- Микола Присяжнюк привітав ветеранів з Міжнародним днем похилого віку та Днем ветерана
- «ПОМНИТ СЕРДЦЕ, НЕ ЗАБУДЕТ НИКОГДА...»
- МІНАГРОПОЛІТИКИ ДОЛУЧАЄТЬСЯ ДО ВШАНУВАННЯ ВЕТЕРАНІВ В ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
- Батьківський подвиг – у серцях наших
- НЕ СТАРІЮТЬ ДУШЕЮ ВЕТЕРАНИ
Добра свята традиція
Восени 1944 війська 4-го Українського фронту, долаючи жорсткий опір ворога, оволоділи перевалами й вийшли на південно-західні схили Східних Карпат. 27 жовтня було визволено Ужгород і Мукачеве, а днем пізніше завершено й всю Східно-Карпатську операцію. З тих часів 28 жовтня вважається Днем визволення України від німецько-фашистських загарбників.
Кожен десятий визволитель у Великій Вітчизняній був із сім'ї українських селян. Тож майже в кожному селі встановлено пам'ятники односельцям, які не повернулися з тієї страшної війни.
Та слава Богу, живуть ще серед нас учасники Перемоги. Але щороку їх все менше й менше залишається в нашому світі. На жаль, час невблаганний, і ми зі скорботою усвідомлюємо: настане рік, коли ніякими найдорогоціннішими скарбами не зможемо вшанувати ветеранів, що відвернули від нас лихо поневолення. Сьогодні ж вони ще з нами. І ми раді, що можемо їм вклонитися, вшановуючи їхній людський подвиг.
Замість Європи - рейхскомісаріати...
«Де була б ти сьогодні, Європо? Де була б ти, якби не вони?» - лунали слова відомої пісні в актовій залі Міністерства аграрної політики під час вшанування ветеранів Великої Вітчизняної, що працювали в центральному апараті міністерства і на підприємствах АПК, з нагоди визволення України від нацистських поневолювачів. Слухав я цю пісню і згадував стареньке фото свого діда, що віддав життя за визволення Польщі. А й справді, що було б з Україною, з Європою, якби не мільйони таких, як мій дід, визволителів..?
Якби наші доблесні воїни не завадили планам Гітлера, то ймовірно нині жили б ми не у власній вільній державі, а в Рейхскомісаріаті Україна, чоботи чистили б «істинним арійцям». Замість Польщі було б Генерал-губернаторство. Замість Чехії і Словаччини - Протекторат Богемії та Моравії. Замість Естонії, Латвії, Литви, Північно-Західної Росії - Рейхскомісаріат Остланд. Замість Московської області та Європейської частини Росії - Рейхскомісаріат Московія... Майже всі наші європейські брати-слов'яни жили б тепер за Уралом...
Шкода, що визволена й сита Європа інколи забуває, кому забов'язана своєю свободою й добробутом... І добре, що ми - нащадки героїв перемоги, попри всю маячню кризового сьогодення, попри всілякі девальвації-деномінації не забуваємо про вічні цінності й завжди знаходимо можливість вшанувати живих і полеглих учасників боїв за визволення.
«Від того, що розповідає про війну мій батько, інколи мороз по шкірі йде»
Урочисті збори в Мінагрополітики з нагоди Дня Перемоги й Дня визволення України за участю відомих аграріїв - ветеранів Великої Вітчизняної - добра свята традиція. Не став винятком і жовтень 2009 року.
Міністр аграрної політики Юрій Мельник під час свого звернення до ветеранів підкреслив:
- Добре, що і в мого покоління, і в наших дітей є можливість безпосередньо спілкуватися з вами. Зокрема, для мене це велике особисте свято.
Адже мій батько пройшов усю війну, і знає про її лихоліття не з книжок і фільмів, бо всі тяготи відчув на собі. Йому сьогодні 87-й рік. Ми часто з ним говоримо про життя. Інколи він розповідає такі епізоди війни, що мороз іде по шкірі. І в таких щирих розмовах я розумію, якою незбагненною ціною далося нам визволення від нацистського ярма. Диву даєшся, як наші батьки могли витримати все, що на них навалилося, витримати й перемогти...
Активістам ветеранського руху аграрного відомства було вручено подарунки, почесні відзнаки й грамоти Міністерства аграрної політики. Студенти Глухівського коледжу Сумського національного аграрного університету вшанували ветеранів-переможців своїм подарунком. Вони дали чудовий концерт з піснями часів Великої Вітчизняної та запальними танцями.
Доброволець Чоботарьов
22 червня 1941 року юнака Павла Чоботарьова війна настигла під час гри у футбол в одному з сіл Воронезької області. Суворий голос Левітана, що лунав з репродукторів, перервав матч. Тоді Павлові не виповнилося ще й сімнадцяти... Усе життя попереду. І вік ще не призовний. Можна було би вдома відсидітися, з дівчатами любов покрутити. Але наступного дня Павло разом із однолітками з рідного села прийшов до військкомату із заявою добровільно відправити на фронт. Хотів стати льотчиком, та не судилося. Потрапив у повітряно-десантні війська для «роботи» в тилу ворога. Першу медаль «За бойові заслуги» отримав взимку 1942 року під Москвою. Сьогодні всі нагороди Павла Петровича важко й перелічити. Серед найпам'ятніших - Ордени Леніна, Червоної Зірки, Перемоги, Червоного прапору... Коли після розпаду Радянського Союзу 
чимало ветеранів опинилися в злиднях, на жаль, дехто поніс на базар свої нагороди. Павло Чоботарьов не став торгувати пам'яттю. Він попри всі негаразди, зберіг усі свої ордени й медалі, адже для нього вони безцінні, всі дісталися, образно кажучи: «з потом і кров'ю». Визволяв Київ і Україну, Угорщину, Румунію, Чехію й Словаччину. По завершенні війни майже 60 років працював у сільському господарстві. Був і механізатором, і головою колгоспу, і директором департаменту Міністерства аграрної політики України.
По завершенні урочистого засідання, учасником якого був і Павло Петрович, ми ще довго з ним спілкувалися. Захоплюючі розповіді визволителя Павла Чоботарьова варті екранізації. Це був би справжній взірець патріотизму й служіння Батьківщині. Шкода, що наші екрани пропонують нам і дітям нашим за приклад інших «героїв» - тупих заморських суперменів і кримінальних авторитетів...
Володимир ШАПОВАЛОВ
