чому ж в Україні щороку скорочується чисельність корів та відгодівельної худоби?

          Цей процес не зупиниться, допоки не будуть задіяні дієві важелі стимулювання виробництва. Сьогодні основне  товарне виробництво продукції скотарства зосереджено у присадибних селянських господарствах, що вимагає перегляду структури витрат із бюджету на дотації галузей тваринництва.

          Для забезпечення продовольчих потреб України слід звернути більше уваги питанню розвитку молочного і м’ясного скотарства як джерела найдешевшої тваринницької продукції. Значне скорочення виробництва висококалорійної молочної і м’ясної продукції обумовлено високими темпами скорочення поголів’я худоби у господарствах суспільного сектору економіки. Україна з експортера перетворилась у імпортера молочних продуктів, м’яса та іншого продовольства. Переробні підприємства працюють із низькоякісною сировиною та вимушені постійно збільшувати питому частку білку і крохмалю рослинного походження у продуктах тваринництва. У окремих виробах може бути зовсім відсутне молоко і м’ясо.

          Тривалий час Україна частково задовольняла свої потреби в м’ясі  шляхом „поїдання поголів’я” ВРХ. І за 1987-2007 рр. поголів’я зменшилось утричі. Незначна позитивна динаміка спостерігається лише у присадибних селянських господарствах. З боку держави не розроблено дієвих механізмів стимулювання збереження поголів’я худоби та виробництва молочної і м’ясної продукції. Деякі надії покладаються на зростання цін продукції тваринництва як на дієвий чинник впливу на співвідношення попиту і пропозиції.

          За законами ринкової економіки зростання ціни дозволяє переробним підприємствам стабілізувати свої доходи при менших обсягах виробництва. Для споживачів із низьким рівнем доходів більшість продовольчих товарів, одержаних із такої сировини, стають недоступними. Натомість для заможних громадян питання вибору асортименту продовольчого кошика стає другоряднім.

           Так що ж мали на меті реформатори, коли знищували ферми і галузь скотарства зокрема? Знищено було не лише товарне виробництво, а й селекційні центри у регіонах. За період 1965-2005 рр. в Україні чисельність племінних станцій зменшилась у 3,5 рази, а пунктів штучного осіменіння у два. Основна частка поголів’я корів і телиць осіміняється бугаями з числа відгодівельного поголів’я. Племінні ж станції значно скоротили обсяги виробництва замороженої сперми. Якщо у 1990 році в Україні було вироблено 56 млн. спермодоз, то вже у 2005-07рр. – 1,5-1,7 млн. доз. Аналогічні тенденції спостерігаються і в інших галузях тваринництва (табл.1.).

Таблиця 1. Результати запровадження штучного осіменіння

сільськогосподарських тварин в Україні

* Від чисельності всього маточного поголів’я.

         Розвиток галузей тваринництва відбувається екстенсивним шляхом, а адміністративні важелі досить часто не дають очікуваного результату. Для прикладу візьмемо стимулювання реалізації відгодівельного поголів’я масою понад 450 кг. Відомо, що вирощування телиць, маса яких перевищує 350 кг, - збиткове, оскільки середньодобові прирости їх живої маси у цей час становлять 250- 350 г, а вік реалізації – понад 2 роки. Доречно сказати, що саме на таких показниках продуктивності худоби сьогодні забезпечується основний обсяг виробництва яловичини.

        Тут годі й говорити про конкурентноздатність вітчизняного товаровиробника за умов вступу України до СОТ. Деякі ілюзії створювались навколо перспектив утворення галузі м’ясного скотарства. Так, основною продукцією від утримання корів м’ясних порід є приплід. Однак через низькі показники відтворення (на 100 маток отримують 60-70 телят) ця галузь не стала привабливою для більшості господарств. Показник виходу телят на 100 маток у скотарстві зменшився з 96 до 78%. У 2006 році найнижчим цей показник був у Закарпатській (69%), Львівській і Сумській (73%) областях. Трохи кращих результатів досягли у АР Крим і Запорізькій області, відповідно 84 і 87 відсотків.

        Не отримано очікуваного результату й від „голштинізації”. Використання високопродуктивних голштинів (удій 6,5-7,3 тис. кг за лактацію) у спеціалізованих племінних господарствах обмежується одержанням 3-4 телят і відповідною кількістю лактацій. Така худоба має низьку резистентність й потребує значних затрат концентрованих кормів, що визначає собівартість виробленої продукції. У раціонах дійних корів племінних ферм питома частка концентрованих кормів сягає 50%. Значимість та чисельність таких господарств з кожним роком зменшується, бо основний обсяг яловичини і молока (відповідно 70-80%) виро***ється у присадибних господарствах населення.

         Для скотарства залишається проблемним процес відтворення. Очевидно, що саме тут ключову роль мають відігравати племферми, племстанції та інші селекційні центри, які ще належить створити в регіонах із розвиненим скотарством. Ще більш значимий цей чинник для спеціалізованого м’ясного скотарства, де основна і єдина функція самки – дати приплід й вигодувати його на підсосі до 6-8-місячного віку. Якщо теля не одержали, або молодняк загинув, то утримання таких корів завдає господарству 100% збитків.

       Не зайве нагадати, що галузь м’ясного скотарства в Україні так і не створено. Є лише її зародки, які належить розвивати через забезпечення сприятливих виробничих умов для селянських і фермерських господарств.

       Саме створенню пасовищ, що не потребує значних капіталовкладень, слід надати найбільшого значення та приділити уваги з боку місцевих органів влади (табл.2).

                                          Таблиця 2. Ефективність використання земель сільськогосподарського призначення в Україні (результати моніторингу за 2007 рік)

       У розпорядженні АПК України є 45,8 млн. га земель сільськогосподарського призначення, з яких використовується в якості сільськогосподарських угідь 40,4 млн. га (88,3%). Наявні сільгоспугіддя дотепер не мають раціональної структури.

                           Ф.В. ІВАНЕНКО,

кандидат сільськогосподарських наук,

доцент кафедри економіки агропромислових формувань

                                  Київського національного економічного університету ім. В.Гетьмана

Продовження читайте у наступни х номерах газети.

Схожі новини

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.