- Відзначили кращих учнів та вчителів своїх підшефних шкіл
- Труна замість зарплати
- Скільки коштує милосердя?
- Серце людини та тепло коня
- Шкільна розбудова
Скільки коштує першокласник?!
Не так давно в школах України відлунали останні дзвоники та відбулися помпезні випускні бали. Колишні учні передали естафету знань наймолодшим - майбутнім першокласникам.
Відтепер кишені їхніх батьків змушені будуть підтримувати освітянські заклади протягом одинадцяти років. Адже школи у нас, як і лікарні, виживають лише за рахунок «примусово-благодійних» внесків та гуманітарної допомоги американських проповідників різних конфесій. Приміром, коли іноземці, які постійно відвідують Київщину з біблейською місією, побували у Бабинецькій загальній школі 1-3 ступенів, там нарешті у приміщенні з’явився… туалет. До цього діти змушені були задовольняти свої потреби у вуличному, доступному всім вітрам і нечистотам. Американці просто отетеріли, коли побачили цю споруду. Тож виділили кошти на новий клозет й інші шкільні потреби…
Жаль, не знають вони, що на обслуговування їхньої кімнати батьки мусять щомісяця здавати по 5 гривень. Мовляв, на туалетний папір та дезінфікатори. Та до подібних новацій не звикати батькам цієї школи. Приміром, вони мають власним коштом облаштовувати робоче місце дітям. «Порішили зібрати по 1200 грн., а що вдієш?» - бідкається мама майбутньої школярки Ганна Маляр. І скаржиться, що не може займатися ремонтом класу, бо працює щоденно. А дітям виділили не клас, а якийсь сарай, просто «вбиту» кімнату. Подібна історія у багатьох школах України. Схоже, в Міністерстві освіти і науки давно і остаточно поставили хрест на безкоштовній освіті для українських дітей.
В свою чергу, батьки випускників сьогодні з полегшенням зітхнули. Останній дзвоник нарешті поклав край їхнім шкільним поборам на численні ремонти класів та коридорів. Відтепер їхні чада мають визначитися із вибором своєї подальшої долі. Хоча усі добре розуміють, що безкоштовний сир - тільки у мишоловці. Тому готові платити за подальшу освіту дітей у престижних ВНЗ. Хай так, говорить мати майбутньої студентки університету ім. Тараса Шевченка, Неля Хаван. «За навчання своєї доньки ми в змозі оплачувати до 10 тис. грн. на рік», - каже жінка. Зате, мовляв, знаємо, що вкладаємо ці кошти в її майбутню професію. За словами жінки, шкільна освіта обходилася сім’ї у 500 грн. щомісяця. І лише 200 грн. йшло на облаштування класу. Решта розчинялася у безмежному загальному шкільному фонді. Як пояснювали батькам, на них купували туалетний папір, освітлювальні лампи та утримували двох прибиральниць. «Головне, що коридори освітянського закладу, на ремонт яких також постійно збиралися кошти батьків, як були обідраними, такими і лишилися по сей день. Хіба що вікна за десять років врешті-решт поміняли на пластик. Та у директора школи з’явилася нова автівка…», - каже Неля Іванівна.
Схоже, проблеми освітянських закладів зовсім не турбують державних чиновників. Сільських вчителів нині змушують стояти перед батьками із простягнутою рукою, а батьків - виправдовуватись за свою фінансову неспроможність. Навіть освітянський міністр Дмитро Табачник вважає, що відмовлятися від благодійних внесків на потреби шкіл зарано. Мовляв, виснаженим місцевим бюджетам нині не під силу реконструкція та матеріально-технічна база навчальних закладів. Майже усі освітянські проблеми держава хитро перекладає нині на «батьківський орган самоврядування». Минулого року Міносвіти затвердило навіть положення про батьківські комітети в шкільних установах. З одного боку, відповідно до документу, батькам надають усі правові важелі для залучення додаткових фінансових джерел. З іншого – посилюють контроль за благодійними коштами шкіл. Ініціатори цих «добровільно-примусових» поборів мають звітувати про їх використання як перед директором школи, так і перед управлінням освіти. Однак, офіційний шкільний бюджет, на думку освітянських експертів, до цих коштів не може мати жодного відношення.
Нинішня ситуація у школах свідчить, що батьки учнів ігнорують постанову чиновників щодо створення громадських організацій, надаючи перевагу готівковому розрахунку. А ще вони намагаються уникати усіляких перевірок. «Ще не вистачало, щоб нас хтось перевіряв! Це чиновники вже на наші внески бажають своє око покласти», - каже мати майбутньої першокласниці Антоніна Братасюк. Жінка вже склала кошторис своїх шкільних витрат: 1000 грн. на ремонт класу. В 1400 грн. їй обійдеться шкільна форма, спортивний костюм, взуття та рюкзак. 600 грн. необхідно на підручники та канцтовари. Загалом, потрібно три тисячі. Заробітна платня медсестри Братасюк складає 870 гривень. Тож доведеться їй влітку шукати додатковий заробіток.
На відміну від матері школярки, народні депутати України цього літа поїдуть відпочивати до Криму. Жоден із парламентарів по-справжньому шкільною освітою не цікавився. Як зазначають вчителі, лише у період різних виборчих кампаній школам дарують щоденники з фотографіями політиків та обіцяють майбутню підтримку. Освітяни ж радять майбутнім обранцям, замість палких обіцянок, дарувати, особливо сільським школам, фарбу, лінолеум, комп’ютери та шпалери. А ще - перевести українську шкільну освіту з рейок «комерціалізації» на рейки «націоналізації». Зробити її у відповідності до Конституції України – безкоштовною!
Наталя СОКУРЕНКО
