- 125-РІЧЧЯ ПОЛТАВСЬКОГО ІНСТИТУТУ АПВ ІМ. М.І. ВАВИЛОВА УААН: СВЯТО ЧИ ПОДІЯ?
- Ювілейне свято, чи основоположна подія?
- Подія у культурно-просвітницькому житті України
- Світоч науково-освітньої агрономії
- Контрольно – насіннєва справа в Україні
125-РІЧЧЯ ПОЛТАВСЬКОГО ІНСТИТУТУ АПВ ІМ. М.І. ВАВИЛОВА УААН: СВЯТО ЧИ ПОДІЯ?
У Старому Завіті сказано: «Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму». Цивілізаційним досвідом показано, що подальший розвиток аграрного сектора будь-якої країни неможливий без його наукового забезпечення.
Як доводить історія, не оминув такий підхід і вітчизняне сільське господарство. Тому переконаний, що визначна подія в житті України, яка припадає на 2009 рік, а саме - 125-річчя створення Полтавського дослідного поля (нині Полтавський інститут агропромислового виробництва ім. М.І. Вавилова УААН), не повинна пройти поза увагою держави.
Заснування Полтавського дослідного поля стало практично першоосновою класичної сільськогосподарської дослідної справи або її відправною точкою на шляху до академізації галузевої науки.
Багато в чому завдячуючи саме цій події, про сільське господарство в країні з кінця ХІХ століття почали говорити як про агрономію, підкреслюючи тим, що відбувся процес його «онаучивания». Таке бачення поняття сільського господарства утвердилося завдяки праці видатних вчених аграріїв, які творили науку на той час на українських землях - завідувачів відповідних кафедр: агрономії - Імператорського університету Св. Володимира (нині Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка) професора С.М. Богданова (1859-1920) та землеробства - Імператорського Київського політехнічного інституту ім. Олександра ІІ професора П.Р. Сльозкіна (1862-1927). Не менш вагомими були здобутки і професора агрономії Імператорського Харківського університету А.Є. Зайкевича (1842-1931) - першого методолога вітчизняної агрономії.
Сьогодні вже мало хто згадує, що сільськогосподарська дослідна справа, як складова культури, вийшла з лона вищої агрономічної освіти. Модель організації освіти взагалі й галузевої зокрема для потреб підготовки вітчизняних фахівців була запозичена Олександром І саме з Франції - однієї з найстаріших країн у світі.
Перед її запровадженням у країні діяла австрійська модель, яку ввела Катерина ІІ. Ідеалом французької моделі є технічна еліта, а вся теорія базується на ментальній дисципліні. При запровадженні її в Росії та Наддніпрянщині Олександром І було введено: централізоване управління, помірна плата за навчання, авторитарний стиль управління і, головне, фінансування всієї системи організації освіти державою.
Французька школа базувалась на принципі мерітократизму - незалежно від походження кожен повинен отримувати лише те, що він заслуговує за особистими здібностями і досягненнями. Такий підхід згодом дав можливість обдарованій молоді, не обтяженій походженням, а лише «по уму» успішно реалізувати себе для потреб становлення й розвитку галузевого вітчизняного дослідництва.
Не слід також забувати, що протягом ХІХ століття французька мова була офіційною мовою «спілкування» країни на міжнародній арені. Все листування і діловодство з цієї проблеми велося на бланках, що теж мали французьку «шапку» в написанні. Широко запровадив у нашій країні цю мову виходець з українських земель, останній гетьман Лівобережної України - граф К.Г. Розумовський (1723-1803).
Другою важливою складовою стали соціально-політичні зміни, що відбувалися безпосередньо в країні і сприяли успіхам у галузі сільського господарства. З історії відомо: війни, революції, переселення, реформи прискорюють процес розвитку аграрної галузі. Так, за хрестовими походами відбувалося широке запровадження чорного пару; після реформації - в культуру введено картоплю та поширилося внесення добрив; з Великою англійською революцією прийшла рядова сівалка, кінна мотига та удосконалені прийоми обробітку ґрунту; французька революція запровадила культуру цукрового буряку; зміни в Західній Європі 1848-1849 рр. стимулювали масове розповсюдження плодозаміни і мінеральних туків.
Для Російської імперії такі радикальні зміни відбулися після відміни кріпацтва у 1861 році. На думку К.А. Тімірязєва, ця подія викликала інтерес до природних багатств країни і їх вивчення. З-за кордону почали надходити різна техніка, насіння тощо. Це швидко переконало вітчизняних господарів на землі, що краще мати власний продукт на столі, аніж іноземний.
Невипадково ще у 1866 р. Полтавське товариство сільського господарства через рік після свого заснування ставить питання про створення власної дослідної установи для потреб розвитку основної галузі економіки свого регіону. Цю пропозицію вніс у вересні 1866 року секретар товариства Ф.І. Гейдук. Правління товариства на чолі з його президентом князем Л.В. Кочубеєм її схвалило, але через відсутність необхідних коштів дослідну форму організовують в маєтку дружини Кочубея - «Демидівка». Щоправда, станція свою повноцінну діяльність, на жаль, так і не розгорнула.
З 1878 р. тривають дебати серед членів товариства про створення дослідного поля. І тільки після звернення правління товариства у січні 1882 р. до державних інстанцій і згоди Міністерства державних маєтностей та Полтавського губерніального земства виділити кошти, цю справу було спрямовано в конструктивне русло. 10 жовтня 1884 р. загальні збори земства затвердили Статут дослідного поля, 28 жовтня того ж року товариство обирає свою першу Раду, а 12 квітня 1885 р. - і першого директора Б.П. Черепахіна, який став розробником першої програми польових досліджень. Її неодноразово доповнювали і змінювали по окремих позиціях наступні керівники.
Головною особливістю Полтавського дослідного поля став пріоритет польового досліду над вегетаційним і лабораторним, що був поширений, насамперед, у Східній Європі. Було запроваджено підхід у веденні сільського господарства: на основі спеціально відпрацьованих методик спочатку проводити польовий експеримент у часі.
Й до Полтавського дослідного поля існували різні галузеві інституції. Наприклад, показове поле при сільськогосподарській школі у с. Богоявленському біля м. Миколаєва (1790 р., засноване професором М.Г. Лівановим). До цього була «Польова аптека Малоросії» (з 1721 р. на Полтавщині, у Лубнах), згодом - Акліматизаційний сад І.Н. Каразіна (хутір Основ'янці, колишній Богодухівський повіт Харківської губернії, з 1809 р.), славетний Імператорський Нікітський ботанічний сад поблизу Ялти (з 1812 р.), полезахисні дослідні лісопосадки В.А. Ломиковського (1834-1835 рр., Миргородський повіт Полтавської губернії) і маловідоме сьогодні - перше дослідне поле з постійною ділянкою землі у власному маєтку князя В.А. Кудашова на Полтавщині - з 1879 року. Всі результати 12-річних дослідів князь передав до новоствореного Полтавського дослідного поля.
Віктор ВЕРГУНОВ,
професор,
Державна наукова
сільськогосподарська бібліотека УААН, м. Київ
Закінчення - у наступному номері нашої газети.
