Класику господарювання ще ніхто не відміняв

19 July, Розділ Агрополітика / Гаряча тема / З перших вуст, переглядів 5 615

В нашій країні не так вже й багато аграрників, які у часи економічної кризи і майже повного занепаду сільськогосподарського виробництва не опустили руки, а навпаки, зберегли господарства, робочі місця, а тому справедливо можна вважати, що зберегли села. Нашому новому знайомому - Миколі Якимцю - класика господарювання допомагає займатися крупнотоварним виробництвом, не відмовляючись ні від тваринництва, ні від рослинництва.

Микола Якимець господарює на чолі сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса на території двох сіл Білоцерківського району на Київщині. В загальному користуванні господарства – 2400 га орендованої землі, а це означає, що 990 селян довірили йому свої земельні наділи. Та й чому не довіряти? Микола Миколайович - не випадкова людина на селі, а вже 15 років керує підприємством. І сьогодні - це для нас дивно чути - живе пан Микола в тому ж селі, де розташоване господарство, а не в Києві. Він щодня збирає працівників на нараду, а не як більшість бізнесменів-аграріїв на своїх фермах – наїздами. Він виходить в поле і працює на рівні з комбайнерами. Багато чого незвичайного, як на сьогоднішній день, відбувається в СВК ім. Щорса. Наприклад, тут зберегли всі сівозміни, рекомендовані Науково-дослідним інститутом землеробства. Чергування та ротація культур, три сівозміни, дотримання чіткої системи землеробства, - цим справді може похвалитися далеко не кожне агропідприємство.

- Ми стали менше сіяти озимої пшениці, а надали перевагу кукурудзі, сої, соняшнику, тобто в фаворі ті культури, які дають економічний ефект, - розповідає Микола Миколайович. - Не відмовились і від цукрового буряку. Одного часу господарство врятували саме молоко і цукровий буряк. Раніше засівали 400-450 га солодких коренів, а цьогоріч плануємо 350 га, бо збільшили площу під кукурудзою.

Хоча буряк надто економічно затратна культура, та в кооперативі навіть і не збираються від нього відмовлятись. Адже добре пам’ятають, що завдяки цукровому буряку в часи, коли ця культура була в ціні, і газопровід в селі був проведений, і зарплата в працівників зростала.

- На кожен гектар цукрового буряку, за нашими підрахунками, витрачається близько 10 тис. грн. (насіння, міндобрива, засоби захисту рослин), - зазначає Микола Миколайович. - Ми б нині й відмовилися від цієї культури, але щорічно для тваринництва нам потрібно 400 т меляси, жому - до 5 тис. т для власної ферми та ще 2 тисячі - для господарств населення. А найголовніший фактор, який змушує сіяти буряки – це зарплата механізаторам. Якщо позбудемося цукрового буряку, то автоматично зарплата знизиться і ми втратимо кваліфікованих спеціалістів.

До речі, СВК ім. Щорса мало декілька років поспіль найвищі показники врожайності буряків у регіоні, які становили 500-550 ц/га, а в останні два посушливі роки тут збирали 330-350 ц/га. Сьогодні в господарстві використовують іноземне насіння, технологію вирощування та техніку для збирання і обробітку цієї культури. Микола Миколайович розповідає, що до останнього дотримувався технології ручного обробітку цукрового буряку. Для цього в сезон запрошував на роботу 70 чоловік із західних областей України для просапки буряків. Але економіка все ж переважила: підрахувавши витрати на харчування, транспортування людей, він зрозумів, що вигідніше застосовувати гербіциди.

Микола Якимець звик усе прораховувати набагато вперед, зважати на можливі ризики, тому мабуть і господарювати йому вдається ефективно. Підтвердженням є той факт, що в перші весняні дні вся техніка СВК ім. Щорса була готова до посівної, міндобрива та насіннєвий матеріал закуплено, а дизпалива придбано на рік уперед. Чи багато знайдете підприємств з такою концепцією господарювання?

Єдине, що нині насторожує Миколу Миколайовича, це земельне питання і можливість зняття мораторію на продаж землі. Він же прихильник збереження мораторію і свою позицію відстоює аргументами.

- Тільки запровадять ринок землі і землю перетворять на товар, відразу занепаде тваринництво, - переконаний Якимець. - Наразі в господарстві утримуємо ВРХ і свиней на власній кормовій базі, купуємо лише вітамінні добавки до раціону, соєвий та соняшниковий шрот. А якщо доведеться у разі нестачі землі купувати комбікорм, то тваринництвом взагалі буде невигідно займатися.

Інше питання – збереження родючості землі. Ми вносимо 13-15 тонн гною на умовний гектар і треба завважити, що у нас гною достатньо. Про родючість землі намагаємось дбати: вносимо потрібну норму гною, нітроамофоски, азоту. Єдине, що не можемо збалансувати показник по мінеральним добривам, особливо по фосфорним, які занадто дорогі. А уявіть, якщо землю розберуть на паї, то не в кожного будуть кошти належно свій наділ обробляти, дотримуватись сортової політики, застосовувати сучасні технології. А якщо почнуть землю ділянками продавати, то й поготів... Тому моя позиція – прямувати до укрупнення господарств.

Щодо тваринництва, то в СВК ім. Щорса розвивають молочне скотарство і свинарство. Нині в господарстві утримують 1600 голів ВРХ, з них – 600 корів. Середній надій на корову складає 7035 тис. літрів молока в рік. Гарний показник вдається отримувати завдяки генетиці. Нещодавно кооператив знову поповнив поголів’я племінними тваринами: придбали в Рівненській області тільних теличок породи чорнорябий голштин, за одиницю віддали 18 тис. гривень. За словами керівника господарства, щоб вирівняти стадо і досягти запланованих результатів, ще потрібно кілька років. Але вже сьогодні у СВК є дві корови-рекордсменки.

Цікаво, що незважаючи на послідовний розвиток молочного скотарства в СВК ім. Щорса, тримати корів вигідно і мешканцям сіл. Бо завдяки рослинництву з розвинутим кормовиробництвом, кооператив забезпечує кормами і господарства селян. Продають корми за ціною собівартості.

- Робимо це для того, щоб людям було легше утримувати корів, щоби селяни не збували велику рогату худобу і щоб не було потреби їздити за кормом на поля підприємства (читайте: щоб не крали – авт.), - пояснює Микола Миколайович. - Зелений конвеєр витриманий з ранньої весни і до пізньої осені. Поки що господарство не може перейти на однотипний спосіб харчування тварин, оскільки не має для цього достатньо землі.

У СВК ім. Щорса утримують і понад 1,5 тисячі свиней великої білої породи. Донедавна їх на кооперативній свинофермі було на тисячу більше, а коли перейшли на датську технологію вирощування, збільшився приріст поголів’я, тож кількість свиней зменшили.

- Тримали чисту породу сім років, мали статус племінного господарства, але не було реалізації племінних свиней, - розповідає керівник СВК. - Довелося гібридизувати породу і перейти на промислове свинарство. Свинину здаємо на Білоцерківський м’ясокомбінат «Поліс», за 1 кг живої ваги отримуємо 13 гривень.

Працівників кооперативу Микола Якимець вважає найбільшим досягненням і гордістю господарства. За його словами, на початку свого керування відчув проблему – відсутність спеціалістів.

- Ситуація була тоді критична, молоді практично не було. Запрошували з інших сіл, платили зарплату, забезпечували житлом, - пригадує Микола Миколайович. - Якби не приїжджі, то ми навряд чи витримали навантаження в тваринництві. Тепер маємо дуже професійні кадри. Ці люди знають свою справу, досвідчені, справжні фахівці. Беремо на роботу і молодь, бо потрібно вчасно здійснювати ротацію кадрів. За 15 років здійснив це тричі, хоча й складно було. Вчимо власних фахівців у ВНЗ, платимо стипендію, щоб вони поверталися в господарство.

Як виявилося, у СВК вміють цінувати працівників. Крім пристойної зарплати тут надають людям безпроцентний кредит на купівлю житла чи машини. Торік тільки заробітної плати виплатили 4 млн 265 тис. грн. (на 267 тис. більше, ніж у 2009 р.). Її ріст склав 6,7%. Тож середній заробіток працівників господарства - 70 грн за день. Найбільшу зарплату торік отримала доярка Тетяна Фесенко, заробивши майже 40 тисяч. В трійці лідерів ще одна доярка Жанна Лук’яненко і один із найкращих механізаторів Василь Парфьонов.

Микола Миколайович розповів, що виріс у родині колгоспників: мати була дояркою, а батько механізатором. Тому справедливо вважає: саме ці дві професії на селі – найважливіші, тож намагається достойно оплачувати тяжкий труд своїх працівників.

Ще одна особливість СВК ім. Щорса - ось вже сім років підприємство не користується кредитами. Микола Якимець переконаний: нині з банками працювати неможливо. Більше того, на думку керівника, в тому, що країна не рухається вперед і економічно не розвивається, винна банківська система, яка не знижує вартість своїх послуг. «Якби кредити надавали під 5-6%, то відразу запрацювало би виробництво», - впевнений він.

Не потребує кооператив Миколи Миколайовича і особливої державної підтримки.

- Можна працювати без такої допомоги, але за умови, що держава не втручатиметься в цінову політику, - зазначає він. - Але вирощування цукрового буряку і виробництво молока необхідно дотувати. Держава повинна виокремлювати найвразливіші галузі АПК і стимулювати їх розиток.

Тож великої надії на це Микола Миколайович не покладає, звик розраховувати на сили СВК. У кооперативі мають власні чіткі орієнтири прибуткового господарювання – отримувати у рік 7 тис. л молока від корови, збирати 500 ц/га буряків і 50 ц/га зернових. І ці показники не повинні знижуватись.

Людмила ЛЕБІДЬ