“Бідна” овечка, але своя

17 August, Розділ Тваринництво, переглядів 6 088

Галузь вівчарства в Україні розвивається сьогодні не завдяки, а переважно, всупереч економічним закономірностям. Про це переконливо свідчать показники збитковості виробництва основних видів продукції - вовни - 74-81%, баранини - 31-46%. Але на фоні цього, починаючи з 2006 р., відзначається стабільний, хоч і невеликий річний приріст чисельності поголів’я овець в межах 6-11%.

В цілому, порівняно з 2006 р., на 2010 рік чисельність поголів’я зросла майже на 37%. Характерно, що цей показник є майже стабільним у сільгосппідприємствах: 293 тис. голів або 21,2% від загального поголів’я. Зростання ж відзначається в селянських господарствах населення - в 1,46 рази і особливо в фермерських господарствах - в 1,82 рази.

Ось лише кілька основних штрихів, які певною мірою розкривають дисонанс між економічними показниками та зростанням чисельності поголів’я.

Вівчарство на відміну, скажімо, від молочного скотарства відзначається меншою в 35-40 разів вартістю капітальних вкладень на створення одного тварино-місця. За нашими розрахунками, витрати на 1 вівцематку при будівництві ферми на 1000 голів овець залежно від типу будівель та з урахуванням набору техніки для обслуговування тварин і кормовиробництва становить від 1,45 до 2,03 тис. грн., тоді як аналогічні витрати на корову на аналогічному за чисельністю поголів’я комплексі становлять від 45 до 80 тис. гривень. До розведення овець схиляє і те, що для їх утримання можна пристосувати будь-які тваринницькі приміщення, що пустують.

Вівці серед сільськогосподарських тварин потребують в годівлі найменшої частки концентрованих кормів і характеризуються найвищою ефективністю використання всіх їх видів, особливо пасовищних. До речі, нині у сільгосппідприємствах та у населення обліковується близько 3 млн. га природних пасовищ і 1,6 млн. га сіножатей, які здатні навіть за мінімальної врожайності 30-50 ц/га зеленої маси та 10 ц/га сіна повністю забезпечити кормами 6-9 млн. голів овець! Щодо ефективного використання втрат зерна у процесі його збирання (а вони за підрахунками вчених становлять 19-24% або 10-11 млн. т), то жоден вид тварин не здатен конкурувати з вівцям.

Стимулюванню приросту поголів’я майже в 1,42 рази по селянським та в 1,82 рази в фермерських господарствах (порівняно з 2005 р.) сприяли привабливі з точки зору їх забезпечення ковдрами, пледами, текстильними виробами за цінами, що є значно нижчими проти роздрібних схем розрахунків за вовну з вовнопереробними фабрикам.

Позитивним фактором є й те, що виробництво практично не залежить від імпорту кормів, селекційного матеріалу та технологічного обладнання.

У переломленні ситуації зі спаду поголів’я овець у 2007-2009 рр. на краще відіграли також державні дотації, хоча вони навіть вкупі з виручкою від реалізації виробленої продукції забезпечували лише до 60% від суми середніх витрат на утримання, що несли господарства. На жаль, цей важіль упродовж останніх 2-х років скасовано. Спроба ж підвищення закупівельних цін через встановлення мінімально допустимого їх рівня (постанова Кабміну від 4.11.2009 р. №1248) в силу монопольного становища вовнопереробних підприємств на ринку не спрацювала. Середня реалізаційна ціна вовни залишилася на рівні попередніх років - 3,5-3,7 грн. за кілограм. Враховуючи те, що ціни на вовну на світовому ринку збільшуються, слід сподіватися на аналогічні зрушення й на внутрішньому ринку.

Не дивлячись на зазначені позитивні зрушення в нарощуванні поголів’я та валовому виробництві вовни і баранини, слід констатувати: вівчарство в Україні продовжує розвитися екстенсивно. Середній настриг на вівцю становить 3,5 кг, а потенціал продуктивності - 5,0-5,8 кг, приріст у розрахунку на 1 вівцю - 35 кг, а потенціал - 55-60 кілограмів. Виробництво в сільгосппідприємствах здійснюється на фоні річних витрат кормів 2,9-3,0 ц корм. одиниць, що становить менше 50% від потреби.

Тепер більш детально охарактеризуємо селекційні та технологічні складові, які дозволяють не лише інтенсифікувати виробництво, а й істотно знизити собівартість виробництва продукції. В числі першочергових, від яких на 50-70% залежить ступінь реалізації генетично обумовленої продуктивності, є рівень і якість годівлі овець. Дослідженнями і практикою доведено, що при виробництві 4-4,5 кг вовни на 1 голову та приросту 30-40 кг на вівцематку за нинішніх умов вівчарство буде вцілому збитковим. Рентабельною може стати галузь за умови одержання настригів 5,6 кг вовни та 50 кг приросту (+17,7%), а з підвищенням показників інтенсивності до 7,0 та 60 кг +35,9%. При цьому хоч і досягається відносне скорочення витрат кормів майже в 1,6 рази на одиницю продукції, все ж рентабельність досягається лише за рахунок виробництва приросту, тоді як вовна за існуючих закупівельних цін є збитковою.

Тобто, подолання її збитковості лежить поза межами можливостей інтенсифікації виробництва, а виключно у ціновій площині. За нашими розрахунками, при вартості кормової одиниці 0,98 грн. та частці кормів 50% у структурі собівартості, виручка від реалізації вовни, яка перевищила би всі витрати на її виробництво, повинна становити щонайменше 149 грн. на голову, що за максимально можливої продуктивності 7 кг рівнозначно 22,2 грн. за кілограм.

Сьогодні максимальна (відома нам цінова пропозиція) на мериносову вовну 1-2 довжини (більше 6 см) становить 13 гривень. Однак, за нашими моніторинговими даними, в більшості племінних господарств Закарпатської області таку вовну вже скуплено за ціною 8 грн. за кілограм. Отже, навіть за умови реалізації потенціалу продуктивності й одержання вівці вищезгаданої виручки, неминучі збитки складуть майже 50%. За інші її види і говорити марно. Цінові пропозиції з закупівлі нижчі на 50-80%.

Основна стратегія селекційної роботи, яку ми провадимо в базових племінних і товарних господарствах, спрямована на підвищення якості вовни (вихід митого волокна не нижче 55%, довжини 8 см і більше, товщини 22-24 мкм). Це принаймні за сьогоднішніх умов дозволяє зменшити збитки на її виробництві на 30-35 абсолютних відсотки.

Іван ПОМІТУН,

заступник директора Інституту тваринництва НААН,

доктор с.-г. наук

Едуард КРАВЦОВ,

завідувач відділу економіки Інституту тваринництва НААН,

кандидат екон. наук

Продовження – в наступному номері.