Ювілейні святкування у Стритівці

17 July, Розділ Weekend, переглядів 5 290

20 років... Багато це чи мало? Для людини - юність, пора мрій. А для навчального закладу - солідний вік. Як правило, дата, яка є подією. Тим більше, якщо заклад - єдиний в Україні.

alt Йдеться про Стритівську вищу педагогічну школу кобзарського мистецтва, яку створено 20 років тому за ініціативою Голови Українського фонду культури Бориса Олійника, кобзаря Володимира Горбатюка, нинішнього директора школи Галини Іванової та інших ентузіастів.

Про ювілейні святкування нам розповіла заслужена артистка України, член Національної спілки кобзарів України Світлана Мирвода:

- 3 липня відбувся ІV з'їзд кобзарів України, на якому розглядалися питання функціонування сучасного бандурного мистецтва. Наступного ж дня делегати стали учасниками фестивалю кобзарського мистецтва «Козацька ліра», приуроченого святкуванню 20-річного ювілею Стритівської кобзарської школи, що у Кагарлицькому районі на Київщині.

- Як саме відбувалося святкування?

Це було дуже цікаве дійство. Від школи пішли «кобзарською ходою» на Співоче поле. А там - не в столиці, не в райцентрі, у звичайному селі - була побудована суперсучасна у технологічному відношенні сцена, на найвищому рівні. Для слухачів були зроблені лавки, викопана криниця (спека передбачалася).

Були запрошені поважні гості. Борис Олійник виступив із промовою. Прозвучало вітання від Президента України. Подарунки, квіти - все було чудово. І у концерті бали участь не тільки визнані артисти, а й учні та випускники кобзарської школи. Виступали дуети, квартети, ансамблі.

Під вербами молоді козаки демонстрували бойові мистецтва, а під акомпанемент народних музик усіх бажаючих вчили народним танцям. А ще у великих казанах варився куліш і гречана каша із солониною. Неподалік розташувалось містечко майстрів, де можна було придбати витвори народних умільців. alt Словом, кожен міг знайти собі заняття до вподоби.

- Чи багато було глядачів? Інколи такі свята грішать тим, що артисти виступають самі для себе.

- Публіки було дуже багато, адже до нас з'їхалися люди з навколишніх сіл і містечок. До речі, після концерту всіх, хто має відношення до бандури, до кобзарського мистецтва, запросили на сцену: взяти участь у встановленні рекорду для «Книги рекордів Гінеса». Мова йде про найбільшу кількість виконавців музичного твору - нашого другого гімну - «Реве та стогне Дніпр широкий». Офіційними представниками «Книги рекордів Гінеса» України зафіксовано 176 учасників. Хоча справа тут не в кількості виконавців, а в ідеї, яка їх об'єднує.

- Тобто, судячи з Вашої розповіді, є перспективи для розвитку сучасного бандурного мистецтва...

- Є і будуть. Тільки не треба намагатися втиснути кобзарство у якісь рамки. Я вважаю, що розвиватиметься мистецтво з інструментом, аналогів якому немає в світі, в усіх жанрах - від народної до сучасної пісні. Саме цього і навчають у Стритівській вищий педагогічній школі кобзарського мистецтва.

- З якого віку діти можуть навчатися у школі?

- Можуть навчатися і молоді люди, і школярі молодших класів... Всі, хто хоче долучитися до українського традиційного мистецтва - кобзарства. Це є школа-інтернат, що поєднує загальну освіту із мистецькою. Там прекрасні гуртожитки, дітей добре годують. І, що дуже важливо у наш складний час, навчання у Стритівській кобзарській школі безкоштовне.

- З історії ми знаємо, що кобзарями завжди були представники чоловічої статі. Школа дотримується цієї традиції?

alt - Дійсно, раніше це були виключно чоловіки. Та життя рухається вперед. І я вважаю, що ніжний жіночий голос звучить у супроводі бандури аж ніяк не гірше, аніж чоловічий. Сьогодні дівчатка також мають можливість навчатися в Стритівській кобзарській школі.

- Які перспективи мають учні цієї школи?

- Дехто з них влаштовуються на роботу в Національну капелу бандуристів, а дехто продовжує навчання у вищих музичних закладах.

- Та напевне не все так безпроблемно в українських кобзарів?..

- Якраз ці питання й обговорювалися на нашому з'їзді. Голова спілки, народний артист України Володимир Єсипок у своїй доповіді зосередив увагу саме на таких проблемах. По-перше, дуже важко придбати академічну бандуру, адже Чернігівську фабрику закрили, Львівська випускає недостатню кількість інструментів. А зараз відроджуються традиційні інструменти - кобза Остапа Вересая, старосвітська бандура, торбан, ліра - вони зовсім інші, тож і виробництво інше. Їх випускають лише три кобзарські цехи - Харківський, Ірпіньський і Львівський. А де ж навчитися грати на цих інструментах? Для цього і була створена 20 років тому наша кобзарська школа. І я вірю, що серед сьогоднішніх учнів Стритівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва є діти, що піднесуть бандуру на новий рівень розвитку. Адже кобзарство - це не тільки мистецтво, це - місія, це - філософія.

Олена ЛОБЕНКО