- Скарб, який не виміряти грошима
- Об'єктив Олександра Гордієвича
- Добре слово про вола
- Різдвяний вернісаж
- Чарівне відродження
Колючий скарб Вінницького облагролісу
Мова, звичайно, про кактуси. Це ж тільки сказати — їх у колекції 1450 особин дев’ятиста з лишком видів! Справжнісінький скарб. Ім’я скарбника вписане в історію Вінниччини — Москвін Геній Арсенович. Професійний авіатор, полковник, який сорока п’яти років вийшов у відставку і зайнявся тією пристрастю, що „спопеляла” до того все його дозвілля, а після демобілізації стала змістом життя. Колекція Москвіна на піку свого розвитку сягала трьох з половиною тисяч екземплярів. Природно, що вона не вміщалася ні в яку міську квартиру, і їй дали місце спершу в парниках парку імені Горького, а потім — у квіткових теплицях Вінницького „Зеленбуду”. Це була така краса, така перлина багатоликої барвистики і форми, що перетворилася на суспільну цінність.
Поки жив господар, проблем зі збереженням цього скарбу не виникало, але 9 років тому Геній Арсенович помер, а теплиці „Зеленбуду” почали переходити з одних рук в інші — пішли проблеми з водою, опаленням, доглядом і навіть популярністю. Те, що було коштовною оздобою, але не давало комерційного зиску, враз стало непотрібним. Тільки ентузіазм колишніх доглядачів, котрі працювали поряд з Москвіним, вберіг колекцію від загибелі. Особливо чутливі до холоду особини заносили і ховали в різних закутках тепличного господарства, яке занепадало і розвалювалось.
Очевидно, дорогоцінний колючий скарб цілком загинув би, аби господарем „Зеленбуду” врешті-решт не стало спеціалізоване комунальне підприємство „Вінницяоблагроліс”, а ще — аби його не очолив палкий природолюб і патріот Поділля М. Л. Вдовцов. Оскільки теплиці не опалюються газом, то на підтримання належного тепла кожної зими затрачається 500 кубометрів дров. „Коли йдеться про красу та ще таку особливу, неперевершену, то не треба говорити про рентабельність, — відповідає Михайло Леонтійович на докори про комерційну недоцільність утримання „кактопарку” — це та краса, яка поки що вимагає жертв. Але зберегти її треба будь-якою ціною”.
Нарешті знайдено і нового доглядача колекції. Ним став Валерій Вікторович Дударов, за професією лісівник, а за покликанням – тонкий поціновувач краси, мистецтвознавець і просто захоплена людина, який працював поряд з Москвіним і теж палко любив кактуси.
Валерій Вікторович зробив ревізію свого господарства, цілком перемінив ґрунт у кожному горшку, а цих горшків різних форм і розмірів – аж 1450, з’ясував стан кожної особини. Без перебільшення — титанічна робота. Готується спеціальний виставковий зал, щоб колючий скарб агролісу могло бачити якомога більше людей. Після цього, очевидно, піде мова і про комерційний зиск — чарівна краса має властивість агітувати сама за себе, вона розповсюджується і множиться.
А тепер ще декілька слів про фотознімки Олександра Гордієвича до цієї сторінки. Рівень майстерності фотохудожника не поступається за висотою філігранного бачення перед красою кактуса. Втім, самі бачите. Воістину вищий клас!
Іван ВОЛОШЕНЮК
