- КОЖНУ ЗЕРНИНУ – У ВЛАСНИЙ СИЛОС
- В «моді» металеві силоси
- По-французьки – проти зернового довгоносика
- КРАЩЕ ЗБЕРЕЖЕШ – ВИГІДНІШЕ ПРОДАСИ
- «ЗЕРНОВІ ТЕХНОЛОГІЇ 2012»
Зерно вимагає новосіль
Із зернин – колоски, із колосків – поле! Сійся, родися... Хоча, знаємо, не той хліб, що в полі, а той, що в коморі. І увага нині саме на них, на ці комори, де на збереженні - зібрані з полів урожаї.
Проте, чи достатньо по українських селах цих комор, аби хліборобу і собі припасти у них вирощене збіжжя, і людям з того щось продати? Зрештою, які вимоги до зерносховищ у сьогодення? Про це, зокрема, досить ґрунтовно йшли розмови фахівців на міжнародному семінарі «Теорія і практика зберігання зерна» (організатор – журнал «Пропозиція»), котрий нещодавно відбувся в столиці у рамках виставки «Зернові технології 2012».
Колапсу немає! Але...
Хоча світ змінюється, урбанізується, мчить навздогін за прогресом, але селу тут не завжди зелене світло. Часто із задавненої причини – бідності. Тож і у ці жнива по багатьох господарствах селяни підсушували зерно по старинці – на брезенті, просто на асфальті поблизу комор, ангарів, котрі «без претензій на прогрес». Де вони добрі – там миша не проскочить, волога не наробить біди збіжжю. На семінарі, до речі, було мовлено не одне добре слово саме про такі зерносховища. Бо що вигадано колись прадідами, не завжди погане...
Але великі урожаї все ж вимагають потужних зерносховищ. І це з кожним роком все більше стає потребою аграрної України, яка збирає рекордні урожаї зернових, займає провідну позицію їх світового експортера. З огляду на сьогодення, де подолана щорічна межа за 50 млн. т зернових, реально сприймаються прогнози на майбутнє: збирати 80-100 млн. т зерна щорічно. І ось саме згадані комори тут погоди, звісно, не зроблять, як і допотопні токи, склади, ангари. Та й їх, як засвідчує практика, нині вже подекуди не вистачає, а далі може бути ще гірше. Якщо не зводити нові. Бо в останнє десятиліття в Україні через нестачу зерносховищ втрачається щороку близько 25% урожаю. Та не все так вже й безнадійно.
З цього приводу ось що розповіла на семінарі провідний аналітик з логістики зернового ринку (зберігання, транспортування, перевалка) аналітичного центру «УкрАгроКонсалт» Світлана Малиш.
Із її слів, потреба у нових сучасних зерносховищах є і зростатиме. Проте «колапсу зернопотужностей» немає – ті зерносховища, що є по господарствах, у т.ч. і сучасного зразка, цілком виправдовують теперішні сподівання. До них поступово додаються нові. Тенденція така: якщо нині в країні є сертифікованих зернових складів на 47,7 млн. т (на семінарі називалась й дещо менша цифра...), котрі професійно надають послуги по прийманню, сушці, утрусці, відвантаженню зерна, то надалі (з огляду на підвищення урожаїв до 80-100 млн. т зерна) елеваторів має додаватись.
В ідеалі кожен регіон має додати десь до 500 тис. т зернопотужностей для зберігання урожаїв. Є тут і своя «арифметика». Європейський стандарт вирахування потреб потужностей зерносховищ такий: треба мати стільки елеваторів, щоб прийняти максимальний врожай тієї чи іншої місцини, а у додаток було у них місце й для 15% лишків зерна.
Де таких зерносховищ може бути більше, а де менше? Нині про це важко судити. Бо зміни клімату стали відігравати тут не останню роль. Скажімо, якщо тривалий час найбільше зернових вирощувалось на півдні та центрі країни, а відтак - традиційно тут найбільше елеваторів, у т.ч. припортових, то нині зведення елеваторів стало ознакою і Полісся. Хоча крапельне зрошення, інші новітні технології вирощування зерна в екстремальних кліматичних умовах цілком можуть зберегти славу житниці України за півднем і центром країни. Зрештою, за будь-якої ситуації елеватори тут порожніми не стоятимуть.
Щодо технічного рівня забезпечення зерносховищ, то він, зі слів С. Малиш, десь у 35-40% елеваторів не найкращий, а 60% - це нові високотехнологічні й потужні елеватори, у тому числі портові.
Ознака сьогодення – і альтернативні методи зберігання зерна: поліетиленові рукави тощо. Це переважно характерно для окремих невеликих господарств. Потужні ж сільгоспвиробники віддають перевагу великогабаритним «хлібним коморам». При тому прагнуть звести свої зерносховища, бо це фінансово вигідніше, адже з кожним роком зростають ціни на енергоносії, а отже і ціни на послуги елеваторів. Тож краще мати свій, аніж платити комусь за збереження зерна.
Намітилось і ноу-хау: в останні роки, з огляду на нестачу залізничних вагонів для перевезення зерна і дорожнечу цих послуг, як і дорожнечу автотранспортних перевезень, у нас намітилась тенденція до зведення річкових елеваторів і терміналів. Хоча це «нововведення», тут подумалось, із «бородою»: за царя Гороха наші прадіди успішно використовували Дніпро та інші повноводні ріки для транспортування і зерна, і хутра, і всього того, чим були багаті й раді. Час повертає на круги своя? Родило б лишень поле.
Тим часом
Місія у елеваторів, як бачимо, поважна. Але… Продати збіжжя вигідно в обхід конкурентів – ось найактуальніша нині тема на міжнародному ринку зерна, яка традиційно готується перейти у наступний рік «під шумок новорічних свят». Тут є все: «прозора» комерція, ризики, авантюри. Бо хто не ризикує – той не п’є шампанського. Адже все має свою ціну, а зерно, що нині на вагу золота, тим більше.
Валентина ПИСЬМЕННА
