Аграрний тиждень. Україна
» » Сплановане зерно: 80 чи більше?
» » Сплановане зерно: 80 чи більше?

    Сплановане зерно: 80 чи більше?


    Ми часто чуємо, що Україна здатна вирощувати 80 млн т зерна щороку. Виявляється, названа цифра виникла не спонтанно. 7 років тому Національна академія аграрних наук і Міністерство аграрної політики розробили програму «Зерно України 80». 80 млн тонн таку кількість зернових планувалося отримати саме у 2017 році. Після стрімкого зростання у 2011-2013 роках (у 1,5 рази) обсяги виробництва стабілізувалися на рівні 60 млн т (2014-2016 рр.)

    Як створювалася програма, як виконувалася на початковому етапі, чому країна ще й досі не досягла рівня виробництва, що планувався 7 років тому? Про ці та інші ключові аспекти зерновиробництва нам пощастило розпитати керівника авторського колективу розробників, академіка НААН Миколу Безуглого.


            - Я дуже добре пам’ятаю історію зародження програми «Зерно України – 80», адже був безпосереднім учасником цієї події, коли у 2008-му в кабінеті президента НААН, академіка М.В. Зубця (на жаль, його вже немає з нами) обговорювалися тези його виступу на святкуванні Дня працівників сільського господарства. Тоді й народилася ідея обґрунтувати максимально можливий обсяг виробництва зерна в країні, - згадує Микола Дмитрович. - Хочу підкреслити: генерації ідеї не передувала тривала і ґрунтовна попередня робота (як зазвичай відбувається при відпрацюванні подібних програм). Швидше це була блискавична ідея, народжена натхненням авторів і бажанням здійснити в державі щось визначне.

    Уже після того, як Михайло Васильович оприлюднив цю ідею у Народному домі, де проходили святкові заходи у присутності керівників уряду, в аграрному середовищі розгорнулася доволі гостра дискусія – чи можливо реалізувати таку програму? Значна частина фахівців і керівників галузі досить песимістично сприйняла ідею, посилаючись як на об’єктивні (на їх погляд) причини, так і на складність суто організаційних заходів. Позиція профільного міністерства теж не була активною, тому реалізація програми відклалася на два роки.

     

    - А які ж аргументи висували критики програми?

    - Я би поділив їх на дві групи. Першої дотримувалася значна кількість фахівців класичного управління аграрною галуззю. Пояснюючи складність або неможливість отримання такого обсягу валового збору зерна, вони спиралися на багаторічний досвід роботи сільського господарства ще в радянські часи, коли виділялися величезні ресурси на розвиток АПК, але обсяг виробництва зерна перевищив 50 млн т лише раз (1990 р.).

    Інша група включала і об’єктивні, в т.ч. природно-кліматичні фактори, що були серйозною перепоною, на їх погляд.

     

    – Що би ми робили із зерном, обсяги якого планувалося збільшити вдвічі?

    - Це питання не менш важливе, ніж власне зростання виробництва. Адже в ринкових умовах кінцевий зиск від збільшення кількості будь-якої продукції вимірюється можливістю продати її.

    Ми усвідомлювали, що значну кількість додатково виробленого зерна потрібно буде експортувати, тому виходили із загального балансу зерновиробництва у світі. Не обтяжуватиму всіх цифрами економічного аналізу, обмежусь загальнозерновим балансом. Щоб середньостатистичний житель нашої планети міг задовольнити свої потреби у харчуванні, на рік йому потрібно приблизно 500 кг зерна, для 7 млрд землян – 3,5 млрд т відповідно. Але всі країни світу лише 10 років тому здолали двомільярдний бар’єр і два останні роки отримують близько 2,6 млрд т/рік. На цих фактах базувалося наше глибоке переконання, що при відповідній організації експорту зерна і його переробки в країні вся вироблена аграріями продукція буде продана на світовому ринку, бо дефіцит зерна у світі – на рівні 1 млрд т/рік. А потужний розвиток країн, у першу чергу Китаю і Індії, де проживає третина землян і які споживають зерна значно нижче науково обґрунтованих норм через бідність населення, надає впевненості, що дефіцит зерна для харчування зменшуватиметься. Насправді, зараз для всіх нас ця логіка – незаперечний факт, а 7-8 років тому навколо цього точилися гострі суперечки.

     

    - Ви сказали, що реалізація програми відтермінувалась на два роки. Чому і що підштовхнуло до активізації роботи?

    - Напевне, у керівництва держави у 2008-2009 рр. були певні причини не надавати значення ініціативі вчених-аграріїв, хоча необхідна інформація була надіслана і Президенту, і Прем’єр-міністру. Водночас ідея «зернового прориву» дискутувалася у науковому і бізнесовому аграрному середовищах, серед громадських і політичних діячів, а відтак формувалася майбутня команда розробників програми і її виконавців. Нарешті у 2010-му, висловлюючись філософськими категоріями, «кількість переросла у якість»: значно активізувалася позиція профільного комітету парламенту і аграрного відомства, тож восени розробка програми перейшла у активну фазу. Оскільки тоді я працював першим віце-президентом НААН, мені доручили очолити робочу групу.

     

    - Які аргументи були покладені в обґрунтування максимального обсягу виробництва зерна? Чому саме 80 млн т, а не 70 чи 100?

    - Давайте міркувати. За останні 5-7 років називалися різні обсяги можливого виробництва зерна. Від вкрай обережного з максимальним обсягом у 50-55 млн т (2010-2011 рр.), коли тільки народжувалася програма, до 100 і навіть 120 млн т (2012-2013 рр.), коли вона активно виконувалася, і до більш урівноважених 70-80 млн т у період стабілізації зерновиробництва на середньому рівні 63 млн т (2013-2016 рр.). У вашому журналі за квітень поточного року президент Української зернової асоціації М. Горбачов озвучив цифру 70 млн т, хоча у цій же статті профільне міністерство прогнозує на 2030 рік обсяг у 100 млн тонн. На мою думку, автори таких прогнозів не спираються на конкретний аналіз і точні кількісні розрахунки, а пропонують суспільству власний погляд в залежності від ситуації, що складалася. Натомість підхід нашої робочої групи спирався на конкретні розрахунки з урахуванням генетичного потенціалу зернових культур, що вирощуються в країні, природно-кліматичних умов різних регіонів і фінансово-економічного стану всіх учасників зернового ринку держави. Я особисто з 2008 року не змінюю власну думку стосовно максимально можливого обсягу виробництва зерна і зараз можу тільки повторити: у найближчі 10-15 років він може бути на рівні 80 млн тонн.  

    Точність наших розрахунків підтверджується і темпами зерновиробництва, які ми спостерігали у 2010-2016 рр. (мал. 1).

     

    Мал. 1. Динаміка валового збору зернових в Україні (фактичні обсяги і обсяги, заплановані згідно програми)

     

    Тепер щодо обґрунтування обсягу виробництва зерна. Середній валовий збір зернових у 2005-2010 рр. складав 40 млн т/рік, а на початку 2000-х кілька років він був значно нижчим 30 млн тонн. Тож різке збільшення валового збору (практично його подвоєння!) було доволі сміливим рішенням авторів програми. Аналіз вирощування зерна показує: серед складових кінцевого результату є показники, які можуть бути збільшені учасниками зернового ринку. До них можна віднести:

    – генетичний потенціал (потенційна максимальна урожайність) зернових культур – завдяки роботі селекціонерів;

    – рівень виконання технологій (якість обробітку ґрунту, своєчасність проведення агротехнічних операцій, якість насіння, кількість мінеральних і органічних добрив, обсяг і своєчасність застосування засобів захисту рослин, терміни збирання урожаю тощо) – завдяки зусиллям фахівців і власників агробізнесу;

    – організаційні заходи: оптимізація сівозмін у масштабах держави, координація роботи всіх учасників агроринку, наукове забезпечення зерновиробництва, залучення інвестицій у галузь – завдяки роботі органів управління галуззю сільського господарства.

    Саме ці фактори й були предметом ретельного аналізу розробників програми з метою максимального їх покращення.

    В той же час існують об’єктивні фактори, що не залежать від сільгоспвиробників. Я маю на увазі природно-кліматичні умови, і, в першу чергу, кількість опадів на території країни. Якщо якість українських ґрунтів дозволяє планувати максимально можливий рівень урожайності зернових, температурний режим (сума ефективних температур за вегетаційний період) теж задовільний на переважній частині території протягом переважної більшості років, то кількість вологи є обмежуючим фактором отримання високих і надвисоких урожаїв. Тому ми врахували не тільки ймовірність отримання найвищих показників у процесах, що залежать від людини, але й обмежуючі природно-кліматичні фактори. Щоб пояснити вплив останніх на кінцевий результат, наведу добре відоме всім агрономам правило: для вирощування однієї тонни зерна з гектару в середньому потрібно 100 мм опадів на рік. Тобто при середній кількості опадів в Україні 550 мм середня урожайність зернових може бути 5,5 т/га. Якщо площі посіву зернових довести до максимально можливого рівня у 16 млн га, то біологічний врожай складатиме 88 млн тонн. Після збирання й доробки зерна цифра у 80 млн т відповідає максимально можливому обсягу зерновиробництва на діючому рівні агротехнологій.

     

    - А якщо відновити зрошення у південних регіонах, цифра зросте?

    - На жаль, нинішній стан зрошувальних систем не дозволяє розглядати зрошення як значний резерв збільшення виробництва зерна на найближче десятиріччя. По-перше, з 2,2 млн га зрошуваних земель, що функціонували в країні за часів СРСР, зараз є 400-500 тис. га. Якщо навіть відновити всю площу та засівати 50% цих земель зерновими і мати в середньому 9 т/га, то це додатково лише 4-5 млн т зерна на рік, що не є принциповим обсягом для досягнення рівня 80 млн тонн. А наростити валове виробництво до 100 і більше млн тонн за рахунок використання зрошення є взагалі помилковим. Погодьтесь, дуже багато «якщо». Та й зернові не є основними культурами, які доцільно максимально вирощувати на зрошенні.

     

    - Миколо Дмитровичу, а які концептуальні наукові розробки лягли в основу програми? Чому збільшення виробництва зерна планували саме у 2009-2010 роках?

    - Перш за все, були передумови, які сприяли прийняттю нашої програми. Я особисто був упевнений (і досі переконаний), що соціально-економічні умови в агросекторі країни принципово змінилися у 1999 р. після розпаювання земель сільгосппризначення. Приватна власність на землю стала основним чинником активації агробізнесу і до 2008-го він уже сформувався як самодостатній сектор національної економіки, зацікавивши не тільки український капітал, а й залучивши значні іноземні інвестиції. На цих засадах нам і вдалося сформувати команду однодумців. Численні зустрічі з власниками показували: аграрний бізнес готовий сприйняти інноваційні ідеї. У державі сформувалася мережа громадських аграрних організацій, які теж були готові підтримувати прогресивні ідеї науковців і управлінців, а також виступали з власними ініціативами розвитку галузі.

    Щодо наукових розробок. Програма «Зерно України 80» розроблялася як комплексна. Вона включала всі технологічні етапи виробництва зерна, передбачаючи організаційно-економічні заходи розширення зернового ринку країни. Спиралася програма, в першу чергу, на селекційно-генетичні розробки як українських селекціонерів, так і світової селекційної науки (мал. 2).

    Мал. 2. Реалізація генетичного потенціалу сільськогосподарських культур (на прикладі озимої пшениці)

     

    Очевидно, що генетичний потенціал зернових дозволяв нам планувати значне підвищення їх валового виробництва, але рівень реалізації, що на момент початку програми у 2010 р. складав 27% від максимальної урожайності і 53% від урожайності на сортодільницях, не відповідав вимогам інтенсивного землеробства. Тому першим завданням було розробити низку організаційних і агротехнічних заходів для підвищення урожайності зернових у 1,5-2 рази для різних культур. Вони стосувалися підвищення якості насіння, збільшення кількості мінеральних і органічних добрив, використання необхідних засобів захисту рослин, запровадження сучасних методів обробітку ґрунту тощо.

    Якщо ця частина програми не викликала сумнівів не тільки у її розробників, але і у її критиків, то наступна – оптимізація структури посівних площ – була чи не найбільш дискусійною. Ми висунули пропозицію по радикальній зміні структури посівних площ з урахуванням ринкових умов реалізації продукції. Адже протягом попередніх 20 років у незалежній Україні залишалась структура посівних площ зернових, що склалась ще за часів СРСР, коли панувала планова економіка. Основною зерновою культурою була озима пшениця, площі посіву якої сягали 50% від загальних площ під зерновими, а кукурудза займала близько 10-12% площ. В той же час ціна на продовольче зерно пшениці практично зрівнялася на світовому ринку з ціною на зерно кукурудзи, але її урожайність в 1,5-2 рази вища. Переведення цих агрономічних розрахунків у економічні означало: з тих самих площ можна зібрати удвічі більше зерна кукурудзи, ніж зерна пшениці, отже сільгоспвиробник міг отримати удвічі більший прибуток з одного гектару кукурудзи у порівнянні з одним гектаром пшениці.

    Ці аргументи спільно зі значним розширенням напрямів використання зерна кукурудзи (крім традиційного кормового, значні обсяги якого направляються на виробництво біоетанолу і органічних біополімерів) і були основними нашими аргументами для підвищення площ під посівами кукурудзи у 2,5 рази до 2015 р. (4 млн га), а потім доведення цих площ у 2018 р. до 6 млн гектарів.

     

    - Чому, дозвольте уточнити, ця ідея викликала критику?

    - Бо таке значне зростання площ посівів кукурудзи могло бути можливим лише за умови скорочення площ під посівами озимої пшениці. А це було вже не тільки аграрне, а й політичне питання. На думку деяких керівників, запропонована зміна структури посівних площ могла похитнути позиції України як «житниці Європи».

     

    - Який ви знайшли компроміс?

    - Не сприймати такий погляд було неможливо, бо, по-перше, дійсно ризики існували. По-друге, висувався він знаними фахівцями галузі, в т.ч. і деякими колишніми її керівниками. А по-третє, вони висловлювали свою позицію не тільки громадськості, але й інформували керівництво держави. Доволі голосно говорилось: давайте досягнемо площ хоча б у 3 млн га. Тому ми аналізували всі можливі наслідки зміни структури посівних площ, у т.ч. і аргументи, що наводилися критиками нашої пропозиції щодо об’єктивних складнощів такого різкого збільшення площ кукурудзи, адже наша спроба була не першою в історії держави. Та на всі поставлені запитання ми підготували конкретні відповіді, що спиралися на обґрунтовані розрахунки.

    По-перше, зменшення площ озимої пшениці, за нашими розрахунками, не повинно було призвести до зменшення виробництва продовольчого зерна. Більш того, за рахунок підвищення урожайності озимої пшениці ми планували навіть збільшити його виробництво і довести у 2017 р. до 30 млн тонн. Тобто, статус «житниці Європи» не тільки зберігався б, але й посилювався. Другий блок питань стосувався організаційних заходів: як переконати приватних товаровиробників змінити структуру посівних площ, де взяти необхідну кількість насіння, як забезпечити зберігання додаткового зерна кукурудзи, особливо з урахуванням необхідності його досушування після збирання, тощо?

    Протягом першого півріччя 2011 року практично всі етапи виконання програми нарощування виробництва зерна кукурудзи почали активно виконуватися, а саме: аграріям були рекомендовані районовані гібриди кукурудзи для усіх природно-кліматичних зон держави – від Південного Степу до Полісся; значно розширено виробництво насіння кукурудзи не тільки українськими насіннєвими компаніями, а й іноземними виробниками на території України, а кількість, якої не вистачало на внутрішньому ринку, імпортувалася; на всій території було розгорнуто будівництво сучасних елеваторів, що оснащувалися енергозберігаючими сушарками. Перелік заходів, що були реалізовані, можна було б значно подовжити.

     

    - Чому бізнесмени підтримали ініціативи урядовців?

    - Основним поясненням нашого успіху було те, що міністерство і академія запропонували агробізнесу програму, яку він очікував і був готовий виконувати. Головним аргументом розробників програми були не кошти, які б виділялися на виконання програми, а майбутній прибуток, який могли отримати аграрії, виконуючи програму. Численні зустрічі з сільгоспвиробниками як на державному рівні, так і в регіонах дали свої результати. Дуже велику роботу провели громадські організації аграріїв, регіональні управління агропромислового виробництва та регіональні центри наукового забезпечення.

     

    - Миколо Дмитровичу, ви сказали, що державні кошти були не головними для розгортання програми. Які ж тоді державні заходи сприяли її виконанню?

    - Більше того, нагадаю читачам, що спеціальних коштів на виконання програми не виділялося у державному бюджеті. Загальна податкова політика, що регулювала на той час агровиробництво, була сприятливою для аграрного бізнесу. Програми з фінансування аграрної науки, підтримки селекції і насінництва давали достатні кошти для мотивації роботи вчених, селекційних установ і насіннєвих компаній. Та найважливішою підтримкою сільгоспвиробників у ті роки була гарантована ціна на зерно, що забезпечувала високий рівень рентабельності його виробництва.

     

    - Яким чином тоді гарантувалася ціна на зерно?

    - В умовах ринку зерна, що тільки формувався в Україні, відбувалися значні коливання ціни протягом маркетингового року. Його початок характеризувався значним зниженням ціни відразу після жнив, коли аграрії мали велику кредиторську заборгованість і на ринок пропонувалися великі обсяги зерна. Для запобігання таким негативним явищам ми значно активізували роботу Аграрного фонду (АФ), домоглися виділення додаткових коштів з держбюджету і він отримав можливість реально впливати на ціноутворення через фінансову інтервенцію на ринок зернових під час критичного зниження ціни. Мінімальна ж закупівельна ціна у АФ була розрахована так, аби прибуток від продажу зерна справедливо розподілявся між виробниками і зернотрейдерами.

    Сільгосппідприємства отримали альтернативу – продавати зерно або державному фонду, або приватним зернотрейдерам. Як результат, останні мали пропонувати закупівельні ціни близькі до тих, що пропонував АФ.

     

    - Що з себе уявляла програма як документ загальнодержавного значення?

    - Програма складалась з двох великих частин. Перша була присвячена власне організації виробництва зерна. У розрізі кожного з 25 регіонів країни відповідно до природно-кліматичних зон були розроблені програми виробництва 12 видів зернових на 2011-2017 роки. Регіональні програми передбачали збільшення виробництва зерна для кожної культури і перелік заходів, які необхідно здійснити у розрізі кожного адміністративного району. Ця робота проводилася науковцями НААН і фахівцями центрального апарату МінАПП спільно з регіональними центрами наукового забезпечення НААН та обласними управліннями сільського господарства і Міністерством сільського господарства Автономної Республіки Крим. Це ще одна ланка виконавців програми, на плечі яких лягла безпосередня робота з організації виробництва саме на місцях.

     

    - Ви назвали 12 видів зернових. Тобто програма передбачала не тільки нарощування експортного потенціалу добре відомих культур: пшениці, кукурудзи і ячменю, але й виробництво малопоширених зернових культур?

    - Так. Згідно програми планувалося повністю забезпечити населення на рівні науково обґрунтованих норм споживання продовольчим зерном усіх видів, включаючи круп’яні, у т.ч. і такою малопоширеною культурою в Україні як рис, виробляти достатню кількість фуражного зерна для тваринництва, збільшити традиційні напрями переробки зерна на борошно, комбікорми тощо та розпочати переробку зерна за новітніми біотехнологіями на біоетанол і біополімери, а також у 2-3 рази збільшити експортний потенціал держави.

     

    - Тож програма містила власне не лише нарощування зерновиробництва, а і його переробку й подальшу реалізацію?

    - Повторюсь, програма розроблялася як комплексна, і не менш важливим її етапом, ніж виробництво, було використання зерна. Останньому приділялась навіть особлива увага, бо розширення традиційних методів і запровадження нових технологій глибокої переробки дозволяло збільшувати додану вартість в країні. За нашими розрахунками, доведення виробництва зерна до рівня 80 млн т давало можливість створити 450 тис. нових робочих місць для забезпечення роботи інфраструктури зернового ринку, що розширювався, і переробної промисловості, що повинна була розвиватися.

    Уже у перший рік виконання програми ми зрозуміли: другу частину програми, яка відповідала за використання зерна, необхідно значно підсилити. І така робота була виконана економічними блоками аграрної науки і міністерства. Серед заходів, що проводилися, були традиційні – координація роботи зернотрейдерів, створення сприятливих умов для їх роботи як на внутрішньому, так і на світовому ринках тощо. Але я хотів би зупинитися на двох менш відомих напрямках цієї частини програми і, на мою думку, надзвичайно цікавих, та, на жаль, поки що до кінця не реалізованих. Перший стосується нашої пропозиції щодо нової політики вітчизняного зернового ринку, що передбачав визначення двох зон: експортної – це регіони, наближені до портових елеваторів, і зони внутрішнього споживання – тут повинно бути пріоритетне споживання зерна для тваринництва і переробки.

    Другий напрямок передбачав винесення на міжнародний рівень принципово нової глобальної ініціативи. Виходячи із загальносвітових фінансових, енергетичних, екологічних і продовольчих проблем, пропонувалося використовувати зернові запаси як грошово-валютні резерви і сформувати фонд світового запасу зерна при ООН. При цьому ми виходили з того, що формування такого резерву зерна посилить стабільність світових продовольчих ринків і дієвість програм з усунення голоду в країнах Африки та Азії, а стратегічні запаси зерна нададуть змогу перенаправляти фінансові ресурси у реальний сектор економіки.

    Україна за такого підходу могла б щороку формувати квоту світового резервного зерна ООН у десять і більше мільйонів тонн на своїй території, використовуючи кошти міжнародних інституцій для розбудови власної зернової інфраструктури.

     

    - І яка доля цієї вашої ініціативи? Багатьом мало що відомо про цю складову програми...

    - Ця ідея активно розроблялася у 2011-2012 роках і відповідні пропозиції подавалися керівництву держави для просування на міжнародному рівні. На жаль, після виходу нашої команди з управління галуззю ця робота була згорнута. Мені невідомо, чи займаються зараз цим питанням відповідні державні органи.

     

    - З огляду на час, що пройшов з моменту розробки програми, як ви оцінюєте роботу команди, що працювала разом з вами?

    - Перш за все підкреслю, це був командний принцип роботи. Надзвичайну роль відігравала тісна співпраця наукових закладів НААН і фахівців центрального апарату міністерства. Це була команда однодумців і роботоголіків. Мені, як керівнику робочої групи, значно полегшував роботу факт, що після запрошення на роботу першим заступником міністра восени 2010 р., у березні 2011-го я був обраний президентом НААН. Робота, про яку ми стисло говоримо зараз, була колосальною. Але отримані протягом трьох років результати дали всім членам команди величезне задоволення. Напевне, для вченого немає вищої нагороди, ніж втілення у життя його ідеї, особливо, коли така ідея має загальнонаціональне значення.

     

    - Чий персональний вклад ви могли би відзначити?

    - Назвати усіх вчених і фахівців неможливо, бо їх кількість як в апаратах Президії НААН і МінАПП, так і в наукових закладах і регіональних управліннях сільського господарства, вимірювалася десятками. Але не можу не відзначити роботу рослинницько-землеробського блоку, яку очолювали академіки-секретарі профільних відділень НААН, академіки О.А. Іващенко, С.Ю. Булигін і директор департаменту землеробства МінАПП О.А. Демидов (зараз уже член-кореспондент НААН).

    Не менш важливу частину роботи виконали економісти на чолі з директором департаменту економіки МінАПП, академіком НААН С.М. Квашою і академіком-секретарем відділення економіки НААН, член-кореспондентом НААН (нині – академіком) В.М. Жуком. Великий обсяг з координації наукової частини роботи був виконаний головним вченим секретарем НААН, академіком НААН А.С. Заришняком, а організаційними заходами з розгортання програми насінництва керував заступник президента НААН І.О. Зубрич.

    Серед десятків наукових установ, що розробляли окремі етапи програми, хочу відмітити, перш за все, НЦ насіннєзнавства та сортовивчення – селекційно-генетичний інститут (директор – член-кореспондент НААН В.М. Соколов) і Інститут сільського господарства степової зони (директор академік НААН А.В. Черенков). Вище я сказав про роль Аграрного фонду, який очолював С.В. Хорошайлов.

    А в цілому, як дійсний член Національної академії аграрних наук, з гордістю хочу підкреслити: саме академія була основним генератором ідей і локомотивом, що рухав програму «Зерно України – 80».

     

    - Що вдалося виконати за час, що минув?

    - Я би виділив два періоди виконання програми протягом 2011-2017 років. На першому відбулося заплановане нарощування зерновиробництва, і Україна з середнього рівня врожаїв у 40 млн т (2005-2010 рр.) досягла виробництва у 60 млн т (2013-2014 рр.). Я назвав би цей етап фазою активного нарощування виробництва зерна. Другий етап – це стабілізація його виробництва на рівні 60 млн т (2015-2016 рр.), бо подальше збільшення обсягів зерна призупинилося.

     

    - Чому? Можливо, у розрахунках ви допустили певні помилки?

    - Я переконаний, що програма була відпрацьована ретельно і всі розрахунки були правильними. Давайте порівняємо урожайність зернових, отриману в 2014-2016 рр. в агропідприємствах, – 43,7, 41,1, 46,1 ц/га відповідно, із запланованою програмою на 2017 рік – 55 ц/га. Як ми детально аналізували вище, в Україні є всі необхідні передумови, щоб досягти такого рівня урожайності. Тому варто шукати не помилки у програмі, а аналізувати, які завдання програми виконуються не в повному обсязі. Необхідно приймати до уваги і факт, що обсяг отриманого зерна в країні у 2014-2015 рр. не включає зерно, вироблене в АР Крим і окупованих районах Донецької та Луганської областей (2,5-3,0 млн т/рік).

     

    - І які ж, на вашу думку, завдання програми не виконуються у повному обсязі?

    - Давайте не забувати, що сталися значні зміни в оподаткуванні агрогосподарств. На фоні відміни практично усіх програм підтримки окремих галузей сільського господарства скасована головна пільга, яка робила агробізнес інвестиційно привабливим, – спеціальний режим оподаткування, в першу чергу, податком на додану вартість. Обидва ці факти погіршили фінансовий стан значної частини сільгоспвиробників.

    Як результат, зменшилися подальші інвестиції у розвиток підприємств, бо головним інвестором аграрного бізнесу були самі аграрії і переважну частину прибутку вони вкладали у розвиток власного виробництва. А оскільки зависокі кредитні ставки українських банків у 2014-2016 рр. зробили недоцільним залучення кредитних ресурсів, значна частина виробників відчула дефіцит обігових коштів для належного виконання агротехнологій. Цей факт і стрімке зростання цін на паливно-мастильні матеріали, міндобрива, засоби захисту рослин тощо призупинили подальше підвищення урожайності зернових і відповідно збільшення валового збору зерна.

    По-друге, чималу роль відіграє і суттєве скорочення або закриття спеціалізованих програм державної підтримки, таких як фінансування аграрної науки і освіти, селекційних програм і насінництва, часткової компенсації кредитних ставок та інші.

    Третім фактором, що затримує зростання валового виробництва зерна, є те, що на сьогодні сівозміни залишилися у стані, який був досягнутий ще нашою командою. Так, згідно програми у 2017 році необхідно було закінчити зростання площ посівів кукурудзи до 6 млн га на рік, а площі під озимою пшеницею обмежити 5 млн га. Це додатково давало б до 4 млн т зерна на рік.

    Досі не розпочаті заплановані програмою на 2014-2016 рр. роботи зі збільшення площ вирощування озимого тритикале в північній лісостеповій і поліських зонах та зернового сорго - у Південному Степу, що додатково додало б до 2,5 млн т зерна на рік.

    Важливим фактором, що стримує розвиток галузі, є розбалансування системи насінництва, яке ми спостерігали протягом минулого і поточного років. Ваш журнал, до слова, приділив чимало уваги цьому питанню на своїх сторінках. На жаль, реформування державного управління насінництвом затягнулося, захист вітчизняних виробників насіння, що є притаманним будь-якій державі, в Україні звівся практично нанівець. Це не може не впливати на організацію рослинницької галузі і потрібно у найкоротший термін привести все у відповідність.

     

    - Що скажете відносно розбудови інфраструктури зернового ринку?

    - У розбудові логістики і матеріальної частини доробки й зберігання зерна досягнуто значних результатів, окремі навіть можна назвати видатними. Чого тільки варта розбудова ТОВ СП «Нібулон» системи річкових елеваторів і відновлення транспортування зерна територією країни водним транспортом! А будівництво сучасних портових елеваторів повністю забезпечило потребу галузі у експорті всіх обсягів зерна, що пропонувалися за кордон. У цій частині тільки держава недовиконує свої зобов’язання: вона має значно прискорити будівництво і ремонт автомобільних доріг потрібної якості, щоб ефективно використовувати сучасні зерновози та забезпечити зернотрейдерів достатньою кількістю спеціалізованих вагонів.

    У цілому ж мені дуже приємно, що наші сподівання на підтримку програми цими учасниками зернового ринку повністю виправдалися. І головне досягнення України в агросекторі – утвердження держави як стабільного постачальника зерна на світовий ринок - виконано повністю згідно програми, розробленої у 2011 році.

    Що ж стосується використання зерна всередині країни, то тут результати значно скромніші. Невеликий прогрес спостерігається тільки у традиційних напрямах переробки - на борошно і комбікорм, у т.ч. дещо зросли обсяги експорту продуктів переробки зерна. Що ж стосується організації переробки, в першу чергу зерна кукурудзи із застосуванням сучасних біотехнологій на біоетанол і біополімери, то в цьому питанні ми все ще у початковому стані виконання програми «Зерно України – 80». Жодна з програм, започаткованих у 2011-2012 рр., не знайшла свого розвитку. Як результат, Україна продовжує експортувати сировину, а додана вартість і нові робочі місця створюються у країнах, які купують наше зерно.

     

    - Як вважаєте, є перспективи виконання програми «Зерно України – 80» у повному обсязі?

    - Я впевнений, що українські аграрії готові щороку вирощувати 80 млн т зерна. Але й нині програма виконується лише на засадах, напрацьованих ще 5-7 років тому. Є й такі, що були заплановані на 2014-й і подальші роки, та вони або не розпочаті, або виконуються не в повному обсязі. Бракує нових ідей щодо виконання програми.

    Тому я вважаю, що головною причиною призупинення подальшого нарощування обсягів виробництва зерна у нашій державі є недостатній рівень організаційної роботи державних органів управління галуззю. Значно послабився і науковий супровід виконання програми.

    Допущено ряд помилок, зокрема, передчасний перевід агропідприємств на загальний режим оподаткування, відсутність реальної програми кредитування агросектору економіки, згортання і недостатнє фінансування програм державної підтримки галузі, випереджаюче зростання цін на матеріально-технічні ресурси у порівнянні з підвищенням ціни на сільгосппродукцію та інші.

    Втім, вирішення цих та інших питань залежить від політичної волі та формування команди виконавців, які повинні такі проблеми вирішувати. Я впевнений, наша команда могла би їх вирішити. І якби ми продовжували розпочату у 2010-му роботу, то цьогоріч Україна вже мала би валовий збір зернових у обсязі 80 млн тонн.

     

    - Миколо Дмитровичу, і все-таки – 80 млн т є максимально можливим обсягом виробництва зерна в Україні?

    - Безумовно, ні. Коли ми наголошували на цифрі 80 млн т, то планували можливості її досягнення на існуючому рівні селекційної науки при використанні діючих агротехнологій. За моїми прогнозами, діючий нині рівень технологій визначатиме стан зернового виробництва у найближче десятиріччя.

    Спрогнозувати розвиток світової аграрної науки на більш тривалий період часу доволі складно. Бо наші діди і прадіди сто років тому раділи урожаю у 100 пудів з десятини (близько 6 ц/га), і навіть найпрогресивніші вчені не прогнозували, що урожайність через століття сягне більше 10 т/га. Програма виробництва кукурудзи в США, яка започаткована у 1961 році і триває по сьогоднішній день, починалася при урожайності менше 6 т/га, а у 2015-му новий світовий рекорд урожайності кукурудзи склав 33,4 т/га.

    Наведу ще один сучасний приклад. У Парижі в 2011 році на засіданні Асоціації аграрних академій Європи, яку я мав честь очолювати, розглядалася програма виведення посухостійких сортів зернових, що споживатимуть на 30% менше вологи. Якщо французькі вчені це завдання виконають, тоді на вирощування однієї тонни зерна буде потрібно уже не 100 мм опадів, а 70 мм. Неважко перерахувати наведений мною розрахунок середньої урожайності зернових в Україні: за таких умов вона складе близько 8 т/га, що буде відповідати максимальному обсягу виробництва зерна у нашій державі – 114 млн тонн!

    Але коли цей шлях здолають вчені у своїх лабораторіях і скільки буде потрібно часу, щоб довести ці розробки до виробництва, зараз передбачити дуже важко. Важливо, щоб українська наука мала можливість брати участь у таких амбітних наукових розробках. Тоді ці досягнення науки будуть реалізовані й у нашій державі.

     






    Схожі новини
  • Формування нового світогляду зерновиробництва
  • Зернова рокіровка
  • Микола Безуглий: «На ринок буде запропоновано більше 60 млн. т зерна»
  • Вчені аграрії переконані: Україна зможе виступити ініціатором створення світового запасу зерна
  • В Україні змінюватиметься зональна структура посівних площ зернових

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Сплановане зерно: 80 чи більше?


Ми часто чуємо, що Україна здатна вирощувати 80 млн т зерна щороку. Виявляється, названа цифра виникла не спонтанно. 7 років тому Національна академія аграрних наук і Міністерство аграрної політики розробили програму «Зерно України 80». 80 млн тонн таку кількість зернових планувалося отримати саме у 2017 році. Після стрімкого зростання у 2011-2013 роках (у 1,5 рази) обсяги виробництва стабілізувалися на рівні 60 млн т (2014-2016 рр.)

Як створювалася програма, як виконувалася на початковому етапі, чому країна ще й досі не досягла рівня виробництва, що планувався 7 років тому? Про ці та інші ключові аспекти зерновиробництва нам пощастило розпитати керівника авторського колективу розробників, академіка НААН Миколу Безуглого.


        - Я дуже добре пам’ятаю історію зародження програми «Зерно України – 80», адже був безпосереднім учасником цієї події, коли у 2008-му в кабінеті президента НААН, академіка М.В. Зубця (на жаль, його вже немає з нами) обговорювалися тези його виступу на святкуванні Дня працівників сільського господарства. Тоді й народилася ідея обґрунтувати максимально можливий обсяг виробництва зерна в країні, - згадує Микола Дмитрович. - Хочу підкреслити: генерації ідеї не передувала тривала і ґрунтовна попередня робота (як зазвичай відбувається при відпрацюванні подібних програм). Швидше це була блискавична ідея, народжена натхненням авторів і бажанням здійснити в державі щось визначне.

Уже після того, як Михайло Васильович оприлюднив цю ідею у Народному домі, де проходили святкові заходи у присутності керівників уряду, в аграрному середовищі розгорнулася доволі гостра дискусія – чи можливо реалізувати таку програму? Значна частина фахівців і керівників галузі досить песимістично сприйняла ідею, посилаючись як на об’єктивні (на їх погляд) причини, так і на складність суто організаційних заходів. Позиція профільного міністерства теж не була активною, тому реалізація програми відклалася на два роки.

 

- А які ж аргументи висували критики програми?

- Я би поділив їх на дві групи. Першої дотримувалася значна кількість фахівців класичного управління аграрною галуззю. Пояснюючи складність або неможливість отримання такого обсягу валового збору зерна, вони спиралися на багаторічний досвід роботи сільського господарства ще в радянські часи, коли виділялися величезні ресурси на розвиток АПК, але обсяг виробництва зерна перевищив 50 млн т лише раз (1990 р.).

Інша група включала і об’єктивні, в т.ч. природно-кліматичні фактори, що були серйозною перепоною, на їх погляд.

 

– Що би ми робили із зерном, обсяги якого планувалося збільшити вдвічі?

- Це питання не менш важливе, ніж власне зростання виробництва. Адже в ринкових умовах кінцевий зиск від збільшення кількості будь-якої продукції вимірюється можливістю продати її.

Ми усвідомлювали, що значну кількість додатково виробленого зерна потрібно буде експортувати, тому виходили із загального балансу зерновиробництва у світі. Не обтяжуватиму всіх цифрами економічного аналізу, обмежусь загальнозерновим балансом. Щоб середньостатистичний житель нашої планети міг задовольнити свої потреби у харчуванні, на рік йому потрібно приблизно 500 кг зерна, для 7 млрд землян – 3,5 млрд т відповідно. Але всі країни світу лише 10 років тому здолали двомільярдний бар’єр і два останні роки отримують близько 2,6 млрд т/рік. На цих фактах базувалося наше глибоке переконання, що при відповідній організації експорту зерна і його переробки в країні вся вироблена аграріями продукція буде продана на світовому ринку, бо дефіцит зерна у світі – на рівні 1 млрд т/рік. А потужний розвиток країн, у першу чергу Китаю і Індії, де проживає третина землян і які споживають зерна значно нижче науково обґрунтованих норм через бідність населення, надає впевненості, що дефіцит зерна для харчування зменшуватиметься. Насправді, зараз для всіх нас ця логіка – незаперечний факт, а 7-8 років тому навколо цього точилися гострі суперечки.

 

- Ви сказали, що реалізація програми відтермінувалась на два роки. Чому і що підштовхнуло до активізації роботи?

- Напевне, у керівництва держави у 2008-2009 рр. були певні причини не надавати значення ініціативі вчених-аграріїв, хоча необхідна інформація була надіслана і Президенту, і Прем’єр-міністру. Водночас ідея «зернового прориву» дискутувалася у науковому і бізнесовому аграрному середовищах, серед громадських і політичних діячів, а відтак формувалася майбутня команда розробників програми і її виконавців. Нарешті у 2010-му, висловлюючись філософськими категоріями, «кількість переросла у якість»: значно активізувалася позиція профільного комітету парламенту і аграрного відомства, тож восени розробка програми перейшла у активну фазу. Оскільки тоді я працював першим віце-президентом НААН, мені доручили очолити робочу групу.

 

- Які аргументи були покладені в обґрунтування максимального обсягу виробництва зерна? Чому саме 80 млн т, а не 70 чи 100?

- Давайте міркувати. За останні 5-7 років називалися різні обсяги можливого виробництва зерна. Від вкрай обережного з максимальним обсягом у 50-55 млн т (2010-2011 рр.), коли тільки народжувалася програма, до 100 і навіть 120 млн т (2012-2013 рр.), коли вона активно виконувалася, і до більш урівноважених 70-80 млн т у період стабілізації зерновиробництва на середньому рівні 63 млн т (2013-2016 рр.). У вашому журналі за квітень поточного року президент Української зернової асоціації М. Горбачов озвучив цифру 70 млн т, хоча у цій же статті профільне міністерство прогнозує на 2030 рік обсяг у 100 млн тонн. На мою думку, автори таких прогнозів не спираються на конкретний аналіз і точні кількісні розрахунки, а пропонують суспільству власний погляд в залежності від ситуації, що складалася. Натомість підхід нашої робочої групи спирався на конкретні розрахунки з урахуванням генетичного потенціалу зернових культур, що вирощуються в країні, природно-кліматичних умов різних регіонів і фінансово-економічного стану всіх учасників зернового ринку держави. Я особисто з 2008 року не змінюю власну думку стосовно максимально можливого обсягу виробництва зерна і зараз можу тільки повторити: у найближчі 10-15 років він може бути на рівні 80 млн тонн.  

Точність наших розрахунків підтверджується і темпами зерновиробництва, які ми спостерігали у 2010-2016 рр. (мал. 1).

 

Мал. 1. Динаміка валового збору зернових в Україні (фактичні обсяги і обсяги, заплановані згідно програми)

 

Тепер щодо обґрунтування обсягу виробництва зерна. Середній валовий збір зернових у 2005-2010 рр. складав 40 млн т/рік, а на початку 2000-х кілька років він був значно нижчим 30 млн тонн. Тож різке збільшення валового збору (практично його подвоєння!) було доволі сміливим рішенням авторів програми. Аналіз вирощування зерна показує: серед складових кінцевого результату є показники, які можуть бути збільшені учасниками зернового ринку. До них можна віднести:

– генетичний потенціал (потенційна максимальна урожайність) зернових культур – завдяки роботі селекціонерів;

– рівень виконання технологій (якість обробітку ґрунту, своєчасність проведення агротехнічних операцій, якість насіння, кількість мінеральних і органічних добрив, обсяг і своєчасність застосування засобів захисту рослин, терміни збирання урожаю тощо) – завдяки зусиллям фахівців і власників агробізнесу;

– організаційні заходи: оптимізація сівозмін у масштабах держави, координація роботи всіх учасників агроринку, наукове забезпечення зерновиробництва, залучення інвестицій у галузь – завдяки роботі органів управління галуззю сільського господарства.

Саме ці фактори й були предметом ретельного аналізу розробників програми з метою максимального їх покращення.

В той же час існують об’єктивні фактори, що не залежать від сільгоспвиробників. Я маю на увазі природно-кліматичні умови, і, в першу чергу, кількість опадів на території країни. Якщо якість українських ґрунтів дозволяє планувати максимально можливий рівень урожайності зернових, температурний режим (сума ефективних температур за вегетаційний період) теж задовільний на переважній частині території протягом переважної більшості років, то кількість вологи є обмежуючим фактором отримання високих і надвисоких урожаїв. Тому ми врахували не тільки ймовірність отримання найвищих показників у процесах, що залежать від людини, але й обмежуючі природно-кліматичні фактори. Щоб пояснити вплив останніх на кінцевий результат, наведу добре відоме всім агрономам правило: для вирощування однієї тонни зерна з гектару в середньому потрібно 100 мм опадів на рік. Тобто при середній кількості опадів в Україні 550 мм середня урожайність зернових може бути 5,5 т/га. Якщо площі посіву зернових довести до максимально можливого рівня у 16 млн га, то біологічний врожай складатиме 88 млн тонн. Після збирання й доробки зерна цифра у 80 млн т відповідає максимально можливому обсягу зерновиробництва на діючому рівні агротехнологій.

 

- А якщо відновити зрошення у південних регіонах, цифра зросте?

- На жаль, нинішній стан зрошувальних систем не дозволяє розглядати зрошення як значний резерв збільшення виробництва зерна на найближче десятиріччя. По-перше, з 2,2 млн га зрошуваних земель, що функціонували в країні за часів СРСР, зараз є 400-500 тис. га. Якщо навіть відновити всю площу та засівати 50% цих земель зерновими і мати в середньому 9 т/га, то це додатково лише 4-5 млн т зерна на рік, що не є принциповим обсягом для досягнення рівня 80 млн тонн. А наростити валове виробництво до 100 і більше млн тонн за рахунок використання зрошення є взагалі помилковим. Погодьтесь, дуже багато «якщо». Та й зернові не є основними культурами, які доцільно максимально вирощувати на зрошенні.

 

- Миколо Дмитровичу, а які концептуальні наукові розробки лягли в основу програми? Чому збільшення виробництва зерна планували саме у 2009-2010 роках?

- Перш за все, були передумови, які сприяли прийняттю нашої програми. Я особисто був упевнений (і досі переконаний), що соціально-економічні умови в агросекторі країни принципово змінилися у 1999 р. після розпаювання земель сільгосппризначення. Приватна власність на землю стала основним чинником активації агробізнесу і до 2008-го він уже сформувався як самодостатній сектор національної економіки, зацікавивши не тільки український капітал, а й залучивши значні іноземні інвестиції. На цих засадах нам і вдалося сформувати команду однодумців. Численні зустрічі з власниками показували: аграрний бізнес готовий сприйняти інноваційні ідеї. У державі сформувалася мережа громадських аграрних організацій, які теж були готові підтримувати прогресивні ідеї науковців і управлінців, а також виступали з власними ініціативами розвитку галузі.

Щодо наукових розробок. Програма «Зерно України 80» розроблялася як комплексна. Вона включала всі технологічні етапи виробництва зерна, передбачаючи організаційно-економічні заходи розширення зернового ринку країни. Спиралася програма, в першу чергу, на селекційно-генетичні розробки як українських селекціонерів, так і світової селекційної науки (мал. 2).

Мал. 2. Реалізація генетичного потенціалу сільськогосподарських культур (на прикладі озимої пшениці)

 

Очевидно, що генетичний потенціал зернових дозволяв нам планувати значне підвищення їх валового виробництва, але рівень реалізації, що на момент початку програми у 2010 р. складав 27% від максимальної урожайності і 53% від урожайності на сортодільницях, не відповідав вимогам інтенсивного землеробства. Тому першим завданням було розробити низку організаційних і агротехнічних заходів для підвищення урожайності зернових у 1,5-2 рази для різних культур. Вони стосувалися підвищення якості насіння, збільшення кількості мінеральних і органічних добрив, використання необхідних засобів захисту рослин, запровадження сучасних методів обробітку ґрунту тощо.

Якщо ця частина програми не викликала сумнівів не тільки у її розробників, але і у її критиків, то наступна – оптимізація структури посівних площ – була чи не найбільш дискусійною. Ми висунули пропозицію по радикальній зміні структури посівних площ з урахуванням ринкових умов реалізації продукції. Адже протягом попередніх 20 років у незалежній Україні залишалась структура посівних площ зернових, що склалась ще за часів СРСР, коли панувала планова економіка. Основною зерновою культурою була озима пшениця, площі посіву якої сягали 50% від загальних площ під зерновими, а кукурудза займала близько 10-12% площ. В той же час ціна на продовольче зерно пшениці практично зрівнялася на світовому ринку з ціною на зерно кукурудзи, але її урожайність в 1,5-2 рази вища. Переведення цих агрономічних розрахунків у економічні означало: з тих самих площ можна зібрати удвічі більше зерна кукурудзи, ніж зерна пшениці, отже сільгоспвиробник міг отримати удвічі більший прибуток з одного гектару кукурудзи у порівнянні з одним гектаром пшениці.

Ці аргументи спільно зі значним розширенням напрямів використання зерна кукурудзи (крім традиційного кормового, значні обсяги якого направляються на виробництво біоетанолу і органічних біополімерів) і були основними нашими аргументами для підвищення площ під посівами кукурудзи у 2,5 рази до 2015 р. (4 млн га), а потім доведення цих площ у 2018 р. до 6 млн гектарів.

 

- Чому, дозвольте уточнити, ця ідея викликала критику?

- Бо таке значне зростання площ посівів кукурудзи могло бути можливим лише за умови скорочення площ під посівами озимої пшениці. А це було вже не тільки аграрне, а й політичне питання. На думку деяких керівників, запропонована зміна структури посівних площ могла похитнути позиції України як «житниці Європи».

 

- Який ви знайшли компроміс?

- Не сприймати такий погляд було неможливо, бо, по-перше, дійсно ризики існували. По-друге, висувався він знаними фахівцями галузі, в т.ч. і деякими колишніми її керівниками. А по-третє, вони висловлювали свою позицію не тільки громадськості, але й інформували керівництво держави. Доволі голосно говорилось: давайте досягнемо площ хоча б у 3 млн га. Тому ми аналізували всі можливі наслідки зміни структури посівних площ, у т.ч. і аргументи, що наводилися критиками нашої пропозиції щодо об’єктивних складнощів такого різкого збільшення площ кукурудзи, адже наша спроба була не першою в історії держави. Та на всі поставлені запитання ми підготували конкретні відповіді, що спиралися на обґрунтовані розрахунки.

По-перше, зменшення площ озимої пшениці, за нашими розрахунками, не повинно було призвести до зменшення виробництва продовольчого зерна. Більш того, за рахунок підвищення урожайності озимої пшениці ми планували навіть збільшити його виробництво і довести у 2017 р. до 30 млн тонн. Тобто, статус «житниці Європи» не тільки зберігався б, але й посилювався. Другий блок питань стосувався організаційних заходів: як переконати приватних товаровиробників змінити структуру посівних площ, де взяти необхідну кількість насіння, як забезпечити зберігання додаткового зерна кукурудзи, особливо з урахуванням необхідності його досушування після збирання, тощо?

Протягом першого півріччя 2011 року практично всі етапи виконання програми нарощування виробництва зерна кукурудзи почали активно виконуватися, а саме: аграріям були рекомендовані районовані гібриди кукурудзи для усіх природно-кліматичних зон держави – від Південного Степу до Полісся; значно розширено виробництво насіння кукурудзи не тільки українськими насіннєвими компаніями, а й іноземними виробниками на території України, а кількість, якої не вистачало на внутрішньому ринку, імпортувалася; на всій території було розгорнуто будівництво сучасних елеваторів, що оснащувалися енергозберігаючими сушарками. Перелік заходів, що були реалізовані, можна було б значно подовжити.

 

- Чому бізнесмени підтримали ініціативи урядовців?

- Основним поясненням нашого успіху було те, що міністерство і академія запропонували агробізнесу програму, яку він очікував і був готовий виконувати. Головним аргументом розробників програми були не кошти, які б виділялися на виконання програми, а майбутній прибуток, який могли отримати аграрії, виконуючи програму. Численні зустрічі з сільгоспвиробниками як на державному рівні, так і в регіонах дали свої результати. Дуже велику роботу провели громадські організації аграріїв, регіональні управління агропромислового виробництва та регіональні центри наукового забезпечення.

 

- Миколо Дмитровичу, ви сказали, що державні кошти були не головними для розгортання програми. Які ж тоді державні заходи сприяли її виконанню?

- Більше того, нагадаю читачам, що спеціальних коштів на виконання програми не виділялося у державному бюджеті. Загальна податкова політика, що регулювала на той час агровиробництво, була сприятливою для аграрного бізнесу. Програми з фінансування аграрної науки, підтримки селекції і насінництва давали достатні кошти для мотивації роботи вчених, селекційних установ і насіннєвих компаній. Та найважливішою підтримкою сільгоспвиробників у ті роки була гарантована ціна на зерно, що забезпечувала високий рівень рентабельності його виробництва.

 

- Яким чином тоді гарантувалася ціна на зерно?

- В умовах ринку зерна, що тільки формувався в Україні, відбувалися значні коливання ціни протягом маркетингового року. Його початок характеризувався значним зниженням ціни відразу після жнив, коли аграрії мали велику кредиторську заборгованість і на ринок пропонувалися великі обсяги зерна. Для запобігання таким негативним явищам ми значно активізували роботу Аграрного фонду (АФ), домоглися виділення додаткових коштів з держбюджету і він отримав можливість реально впливати на ціноутворення через фінансову інтервенцію на ринок зернових під час критичного зниження ціни. Мінімальна ж закупівельна ціна у АФ була розрахована так, аби прибуток від продажу зерна справедливо розподілявся між виробниками і зернотрейдерами.

Сільгосппідприємства отримали альтернативу – продавати зерно або державному фонду, або приватним зернотрейдерам. Як результат, останні мали пропонувати закупівельні ціни близькі до тих, що пропонував АФ.

 

- Що з себе уявляла програма як документ загальнодержавного значення?

- Програма складалась з двох великих частин. Перша була присвячена власне організації виробництва зерна. У розрізі кожного з 25 регіонів країни відповідно до природно-кліматичних зон були розроблені програми виробництва 12 видів зернових на 2011-2017 роки. Регіональні програми передбачали збільшення виробництва зерна для кожної культури і перелік заходів, які необхідно здійснити у розрізі кожного адміністративного району. Ця робота проводилася науковцями НААН і фахівцями центрального апарату МінАПП спільно з регіональними центрами наукового забезпечення НААН та обласними управліннями сільського господарства і Міністерством сільського господарства Автономної Республіки Крим. Це ще одна ланка виконавців програми, на плечі яких лягла безпосередня робота з організації виробництва саме на місцях.

 

- Ви назвали 12 видів зернових. Тобто програма передбачала не тільки нарощування експортного потенціалу добре відомих культур: пшениці, кукурудзи і ячменю, але й виробництво малопоширених зернових культур?

- Так. Згідно програми планувалося повністю забезпечити населення на рівні науково обґрунтованих норм споживання продовольчим зерном усіх видів, включаючи круп’яні, у т.ч. і такою малопоширеною культурою в Україні як рис, виробляти достатню кількість фуражного зерна для тваринництва, збільшити традиційні напрями переробки зерна на борошно, комбікорми тощо та розпочати переробку зерна за новітніми біотехнологіями на біоетанол і біополімери, а також у 2-3 рази збільшити експортний потенціал держави.

 

- Тож програма містила власне не лише нарощування зерновиробництва, а і його переробку й подальшу реалізацію?

- Повторюсь, програма розроблялася як комплексна, і не менш важливим її етапом, ніж виробництво, було використання зерна. Останньому приділялась навіть особлива увага, бо розширення традиційних методів і запровадження нових технологій глибокої переробки дозволяло збільшувати додану вартість в країні. За нашими розрахунками, доведення виробництва зерна до рівня 80 млн т давало можливість створити 450 тис. нових робочих місць для забезпечення роботи інфраструктури зернового ринку, що розширювався, і переробної промисловості, що повинна була розвиватися.

Уже у перший рік виконання програми ми зрозуміли: другу частину програми, яка відповідала за використання зерна, необхідно значно підсилити. І така робота була виконана економічними блоками аграрної науки і міністерства. Серед заходів, що проводилися, були традиційні – координація роботи зернотрейдерів, створення сприятливих умов для їх роботи як на внутрішньому, так і на світовому ринках тощо. Але я хотів би зупинитися на двох менш відомих напрямках цієї частини програми і, на мою думку, надзвичайно цікавих, та, на жаль, поки що до кінця не реалізованих. Перший стосується нашої пропозиції щодо нової політики вітчизняного зернового ринку, що передбачав визначення двох зон: експортної – це регіони, наближені до портових елеваторів, і зони внутрішнього споживання – тут повинно бути пріоритетне споживання зерна для тваринництва і переробки.

Другий напрямок передбачав винесення на міжнародний рівень принципово нової глобальної ініціативи. Виходячи із загальносвітових фінансових, енергетичних, екологічних і продовольчих проблем, пропонувалося використовувати зернові запаси як грошово-валютні резерви і сформувати фонд світового запасу зерна при ООН. При цьому ми виходили з того, що формування такого резерву зерна посилить стабільність світових продовольчих ринків і дієвість програм з усунення голоду в країнах Африки та Азії, а стратегічні запаси зерна нададуть змогу перенаправляти фінансові ресурси у реальний сектор економіки.

Україна за такого підходу могла б щороку формувати квоту світового резервного зерна ООН у десять і більше мільйонів тонн на своїй території, використовуючи кошти міжнародних інституцій для розбудови власної зернової інфраструктури.

 

- І яка доля цієї вашої ініціативи? Багатьом мало що відомо про цю складову програми...

- Ця ідея активно розроблялася у 2011-2012 роках і відповідні пропозиції подавалися керівництву держави для просування на міжнародному рівні. На жаль, після виходу нашої команди з управління галуззю ця робота була згорнута. Мені невідомо, чи займаються зараз цим питанням відповідні державні органи.

 

- З огляду на час, що пройшов з моменту розробки програми, як ви оцінюєте роботу команди, що працювала разом з вами?

- Перш за все підкреслю, це був командний принцип роботи. Надзвичайну роль відігравала тісна співпраця наукових закладів НААН і фахівців центрального апарату міністерства. Це була команда однодумців і роботоголіків. Мені, як керівнику робочої групи, значно полегшував роботу факт, що після запрошення на роботу першим заступником міністра восени 2010 р., у березні 2011-го я був обраний президентом НААН. Робота, про яку ми стисло говоримо зараз, була колосальною. Але отримані протягом трьох років результати дали всім членам команди величезне задоволення. Напевне, для вченого немає вищої нагороди, ніж втілення у життя його ідеї, особливо, коли така ідея має загальнонаціональне значення.

 

- Чий персональний вклад ви могли би відзначити?

- Назвати усіх вчених і фахівців неможливо, бо їх кількість як в апаратах Президії НААН і МінАПП, так і в наукових закладах і регіональних управліннях сільського господарства, вимірювалася десятками. Але не можу не відзначити роботу рослинницько-землеробського блоку, яку очолювали академіки-секретарі профільних відділень НААН, академіки О.А. Іващенко, С.Ю. Булигін і директор департаменту землеробства МінАПП О.А. Демидов (зараз уже член-кореспондент НААН).

Не менш важливу частину роботи виконали економісти на чолі з директором департаменту економіки МінАПП, академіком НААН С.М. Квашою і академіком-секретарем відділення економіки НААН, член-кореспондентом НААН (нині – академіком) В.М. Жуком. Великий обсяг з координації наукової частини роботи був виконаний головним вченим секретарем НААН, академіком НААН А.С. Заришняком, а організаційними заходами з розгортання програми насінництва керував заступник президента НААН І.О. Зубрич.

Серед десятків наукових установ, що розробляли окремі етапи програми, хочу відмітити, перш за все, НЦ насіннєзнавства та сортовивчення – селекційно-генетичний інститут (директор – член-кореспондент НААН В.М. Соколов) і Інститут сільського господарства степової зони (директор академік НААН А.В. Черенков). Вище я сказав про роль Аграрного фонду, який очолював С.В. Хорошайлов.

А в цілому, як дійсний член Національної академії аграрних наук, з гордістю хочу підкреслити: саме академія була основним генератором ідей і локомотивом, що рухав програму «Зерно України – 80».

 

- Що вдалося виконати за час, що минув?

- Я би виділив два періоди виконання програми протягом 2011-2017 років. На першому відбулося заплановане нарощування зерновиробництва, і Україна з середнього рівня врожаїв у 40 млн т (2005-2010 рр.) досягла виробництва у 60 млн т (2013-2014 рр.). Я назвав би цей етап фазою активного нарощування виробництва зерна. Другий етап – це стабілізація його виробництва на рівні 60 млн т (2015-2016 рр.), бо подальше збільшення обсягів зерна призупинилося.

 

- Чому? Можливо, у розрахунках ви допустили певні помилки?

- Я переконаний, що програма була відпрацьована ретельно і всі розрахунки були правильними. Давайте порівняємо урожайність зернових, отриману в 2014-2016 рр. в агропідприємствах, – 43,7, 41,1, 46,1 ц/га відповідно, із запланованою програмою на 2017 рік – 55 ц/га. Як ми детально аналізували вище, в Україні є всі необхідні передумови, щоб досягти такого рівня урожайності. Тому варто шукати не помилки у програмі, а аналізувати, які завдання програми виконуються не в повному обсязі. Необхідно приймати до уваги і факт, що обсяг отриманого зерна в країні у 2014-2015 рр. не включає зерно, вироблене в АР Крим і окупованих районах Донецької та Луганської областей (2,5-3,0 млн т/рік).

 

- І які ж, на вашу думку, завдання програми не виконуються у повному обсязі?

- Давайте не забувати, що сталися значні зміни в оподаткуванні агрогосподарств. На фоні відміни практично усіх програм підтримки окремих галузей сільського господарства скасована головна пільга, яка робила агробізнес інвестиційно привабливим, – спеціальний режим оподаткування, в першу чергу, податком на додану вартість. Обидва ці факти погіршили фінансовий стан значної частини сільгоспвиробників.

Як результат, зменшилися подальші інвестиції у розвиток підприємств, бо головним інвестором аграрного бізнесу були самі аграрії і переважну частину прибутку вони вкладали у розвиток власного виробництва. А оскільки зависокі кредитні ставки українських банків у 2014-2016 рр. зробили недоцільним залучення кредитних ресурсів, значна частина виробників відчула дефіцит обігових коштів для належного виконання агротехнологій. Цей факт і стрімке зростання цін на паливно-мастильні матеріали, міндобрива, засоби захисту рослин тощо призупинили подальше підвищення урожайності зернових і відповідно збільшення валового збору зерна.

По-друге, чималу роль відіграє і суттєве скорочення або закриття спеціалізованих програм державної підтримки, таких як фінансування аграрної науки і освіти, селекційних програм і насінництва, часткової компенсації кредитних ставок та інші.

Третім фактором, що затримує зростання валового виробництва зерна, є те, що на сьогодні сівозміни залишилися у стані, який був досягнутий ще нашою командою. Так, згідно програми у 2017 році необхідно було закінчити зростання площ посівів кукурудзи до 6 млн га на рік, а площі під озимою пшеницею обмежити 5 млн га. Це додатково давало б до 4 млн т зерна на рік.

Досі не розпочаті заплановані програмою на 2014-2016 рр. роботи зі збільшення площ вирощування озимого тритикале в північній лісостеповій і поліських зонах та зернового сорго - у Південному Степу, що додатково додало б до 2,5 млн т зерна на рік.

Важливим фактором, що стримує розвиток галузі, є розбалансування системи насінництва, яке ми спостерігали протягом минулого і поточного років. Ваш журнал, до слова, приділив чимало уваги цьому питанню на своїх сторінках. На жаль, реформування державного управління насінництвом затягнулося, захист вітчизняних виробників насіння, що є притаманним будь-якій державі, в Україні звівся практично нанівець. Це не може не впливати на організацію рослинницької галузі і потрібно у найкоротший термін привести все у відповідність.

 

- Що скажете відносно розбудови інфраструктури зернового ринку?

- У розбудові логістики і матеріальної частини доробки й зберігання зерна досягнуто значних результатів, окремі навіть можна назвати видатними. Чого тільки варта розбудова ТОВ СП «Нібулон» системи річкових елеваторів і відновлення транспортування зерна територією країни водним транспортом! А будівництво сучасних портових елеваторів повністю забезпечило потребу галузі у експорті всіх обсягів зерна, що пропонувалися за кордон. У цій частині тільки держава недовиконує свої зобов’язання: вона має значно прискорити будівництво і ремонт автомобільних доріг потрібної якості, щоб ефективно використовувати сучасні зерновози та забезпечити зернотрейдерів достатньою кількістю спеціалізованих вагонів.

У цілому ж мені дуже приємно, що наші сподівання на підтримку програми цими учасниками зернового ринку повністю виправдалися. І головне досягнення України в агросекторі – утвердження держави як стабільного постачальника зерна на світовий ринок - виконано повністю згідно програми, розробленої у 2011 році.

Що ж стосується використання зерна всередині країни, то тут результати значно скромніші. Невеликий прогрес спостерігається тільки у традиційних напрямах переробки - на борошно і комбікорм, у т.ч. дещо зросли обсяги експорту продуктів переробки зерна. Що ж стосується організації переробки, в першу чергу зерна кукурудзи із застосуванням сучасних біотехнологій на біоетанол і біополімери, то в цьому питанні ми все ще у початковому стані виконання програми «Зерно України – 80». Жодна з програм, започаткованих у 2011-2012 рр., не знайшла свого розвитку. Як результат, Україна продовжує експортувати сировину, а додана вартість і нові робочі місця створюються у країнах, які купують наше зерно.

 

- Як вважаєте, є перспективи виконання програми «Зерно України – 80» у повному обсязі?

- Я впевнений, що українські аграрії готові щороку вирощувати 80 млн т зерна. Але й нині програма виконується лише на засадах, напрацьованих ще 5-7 років тому. Є й такі, що були заплановані на 2014-й і подальші роки, та вони або не розпочаті, або виконуються не в повному обсязі. Бракує нових ідей щодо виконання програми.

Тому я вважаю, що головною причиною призупинення подальшого нарощування обсягів виробництва зерна у нашій державі є недостатній рівень організаційної роботи державних органів управління галуззю. Значно послабився і науковий супровід виконання програми.

Допущено ряд помилок, зокрема, передчасний перевід агропідприємств на загальний режим оподаткування, відсутність реальної програми кредитування агросектору економіки, згортання і недостатнє фінансування програм державної підтримки галузі, випереджаюче зростання цін на матеріально-технічні ресурси у порівнянні з підвищенням ціни на сільгосппродукцію та інші.

Втім, вирішення цих та інших питань залежить від політичної волі та формування команди виконавців, які повинні такі проблеми вирішувати. Я впевнений, наша команда могла би їх вирішити. І якби ми продовжували розпочату у 2010-му роботу, то цьогоріч Україна вже мала би валовий збір зернових у обсязі 80 млн тонн.

 

- Миколо Дмитровичу, і все-таки – 80 млн т є максимально можливим обсягом виробництва зерна в Україні?

- Безумовно, ні. Коли ми наголошували на цифрі 80 млн т, то планували можливості її досягнення на існуючому рівні селекційної науки при використанні діючих агротехнологій. За моїми прогнозами, діючий нині рівень технологій визначатиме стан зернового виробництва у найближче десятиріччя.

Спрогнозувати розвиток світової аграрної науки на більш тривалий період часу доволі складно. Бо наші діди і прадіди сто років тому раділи урожаю у 100 пудів з десятини (близько 6 ц/га), і навіть найпрогресивніші вчені не прогнозували, що урожайність через століття сягне більше 10 т/га. Програма виробництва кукурудзи в США, яка започаткована у 1961 році і триває по сьогоднішній день, починалася при урожайності менше 6 т/га, а у 2015-му новий світовий рекорд урожайності кукурудзи склав 33,4 т/га.

Наведу ще один сучасний приклад. У Парижі в 2011 році на засіданні Асоціації аграрних академій Європи, яку я мав честь очолювати, розглядалася програма виведення посухостійких сортів зернових, що споживатимуть на 30% менше вологи. Якщо французькі вчені це завдання виконають, тоді на вирощування однієї тонни зерна буде потрібно уже не 100 мм опадів, а 70 мм. Неважко перерахувати наведений мною розрахунок середньої урожайності зернових в Україні: за таких умов вона складе близько 8 т/га, що буде відповідати максимальному обсягу виробництва зерна у нашій державі – 114 млн тонн!

Але коли цей шлях здолають вчені у своїх лабораторіях і скільки буде потрібно часу, щоб довести ці розробки до виробництва, зараз передбачити дуже важко. Важливо, щоб українська наука мала можливість брати участь у таких амбітних наукових розробках. Тоді ці досягнення науки будуть реалізовані й у нашій державі.

 






Схожі новини
  • Формування нового світогляду зерновиробництва
  • Зернова рокіровка
  • Микола Безуглий: «На ринок буде запропоновано більше 60 млн. т зерна»
  • Вчені аграрії переконані: Україна зможе виступити ініціатором створення світового запасу зерна
  • В Україні змінюватиметься зональна структура посівних площ зернових

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.