- Лабораторії Держсільгоспінспекції мають міжнародну акредитацію та працюють у штатному режимі
- Азаров відмовився від програми Тимошенко з розвитку села
- Вже сьогодні необхідно вживати невідкладних заходів з переорієнтації сільського господарства - міністр аграрної політики України
- Мінагрополітики розробило проект закону про сільський туризм
- Консультативна рада при Президенті
Всі „діжки" за рівень життя - в бік одного аграрного відомства?
Відстань недосяжна між містом і селом
Мені завжди щастило на вчителів - яскравих, інтелігентних, духовних і високоосвічених моїх педагогів - особистостей, які вміли розгледіти в кожній дитині особливу насінинку й зробити все для того, щоби паростки здібностей проросли навіть крізь каміння сірої буденності нашого суворого світу. І хоча вже 37 років минуло відтоді, як уперше переступив поріг школи, я й досі пам'ятаю ім'я, по-батькові усіх-усіх своїх учителів з першого й до випускного класу, навіть не розгортаючи шкільний альбом. Дуже корисними, людяними й 
сповненими духовності були їхні уроки. Тому й закарбувалися у вдячній пам'яті так надовго.
Згадуючи дитинство, пишаюся невтраченими можливостями крім звичайної загальноосвітньої школи водночас відвідувати й музичну, й фігурного катання. І ще одна добра традиція була в моїй одеській школі №76 - щотижня безкоштовно нас водили до Одеського українського музично-драматичного театру на вистави українських класиків, щоби мали змогу побачити безпосередньо відтворені образи героїв прочитаних творів, відчути колорит епохи в багатстві живої української музики. В театрі тоді був чудовий власний оркестр. І всі вистави виконувалися без фонограм. Артисти
майстерно демонстрували свої природні вокальні здібності, обходячись без мікрофонів завдяки чудовій акустиці залу...
А скільки таких походів до храмів мистецтва можуть пригадати
сільські діти? І нехай я не став професійним артистом, спортсменом, композитором, але набутий освітній, культурний, спортивний, виховний багаж плечі аж ніяк не обтяжує й повсякдень при нагоді. Особливо я це відчув, коли розпочав свою трудову діяльність учителем звичайнісінької сільської школи.
Сільська школа - не базар
Що викладав? А що тільки ні... Бракувало вчителів. От і доводилося бути універсалом. Чималою мірою завдяки тому ж шкільному багажу знань. Хоча зовсім не вітаю « універсалізму», який часом практикують вчителі сільських шкіл. Якість такого «викладання» аж ніяк не може бути задовільною. Посудіть самі: як підготуватися протягом вечора й до Ома з Піфагором, й Котляревського з Бетховеном, щоби всім цим професійно зацікавити своїх учнів... До того ж і по господарству треба все встигнути. 
А коли? На одному з уроків фізкультури така «сумісність» зіграла зі мною неприємний жарт. ...Спробував був повчити дітей прийомам рукопашного бою й сам відчув, що до Брюса Лі чи Володимира Кличка мені ще ой як далеко. Після одного з «прийомів» одразу відчув, де в мене щелепа. А якби ж опікувався саме своїм предметом, не довелося б і «юшкою вмиватися». Та скільки ще таких мимоволі напівпрофесіоналів-універсалів у наших сільських школах працює? А які гуртки за бажаннями можуть відвідувати наші сільські діти? Генделики? Про моральні якості деяких сільських вчителів, на жаль, болісна й окрема мова. Скажімо, в тій сільській школі, де я працював, українську мову й літературу викладала хоч і дипломована особа, але своїм вихованням і поведінкою ця пані вельми нагадувала відому героїню Валентина Катаєва мадам Стороженко, що торгувала бичками на одеському Привозі. А власні діти цієї мадам «вчительки», що тоді відвідували другий та п'ятий класи, могли такі перли ненормативної лексики видавати вчителям, що куди там портовим бендюжникам...
Ну добре, в місті можна перейти до іншої школи, де до виховання дітей не допустять таких «Стороженко». А куди податися сільським дітям, що ходять до школи за далекі кілометри й не мають аніякого вибору?
Як деякі районні відділи освіти підбирають й затверджують «педагогічні» кадри, мені добре відомо з власного досвіду. Це окрема мова. Але скільки ж талановитих, здібних, досвідчених педагогів-практиків працює в сільських школах! Шкода, що не їхня думка, не їхній досвід, не їхня практика є основою тих реформ шкільної освіти, якими вже майже два десятиліття так завзято переймається відповідне профільне міністерство. Скільки коштів із державного бюджету витрачено! От якби ж високі кабінетні освітяни частіше спілкувалися саме з авторитетними сільськими вчителями - то й реформи мали б авторитет. А щоб дізнатися всю правду про авторитет «шкільної реформи», сьогодні в Америку їздити не доведеться - треба приїхати в село, поспілкуватися з сільськими учителями й повернутися обличчям до традицій української сільської школи.
Дитсадок, водопровід, освітлені вулиці для селян - розкіш
31,2% громадян України мешкають в селі. А спробуйте-но викликати швидку допомогу, якщо припече. Тут і згадаєте відомий напис «Мінздрав попереджає...» А як примудрилися третину населення позбавити захисту від безробіття, адже маєте город - ви вже член особистого селянського господарства. От тільки обов'язку платити внески до Фонду соціального страхування на випадок безробіття ніхто працівників підприємств АПК не позбавив. І хто з аграріїв-годувальників може дізнатися: куди витрачається те, що заробили сільські трударі своїми працьовитими руками? До кого звертатися селянину, щоби оформити свою дитину в дитсадок?
Лише третина малечі, що мешкає в українському селі, може претендувати на місце в дошкільному закладі, на відміну майже 70% забезпечення цією «послугою» городян. І це ще не все. При наявності профільного відомства, що має опікуватися житлово-комунальним господарством усіх громадян нашої держави, 80% будинків селян позбавлені такої «розкоші», як водопровід. А є ще ж профільні відомства, що відповідають за дороги, транспортне забезпечення, зв'язок. Якої якості їхні «послуги» на селі?
До речі, оцінки «за піклування про селян» усіх перелічених відомств, що фінансуються з держбюджету, незаслужено довелося нещодавно вислуховувати по прямому телефону урядової „гарячої лінії" саме першому заступнику міністра аграрної політики України Юрію Лузану, який не має практично аніяких важелів упливу на вирішення проблем медицини, освіти, транспорту, оборони, громадської безпеки, комунального господарства тощо. Але чому всі „діжки" за рівень життя і життєзабезпечення третини громадян України котяться в бік одного аграрного відомства?
Виходить наче у відомій повчальній казці - «битий небитого везе». Може на горіхи від людей порівну й кожному? Та далеко ще до такої справедливості. Дійти подібного песимістичного висновку можна було під час засідання Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку сільських територій, яке днями відбувалося в Києві під головуванням міністра аграрної політики України, голови Міжвідомчої координаційної ради Юрія Мельника.
Інформацію, з якою доповідав заступник міністра аграрної політики України Роман Шмідт, де йшлося про стан і перспективи розвитку сільських територій відповідно до завдань і заходів Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, складно просто опосередковано взяти до відома й зробити вигляд, що вона стосується якогось окремого чужого городу. Тим більше в протоколі рішення Міжвідомчої координаційної ради не одне питання про проект Закону України "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку українського села на період до 2020 року", а ще розгляд актуальних законопроектів, у яких врегульовуватимуться проблеми зайнятості членів особистих селянських господарств, оздоровлення та відпочинку дітей працівників АПК, організації аграрного туризму, діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, державного земельного іпотечного банку, державного земельного кадастру, паспортизації сільських населених пунктів, збереження родючості ґрунтів, плату за землю.
Крім цього заплановано запропонувати на розгляд Уряду низку проектів постанов Кабінету Міністрів України, що стосуються як затвердження Державної цільової програми розвитку земельних відносин до 2015 року, так і паспортизації сільських населених пунктів. До реалізації наміченого, за ухвалою засідання Міжвідомчої координаційної ради, мають долучитися й структури Мінфіну, Мінекономіки, Мінрегіонбуду, Мінжитлокомунгоспу, Міністерства освіти й науки, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства сім'ї, молоді та спорту, Мінтрансзв'язку, Мінпраці, Мінкультури, Мін'юсту, Держводгоспу, Держкомстату, Держкомзему, Держкомпідприємництва, Ради міністрів АР Крим, регіональних державних адміністрацій.
Добре, якби й відповідальність за впровадження передбачених у постанові кроків всі члени Міжвідомчої координаційної ради ділили порівну, а не перекладали свою роботу на плечі сусіда. Може, тоді б і не доводилося констатувати ті жахливі негативні тенденції, що спостерігалися й спостерігаються «в розвитку сільських територій». І тут варто ще раз підкреслити: саме на цих «територіях» мешкає третина громадян України, і вони мають право не бути заручниками чиновницької «забудькуватості». Хотілося б, щоби про біди працьовитих українських селян згадували б і політики. І не лише перед виборами, в якості чорного піару. А також затято й завзято в полі, як гарно виходить помолоти язиками на всіляких телешоу. Їм би лопати і сапи в руки, а не мікрофони...
Яке життя у «нецарських селах»
Кричущі факти пролунали з вуст заступника міністра аграрної політики України Романа Шмідта на засіданні Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку сільських територій при Кабінеті міністрів України.
- Чисельність сільських жителів за останні 15 років скоротилася майже на 2 млн. осіб, або на 12%, і склала 14,7 мільйонів, - зокрема констатував доповідач. - Більшість сільських населених пунктів мають незадовільну і недостатню мережу об'єктів соціальної інфраструктури. Найболючіше говорити про мережу медичних закладів. Дільничні лікарні є лише у 2% сіл, амбулаторно-поліклінічні заклади - у 12% сільських поселень, а 43% сіл не мають фельдшерсько-акушерських пунктів. На освітянській та культурній нивах у селі теж мало чим пишатися. У 70% населених пунктів, що належать до категорії сільських, відсутні дошкільні заклади освіти, у 42% сіл - клуби та будинки культури. Або забезпечення інженерними комунікаціями: дороги з твердим покриттям мають лише 58% сільських поселень, дорожнє освітлення - 33 відсотки. У 78% сільських поселень немає водогонів, 57% - газопроводів, а каналізацією облаштовані тільки 3% сіл.
Життєвий рівень сільського населення залишається низьким. Переважна частина реальних доходів сільських сімей формується за рахунок особистих селянських і фермерських господарств. Занепадає та скорочується мережа об'єктів соціальної інфраструктури через нестачу коштів у місцевих бюджетах на їх утримання. Знижується привабливість проживання населення у сільській місцевості, посилюються процеси трудової міграції, особливо молодих людей, втрачається демографічний, трудовий та інтелектуальний потенціал на селі.
Продовжується обезлюднення сільських населених пунктів і зростання депресивних процесів у поселенській мережі. На даний час нараховується майже 8 тис. сіл, що втратили можливість до самовідтворення населення, 120 сільських районів стали зонами демографічної та поселенської кризи, у 227 сільських населених пунктах вже не живуть люди.
...А за календарем - ХХІ століття ж!
Не оминув заступник міністра аграрної політики й болісну проблему зайнятості сільського населення, яка безпосередньо впливає й формує низину рівня життя селян.
- Прийняття відповідного Закону України, який вступив у дію 13 січня 2009 року, призвело до загострення соціальної напруги на селі, - зазначив Роман Шмідт, - таким чином практично всі мешканці сіл, селищ, міст, які мають земельні ділянки, крім земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), автоматично віднесені до членів особистих селянських господарств, тобто, до категорії зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною у разі відсутності роботи як такої. При цьому відсутні: законодавче визначення "основна робота", механізми державної реєстрації особистих селянських господарств та його членів, порядок виходу з членів особистих селянських господарств.
Разом із тим, заступник міністра додав про заходи, які вживатиме аграрне відомство задля належного захисту інтересів селян. Так, за словами доповідача: „Для врегулювання цієї проблеми та забезпечення соціального захисту селян Міністерством аграрної політики розроблений проект Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо зайнятості особистих селянських господарств", який направлено на погодження зацікавленим міністерствам і відомствам. Органами державної служби зайнятості спільно з аграрними освітніми закладами розроблені плани і програми для організації короткотермінового навчання безробітних громадян на курсах цільового призначення, а саме: „Основи організації та ведення фермерського господарства" за напрямами: тваринництво, землеробство, механізація сільського господарства, переробка сільськогосподарської продукції.
На курсах також навчають основам підприємництва, в тому числі з несільськогосподарських видів діяльності.
Для заохочення особистих селянських господарств до започаткування діяльності у сфері сільського аграрного туризму Мінагрополітики розроблено проект Закону України "Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність", який зараз на розгляді в зацікавлених міністерствах і відомствах».
В обговоренні питань порядку денного взяли участь, окрім членів
Міжвідомчої координаційної ради, представники комітетів Верховної Ради України, обласних державних адміністрацій, наукових установ, галузевих та громадських організацій. Учасники засідання затвердили план роботи Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку сільських територій при Кабінеті Міністрів України на 2009 рік.
Залишається сподіватися, що про село згадуватимуть частіше і всі відомства, від яких залежить його благополуччя й цивілізований розвиток. Сподіватимемося, бо їсти всім хочеться... Втім, як казав Бекон Френсіс: «Надія - добрий сніданок, але погана вечеря»
Володимир ШАПОВАЛОВ
