Аграрний тиждень. Україна
» » КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ
» » КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ

    КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ


    При вирішенні питання щодо надання кредиту важливе місце належить його забезпеченості. Забезпеченість кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, тобто, у разі настання несприятливих подій, можливість компенсувати власні збитки за рахунок забезпечення кредиту. З іншого боку – це наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань, які гарантують своєчасне повернення кредиту.

    За типом забезпечення кредити поділяються на:
    а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
    б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
    в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
    г) незабезпечені (бланкові).

    ЗАСТАВА ЯК ФОРМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ означає, що у разі невиконання позичальником зобов'язання кредитор має право розпоряджатися заставленим майном.
    Предметом застави можуть бути майно і майнові права. Об'єктами застави є товарно-матеріальні цінності, готова продукція, нерухомість, кошти, цінні папери тощо. Основною вимогою до виду майна як застави є рівень його ліквідності (можливості бути швидко перетвореним на гроші). Що стосується товарно-матеріальних цінностей (готової продукції, виробничих запасів), то найвище оцінюються предмети застави, які мають високу швидкість реалізації, запас фізичної і моральної придатності і відносну стабільність ціни.
    Важливе значення має проведення ринкової оцінки вартості предмета застави.
    Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Але банкові економічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює вартості заставленого майна, бо кредитор повинен мати реальну спроможність погасити з вартості заставленого майна не тільки основну суму боргу, відсотки та всі витрати, а й відшкодувати так званий втрачений прибуток. Окрім цього, банк, вимушений реалізувати заставлене майно, прагне це зробити в якомога стисліші строки, щоб мінімізувати можливі втрати у разі вилучення коштів з обігу. Саме через це доцільно оцінювати об'єкти застави за ліквідаційною вартістю. Рухоме майно (наприклад, урожай наступного року), ліквідаційну вартість якого обчислити неможливо, краще оцінювати за ринковою вартістю з урахуванням можливого ризику. Ринкова вартість – це вірогідна ціна, за яку об'єкт міг би бути проданий на відкритому ринку з урахуванням того, що строк реалізації об'єкта повинен бути розумно тривалим. Таким чином, необхідною умовою використання застави майна є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Що більша ця різниця, то вище забезпеченість позики.
    Основними вимогами до предметів застави є: наявність у позичальника права власності на предмет застави, відсутність претензій з боку інших кредиторів, наявність документа, що підтверджує вартість об'єкта, відповідність визначеним критеріям якості.
    У рамках чинного законодавства предметом застави може бути майно, що належить підприємству-позичальнику або іншій юридичній чи фізичній особі (іпотека, рухоме майно, товари в обороті або у переробці, цінні папери, грошові кошти), та майнові права. Предметом застави може бути також майно, що стане власністю позичальника після укладання договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
    Перелік документів, які надаються для вирішення питання визначення предмету застави (земля, нерухомість):
    1. Акт приватизації земельної ділянки або Акт про право приватної власності земельної ділянки, або ж Акт на право користування земельною ділянкою (рішення відповідного місцевого виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування), або Акт відводу землі (рішення відповідного місцевого виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування), або документ, який закріплює право оренди земельної ділянки (рішення відповідного місцевого виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування).
    2. Акт вводу споруди (об'єкту) в експлуатацію або свідоцтво про власність, або/та свідоцтво про право власності на майно (свідоцтво про право на спадщину чи свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя); договір купівлі-продажу (свідоцтво про придбання житлових будинків з прилюдних торгів), міни, дарування, довічного утримання, або документ на право довірчої власності, або рішення судів (арбітражних судів) щодо права власності на об'єкти нерухомого майна, або рішення місцевих органів державної виконавчої влади (місцевого самоврядування) щодо права власності на об'єкти нерухомого майна.
    3. Реєстраційне посвідчення з бюро технічної інвентаризації місцевих органів виконавчої влади.
    4. Довідка-характеристика з бюро технічної інвентаризації місцевих органів виконавчої влади.
    5. Довідка з першої державної нотаріальної (районної нотаріальної) контори про відсутність арешту та заборони на відчуження запропонованої у заставу споруди (будівлі, квартири, підприємства чи його структурних підрозділів, які є цілісним майновим комплексом) або довідка з магістратури населеного пункту про відсутність будь-яких зобов'язань на нерухомість, якщо об'єкт власності розташовується за кордоном.
    6. Страховий поліс та умови його розкриття (договір та правила страхування).
    7. Нотаріально засвідчену згоду подружжя на заставу, якщо особа одружена, або згода всіх співвласників.
    8. Згоду територіальної опікунської ради щодо неповнолітніх осіб.

    Довідково: Позиції 2-6 надаються лише у випадку застави споруд (будівель), як-от: будинки, дачі , гаражі, сараї, квартири тощо.

    Перелік документів, які надаються для вирішення питання визначення предмету застави (автотранспорт):
    1. Договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, або документ на право довірчої власності, якщо такий складався.
    2. Технічний паспорт транспортного засобу або свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (нотаріально засвідчена копія).
    3. Довідка з МРЕВ ДАІ, яка свідчить, що транспортний засіб не перебуває у розшуку, під арештом і забороною.
    4. Страховий поліс та умови його розкриття (договір та правила страхування).
    5. Нотаріально засвідчену згоду подружжя на заставу, якщо особа одружена, або згода всіх співвласників.
    6. Згоду територіальної опікунської ради щодо неповнолітніх осіб.

    Перелік документів, які надаються для вирішення питання визначення предмету застави (обладнання, товари в обігу та сировина, готова продукція):
    1. Договір купівлі-продажу.
    2. Акт прийому передачі.
    3. Витяг з книги обліку основних коштів, який свідчить, що обладнання, товари в обігу або сировина перебувають на балансі підприємства.
    4. Копії карток обліку товарів на складі.
    5. Сертифікат походження товару (якщо товар поставляється на експорт).
    6. Копії митних декларацій (якщо товар імпортний).
    7. Інші документи на вимогу банку.
    8. Витяг з книги обліку застав основних засобів про те, що ті не закладені.

    Система оцінки застави, яку застосовують банки:

    Вид застави Заставна вартість,
    % від балансової або ринкової
    Нерухомість 50-70
    Обладнання 10-40
    Транспортні засоби 20-60
    Готові вироби, запаси,
    сировина, напівфабрикати 20-50
    Товари на складі 30-50
    Депозити 90-95

    Дисконтована вартість застави має щонайменше вдвічі перевищувати суму зобов'язань за кредитом. Як правило, банки беруть вартість застави, у 3-5 разів більшу за суму кредиту.
    До суми зобов'язань за кредитом заносяться суми кредиту, відсотків та інших платежів (плата за організацію та управління кредитом, плата за обслуговування кредитного рахунку тощо).
    Матеріальні цінності, що передаються у заставу, обов'язково мають бути застраховані.
    Заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено договором, тобто підприємство має право розпоряджатися заставленим майном. Але підприємство не має права продати майно, яке перебуває у заставі, оскільки це буде кваліфікуватись як серйозне порушення з боку підприємства. Винятком є застава товару в обігу за умови, що замість реалізованого майна підприємство придбає аналогічне на відповідну суму. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою.
    Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають в державній власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Не можуть бути предметом застави вимоги, що мають особистий характер, а також вимоги, застава яких забороняється законом. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації.

    ГАРАНТІЯ – форма забезпечення повернення кредиту, яка являє собою зобов'язання третьої особи (гаранта, поручителя) перед кредитором відповідати за виконання боржником свого зобов'язання.
    Порука також є формою забезпечення кредитів, яка згідно з юридичними документами є поняттям, тотожним поняттю «гарантія». Відмінність полягає в порядку їх юридичного оформлення. Порука оформлюється договором поруки, який укладається між банком і поручителем, а гарантія – гарантійним листом гаранта.
    Банки приймають гарантії (поруки) тільки від фінансово стійких юридичних і фізичних осіб. Найнадійнішими вважаються гарантії комерційних банків. З метою оцінки платоспроможності гаранта, банки проводять ретельний аналіз його фінансового стану. Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник.

    СТРАХУВАННЯ КРЕДИТУ. Формою забезпечення кредитів може бути страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк уважно вивчає фінансовий стан (платоспроможність) страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Необхідно, щоб у страховому договорі було зазначено, що страхова компанія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики. Вітчизняні комерційні банки в своїй практиці практично не використовують страхування як спосіб забезпечення позики у зв'язку з недостатньою платоспроможністю страхових компаній України.
    У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

    НЕЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ КРЕДИТ. Для клієнтів, які мають високу платоспроможність та добру репутацію, інколи надаються незабезпечені кредити (бланкові) на термін до 10 днів зі стягненням підвищених відсотків за користування позикою.
    Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
    Можна надати банку в заставу майно, яке вже надано в заставу іншому банку, але лише за умови згоди на це обох банків.

    РІШЕННЯ БАНКУ ЩОДО НАДАННЯ КРЕДИТУ. На етапі розгляду кредитної заявки підприємства та прийняття рішення про надання кредиту банк має право провести перевірку первинної та іншої бухгалтерської документації підприємства, а також стану та умов зберігання майна, що пропонується в заставу. Підприємство може відмовити банку в проведенні такої перевірки, але в такому разі не варто розраховувати на позитивне рішення банку щодо кредитування підприємства.
    Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запитаного розміру кредиту, ухвалюється колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом. Слід зазначити, що переважна більшість регіональних представництв комерційних банків не ухвалює остаточного рішення щодо видачі кредиту, а надає необхідні документи позичальника у центральний офіс і чекає затвердження свого рішення, що затягує процедуру видачі кредиту.
    При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 15% власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.

    Олена ГУДЗЬ,
    доцент НАУ, кандидат економічних наук, с.н.с. ННЦ (Інститут аграрної економіки)

    Далі буде…





    Схожі новини
  • Банки стали більше цікавитися кредитуванням АПК, - експерт
  • Верховна Рада України ухвалила в першому читанні проект закону “Про аграрні розписки”.
  • КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ
  • КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ
  • КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ


При вирішенні питання щодо надання кредиту важливе місце належить його забезпеченості. Забезпеченість кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, тобто, у разі настання несприятливих подій, можливість компенсувати власні збитки за рахунок забезпечення кредиту. З іншого боку – це наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань, які гарантують своєчасне повернення кредиту.

За типом забезпечення кредити поділяються на:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові).

ЗАСТАВА ЯК ФОРМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ означає, що у разі невиконання позичальником зобов'язання кредитор має право розпоряджатися заставленим майном.
Предметом застави можуть бути майно і майнові права. Об'єктами застави є товарно-матеріальні цінності, готова продукція, нерухомість, кошти, цінні папери тощо. Основною вимогою до виду майна як застави є рівень його ліквідності (можливості бути швидко перетвореним на гроші). Що стосується товарно-матеріальних цінностей (готової продукції, виробничих запасів), то найвище оцінюються предмети застави, які мають високу швидкість реалізації, запас фізичної і моральної придатності і відносну стабільність ціни.
Важливе значення має проведення ринкової оцінки вартості предмета застави.
Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Але банкові економічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює вартості заставленого майна, бо кредитор повинен мати реальну спроможність погасити з вартості заставленого майна не тільки основну суму боргу, відсотки та всі витрати, а й відшкодувати так званий втрачений прибуток. Окрім цього, банк, вимушений реалізувати заставлене майно, прагне це зробити в якомога стисліші строки, щоб мінімізувати можливі втрати у разі вилучення коштів з обігу. Саме через це доцільно оцінювати об'єкти застави за ліквідаційною вартістю. Рухоме майно (наприклад, урожай наступного року), ліквідаційну вартість якого обчислити неможливо, краще оцінювати за ринковою вартістю з урахуванням можливого ризику. Ринкова вартість – це вірогідна ціна, за яку об'єкт міг би бути проданий на відкритому ринку з урахуванням того, що строк реалізації об'єкта повинен бути розумно тривалим. Таким чином, необхідною умовою використання застави майна є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Що більша ця різниця, то вище забезпеченість позики.
Основними вимогами до предметів застави є: наявність у позичальника права власності на предмет застави, відсутність претензій з боку інших кредиторів, наявність документа, що підтверджує вартість об'єкта, відповідність визначеним критеріям якості.
У рамках чинного законодавства предметом застави може бути майно, що належить підприємству-позичальнику або іншій юридичній чи фізичній особі (іпотека, рухоме майно, товари в обороті або у переробці, цінні папери, грошові кошти), та майнові права. Предметом застави може бути також майно, що стане власністю позичальника після укладання договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Перелік документів, які надаються для вирішення питання визначення предмету застави (земля, нерухомість):
1. Акт приватизації земельної ділянки або Акт про право приватної власності земельної ділянки, або ж Акт на право користування земельною ділянкою (рішення відповідного місцевого виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування), або Акт відводу землі (рішення відповідного місцевого виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування), або документ, який закріплює право оренди земельної ділянки (рішення відповідного місцевого виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування).
2. Акт вводу споруди (об'єкту) в експлуатацію або свідоцтво про власність, або/та свідоцтво про право власності на майно (свідоцтво про право на спадщину чи свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя); договір купівлі-продажу (свідоцтво про придбання житлових будинків з прилюдних торгів), міни, дарування, довічного утримання, або документ на право довірчої власності, або рішення судів (арбітражних судів) щодо права власності на об'єкти нерухомого майна, або рішення місцевих органів державної виконавчої влади (місцевого самоврядування) щодо права власності на об'єкти нерухомого майна.
3. Реєстраційне посвідчення з бюро технічної інвентаризації місцевих органів виконавчої влади.
4. Довідка-характеристика з бюро технічної інвентаризації місцевих органів виконавчої влади.
5. Довідка з першої державної нотаріальної (районної нотаріальної) контори про відсутність арешту та заборони на відчуження запропонованої у заставу споруди (будівлі, квартири, підприємства чи його структурних підрозділів, які є цілісним майновим комплексом) або довідка з магістратури населеного пункту про відсутність будь-яких зобов'язань на нерухомість, якщо об'єкт власності розташовується за кордоном.
6. Страховий поліс та умови його розкриття (договір та правила страхування).
7. Нотаріально засвідчену згоду подружжя на заставу, якщо особа одружена, або згода всіх співвласників.
8. Згоду територіальної опікунської ради щодо неповнолітніх осіб.

Довідково: Позиції 2-6 надаються лише у випадку застави споруд (будівель), як-от: будинки, дачі , гаражі, сараї, квартири тощо.

Перелік документів, які надаються для вирішення питання визначення предмету застави (автотранспорт):
1. Договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, або документ на право довірчої власності, якщо такий складався.
2. Технічний паспорт транспортного засобу або свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (нотаріально засвідчена копія).
3. Довідка з МРЕВ ДАІ, яка свідчить, що транспортний засіб не перебуває у розшуку, під арештом і забороною.
4. Страховий поліс та умови його розкриття (договір та правила страхування).
5. Нотаріально засвідчену згоду подружжя на заставу, якщо особа одружена, або згода всіх співвласників.
6. Згоду територіальної опікунської ради щодо неповнолітніх осіб.

Перелік документів, які надаються для вирішення питання визначення предмету застави (обладнання, товари в обігу та сировина, готова продукція):
1. Договір купівлі-продажу.
2. Акт прийому передачі.
3. Витяг з книги обліку основних коштів, який свідчить, що обладнання, товари в обігу або сировина перебувають на балансі підприємства.
4. Копії карток обліку товарів на складі.
5. Сертифікат походження товару (якщо товар поставляється на експорт).
6. Копії митних декларацій (якщо товар імпортний).
7. Інші документи на вимогу банку.
8. Витяг з книги обліку застав основних засобів про те, що ті не закладені.

Система оцінки застави, яку застосовують банки:

Вид застави Заставна вартість,
% від балансової або ринкової
Нерухомість 50-70
Обладнання 10-40
Транспортні засоби 20-60
Готові вироби, запаси,
сировина, напівфабрикати 20-50
Товари на складі 30-50
Депозити 90-95

Дисконтована вартість застави має щонайменше вдвічі перевищувати суму зобов'язань за кредитом. Як правило, банки беруть вартість застави, у 3-5 разів більшу за суму кредиту.
До суми зобов'язань за кредитом заносяться суми кредиту, відсотків та інших платежів (плата за організацію та управління кредитом, плата за обслуговування кредитного рахунку тощо).
Матеріальні цінності, що передаються у заставу, обов'язково мають бути застраховані.
Заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено договором, тобто підприємство має право розпоряджатися заставленим майном. Але підприємство не має права продати майно, яке перебуває у заставі, оскільки це буде кваліфікуватись як серйозне порушення з боку підприємства. Винятком є застава товару в обігу за умови, що замість реалізованого майна підприємство придбає аналогічне на відповідну суму. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою.
Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають в державній власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Не можуть бути предметом застави вимоги, що мають особистий характер, а також вимоги, застава яких забороняється законом. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації.

ГАРАНТІЯ – форма забезпечення повернення кредиту, яка являє собою зобов'язання третьої особи (гаранта, поручителя) перед кредитором відповідати за виконання боржником свого зобов'язання.
Порука також є формою забезпечення кредитів, яка згідно з юридичними документами є поняттям, тотожним поняттю «гарантія». Відмінність полягає в порядку їх юридичного оформлення. Порука оформлюється договором поруки, який укладається між банком і поручителем, а гарантія – гарантійним листом гаранта.
Банки приймають гарантії (поруки) тільки від фінансово стійких юридичних і фізичних осіб. Найнадійнішими вважаються гарантії комерційних банків. З метою оцінки платоспроможності гаранта, банки проводять ретельний аналіз його фінансового стану. Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник.

СТРАХУВАННЯ КРЕДИТУ. Формою забезпечення кредитів може бути страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк уважно вивчає фінансовий стан (платоспроможність) страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Необхідно, щоб у страховому договорі було зазначено, що страхова компанія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики. Вітчизняні комерційні банки в своїй практиці практично не використовують страхування як спосіб забезпечення позики у зв'язку з недостатньою платоспроможністю страхових компаній України.
У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

НЕЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ КРЕДИТ. Для клієнтів, які мають високу платоспроможність та добру репутацію, інколи надаються незабезпечені кредити (бланкові) на термін до 10 днів зі стягненням підвищених відсотків за користування позикою.
Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Можна надати банку в заставу майно, яке вже надано в заставу іншому банку, але лише за умови згоди на це обох банків.

РІШЕННЯ БАНКУ ЩОДО НАДАННЯ КРЕДИТУ. На етапі розгляду кредитної заявки підприємства та прийняття рішення про надання кредиту банк має право провести перевірку первинної та іншої бухгалтерської документації підприємства, а також стану та умов зберігання майна, що пропонується в заставу. Підприємство може відмовити банку в проведенні такої перевірки, але в такому разі не варто розраховувати на позитивне рішення банку щодо кредитування підприємства.
Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запитаного розміру кредиту, ухвалюється колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом. Слід зазначити, що переважна більшість регіональних представництв комерційних банків не ухвалює остаточного рішення щодо видачі кредиту, а надає необхідні документи позичальника у центральний офіс і чекає затвердження свого рішення, що затягує процедуру видачі кредиту.
При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 15% власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.

Олена ГУДЗЬ,
доцент НАУ, кандидат економічних наук, с.н.с. ННЦ (Інститут аграрної економіки)

Далі буде…





Схожі новини
  • Банки стали більше цікавитися кредитуванням АПК, - експерт
  • Верховна Рада України ухвалила в першому читанні проект закону “Про аграрні розписки”.
  • КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ
  • КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ
  • КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ CІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.