- Старі дуби прагнуть вічності
- Колючий скарб Вінницького облагролісу
- ПАРК У СЕЛИЩІ БАТУРИН НАБИРАЄ СИЛУ
- У Батуринському парку буде висаджено тисячу дерев
- МуЖиКи-БУД
Чарівне відродження
Парк у селі Олександрівка під Томашполем створили до революції садівники французької аристократки графині Бенет. Щоліта вона приїздила сюди з Парижа на тривалий відпочинок. В парку росли сто з лишком видів найвишуканіших „персонажів” тогочасної світової дендрології.
Досить сказати, що тут були щепи лип, буків, ясенів, каштан їстівний, деревоподібний кизил... А ще – теренкурні доріжечки, алеї, клумби в самшитових і ялівцевих обрамленнях, два стави з лебедями і рибою, величезний сад, конюшні, зручні житлові будівлі найліпшого комфорту. Очевидно, саме завдяки цьому французька аристократка прожила 103 роки і померла в 1916-му.
Втім, померла вона своєчасно. Можна сказати, що їй і в цьому пощастило, адже після революції ми з сумлінням, вартим розумнішого застосування, заходилися викорчовувати «все, що паном звалось». Лише тепер знаємо і усвідомлюємо, що паном звалося усе найкраще. 
Та хіба міг затурканий сільський дядько бодай подумати, що житиме в тому будинку, що й пані Бенет? Ні, він такого і в сні не бачив. В такі будинки ми з мстивою насолодою переселяли коней, волів, в кращому випадку перетворювали їх на зерносклади або школи. Панські парки вирубували, а якщо ні, то й не доглядали, лебедів на ставках винищували... Якщо десь і було по-іншому, то лише у виняткових випадках.
Олександрівському дендрологічному більш-менш пощастило допоки він був у віданні радгоспу цукрокомбінату, а коли не стало радгоспу, то за кілька років і парк став невпізнанним. Не треба описувати стан цього занепаду. Принаймні, коли насадження Олександрівки були віднесені до володінь обласного комунального підприємства „Вінницяоблагроліс”, а новим генеральним директором сюди призначили Михайла Вдовцова. Коли він захотів оглянути парк, то зробити цього не вдавалося з тієї простої причини, що ні зайти, ані в’їхати в парк не було можливості. Різна шалина, літорость, всіляка деревогубиця щільно забили всі „паузи” і відстані між дорогоцінною дендрарією, вийшла на тридцятиметрову висоту крон. Цими хащами вже лякали дітей, пробитися між ними могли хіба що дикі кози своїми вузенькими стежечками.
Коли Михайло Леонтійович наполіг, що парку потрібно і можна повернути той вигляд, що він його мав за графині Бенет, однодумців у керівника знайшлося небагато. Один з них – непосидючий Анатолій Макарович Поліщук – патріарх лісового господарства з 50-літнім стажем роботи на теренах лісу, дендролог, селекціонер, великий умілець і аматор ландшафтного дизайну.
Те, що зробили в Олександрівці три роки тому, можна з цілковитим правом назвати дивовижним відродженням. Всі, хто у „Вінницяоблагролісі” може і вміє тримати сокиру, приїздили сюди по черзі рубати навіжене хмиззя, якого наскладали, а потім реалізували мало не карпатську Говерлу. „Стерня” від тих заростей подекуди є ще й досі, а на доріжках і алеях нема уже й згадки.
Тепер ці доріжки і алеї майже такі самі, як в кращі роки графині Бенет. В парку повсюдно – чарівні альтанки, лави і лавиці, мангали й імпровізовані кухоньки, гойдалки для дітей, пасіка, звіринець, уже є і один ставочок — з білими і чорними лебедями, дерев’яна колиба, сучасний готель з усіма європейськими зручностями. Все це створено у колись занедбаному, а тепер відродженому будинку графського управителя. Створено в парку й найбільший в області розсадник лісових культур на площі 17 гектарів. Всі лісники „Вінницяоблагролісу” проходять тут щотижневе обов’язкове навчання, що є заодно і приємним відпочинком у власному готелі. Минулого літа тут уже побували на практиці юні земляки французької графині — студенти Ніортського коледжу ландшафтного дизайну. Це найновіша і, з усього видно, перспективна сторінка українсько-французьких взаємин.
Влітку – і в будень, і у вихідний – в Олександрівці повно народу. Парк став найпрестижнішим місцем відпочинку в Томашпільському районі. Він сьогодні невпізнаний. І зауважте — без єдиної копієчки бюджетних затрат. Відроджений при мудрому керівництві на ентузіазмі й бажанні колективу щось зробити для України.
Першорядна заслуга у цьому перетворенні, звичайно ж, Михайла Леонтійовича Вдовцова. Лісопромислове ж господарство, створене на базі парку, з доброї руки генерального, названо „Поліщуковим” — на честь найстарішого працівника системи Анатолія Макаровича Поліщука. Ця ідея була енергійно підтримана колективом. Якщо його півстолітньої самовідданої праці не помітила держава, то хай йому замість ордена буде нагорода людської поваги.
Іван Волошенюк
Вінницька область
Фото Олександра Гордієвича
