- Мисливці Бородянського району
- На Чернігівщині відкрито сезон полювання
- Галицькі розваги заможних людей
- Відкрито сезон полювання на пернату дичину
- Підприємства Держлісагентства збудують 6 сучасних вольєрів
Галицькі розваги заможних людей
Полювання з давніх княжих віків на Прикарпатті вважалося розвагою заможних людей. Таким воно було на Галичині і за часів Австро-Угорської імперії, і за Польщі, коли приймалися перші мисливські закони та створювалися перші мисливські спілки і господарства. Лови й дотепер зберігають ознаки елітності.
Достойним мисливцем свого часу був австрійський цісар Франц Йосиф I, який, відповідно до поданого реєстру, з дня свого приходу на трон у 1848 році й до кінця 1899-го добув 2490 оленів, 204 ланей, 441 козулю, 1536 диких кабанів, 7249 зайців, 224 лисиць, 771 глухаря і тетерука,16970 фазанів, 896 вальдшнепів, 8321 куріпок, 1404 диких качок, 1343 різної дичини (всього - 48345 голів). Придворні хронікери підрахували: за все своє життя він уполював у лісах Галичини 55 тис. одиниць дичини.
- Галичина у той час приваблювала найзнаменитіших і найбагатших мисливців, -говорить головний спеціаліст Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Олег Проців. - Про це свідчить існування в околицях Болехова відомого на всю Європу музею мисливських трофеїв, який, щоправда, був пограбований під час Першої світової війни. Велика ж кількість добутої дичини свідчила про багатство фауни мисливських угідь (порівняно із теперішнім часом). Досить сказати, що Франц Йосиф I добув майже удвічі більше оленів, ніж сьогодні нараховується у цілій області.
Мисливські сафарі князя Ліхтенштейна
Серед європейських багатіїв, які приїжджали на галицьке сафарі, був князь Ян Ліхтенштейн. З 1894 року він орендував право полювання та рибальства у Східних Бескидах. Його мисливський палац з господарськими приміщеннями для худоби, коней, собак був розташований поблизу залізниці Делятин - Ясіня, на відстані 4 км від залізничної станції Татарів. Головний управитель п. Вінтер контролював велике мисливське господарство, до якого належали державні ліси у Дорі, Микуличині, Татарові та Ворохті. За спогадами очевидців, палац мав вигляд швейцарського шале. Для потреб гостей були три спальні, ванни, душі, вигоди - на найвищому рівні. Гості користувалися ліжниками місцевого виробництва (з Кут) для ночівлі в горах під час риковиська та токовищ глухарів.
Найгарнішою окрасою палацу були мисливські трофеї з оленячих та козулячих рогів, ведмежих, рисячих і вовчих шкір, опудала птахів. Із найліпших рогів (16 парогів і більше) виготовлялися гіпсові муляжі, які робили так професійно, що їх не можна було відрізнити від оригіналу. Найкращими в цій колекції були роги-муляжі оленя, якого у 1904-мувполював англійський лорд на схилі гори Костриця -роги-«двадцятка» довжиною 105 см і розмахом 108 сантиметрів. І важили 14 кілограмів!
В одній з кімнат було опудало орла: його ще пташеням приручили і він вільно ходив господарством. Але пізніше став нападати на домашню птицю, за що був відстріляний. Палац прикрашала і велика колекція фотографій та картин на мисливську тематику.
Жив на території маєтку і великий олень Ганс, врятований від вовка і принесений на носилках лісовою охороною. Олень був ручним і ласкавим, давав себе погладити. У жовтні 1905 р. його у супроводі двох наглядачів перевезли з Татарова до королівського вольєра у Мадриді як подарунок для князя Альфонса від князя Я. Ліхтенштейна. Іспанський король хотів схрестити олениць з карпатським красенем, ушляхітнивши іспанську расу оленів.
Відомо, що Ліхтенштейн орендував у держави право полювання та риболовлі на декількох тисячахморгів(1 морг - 0,57 га) лісів і полонин. Річна сума оренди становила 48 тис. корон і ще стільки ж - на утримання охорони, будівлі доріг і мисливських стежок, а також кошти на будівлю колиб, організацію полювань восени під час риковиська (залежно від погоди тривали 2 тижні або й довше), а навесні - на токовищах глухарів (тривали тиждень).
На осінні лови на оленя до Татарова з'їжджалося 12-16 відомих мисливців, серед яких часто були представники монарших європейських родин. Кожен із гостей їхав разом з власною службою і мисливцями, тож кількість гостей князя Яна Ліхтенштейна сягала іноді декількох десятків осіб. Мисливська група ділилася на частини, які полювали окремо. Кожен гість збирав свій табір і виїжджав на кілька днів на обумовлену частину мисливських угідь, де за риковиськомуже спостерігала обслуга. Увизначений день всі поверталися до мисливського палацу.
В угіддях князя нараховувалося 72 колиби, збудовані з кругляків смереки. Біля деяких із них були підсобні прибудови для ночівлі обслуги мисливця, а де не було - обслуга спала біля вогнища просто неба. Кожну групу супроводжувала людина з лісової служби, яка добре знала територію і вислухувала оленів на риковиську. Залежно від краси добутого оленя і від щедрості мисливця,єгер цього ревіру отримував 50-100, а іноді 200 корон нагороди.
До місця полювання мисливці йшли пішки або їхали кіньми. Кожна група була достатньо великою: кілька десятків селян, гайових, обслуга пана, коні з їжею, одягом тощо. Залежно від чисельності мисливців і їхніх груп, до ловів залучалося 100-200 гуцулів. За роботу кожен із них отримував 4 корони та їжу.
Здобувши оленя, мисливець забирав собі роги, шкіру ж віддавав Яну Ліхтенштейну. М'ясо четвертувалося і роздавалось місцевому населенню. Лише у деяких випадках свіжу полядвицю доставляли на стіл князю. За осіннєриковисько у господарстві добували 12-20 оленів і причому виключно великих особин (від 10 парогів на рогах).
Олександра ЛІСКОНОГ
Про традиції інших часів буде далі…
