Тепличні господарства України готуються до закінчення сезону. Ось-ось і ми їстимемо томати і огірки, вирощені у відкритому ґрунті. До того ж, за значно нижчими цінами. Бо хоча нас і задовольняє якість українських тепличних овочів, та ціни, м'яко кажучи, не радують.

 Ще кілька днів тому, а вже - середина травня, помідори, приміром, коштували в супермаркетах 26 грн./кг. Таку дорожнечу на свою продукцію тепличники пояснюють високою ціною на газ, зазначаючи, що саме через нього ледь зводять кінці з кінцями.

Цього року тепличникам довелося миритися з найвищою у Європі ціною на газ, бо замість 2,5 тис. грн. за тисячу кубометрів, що платили торік, уже платять майже 4 тисячі. За словами більшості учасників тепличного ринку, в зимові місяці вони вимушені були працювати з нульовою рентабельністю. Тому й ціна на продукцію наприкінці весни відчутно не знизилася.

«У тепличному господарстві левова частка витрат – енергоносії. Цього року у лютому 20 днів тримались тридцятиградусні морози. А в теплицях потрібно витримувати певний температурний режим. А вартість газу ж цього року значно вища, ніж торік», – каже керівник підприємства «Стрийтеплиця» Андрій Петрушка.

«Враховуючи специфіку цієї зими та подорожчання газу для підприємств, українські тепличні господарства малорентабельні, вони втрачають свою конкурентоздатність порівняно з іноземними, – зазначає голова Союзу учасників сільгоспкооперативів Іван Томич. – Протягом останніх кількох років овочівництво у закритому ґрунті постійно розвивалось, фермери брали кредити, які частково компенсували за рахунок держави, ціни на газ не були такими «кусючими». Нині ж важко говорити про збільшення площ – зберегти б те, що вже є».

Відомо, що хмелеві шишки – найбільш оригінальна й незамінна рослинна сировина для виготовлення різних ґатунків пива. Хміль звичайний (Humulus lupulus L.) в умовах помірного клімату України добре росте у зоні Полісся та Лісостепу, де за тривалий час вирощування цієї технічної культури сформувалися певні традиції виробництва, господарська та наукова інфраструктура тощо.

Основні хмелярські країни світу - Німеччина, США, Китай і Чехія - виробляють понад 80% світового обсягу хмелесировини. В Україні понад 70% площ культури знаходиться на Житомирщині. Вирощують її також у Львівській, Хмельницькій, Волинській, Рівненській та Вінницькій областях.

В державних документах (Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», «Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», затверджений постановою Кабінету Міністрів України №587 від 15 липня 2005 року), які регулюють основні засади агрополітики в галузі хмелярства, передбачено відрахування коштів у вигляді 1,5% від реалізації пива, вина та алкогольних напоїв направляти на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Щоб невідкладно вжити заходи для недопущення повного знищення хмелярства та збільшити виробництво хмелю, спеціалісти Мінагрополітики, науковці НААН розробили Галузеву програму розвитку хмелярства до 2015 року.

Використання бактеріальних препаратів на основі азотфіксувальних мікроорганізмів – перспективний напрям у агровиробництві. Інтродуковані у кореневу зону рослин діазотрофи збагачують ґрунт біологічним азотом, поліпшують азотне живлення рослин, продукують рістрегулювальні речовини, а також дозволяють замінити дію 30-60 кг/га мінерального азоту.

Одним із таких препаратів є Діазобактерин, біоагентом якого виступають азотфіксувальні бактерії роду Azospirillum. Вони одержані шляхом аналітичної селекції з агробіоценозів, безпечні для людей і тварин, не забруднюють довкілля. Дія препарату комплексна. Він підвищує активність процесу фіксації атмосферного азоту в кореневій зоні рослин гречки і таким чином покращує азотне живлення культури; поліпшує якість одержаної продукції завдяки збільшенню вмісту загального азоту і білка в продукції; стимулює ріст і розвиток рослин через здатність азоспірил продукувати біологічно активні сполуки; стимулює розвиток кореневої системи і, як наслідок, підвищує коефіцієнт використання рослиною поживних речовин; підвищує стійкість рослин до кореневих патогенів, що сприяє схоронності посівів від сходів до збирання.

 В останні дні квітня в Україні працювала місія з моніторингу застосування Правил Схем сортової сертифікації насіння, призначеного для міжнародної торгівлі, Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Уповноважені експерти місії Іра Матюшке та Джері Холл зустрілися з керівництвом Мінагрополітики України та асоціації «Українське насіннєве товариство», ознайомилися з роботою Української державної насіннєвої інспекції, Українського інституту експертизи сортів рослин, Маньківської сортодослідної станції, насіннєвого підприємства «Райз Максимко».

Моніторингова робота представників ОЕСР, що проводиться протягом трьох років, є обов’язковою умовою приєднання України до Схем сортової сертифікації ОЕСР. Як відомо, у 2009 році Україна приєдналася до двох діючих Насіннєвих схем в рамках ОЕСР (зернові культури, кукурудза та сорго), що передбачає введення в нашій країні сортової сертифікації відповідно до міжнародних нормативно-правових та методичних вимог.  

 - Робота місії була дуже плідною, - відзначила експерт місії – економіст-аналітик з питань аграрної політики та схем Директорату з питань торгівлі і сільського господарства ОЕСР Іра Матюшке, - всі заплановані питання розглянуто. Сьогодні ми можемо впевнено констатувати: Україна дотримується всіх рекомендацій стосовно схем ОЕСР і за останні роки країні вдалося досягти вагомих результатів. Місія не знайшла порушень у роботі стосовно порядку проведення пост-контролю, ґрунт-контролю, ВОС-тесту, етикетування, порядку відбору проб тощо. Всі наші зауваження не виходили за рамки порад і фахових рекомендацій.

Її колега – голова секції зерновик культур та фермерства Агенції з питань аграрних наук Шотландії Джеррі Холл, який є одним із провідних фахівців Схем ОЕСР, відзначив високий рівень підготовки українських фахівців. 

У Поліссі та Західному регіоні соя є новою культурою. Ще в 2001 р. тут її висівали на невеликих площах лише в Чернігівській, Житомирській, Львівській областях. За останні 10 років посіви культури розширили всі області цього регіону, крім Закарпаття (через обмеженість земельних ресурсів). За площею посіву лідирують Житомирщина (38,8 тис. га), Чернігівщина (26,5 тис. га) і Рівненщина (23,7 тис. га).

Урожайність сої у Житомирській області склала 18,2 ц/га, Волинській – 19,6, Чернігівській – 17,5, Івано-Франківській – 15,3 ц/га тощо. На Поліссі вперше вироблено 187 тис. т сої, а її урожайність торік зросла на 1,7 ц/га порівняно з 2010 р., незважаючи на нехарактерну для регіону сильну літньо-осінню засуху (не було на Поліссі ціле століття!). Тепер саме тут прогнозується збільшення виробництва цієї цінної білково-олійної і найбільш прибуткової культури.

Селекціонери Інституту землеробства НААН, Інституту кормів і сільського господарства Поділля НААН для Полісся і Західного регіону створили нове покоління ультраскоростиглих і скоростиглих сортів сої з коротким вегетаційним періодом. Сорти не генетично модифіковані, за урожайністю (33-49 ц/га) і вмістом білка (38-40%) не поступаються іноземним сортам, краще адаптовані до поліських умов. 

Співробітниками ІСМАВ НААН проведені дослідження, результати яких свідчать про відсутність бульбочкових бактерій сої в ґрунтах багатьох регіонів, де раніше цю сільгоспкультуру не вирощували. Тому впровадження її в агроценози країни повинно супроводжуватися застосуванням біопрепаратів на основі високоефективних конкурентоспроможних штамів ризобій.

Для інокуляції насіння бобових в Україні широко використовують відомий бактеріальний препарат Ризоторфін (Ризобофіт) та його аналоги. Ризоторфін – це препарат, розроблений у 70-80-х роках минулого століття у Всесоюзному науково-дослідному інституті сільськогосподарської мікробіології ВАСГНІЛ. Останнім часом зареєстровано низку препаратів іноземного походження. На жаль, традиційні бактеріальні препарати, при незаперечній екологічній і економічній доцільності їх застосування, мають такий суттєвий недолік як нестабільність ефективності: достовірний позитивний ефект вони забезпечують лише у 60-70% випадків їх використання, адже біоагентами мікробних препаратів є живі мікроорганізми, на які можуть негативно впливати несприятливі біотичні та абіотичні фактори. Ця обставина спонукала науковців розробити препарати комплексної дії, які, крім бактеріального компоненту, містили б інші фактори активізації розвитку рослин та підвищення ефективності бобово-ризобіальної взаємодії.

Чимало наших читачів, дізнавшись, що вперше за роки незалежності прийнято Концепцію розвитку мікрозрошення в Україні до 2020 року (стаття «Краплинне зрошення порятує землян», №15 за 23-29 квітня), просять більш розширено зупинитись на її головних аспектах, у т.ч. деталізувати: що це дасть їм на практиці, якщо концепція запрацює на державному рівні.

Тому до розмови ми запросили одного з авторів цієї концепції – доктора технічних наук, професора, академіка НААН України, директора Інституту водних проблем і меліорації НААН України Михайла Ромащенка.

- На побутовому рівні термін «мікрозрошення» сприймається спрощено. Сказати б так, навіть дещо з іронічним підтекстом... Тож, Михайле Івановичу, хотілося б почути його характеристику в науковому значенні. 

- Мікрозрошення (із грецької мови - «малий») - термін, який об’єднує способи поливу, за яких вода подається в зону найбільш інтенсивного розвитку кореневої системи рослин. 

Горох – основна зернова бобова культура в Україні. У зерновому балансі значна роль належить виробництву зернобобових культур, і, зокрема, найпоширенішій з них – гороху. Його вирощування має стратегічно важливе значення, бо саме горох є джерелом цінного рослинного білка.

          Площі цієї культури у світі становлять близько 13,2 млн. га, а середня врожайність - 1,91 т/га. Україна займає третє місце в світі за виробництвом зерна гороху. Площі його посівів у країні скоротилися з 1287 тис. га у 1990 р. до 270 тис. га у 2004 році. Щоправда, останніми роками спостерігається динаміка збільшення площ під горохом. Так, у 2008-му вона складала близько 240 тис. га, а у 2011 р. – 370 тис. гектарів.

          Розвадовський, Бабич, Петриченко (1990) вказують, що поширення гороху обумовлене досить високим рівнем урожайності, холодостійкості, скоростиглості, невибагливості до ґрунтів.

Дослідженнями Огурцова (2011) у східному Лісостепу та Коваленка, Тимошенка (2009) у південному Степу України встановлено, що найважливішим елементом сучасних технологій вирощування гороху є використання сортів безлисточкового морфотипу, які мають вуса замість листків. Сорти цього типу мають підвищену стійкість до вилягання та обсипання насіння і короткий період дозрівання, що дозволяє за рахунок можливості їх однофазного збирання більш ефективно використовувати матеріально-технічні ресурси із зменшенням втрат та покращенням якості товарної і насіннєвої продукції.

Для вирощування сої зона Степу має родючі чорноземні ґрунти, сприятливий тепловий режим, тривалий вегетаційний період, але недостатнє і нестійке вологозабезпечення по роках у період формування її урожаю. Тут соя надійно дозріває, але часто піддається впливу посух, суховіїв та пилових бур.

Торік у Степу врожайність сої склала в АР Крим – 25,3 ц/га (при зрошенні), Херсонській області – 30,8 ц/га (зрошення), Запорізькій – 21,9, Кіровоградській – 19,0, Миколаївській – 17,0. Вперше на Херсонщині її вироблено 283 тис. т, на Кіровоградщині – 236 тис. тонн. А врожайність зросла на 6,2 ц/га до 2010 р., незважаючи на найсильнішу літньо-осінню посуху за останнє століття. 

   «Нас, жителів Землі, можна порівняти з пасажирами корабля, яким дано певний запас води. Але пасажири судна можуть розраховувати, що, у випадку нестачі води, якийсь корабель допоможе їм, тоді як ми у Всесвіті одинокі з нашим невеликим запасом води, необхідної для життя».

                                                                                                      Жак-Ів Кусто

      Нині людство докладає чимало сил, аби вирішити три надважливі для свого буття проблеми: продовольчу, енергетичну і водозабезпечення. При тому фахівці прогнозують, що саме через нестачу питної води, чим вже страждають мільйони мешканців планети Земля, до 2030 року цілком може розгорітись «третя світова війна за воду». Бо не буде води – не буде й їжі. Вимремо!

Втім, аби такого не трапилося, масштабно реалізується доволі відповідних програм, у тому числі в Україні, яка, нагадаємо, за водозабезпеченням аж на 153 місці у світі та на передостанньому у Європі.

Як же мати хліб і до хліба, а головне - бути із водою саме у нашій країні? Відповідь цілком очевидна: економно, бережливо ставитись до водних ресурсів. Один із напрямів цього – продовжувати ефективно запроваджувати у сільському господарстві краплинне зрошення. При тому «альма-матір’ю», сказати б так, цих клопотань, реальною об’єднуючою силою науковців і практиків у галузі вітчизняної меліорації є у нас Інститут водних проблем і меліорації НААН України. Це підтвердила й недавня Міжнародна науково-практична конференція «Стан та перспективи застосування краплинного зрошення для інтенсифікації садівництва, виноградарства і овочівництва», що відбулась на базі цього інституту. Мова тут йшла про шляхи збереження водного господарства країни, проектування, відновлення й експлуатацію меліоративних систем у світлі сучасних вимог для сільського господарства. Із цього приводу були досить цікаві, конструктивні виступи як науковців, так і практиків-аграріїв, бізнесменів. Відчувалось – зібрались однодумці, а головне - саме ті люди, у яких за словами – конкретні справи. Тим більше, що починати не з нуля.

Ученими Інституту кормів і сільського господарства Поділля НААН обґрунтовано соєвий пояс, основу якого складає зона Лісостепу. Це, як правило, райони з родючими ґрунтами, достатнім тепловим режимом і вологозабезпеченням, де соя формує високу урожайність і надійно дозріває. Тепер у соєвому поясі розміщено понад 70% всіх посівів сої. Саме тут у перспективі прогнозується нарощування виробництва кукурудзи, пшениці і сої.

В Лісостепу в 2011 р. соя займала 711 тис. га, її урожайність склала 20,2 ц/га (у т.ч. в Полтавській області – 23,7 ц/га, Київській – 23,3, Черкаській – 22,5, Чернівецькій – 21,4). Тут уперше вироблено 1,4 млн. т сої (найбільше на Полтавщині – 332, Київщині – 246 тис. т). Її урожайність в Лісостепу торік зросла на 5,5 ц/га порівняно з 2010 р., незважаючи на найсильнішу літньо-осінню засуху за останні 110 років.

За багаторічними даними стаціонарного досліду Інституту кормів і сільського господарства Поділля, в умовах Лісостепу найефективнішими є короткоротаційні сівозміни «соя - кукурудза», «соя - озима пшениця», «соя – ячмінь». У цій сівозміні на незрошуваних землях регіону врожайність сої – 31-35 ц/га, кукурудзи - 78-100 ц/га і більше. Завдяки високій ефективності її бобово-ризобійної системи, вона є продуцентом найдешевшого рослинного білка. Якщо під озимий ріпак, за рекомендацією німецьких фірм, треба вностити 180 кг/га азоту, то соя сама біологічно фіксує таку його кількість (155-198 кг/га). А після себе залишає значну частину біологічно фіксованого азоту, забезпечуючи підвищення врожайності зернових у сівозміні на 8-11 ц/га, порівняно з посівом після соняшнику.  

Завдяки плідній роботі українських селекціонерів для ґрунтово-кліматичної зони Лісостепу створено нове покоління сортів сої. Вони не генетично модифіковані, за урожайністю (33-49 ц/га) і вмістом білка (39-41%) не поступаються іноземним, ліпше адаптовані до місцевих умов і можуть повністю забезпечити потребу внутрішнього ринку. 

  Зерновий клин України в останні роки складає 15,0 - 15,5 млн га, або 55 - 57 % у структурі посівних площ, з них під ярі зернові культури щорічно відводиться 7,0-7,5 млн га. Структура зернового клину під урожай 2012 р. буде скорегована залежно від стану перезимівлі озимих культур, але вже на даний час вірогідний пересів посіяних площ озимини, за даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, майже на 1750 тис. га.

Для пересівання і підсівання озимини найдоцільніше використовувати високопродуктивні сорти пшениці ярої, які характеризуються високою врожайністю (4,5-5,0 т/га) та якістю зерна не нижче ніж у пшениці озимої. Традиційною культурою для пересіву довгі роки був ячмінь. У випадках, коли оптимальні строки сівби для ранніх ярих культур минули, пересів озимих проводять просом, соєю, гречкою, кукурудзою. Посівні площі кукурудзи під урожай 2012 р. можуть бути розширені до 4,5 млн га (+25% до площ 2011 р.). Виробництво кукурудзи в Україні збільшується вже 10 років: валовий збір цієї культури зріс з 3,6 млн т у 2001 р. до рекордної позначки в 22,5 млн т у 2011 р.

Закінчення. Початок статті читайте, будь ласка, в № 10, 12 нашої газети.

Добрі результати показали сумішки з пелюшкою при випробуванні в зеленому конвеєрі. Так, в сумішах з житом ярим сорту Веснянка (посів 20.IV, використання 23.VI-5.VII) врожайність становила 124-240 ц/га зеленої маси (23-42 ц/га сухої), 29-36 ц/га кормових одиниць, 5,1-5,5 ц/га перетравного протеїну, залежно від системи удобрення N_30-60P_30-60K_30-60 та умов вегетації. В літніх сумішках з пайзою сорту Лебедина-2 (посів 15.VI використання 8.VIII-19.IX) продуктивність була на рівні 350-380 ц/га та 46-63; 31-43; 5,9-7,1 за системою удобрення, яка передбачала один раз на п’ять років внесення органіки 50 т/га, вапна 3 т/га та міндобрив по нормі N_30-60P_30-60K_30-60. Необхідно зауважити, що в системі сировинного конвеєра зелена маса пелюшки за кормовими властивостями прирівнюється до гороху посівного й вики. Проте в порівнянні з поширеними однорічними бобовими культурами має ряд переваг: більш тривалий (на 12-14 днів) період використання зеленої маси.

Несприятливі метеорологічні умови в осінньо-зимовий період негативно позначились на стані озимих зернових культур. Значна частина посівів зріджена й перебуває в ослабленому стані, що робить їх вразливими до пошкоджень шкідниками та ураження збудниками захворювань, і в результаті - джерелами інфекції та резерватами шкідників для ярих зернових культур. Тому застосування фунгіцидних та інсектицидних препаратів для захисту посівів колосових культур навесні є надто актуальним.   

Застосування мікробного препарату Ризобофіт є одним із шляхів підвищення врожайності бобових культур та отримання екологічно чистої продукції. Препарат Ризобофіт зареєстрований і дозволений до використання в Україні Міністерством охорони навколишнього природного середовища України (посвідчення про державну реєстрацію: серія А №01663 від 16 лютого 2009 р.).