Аграрний тиждень. Україна
» » » Володимир Дідківський: «Для мене особисто слова «людина села» звучать гордо»
» » » Володимир Дідківський: «Для мене особисто слова «людина села» звучать гордо»

    Володимир Дідківський: «Для мене особисто слова «людина села» звучать гордо»


    Володимир Олександрович призначив нам зустріч у селі Жовтневе. Тільки-но ми зупинились, він «виріс» біля нашої машини, немов із-під землі. «Одразу побачив чужих!» - відзначила я про себе. Привітались. «Он, - махнув у бік Дідківський, - подивіться, яку церкву будуємо! Можете сфотографувати. Не гірше, ніж у містах». Ми і справді підїхали ближче до храму, пошукали гарного ракурсу для фото. А далі, немов давній знайомій, чоловік запропонував: «Сідайте зі мною в машину - поки будемо їхати, я вам про наше господарство розповім».

     

     

    Агрофірма «Єрчики», яку і очолює Володимир Олександрович Дідківський, господарює на землях трьох сіл – Жовтневого, Єрчиків і Романівки Попільнянського району. Навколо – лише поля і ліси. Що до Києва, що до Житомира – практично однаково неблизько. А тому і соціальну, і економічну та і людську відповідальність за ці села несе господарство «Єрчики». І робить це достойно.

     

    Самі посудіть

    Щодня автобуси агрофірми возять людей на роботу і додому. Впродовж дня всі бажаючі можуть за символічну плату смачно і ситно перекусити у їдальні агрофірми. Підтверджуємо, оскільки також скористались послугами сільських кухарів, – кашоварять вони на славу! Взагалі ж, торік «Єрчики» подбали про свої працюючих аж на 1,5 млн гривень

    - Так, цю суму грошей ми витратили на соціальні потреби наших людей, - розповів директор АФ «Єрчики», Герой України Володимир Дідківський. - Дуже хочемо цього року добудувати церкву (с. Жовтневе). На неї виділили 534 тисяч, бо у храмі є величезна потреба. На три школи і два дитсадки виділили 119 тис. грн (харчування дітей, комп’ютери, іграшки, ремонт). Дали кошти на благоустрій сіл, стадіону, кладовища (15 тис. грн). А найбільше грошей витратили на потреби працюючих: 598 тис. гривень.

    Для мене особисто слова «людина села» звучать гордо. Тому для людей нічого не шкодуємо. Надаємо фінансову (і не тільки) допомогу при одруженні, при народженні дитини, якщо помер хтось із близьких. Допомагаємо, якщо людина потрапила до лікарні, безкоштовні путівки до санаторіїв даємо. Доходить до смішного. Інколи просто примушую людей їхати відпочивати. Ще й жартую: «Потім проситимешся ще поїхати, «постраждати» за весь колгосп!»

    Не відмовляємо у матеріальній допомозі, якщо гроші потрібні на навчання дітей (торік виділили на це 52 тис. грн). Утримуємо в с. Єрчики баню, яка працює більше 20 років. Ми її реконструювали, зробили в ній сауну і прекрасну кімнату відпочинку. Ціна відвідання умовна: дітям – 1 грн, дорослим - 10. І хоча вона для нас збиткова (опалюється газом), ми її не закриваємо, бо це елемент підтримки здоров’я селян. Навколо ж по селах – жодної бані не лишилось.

    Господарство має свій млин і крупорушку, тож селяни можуть купити в будь-якому з трьох магазинів агрофірми виготовлені в «Єрчиках» борошно, крупи (пшенична, ячна, горохова, гречана), молоко, інші продукти. На добу за старовинним рецептом тут випікають 500-600 буханців пшеничного хліба. А при необхідності - святкові чи весільні короваї. 800 грамів духмяної смакоти зі скоринкою коштує всього 3 гривні.

    - А Ви і досі будуєте житло для спеціалістів? – розпитуємо.

    - Не тільки для спеціалістів, а й для звичайних працюючих, - підкреслює Володимир Олександрович. – В будиночках живуть механізатори, трактористи, доярки. Всі спеціалісти забезпечені житлом. До речі, всі - з вищою освітою, а їхній середній вік - 35-36 років.

    - Як же Вам вдалося молодих людей сюди «затягнути»?

    - Житлом і зарплатою. Всі вони тепер мають транспорт: кілька чоловік – власний (ми їм допомагаємо бензином і запчастинами), а переважна більшість – службовий. Будинки даємо на таких умовах: якщо сім’я працює в господарстві, то через 10 років житло переходить у їхню власність. Правда, ми не лише нове житло будуємо, а й купуємо не нові, але добротні хатини. Потім ремонтуємо їх. Тому люди й тримаються за господарство.

    Практично всі об’єкти соцкультпобуту, якими опікуються «Єрчики», ми побачили на власні очі. Збережені й оновлені, для поліського краю і для кожної сім’ї, що живе тут, вони як запорука стабільності й гарантії добротного проживання людей. Тож оці 1,5 млн грн, що їх виділяє агрофірма, а для господарства це великі гроші, повертаються в «Єрчики» завдяки сумлінній праці та вмінню мудро і по-хазяйськи господарювати на землі.

     

    Чітко дотримуючись сівозмін

    Землі агрофірми «Єрчики» - нехарактерні для Полісся. Тут є чимало пісків, але і багато землі, придатної для ведення агровиробництва. Та щоб гарно родили тут пшениця, кукурудза, цукрові буряки й інші культури, треба добряче потрудитись. Найбільш трудозатратний в «Єрчиках» цукровий буряк. Незважаючи на дуже нестабільні ціни на цукор, культуру зберегли у сівозміні (колись сіяли 600 га), бо вона дає людям високі заробітки. Економіка солодких коренів - посередині між кукурудзою і ріпаком. Тож вирощувати їх економічно вигідно. Останні роки буряковий клин займає у господарстві 250 гектарів. Цього року також сіятимуть.

    - У 1994 р. ми побачили по телевізору, як німці копають комбайном цукрові буряки, - пригадує Володимир Олександрович. - Поїхали туристами до Німеччини. Знайшли в Мюнхені завод. Зайшли до директора і кажемо: «Хочемо купити у вас комбайн!» А він: «Ноу проблем! 230 тисяч дойч-марок - і він ваш». А ми: «Та у нас на двох лише 230 марок…» Але до вечора ми таки з ним домовились і за місяць узяли комбайн у кредит. Це була не машина – диво! Наш Holmer на ті часи був єдиний і в Україні, і в країнах колишнього СНД. До нас тоді навіть приїхало телебачення: показати, як ми комбайном копаємо буряки… Ця машина служить господарству по сьогоднішній день.

    Зрозуміло, в агровиробництві немає культури, з якою легко працювати. Завжди потрібно думати про ефективність роботи. Сьогодні найвигідніше вирощувати кукурудзу, соняшник. Але якщо дотримуватись сівозміни і технологій, вигідними будуть усі культури. Наприклад, торік у «Єрчиках» зібрали по 48 ц/га соняшнику, ріпак дав 46 ц/га, кукурудза – майже 100 ц/га, озима пшениця – до 70 ц/га.

    - Але ж аграрії жаліються, що ціни на збіжжя дуже низькі…

    - Так, проблема з ціною існує, - погоджується Володимир Олександрович. - Рік на рік не схожий, а завдяки гарному валу, культури не можуть бути збитковими! Ми виграємо, бо маємо такий врожай. По-друге, утримуємо 3 тис. голів худоби. А маючи органіку і купуючи необхідну кількість міндобрив, можемо чітко дотримуватись сівозмін і дбати про землю. Як результат, упродовж останніх 20 років менше ніж 500 ц/га цукрових буряків і 50 ц/га зернових ми не отримували.

    Щороку в сівозміні агрофірмі – 12 агрокультур. На одне й те саме поле культура повертається на 5-6 рік. Для власних потреб сіють і круп’яні культури, для тваринництва – кормові буряки, люцерну. Насіння зернових, наприклад, озимої пшениці Ярославна, Ятрань-60, Переяславка, які дають зерна до 80 ц/га, купують в Інституті фізіології і генетики рослин НАН України. І чітко дотримуються технології, яку рекомендують учені.

     

    Особливе ставленняґ

    Сьогодні болюча проблема для господарства – м’ясне скотарство. Воно збиткове для «Єрчиків», і тут подумують свій державний племзавод абердино-ангуської породи м’ясного напрямку закрити. Адже утримувати 500 м’ясних тварин дуже затратно. Якщо від корови протягом року господарство отримає навіть 5 тис. кг молока, то продавши його нехай по 4 грн/кг, вторгує 20 тис. грн, а ще плюс телятко. М’ясну ж корову доводиться годувати весь рік лише за одного теляти. А на ринку м’ясо купують, не відрізняючи: чи це абердин, чи простий бичок. То хіба буде сенс утримувати м’ясних тварин?

    - У 2011 р. на утримання однієї голови м’ясного напрямку держава виділяла одну тисячу гривень, - каже В. Дідківський. - Вже 2 роки такої підтримки немає. Тому й лишились лише «острівки» м’ясного тваринництва по всій країні. Хоча саме цей напрямок агровиробництва завантажує роботою сільське населення. Це і доярки, і фуражири, і трактористи… Якщо держава не хоче остаточно втратити цю галузь, то повинна віднайти механізми підтримки.

    Взагалі ж в агрофірмі «Єрчики» серйозно займаються тваринництвом, бо воно дає роботу 150 селянам навколишніх сіл.

    - Моя мама 50 років пропрацювала дояркою на фермі в с. Жовтневе. Мене ще зовсім малого брала з собою. Дитсадка ж тоді не було, - пригадує Володимир Олександрович. - Ці перші обов’язки і виховали в мені почуття відповідальності, а згодом вплинули і на мій вибір професії – бути зоотехніком. Так що до тваринництва у мене особливий підхід. Ми розумно й виважено підійшли до організації роботи на фермах. І молоко нам дає прибуток.

    - А скільки доїте на корівку?

    - Рік тому в середньому отримали по 6 тис. кг молока. В 2013-му по племфермі в с. Єрчики - по 6,2 тис. кг молока, а середня по господарству склала 5,5 кілограмів. Здаємо щодня 11 т охолодженого молока вищого ґатунку на ПАТ «Житомирський маслозавод». Розраховуються з нами вчасно, молоко купують по 4,9 грн/л, і ціна нас повністю влаштовує. Взагалі ж, все наше стадо - 3 тис. голів ВРХ, у тому числі тисяча корів - це три державних племзаводи – українських червоно-рябої й чорно-рябої молочних порід та абердино-ангуської м’ясного напрямку. Ще маємо племрепродуктор поліської білої породи м’ясного типу.

    - Технологію виконує людина, - переконаний В. Дідківський. - Якщо вона йде на роботу з гарним настроєм, знає, що дитина в дитсадку, є гарантоване робоче місце, буде зарплата і в разі чого буде вирішена будь-яка її особиста проблема, то вона працюватиме від ранку до пізньої ночі. У сезон наші механізатори в полі чи на тракторному стані – чи не цілодобово. Відповідно і зарплатню мають 8-10 тис. гривень. Де вони таку ще отримають? 90% наших механізаторів приїздять на роботу власним транспортом.

    Трактори, комбайни, навісне обладнання – вся техніка агрофірми зберігається взимку в теплих боксах. Господарство має найсучасніші машини для села, які є на ринку. На фермах - найновіші кормороздавачі, навантажувачі.

    Цікаво, що взимку колектив агрофірми працює до 16:00. А з 1 січня по 1 лютого практично всі відпочивають у оплатній відпустці.

    Господарюють в «Єрчиках» без допомоги кредитів. Не те, що бояться, просто самі привчились заробляти кошти. Прораховують кожен свій крок наперед. Пальне, добрива, засоби захисту рослин закуповують, коли є гроші, а не коли ціни на ці ресурси захмарні. Нині для весняних робіт уже мають міндобрива, солярки - на півроку. Тут якщо отримали копієчку, то кладуть її на депозит. Дивись, грошей і побільшає. Зараз нічого з вирощеного не продають, тримають сховища, чекаючи сприятливішої ціни. «Нехай навіть на 100 грн ціна на тонні зросте, - розмірковує В. Дідківський. - А 15 тис. т помножити на 100 грн - це 1,5 мільйони!»

    Щодо планів, то вони також є. Скажімо, у рільництві хочуть запровадити зрошення: воно дуже потрібно кукурудзі. Це дороге задоволення, але природа стільки збитків завдає, що пора цьому покласти край. Та й річка Удава – поруч.

    - Хочу цього року побудувати сучасну доїльну залу, - додає Володимир Олександрович. - Населення старіє, і варто думати про доярок, про їхні умови праці... Сьогодні на ринку ажіотажний попит на олійний льон. Його олія йде і для літакобудування, в харчову, фармацевтичну промисловості. Вирощувати льон начебто легко, та є свої тонкощі: технологію треба вчити. Та й Сергій Рижук – очільник нашої облдержадміністрації - мріє відродити цю галузь в області. Ми в цьому його підтримуємо. Одне слово, є про що поміркувати.

     

    Найбільше благо

    У трудовій книжці Володимира Олександровича - два записи: головний зоотехнік і директор (бо починав у цьому господарстві трудову діяльність). Усі 20 років роботи – в рідному господарстві. Пліч-о-пліч з людьми, які розуміють його і підтримують в усіх починаннях. Тож намагається своїми рішеннями і вчинками щодня доводити селянам: він дбає про землю, на якій народився і нині господарює, про села, де зводиться житло і храми, де і сам живе в добротній хатині, про господарство, яке розвивалося в різні часи й надалі процвітатиме. Адже доля дарувала йому можливість дбати про найбільше земне благо – людей.


     

    Наталія ЛЮПИН














     





    Схожі новини
  • Пошуки виправдали себе
  • Класику господарювання ще ніхто не відміняв
  • Тваринництво – основа сільського агровиробництва
  • ЗРОБИЛИ БАГАТО, ЗАРОБИЛИ МАЛО...
  • «Дні поля» у «Асканійському»

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Володимир Дідківський: «Для мене особисто слова «людина села» звучать гордо»


Володимир Олександрович призначив нам зустріч у селі Жовтневе. Тільки-но ми зупинились, він «виріс» біля нашої машини, немов із-під землі. «Одразу побачив чужих!» - відзначила я про себе. Привітались. «Он, - махнув у бік Дідківський, - подивіться, яку церкву будуємо! Можете сфотографувати. Не гірше, ніж у містах». Ми і справді підїхали ближче до храму, пошукали гарного ракурсу для фото. А далі, немов давній знайомій, чоловік запропонував: «Сідайте зі мною в машину - поки будемо їхати, я вам про наше господарство розповім».

 

 

Агрофірма «Єрчики», яку і очолює Володимир Олександрович Дідківський, господарює на землях трьох сіл – Жовтневого, Єрчиків і Романівки Попільнянського району. Навколо – лише поля і ліси. Що до Києва, що до Житомира – практично однаково неблизько. А тому і соціальну, і економічну та і людську відповідальність за ці села несе господарство «Єрчики». І робить це достойно.

 

Самі посудіть

Щодня автобуси агрофірми возять людей на роботу і додому. Впродовж дня всі бажаючі можуть за символічну плату смачно і ситно перекусити у їдальні агрофірми. Підтверджуємо, оскільки також скористались послугами сільських кухарів, – кашоварять вони на славу! Взагалі ж, торік «Єрчики» подбали про свої працюючих аж на 1,5 млн гривень

- Так, цю суму грошей ми витратили на соціальні потреби наших людей, - розповів директор АФ «Єрчики», Герой України Володимир Дідківський. - Дуже хочемо цього року добудувати церкву (с. Жовтневе). На неї виділили 534 тисяч, бо у храмі є величезна потреба. На три школи і два дитсадки виділили 119 тис. грн (харчування дітей, комп’ютери, іграшки, ремонт). Дали кошти на благоустрій сіл, стадіону, кладовища (15 тис. грн). А найбільше грошей витратили на потреби працюючих: 598 тис. гривень.

Для мене особисто слова «людина села» звучать гордо. Тому для людей нічого не шкодуємо. Надаємо фінансову (і не тільки) допомогу при одруженні, при народженні дитини, якщо помер хтось із близьких. Допомагаємо, якщо людина потрапила до лікарні, безкоштовні путівки до санаторіїв даємо. Доходить до смішного. Інколи просто примушую людей їхати відпочивати. Ще й жартую: «Потім проситимешся ще поїхати, «постраждати» за весь колгосп!»

Не відмовляємо у матеріальній допомозі, якщо гроші потрібні на навчання дітей (торік виділили на це 52 тис. грн). Утримуємо в с. Єрчики баню, яка працює більше 20 років. Ми її реконструювали, зробили в ній сауну і прекрасну кімнату відпочинку. Ціна відвідання умовна: дітям – 1 грн, дорослим - 10. І хоча вона для нас збиткова (опалюється газом), ми її не закриваємо, бо це елемент підтримки здоров’я селян. Навколо ж по селах – жодної бані не лишилось.

Господарство має свій млин і крупорушку, тож селяни можуть купити в будь-якому з трьох магазинів агрофірми виготовлені в «Єрчиках» борошно, крупи (пшенична, ячна, горохова, гречана), молоко, інші продукти. На добу за старовинним рецептом тут випікають 500-600 буханців пшеничного хліба. А при необхідності - святкові чи весільні короваї. 800 грамів духмяної смакоти зі скоринкою коштує всього 3 гривні.

- А Ви і досі будуєте житло для спеціалістів? – розпитуємо.

- Не тільки для спеціалістів, а й для звичайних працюючих, - підкреслює Володимир Олександрович. – В будиночках живуть механізатори, трактористи, доярки. Всі спеціалісти забезпечені житлом. До речі, всі - з вищою освітою, а їхній середній вік - 35-36 років.

- Як же Вам вдалося молодих людей сюди «затягнути»?

- Житлом і зарплатою. Всі вони тепер мають транспорт: кілька чоловік – власний (ми їм допомагаємо бензином і запчастинами), а переважна більшість – службовий. Будинки даємо на таких умовах: якщо сім’я працює в господарстві, то через 10 років житло переходить у їхню власність. Правда, ми не лише нове житло будуємо, а й купуємо не нові, але добротні хатини. Потім ремонтуємо їх. Тому люди й тримаються за господарство.

Практично всі об’єкти соцкультпобуту, якими опікуються «Єрчики», ми побачили на власні очі. Збережені й оновлені, для поліського краю і для кожної сім’ї, що живе тут, вони як запорука стабільності й гарантії добротного проживання людей. Тож оці 1,5 млн грн, що їх виділяє агрофірма, а для господарства це великі гроші, повертаються в «Єрчики» завдяки сумлінній праці та вмінню мудро і по-хазяйськи господарювати на землі.

 

Чітко дотримуючись сівозмін

Землі агрофірми «Єрчики» - нехарактерні для Полісся. Тут є чимало пісків, але і багато землі, придатної для ведення агровиробництва. Та щоб гарно родили тут пшениця, кукурудза, цукрові буряки й інші культури, треба добряче потрудитись. Найбільш трудозатратний в «Єрчиках» цукровий буряк. Незважаючи на дуже нестабільні ціни на цукор, культуру зберегли у сівозміні (колись сіяли 600 га), бо вона дає людям високі заробітки. Економіка солодких коренів - посередині між кукурудзою і ріпаком. Тож вирощувати їх економічно вигідно. Останні роки буряковий клин займає у господарстві 250 гектарів. Цього року також сіятимуть.

- У 1994 р. ми побачили по телевізору, як німці копають комбайном цукрові буряки, - пригадує Володимир Олександрович. - Поїхали туристами до Німеччини. Знайшли в Мюнхені завод. Зайшли до директора і кажемо: «Хочемо купити у вас комбайн!» А він: «Ноу проблем! 230 тисяч дойч-марок - і він ваш». А ми: «Та у нас на двох лише 230 марок…» Але до вечора ми таки з ним домовились і за місяць узяли комбайн у кредит. Це була не машина – диво! Наш Holmer на ті часи був єдиний і в Україні, і в країнах колишнього СНД. До нас тоді навіть приїхало телебачення: показати, як ми комбайном копаємо буряки… Ця машина служить господарству по сьогоднішній день.

Зрозуміло, в агровиробництві немає культури, з якою легко працювати. Завжди потрібно думати про ефективність роботи. Сьогодні найвигідніше вирощувати кукурудзу, соняшник. Але якщо дотримуватись сівозміни і технологій, вигідними будуть усі культури. Наприклад, торік у «Єрчиках» зібрали по 48 ц/га соняшнику, ріпак дав 46 ц/га, кукурудза – майже 100 ц/га, озима пшениця – до 70 ц/га.

- Але ж аграрії жаліються, що ціни на збіжжя дуже низькі…

- Так, проблема з ціною існує, - погоджується Володимир Олександрович. - Рік на рік не схожий, а завдяки гарному валу, культури не можуть бути збитковими! Ми виграємо, бо маємо такий врожай. По-друге, утримуємо 3 тис. голів худоби. А маючи органіку і купуючи необхідну кількість міндобрив, можемо чітко дотримуватись сівозмін і дбати про землю. Як результат, упродовж останніх 20 років менше ніж 500 ц/га цукрових буряків і 50 ц/га зернових ми не отримували.

Щороку в сівозміні агрофірмі – 12 агрокультур. На одне й те саме поле культура повертається на 5-6 рік. Для власних потреб сіють і круп’яні культури, для тваринництва – кормові буряки, люцерну. Насіння зернових, наприклад, озимої пшениці Ярославна, Ятрань-60, Переяславка, які дають зерна до 80 ц/га, купують в Інституті фізіології і генетики рослин НАН України. І чітко дотримуються технології, яку рекомендують учені.

 

Особливе ставленняґ

Сьогодні болюча проблема для господарства – м’ясне скотарство. Воно збиткове для «Єрчиків», і тут подумують свій державний племзавод абердино-ангуської породи м’ясного напрямку закрити. Адже утримувати 500 м’ясних тварин дуже затратно. Якщо від корови протягом року господарство отримає навіть 5 тис. кг молока, то продавши його нехай по 4 грн/кг, вторгує 20 тис. грн, а ще плюс телятко. М’ясну ж корову доводиться годувати весь рік лише за одного теляти. А на ринку м’ясо купують, не відрізняючи: чи це абердин, чи простий бичок. То хіба буде сенс утримувати м’ясних тварин?

- У 2011 р. на утримання однієї голови м’ясного напрямку держава виділяла одну тисячу гривень, - каже В. Дідківський. - Вже 2 роки такої підтримки немає. Тому й лишились лише «острівки» м’ясного тваринництва по всій країні. Хоча саме цей напрямок агровиробництва завантажує роботою сільське населення. Це і доярки, і фуражири, і трактористи… Якщо держава не хоче остаточно втратити цю галузь, то повинна віднайти механізми підтримки.

Взагалі ж в агрофірмі «Єрчики» серйозно займаються тваринництвом, бо воно дає роботу 150 селянам навколишніх сіл.

- Моя мама 50 років пропрацювала дояркою на фермі в с. Жовтневе. Мене ще зовсім малого брала з собою. Дитсадка ж тоді не було, - пригадує Володимир Олександрович. - Ці перші обов’язки і виховали в мені почуття відповідальності, а згодом вплинули і на мій вибір професії – бути зоотехніком. Так що до тваринництва у мене особливий підхід. Ми розумно й виважено підійшли до організації роботи на фермах. І молоко нам дає прибуток.

- А скільки доїте на корівку?

- Рік тому в середньому отримали по 6 тис. кг молока. В 2013-му по племфермі в с. Єрчики - по 6,2 тис. кг молока, а середня по господарству склала 5,5 кілограмів. Здаємо щодня 11 т охолодженого молока вищого ґатунку на ПАТ «Житомирський маслозавод». Розраховуються з нами вчасно, молоко купують по 4,9 грн/л, і ціна нас повністю влаштовує. Взагалі ж, все наше стадо - 3 тис. голів ВРХ, у тому числі тисяча корів - це три державних племзаводи – українських червоно-рябої й чорно-рябої молочних порід та абердино-ангуської м’ясного напрямку. Ще маємо племрепродуктор поліської білої породи м’ясного типу.

- Технологію виконує людина, - переконаний В. Дідківський. - Якщо вона йде на роботу з гарним настроєм, знає, що дитина в дитсадку, є гарантоване робоче місце, буде зарплата і в разі чого буде вирішена будь-яка її особиста проблема, то вона працюватиме від ранку до пізньої ночі. У сезон наші механізатори в полі чи на тракторному стані – чи не цілодобово. Відповідно і зарплатню мають 8-10 тис. гривень. Де вони таку ще отримають? 90% наших механізаторів приїздять на роботу власним транспортом.

Трактори, комбайни, навісне обладнання – вся техніка агрофірми зберігається взимку в теплих боксах. Господарство має найсучасніші машини для села, які є на ринку. На фермах - найновіші кормороздавачі, навантажувачі.

Цікаво, що взимку колектив агрофірми працює до 16:00. А з 1 січня по 1 лютого практично всі відпочивають у оплатній відпустці.

Господарюють в «Єрчиках» без допомоги кредитів. Не те, що бояться, просто самі привчились заробляти кошти. Прораховують кожен свій крок наперед. Пальне, добрива, засоби захисту рослин закуповують, коли є гроші, а не коли ціни на ці ресурси захмарні. Нині для весняних робіт уже мають міндобрива, солярки - на півроку. Тут якщо отримали копієчку, то кладуть її на депозит. Дивись, грошей і побільшає. Зараз нічого з вирощеного не продають, тримають сховища, чекаючи сприятливішої ціни. «Нехай навіть на 100 грн ціна на тонні зросте, - розмірковує В. Дідківський. - А 15 тис. т помножити на 100 грн - це 1,5 мільйони!»

Щодо планів, то вони також є. Скажімо, у рільництві хочуть запровадити зрошення: воно дуже потрібно кукурудзі. Це дороге задоволення, але природа стільки збитків завдає, що пора цьому покласти край. Та й річка Удава – поруч.

- Хочу цього року побудувати сучасну доїльну залу, - додає Володимир Олександрович. - Населення старіє, і варто думати про доярок, про їхні умови праці... Сьогодні на ринку ажіотажний попит на олійний льон. Його олія йде і для літакобудування, в харчову, фармацевтичну промисловості. Вирощувати льон начебто легко, та є свої тонкощі: технологію треба вчити. Та й Сергій Рижук – очільник нашої облдержадміністрації - мріє відродити цю галузь в області. Ми в цьому його підтримуємо. Одне слово, є про що поміркувати.

 

Найбільше благо

У трудовій книжці Володимира Олександровича - два записи: головний зоотехнік і директор (бо починав у цьому господарстві трудову діяльність). Усі 20 років роботи – в рідному господарстві. Пліч-о-пліч з людьми, які розуміють його і підтримують в усіх починаннях. Тож намагається своїми рішеннями і вчинками щодня доводити селянам: він дбає про землю, на якій народився і нині господарює, про села, де зводиться житло і храми, де і сам живе в добротній хатині, про господарство, яке розвивалося в різні часи й надалі процвітатиме. Адже доля дарувала йому можливість дбати про найбільше земне благо – людей.


 

Наталія ЛЮПИН














 





Схожі новини
  • Пошуки виправдали себе
  • Класику господарювання ще ніхто не відміняв
  • Тваринництво – основа сільського агровиробництва
  • ЗРОБИЛИ БАГАТО, ЗАРОБИЛИ МАЛО...
  • «Дні поля» у «Асканійському»

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.