Аграрний тиждень. Україна
» » » УКРАЇНСЬКА ВЕРХОВА: НА МЕЖІ ЗНИКНЕННЯ
» » » УКРАЇНСЬКА ВЕРХОВА: НА МЕЖІ ЗНИКНЕННЯ

    УКРАЇНСЬКА ВЕРХОВА: НА МЕЖІ ЗНИКНЕННЯ


    Коли йдеться про коней, згадується арабське прислів'я: земний рай можна знайти на спині коня, в мудрих книгах та серці жінки. Але розмова з фахівцями галузі конярства про українську верхову виявилась далекою від лірики.

    Хоч ця порода в міжнародному рейтингу за своєю продуктивністю знаходиться на сьомому місці з 37 існуючих, зараз вона опинилася на межі зникнення. І це у той час, коли багато країн світу на галузі конярства роблять і славу, і бізнес. Адже так ведеться ще з часів сивої давнини, коли багатство і могутність визначалися не тільки площею земельних володінь, поголів'ям худоби, кількістю золота й срібла, а й чисельністю кінських табунів. Недарма і стародавні східні послання починалися із запитання про стан здоров'я господаря, його дружини, дітей, друзів і коней. Після чого йшло побажання здоров'я та благоденства всім, у тому числі і коням. Адже ці тварини тривалий час були найголовнішими помічниками людини. І у всі віки їхня краса викликала захоплення.
    А українська верхова – одна з найелегантніших порід коней. Хоча славу їй принесло не лише це. Робота з виведення породи розпочалась у 1944 році. Завдання Головкінупру СРСР формулювалось так: створити породу «і в підводу, і під воєводу», тобто придатну як для народного господарства, так і для армії та спорту. Серед шести вітчизняних конезаводів, що почали селекційну роботу, й нині існують Олександрійський, Деркульський, Дніпропетровський. На той час в Україну за рахунок репарацій вже надійшла чимала кількість коней західно-європейських порід, зокрема: тракененська, ганноверська, угорська та ін. Від них українська верхова отримала зріст, масивність і спортивні якості. А красу – від орлово-растопчинської породи, яка на Всесвітніх виставках у Парижі у 1904, 1907, 1911 та 1914 роках була визнана найкрасивішою породою світу. Саме вона, завезена в Україну в п'ятидесятих роках, додала українській верховій родзинку, що зробила її неповторною.
    Порода характеризується як витончена, граціозна, з добрим норовом, легка і приємна в роботі. Українська верхова використовується у різних видах кінного спорту: конкур, триборство, але найкраще показує себе у виїздці. Саме в останньому з перерахованих видів змагань в період з 60-х по 90-ті роки минулого сторіччя ця порода дала 4 олімпійські чемпіони. 70% збірної з виїздки колишнього СРСР виступали на конях української породної групи. Це при тому, що як порода, українська верхова була затверджена лише у 1991 році. На той час вона нараховувала 2080 голів.
    Чому ж тоді українська верхова опинилась на грані зникнення? Петро Ендельмак, директор Головного сервісного селекційно-технологічного центру з конярства Мінагрополітики України, зі смутком згадує, що перший сильний удар по породі було завдано на початку 90-х рр., коли експорт коней став вигідним бізнесом. Ціна у тисячу доларів за одну голову і активний попит на українську верхову за кордоном за приблизними підрахунками зменшували її поголів'я в Україні на 1,5-2 тисячі голів на рік. Коней купували, щоб ще не раз перепродати, а згодом найкращі з них вже під новими іменами здобували нагороди на міжнародних змаганнях. Інші ж використовувались для прогулянок. Але в селекційній роботі вони вже не залишали свого генетичного потенціалу. З іншого боку, відсутність державної підтримки вітчизняного конярства та селекційної роботи призвели до зниження якості поголів'я української верхової в цілому. Продавати коней за 2-3 тисячі доларів за голову з часом стало невигідно, та й нічим вже було торгувати.
    У 1996 р. міністр АПК Юрій Карасик запропонував організувати селекційний центр з конярства, «прив'язати» до нього конезаводи, щоб перспективний молодняк залишати у національному конярстві, та нарешті припинити безсистемний експорт. Півторарічні лошата з Олександрійського та Лозовського конезаводів направлялися на 4,5 річне «спортивне виховання» до селекційного центру для підтвердження класності тварин. Тож до 2002 року ситуацію з поголів'ям української верхової вдалося стабілізувати. Протягом 2003-2004 рр. через програму селекції в тваринництві тривало нормальне фінансування тих господарств, які займалися українською верховою. Останні два роки з різних причин знову виявились не найкращими для згадуваної породи.
    Але Петро Ендельмак сподівається на день нинішній, оптимізм якого був закладений у вересні минулого року. Тоді вже Юрій Мельник, очоливши Міністерство аграрної політики України, поставив завдання збереження породи. Для інвентаризації поголів'я було створено комісію зі спеціалістів Харківського інституту тваринництва УААН та Головного сервісного селекційно-технологічного центру з конярства. Перепис «кінського населення» виявив, що типових представників породи обмаль: Лозовський конезавод має 63 кобили (до кінця року буде до 70 голів); 70 – Олександрійський держконезавод, 20 – Дніпропетровський держконезавод, 22 – Деркульський держконезавод. Ще 57 кобил утримуються у приватному харківському конезаводі та 37 – у приватному підприємстві «Гранд». Поголів'я тварин бажаного типу виявилось мізерним. Ще гірша справа з високоякісними жеребцями-плідниками. Тож комісія констатувала: українська верхова порода – на межі зникнення.
    Та все ж фахівці галузі налаштовані оптимістично. Адже проблему побачили, зробили висновки та приступили до її усунення. Протягом року конезаводи будуть укомплектовані висококласним племінним матеріалом. Звісно, з того, який є в наявності. Якщо це буде зроблено, то можна будувати реальні плани на рік 2008. У багатьох країнах, серед яких Польща, Латвія, Естонія, Франція, державою підтримується селекційна робота саме з національними породами. До речі, французи на конярство виділяють щорічно 127 млн. євро, в Україні минулого року ця стаття витрат становила 8,5 млн. грн., з них на українську верхову – близько 2,2 млн. «Робота із стабілізації та нарощування поголів'я української верхової розрахована на роки. Робота в умовах конкуренції з власниками коней західноєвропейських порід. Робота, яка вимагає підтримки держави, – підсумовує Петро Ендельмак. – А коні своє відпрацюють».

    Вікторія ЗОРКА





    Схожі новини
  • І розганяється зоряний кінь…
  • З надією на велике майбутнє
  • Коні не винні
  • Київський іподром запрошує...
  • ЩОБ ДЗВЕНІЛА ТРОНКА

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

УКРАЇНСЬКА ВЕРХОВА: НА МЕЖІ ЗНИКНЕННЯ


Коли йдеться про коней, згадується арабське прислів'я: земний рай можна знайти на спині коня, в мудрих книгах та серці жінки. Але розмова з фахівцями галузі конярства про українську верхову виявилась далекою від лірики.

Хоч ця порода в міжнародному рейтингу за своєю продуктивністю знаходиться на сьомому місці з 37 існуючих, зараз вона опинилася на межі зникнення. І це у той час, коли багато країн світу на галузі конярства роблять і славу, і бізнес. Адже так ведеться ще з часів сивої давнини, коли багатство і могутність визначалися не тільки площею земельних володінь, поголів'ям худоби, кількістю золота й срібла, а й чисельністю кінських табунів. Недарма і стародавні східні послання починалися із запитання про стан здоров'я господаря, його дружини, дітей, друзів і коней. Після чого йшло побажання здоров'я та благоденства всім, у тому числі і коням. Адже ці тварини тривалий час були найголовнішими помічниками людини. І у всі віки їхня краса викликала захоплення.
А українська верхова – одна з найелегантніших порід коней. Хоча славу їй принесло не лише це. Робота з виведення породи розпочалась у 1944 році. Завдання Головкінупру СРСР формулювалось так: створити породу «і в підводу, і під воєводу», тобто придатну як для народного господарства, так і для армії та спорту. Серед шести вітчизняних конезаводів, що почали селекційну роботу, й нині існують Олександрійський, Деркульський, Дніпропетровський. На той час в Україну за рахунок репарацій вже надійшла чимала кількість коней західно-європейських порід, зокрема: тракененська, ганноверська, угорська та ін. Від них українська верхова отримала зріст, масивність і спортивні якості. А красу – від орлово-растопчинської породи, яка на Всесвітніх виставках у Парижі у 1904, 1907, 1911 та 1914 роках була визнана найкрасивішою породою світу. Саме вона, завезена в Україну в п'ятидесятих роках, додала українській верховій родзинку, що зробила її неповторною.
Порода характеризується як витончена, граціозна, з добрим норовом, легка і приємна в роботі. Українська верхова використовується у різних видах кінного спорту: конкур, триборство, але найкраще показує себе у виїздці. Саме в останньому з перерахованих видів змагань в період з 60-х по 90-ті роки минулого сторіччя ця порода дала 4 олімпійські чемпіони. 70% збірної з виїздки колишнього СРСР виступали на конях української породної групи. Це при тому, що як порода, українська верхова була затверджена лише у 1991 році. На той час вона нараховувала 2080 голів.
Чому ж тоді українська верхова опинилась на грані зникнення? Петро Ендельмак, директор Головного сервісного селекційно-технологічного центру з конярства Мінагрополітики України, зі смутком згадує, що перший сильний удар по породі було завдано на початку 90-х рр., коли експорт коней став вигідним бізнесом. Ціна у тисячу доларів за одну голову і активний попит на українську верхову за кордоном за приблизними підрахунками зменшували її поголів'я в Україні на 1,5-2 тисячі голів на рік. Коней купували, щоб ще не раз перепродати, а згодом найкращі з них вже під новими іменами здобували нагороди на міжнародних змаганнях. Інші ж використовувались для прогулянок. Але в селекційній роботі вони вже не залишали свого генетичного потенціалу. З іншого боку, відсутність державної підтримки вітчизняного конярства та селекційної роботи призвели до зниження якості поголів'я української верхової в цілому. Продавати коней за 2-3 тисячі доларів за голову з часом стало невигідно, та й нічим вже було торгувати.
У 1996 р. міністр АПК Юрій Карасик запропонував організувати селекційний центр з конярства, «прив'язати» до нього конезаводи, щоб перспективний молодняк залишати у національному конярстві, та нарешті припинити безсистемний експорт. Півторарічні лошата з Олександрійського та Лозовського конезаводів направлялися на 4,5 річне «спортивне виховання» до селекційного центру для підтвердження класності тварин. Тож до 2002 року ситуацію з поголів'ям української верхової вдалося стабілізувати. Протягом 2003-2004 рр. через програму селекції в тваринництві тривало нормальне фінансування тих господарств, які займалися українською верховою. Останні два роки з різних причин знову виявились не найкращими для згадуваної породи.
Але Петро Ендельмак сподівається на день нинішній, оптимізм якого був закладений у вересні минулого року. Тоді вже Юрій Мельник, очоливши Міністерство аграрної політики України, поставив завдання збереження породи. Для інвентаризації поголів'я було створено комісію зі спеціалістів Харківського інституту тваринництва УААН та Головного сервісного селекційно-технологічного центру з конярства. Перепис «кінського населення» виявив, що типових представників породи обмаль: Лозовський конезавод має 63 кобили (до кінця року буде до 70 голів); 70 – Олександрійський держконезавод, 20 – Дніпропетровський держконезавод, 22 – Деркульський держконезавод. Ще 57 кобил утримуються у приватному харківському конезаводі та 37 – у приватному підприємстві «Гранд». Поголів'я тварин бажаного типу виявилось мізерним. Ще гірша справа з високоякісними жеребцями-плідниками. Тож комісія констатувала: українська верхова порода – на межі зникнення.
Та все ж фахівці галузі налаштовані оптимістично. Адже проблему побачили, зробили висновки та приступили до її усунення. Протягом року конезаводи будуть укомплектовані висококласним племінним матеріалом. Звісно, з того, який є в наявності. Якщо це буде зроблено, то можна будувати реальні плани на рік 2008. У багатьох країнах, серед яких Польща, Латвія, Естонія, Франція, державою підтримується селекційна робота саме з національними породами. До речі, французи на конярство виділяють щорічно 127 млн. євро, в Україні минулого року ця стаття витрат становила 8,5 млн. грн., з них на українську верхову – близько 2,2 млн. «Робота із стабілізації та нарощування поголів'я української верхової розрахована на роки. Робота в умовах конкуренції з власниками коней західноєвропейських порід. Робота, яка вимагає підтримки держави, – підсумовує Петро Ендельмак. – А коні своє відпрацюють».

Вікторія ЗОРКА





Схожі новини
  • І розганяється зоряний кінь…
  • З надією на велике майбутнє
  • Коні не винні
  • Київський іподром запрошує...
  • ЩОБ ДЗВЕНІЛА ТРОНКА

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.