СУЧАСНОМУ ВИНОГРАДАРСТВУ – ПІКАНТНІ ПРОПОЗИЦІЇ

12 November, Розділ ---, переглядів 2 863

Заморське – не завжди краще. До нас в останні роки пробиває шлях ряд імпортованих виноградних саджанців доволі таки, до речі, «шляхетного походження». Тобто, вони і належно сертифіковані, і визнаних у світі сортів, проте із невеличким «але»: різкі зміни клімату в Україні нині не завжди сприяють стовідсотковому приживленню цього садивного матеріалу на наших виноградних плантаціях. Тож поїздки за ним за кордон, суттєві матеріальні витрати на цей товар досить часто стали себе не виправдовувати.

На що сподіватись? Одні кажуть – на вітчизняних аматорів-виноградарів і професіоналів та їхню районовану продукцію, інші – на державу. Втім, чи не краще все ж, як доводить життя, тин гуртом городити? Отже, запрошуємо всіх бажаючих до компетентного обговорення. Сьогодні – три думки.

Віктор Костенко, кандидат с.-г. наук, начальник Відділу розвитку садівництва, виноградарства та виноробства Мінагропроду України, у минулому – визнаний практик-агроном у галузі виноградарства:

- Наше міністерство разом із НААН розробило галузеву Програму розвитку садівництва та виноградарства і виноробства країни на до 2025 року. У ній, з метою стабілізації розвитку виноградарства, передбачено заходи, спрямовані на збільшення площ закладення виноградників до 10 тис. га щорічно. Це дасть можливість до 2025-го закласти таку кількість площ багаторічних насаджень, які зі вступом у товарне плодоношення забезпечать виробництво винограду в обсягах, близьких до науково визначених норм споживання та нададуть виноробній галузі необхідну кількість вітчизняної сировини. Прораховано, що для реалізації цієї програми потрібне щорічне забезпечення сільгосппідприємств високоякісним садивним матеріалом у понад 20 млн. виноградних саджанців.

Вітчизняні господарства, науково-дослідні установи та дослідні господарства в змозі забезпечити таку кількість садивного матеріалу. Саджанцями займається 40 підприємств, які щорічно вирощують їх близько 5-7 млн. штук.

На підтримку наших виноградарів на рівні дежави вже чимало зроблено. Так, відповідно до Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від виручки з реалізації алкогольних напоїв і пива платники збору сплачували 1% на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, а із серпня минулого року - 1,5%.

Нормативами визначено, що компенсація вартості імпортних саджанців здійснюється лише при належності їх до категорії «сертифіковані» і вище при наявності сертифіката акредитованої лабораторії профільної наукової установи (оздоровлений, безвірусний, вільний від бактеріального раку) за умови відповідності їх ДСТУ 4390:2005.

За придбані виноградні саджанці міністерством виділені суб’єктам господарювання у 2009 році – 40,1 млн. грн., у 2010-му – 33,9 млн., у 2011 році - 22,4 млн. гривень.

Чому спеціалізовані підприємства часто завозять у великій кількості імпортний садивний матеріал? Бо нині рівень розвитку розсадництва в Україні значно поступається світовому. Передові технології виробництва високоякісного садивного матеріалу у нас почали запроваджуватися більшістю вітчизняних розсадників лише з 2000 року, на відміну від планомірного впровадження таких технологій за кордоном з початку 70-х років минулого століття.

Для більшості вітчизняних розсадників і наукових установ залишаються невирішеними чимало проблем. У їх числі такі, як відсутність детального районування сортів багаторічних культур по зонам і підзонам з урахуванням не лише південно-північної зональності, а й західно-східної; неможливість швидкого переорієнтування розсадників на виробництво садивного матеріалу високоякісних, дефіцитних і перспективних сортів, які користуються попитом у споживача. Має місце і гальмування у прискоренні сортообміну. Як наслідок, багато садивного матеріалу закуповується за кордоном, при тому не завжди хорошої якості. Низькі температури взимку знищили в Одесі, Криму чимало садивного імпортованого матеріалу. Та це не зупиняє наших виноградарів знову і знову звертатись до іноземних саджанців, адже вони сертифіковані, безвірусні і, у випадку приживлення, акліматизації до наших умов, вступаючи у плодоношення, вдвічі (на відміну від більшості наших саджанців) підвищують урожай. Проте, чи варто постійно йти на ризик?

Звичайно, ми, як держслужбовці, не маємо права втручатися у безпосередню діяльність господарств і вказувати, де і які виноградні саджанці їм використовувати, але радити, пропонувати і домагатися прийняття тих чи інших рішень на користь виноградарів на рівні держави – цілком у наших силах.

Тож пропонуємо розсадницьким господарствам, незалежно від форм їх власності, зводити лабораторні комплекси для виробництва безвірусного садивного матеріалу, прагнучи до створення системи виробництва такого матеріалу винограду (наукова установа – біотехнологічний комплекс – базові розсадницькі господарства – сертифіковані виноградні насадження). Для практичного забезпечення цієї схеми за ініціативи Мінагропроду у підпункті 7 пункту 5 Постанови КМУ від 2.04.2012 року за №285 «Про внесення змін до Порядку справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» передбачено відшкодування бюджетними коштами понесених витрат за будівництво розсадницькими господарствами саме лабораторних комплексів для виробництва безвірусного садивного матеріалу. Тепер завдання - розібратись у деталях, механізмі даної пропозиції і, остаточно визначившись, внести її у законодавчий акт. Єдине можу сказати: якщо науковим установам (відповідно до чинного законодавства) кошти на зведення важливих для них об’єктів держава надає наперед, то суб’єктам господарювання галузі (незалежно від форм власності) варто буде, у випадку їх бажання мати такий комплекс, звести його за власні кошти чи на засадах кредиту, а держава поверне їх відповідно до проектно-кошторисної документації.

Користуючись нагодою виступу у тижневику, прошу всіх зацікавлених до обговорення цієї пропозиції. Раціональні зауваження є час врахувати.

Юрій Гудзій, заступник директора Департаменту контролю насінництва та розсадництва Державної інспекції сільського господарства України:

- Виноградарство – коріння виноробства. Від високоякісного, сертифікованого садивного матеріалу залежить якість виробленого виноматеріалу. Виробництво садивного матеріалу в Україні коливається від 10 млн. шт. у 2007-2009 роках до 5 млн. шт. у 2010-2012-х. Виробництво несертифікованого садивного матеріалу складає до 600 тис. штук.

Основними виробниками є ВАТ «Придунайський», АФ «Білозерський», ДГ ім. Суворова.

Проблема зниження виробництва садивного матеріалу полягає у зменшенні попиту на нього у зв’язку з відсутністю в Україні конкурентоспроможної високоякісної продукції, що в значній мірі залежить від рівня розвитку розсадництва, якості садивного матеріалу і його відповідності конкретним природно-кліматичним умовам. Не менша проблема – відсутність зв’язку між виробником і споживачем саджанців при створенні насаджень. Негативом є і ввіз садивного матеріалу з-за кордону. І підняте питання можливо вирішити з допомогою лабораторних комплексів.

Ми їздили їх дивитись у Нідерланди. Там запроваджено сучасне обладнання, суперсучасні технології. Звести комплекс - справа не із дешевих, потребує дуже великих затрат. Чи знайдуться такі кошти у держбюджеті? Та й, вважаю, будувати такі комплекси у кожному господарстві недоцільно. Одне господарство такого не осилить, для нього це «забагато». Хіба, звести один комплекс на 3-4 господарства? Але де взяти на селі чи у передмісті, у межах практичної діяльності господарств, висококваліфікованих спеціалістів? Як створити необхідні умови праці на таких комплексах? До слова, за кордоном викликає повагу те, що там чітко співпрацюють наука, яка має базовий, вихідний садивний матеріал, розсадники розмноження, служба контролю. Особисто я схильний до того, щоб кожен займався своєю справою.

Справа честі наших розсадницьких підприємств – забезпечити створення товарних насаджень вітчизняним високоякісним, здоровим садивним матеріалом власних сортів вітчизняної селекції. Ідея із зведенням комплексів цікава, але для науково-дослідних чи то групи підприємств окремої області або регіону. Тому варта обговорення. Моя думка – господарству, що спеціалізується на вирощуванні розсади винограду, швидше всього треба хороший комплекс для щеплення винограду із сучасним обладнанням.

Віктор Головко, головний агроном агрофірми «Радгосп «Білозерський», Херсонщина (агрофірма, очолювана Героєм України Віктором Сілецьким – єдине унікальне підприємство в Україні з повним циклом виробництва, у т.ч. з вирощування виноградних саджанців):

- Хоча ми і потужні виробники у галузі виноградарства та садівничій, проте в останні роки не така, як би нам бажалось, реалізація нашої продукції. Тому не можемо собі дозволити виділити кошти на оновлення спеціалізованої техніки. Ось тут би нам, дійсно, знадобилась фінансова допомога з боку держави.

Також нам важливо, аби на рівні відповідних державних і наукових структур навели порядок в Україні із сертифікацією виноградного садивного матеріалу. Бо у дійсності от що відбувається: мені продає інститут ім. Таїрова хороший вихідний матеріал. Я його висаджую, закладаю маточник, бо науковці написали, для прикладу: «Каберне. Клон 443». Приїздять із перевіркою, кажуть: «Такого клону немає, викреслюй, пиши лише “Каберне”». Я викреслив – і це вже на наших ділянках звичайний посадковий (дешевий, збитковий) матеріал, хоча в дійсності сертифікований! При тому наш, вітчизняний, не заморський. Прошу вже років п’ять у відповідних інстанцій: узаконьте, врешті-решт, хороші українські виноградні клони. Бо закордонне, дійсно, не завжди якісне, і не завжди придатне для наших погодних умов. Якось привіз садивний матеріал із Берліну. Прижилось із того всього заледве що 10%...

Щодо пропонованого лабораторного комплексу, то у мене є сумніви в тому, що він потрібний в усіх розсадницьких господарствах. Але ми налаштовані його збудувати.

Віктор Костенко:

- Лабораторний комплекс обов’язковий, вважаю, бо плодорозсадник не зможе випустити чистий сертифікований матеріал без перевірки на місці.

Валентина ПИСЬМЕННА