- Сільськогосподарська бібліографія на шляху розвитку
- СВЯТО ЗЕМЛЕРОБСЬКОЇ МЕХАНІКИ
- 125-РІЧЧЯ ПОЛТАВСЬКОГО ІНСТИТУТУ АПВ ІМ. М.І. ВАВИЛОВА УААН: СВЯТО ЧИ ПОДІЯ?
- Світоч науково-освітньої агрономії
- Контрольно – насіннєва справа в Україні
Ювілейне свято, чи основоположна подія?
Рівень розвитку науково-освітнього забезпечення, завдячуючи в першу чергу морфолого-генетичному або науковому ґрунтознавству та його творцеві – геніальному В.В. Докучаєву, дозволив сільськогосподарській науці ствердитися в окремій галузі людської діяльності та культури. Більше того, вихід книги “Російський чорнозем” у 1883 році не тільки започаткував новий напрям – сільськогосподарську дослідну справу, а й дав нове визначення сільського господарства. Наприкінці ХІХ ст. про нього почали говорити як про агрономію, передусім підкреслюючи його наукове наповнення.
За всіма цими еволюційними змінами стояли конкретні непересічні особистості. Слід наголосити, що система підготовки спеціалістів для потреб сільського господарства й особливо фахівців вищої кваліфікації, яка, до речі, знаходилася тоді в межах так званого Болонського процесу, була однією з кращих у світі. Розпочавши власні експерименти ще за часів Катерини ІІ із доповненнями до них реформ Олександра І, у 80-х роках ХІХ століття за державної зацікавленості вдалося створити відпрацьований механізм: для потреб аграрного сектору країни виникла і почала працювати плеяда вчених світового виміру.
Продумана система післядипломної підготовки, а це − дворічне стажування у провідних науково-освітніх центрах Європи й Америки з відповідним офіційним звітом на вченій раді вузу, подальша дворічна безпосередня робота у визначених спеціалізованих центрах за напрямом давала шанс обдарованій молоді чи особистості, не обтяженій походженням, стати професором у 27-30 років, або стати автором відкриття світового ґатунку саме в цьому віці. Зроблений мною аналіз на прикладі окремих вчених, що творили на українських землях до 1917 року, підтверджує це. Так, С.М. Богданов першим у світі визначив мертвий незасвоєний запас вологи у ґрунті в 27 років, Д.Г. Віленський відкрив закон гомологічних рядів у 28-річному віці, П.Р. Сльозкін запропонував свій метод ізоляції при вивченні живлення рослин у 31 рік. І таких прикладів досить багато.
Не випадково кожен професор царської доби призначався міністерством, був одним на кафедрі, мав шанс за бездоганну службу досягти чину дійсного статського радника або генерал-майора (ІV клас петровського табелю рангу) як за формою, так і за оплатою, що була на рівні посади віце-губернатора. До речі, державний службовець того часу фактично мав мало шансів стати професором. Рівень вимог був таким, що лише 30% бажаючих могли подолати бар’єр дозволу. Маючи фактично 2-годинне щотижневе навантаження, професори царської доби досить активно займалися науковою роботою й впровадженням. Не зважаючи на такий підхід, у 1903 році, після головування на випускних іспитах у КПІ, Д.І.Менделєєв звертається до прем’єр-міністра П.А. Столипіна з пропозицією відокремити науку від освітнього процесу, оскільки професорам немає часу якісно займатися наукою.
Саме в таких умовах сформувався і геній цілої плеяди таких видатних вчених, як скажімо, П.Р. Сльозкін, який знав чотири іноземні мови, добре грав на музичних інструментах і писав вірші. Працював у США, Грузії, Середній Азії (за фінансової підтримки мецената Т.С. Морозова, який теж сприяв розвитку таланту Петра Родіоновича), потім Німеччині, Австрії, Бельгії, Угорщині, у Петровській Академії (1891-1892), керував сільськогосподарським відділом Всесвітньої виставки в Чикаго у 1893 році, викладав, досліджував Туркестанський край, керував Сочинською сільськогосподарською та садовою дослідною станцією (1895-1897). У 35 років Сльозкін засновує у Києві Контрольно-насіннєву станцію та лабораторію Київського землеробського синдикату. Мною встановлено, що свій відлік вона веде з 1 березня 1897 року. Майже за рік існування, завдячуючи своєму керманичеві, вона довела не тільки свою необхідність, а й економічну ефективність.
Віддаючи належне зробленому Петром Сльозкіним, сучасники наголошували: його теоретичні розробки довели необхідність для підвищення продуктивності агрофітоценозів впливати не тільки на ґрунт, а й на саму рослину. Саме ці розробки сприяли заснуванню в країні мережі селекційних установ і першої з них не тільки в країні, але і в Європі Харківської у 1908 році на чолі з учителем В.Я. Юрєва професором П.В. Будріним, 150-річчя від дня народження якого виповнилось торік. Вагомі успіхи в діяльності цієї станції для потреб сільського господарства дали підстави для проведення в Харкові у 1911 році першого загальнодержавного зїзду з селекції, насінництва та розповсюдження селекційного матеріалу. Згодом геніальний М.І. Вавилов, який брав участь у роботі зібрання ще студентом, називав цей зїзд основою становлення в країні не тільки перелічених у його назві напрямів аграрної науки, а й генетики.
Усвідомлюючи все написане вище, вченою радою ДНСГБ УААН згідно з клопотанням її Центру історії аграрної науки було прийнято рішення присвятити чергову IV конференцію молодих вчених та спеціалістів «Історія освіти, науки і техніки в Україні» визначній події в культурно-освітньому житті країни взагалі і особливо для потреб сільського господарства – 100-річчю від дня створення Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН.
Ця подія збіглася з не менш визначними ювілеями: 150-річчям від дня народження першого директора Харківської селекційної станції, засновника першої у світі освітньої кафедри рослинництва, автора першого вітчизняного підручника «Рослинництво» професора П.В. Будріна (1857-1939), 145-річчям від дня народження засновника контрольно-насіннєвої справи в Україні – професора П.Р. Сльозкіна (1862-1927), 125-річчям від дня народження автора першого підручника державною мовою «Курс хліборобства» професора А.Г. Терниченка (1882-1927), 100-річчям від дня народження відомого вченого-рослинника професора М.Г. Городнього (1908-1987) та 120-річчям від дня народження геніального вченого світового виміру – академіка М.І. Вавилова (1887-1943).
Зібрання відбулося наприкінці січня в ДНСГБ УААН під егідою УААН, ДНСГБ УААН, Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН, Української державної насіннєвої інспекції, Інституту агротехнологій та якості продукції рослинництва НАУ. В його роботі взяли участь понад сто молодих дослідників, які вивчають розвиток аграрної освіти, науки та техніки, а також взагалі природознавства.
Відкрив конференцію віце-президент УААН, академік А.М. Головко. Про історію й сьогодення Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва розповіла заступник директора, член-кореспондент УААН В.П. Петренкова. Голова Української державної насіннєвої інспекції В.М. Маласай повідомив про її 110-річний еволюційний поступ.
Працівники ДНСГБ УААН презентували ряд власних досліджень. Зокрема, професор В.А. Вергунов – монографію «Професор П.Р. Сльозкін», оцінивши місце вченого у контексті розвитку науково-освітньої агрономії в Україні. Директор НДІ агротехнологій та якості продукції рослинництва НАУ, член-кореспондент УААН С.М. Каленська – спеціальний бібліографічний покажчик в серії «Вчені-аграрії України» (про професора М.Г. Городнього). Старший науковий співробітник ДНСГБ А.С. Білоцерківська – покажчик, присвячений майже забутому українському вченому й організатору сільськогосподарської справи професору А.Г. Терниченку.
В серії «Аграрна наука в особах, документах, бібліографії» свою книгу про академіка В.Я. Юр’єва представила науковий співробітник Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва В.М. Ожерельєва. Про першого директора цього славетного інституту розповіла кандидат історичних наук, вчений секретар ДНСГБ С.Д. Коваленко.
Про академіка М.І. Вавилова й особливо його діяльність для розвитку галузевої науки в Україні розповів професор В.І. Глазко. Еволюцію розвитку сільського господарства в Україні узагальнив головний науковий співробітник ДНСГБ професор П.П. Панченко.
Віктор Вергунов,
директор ДНСГБ УААН
