- СВЯТО ЗЕМЛЕРОБСЬКОЇ МЕХАНІКИ
- 125-РІЧЧЯ ПОЛТАВСЬКОГО ІНСТИТУТУ АПВ ІМ. М.І. ВАВИЛОВА УААН: СВЯТО ЧИ ПОДІЯ?
- Ювілейне свято, чи основоположна подія?
- Подія у культурно-просвітницькому житті України
- Світоч науково-освітньої агрономії
Контрольно – насіннєва справа в Україні
Своє існування в Україні, як вдалося архівно довести, насіннєвий контроль веде від 1 березня 1897 року: з моменту призначення Міністерством землеробства завідувачем Контрольно – насіннєвою станцією і сільськогосподарською лабораторією Київського Землеробського Синдикату відомого у країні вченого аграрія - Сльозкіна Петра Родіоновича (1862 – 1927). І цього року виповнюється 145 років від дня його народження та 110 років від заснування найкращого й системного його дітища на українських землях - Української державної насіннєвої інспекції. 
Петро Родіонович був яскравим дослідником, ґрунтознавцем, аграрним економістом, фахівцем з птахівництва, землеробом, який вільно володів чотирма іноземними мовами, а ще чудово музицирував та писав вірші. На жаль, його творча спадщина із різних суб’єктивних причин швидко забулася. А дарма. У сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту - структурній фундації сучасного Національного аграрного університету Петро Сльозкін був професором, завкафедрою, деканом і навіть виконував обов’язки ректора. До речі, Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана сьогодні достойно згадує свого другого (після М.В.Довнар-Запольського) ректора та одного із фундаторів економічного факультету. Чи не варто нам, аграріям, повчитися у інших?
Справжнім відкриттям Сльозкіна на ниві світової агрономії став особливий спосіб, застосований при вивченні живлення у рослин: «метод ізоляції». Вітчизняна аграрна наука також завдячує наполегливості вченого, який низкою своїх фундаментальних праць довів, що потрібно вивчати не лише зовнішні фактори (обробіток грунту, удобрення та ін.), але й саму рослину. Так після 1910 року з’явились селекційні поля і станції, на яких досліджували культурні рослини. Монографія П.Р.Сльозкіна «Сахарная свекла и ее культура» (1908) для свого часу була визнана кращою у країні науковою працею про цю важливу для сільського господарства України культуру.
Росіянин за походженням, П.Р.Сльозкін віддав тридцять останніх років свого життя українській аграрній науці. Сьогодні росіяни з гордістю згадують про Петра Родіоновича і його внесок у розвиток галузевої науки. Широко відома у світовому середовищі Тимірязєвська сільськогосподарська академія називає вченого четвертим після Д.Прянішнікова, В.Вільямса та П.Коссовича найбільш видатним своїм випускником.
Народився Петро Сльозкін 10 серпня 1862 року у Москві. Протягом 1874 – 1881рр. навчався на механічному відділенні Московського реального училища, а у 1881-1885рр. – сільськогосподарському відділенні Петровської землеробської та лісової академії, отримавши згідно рішення її Ради 21 грудня 1885 року ступінь кандидата сільського господарства. За фінансової підтримки Т.С.Морозова у 1886-1887рр. вивчає культуру бавовнику у США, а потім втілює отримані знання, створюючи спеціальну плантацію на казенно -орендованій зрошуваній землі біля Тбілісі (1887 – 1889 р.).
У грудні 1889 року Департамент землеробства та сільської промисловості відряджає його за кордон для підготовки до викладацької роботи. Петро Родіонович вивчає організацію галузевої науково-освітньої діяльності Національного агрономічного інституту (Франція) та Мюнхенського політехнічного інституту. А по поверненні викладає курс приватного землеробства разом із курсом видатного вітчизняного вченого аграрія І.О.Стебута. У лютому – листопаді 1893 року керує сільськогосподарським і лісовим відділом на Всесвітній виставці у Чикаго. Потім знову викладає і керує спеціальними кабінетами і пасікою Петровської Академії.
На запрошення генерала М.І.Каралькова у 1894-1895рр. організовує структуру державного майна Туркестанського краю, згодом завідує Сочинською сільськогосподарською та садовою дослідною станцією. А коли сподівання повернутися до рідної Петровської Академії залишаються марними, приймає пропозицію Департаменту землеробства очолити новостворену Київську контрольно – насіннєву станцію та лабораторію при ній.
За перший рік своєї роботи станція проаналізувала більше 1000 зразків насіння, а також ґрунту та удобрювальних матеріалів. Її керівник швидко довів необхідність цієї важливої ланки для успішного на рівні світових стандартів галузевого сільськогосподарського виробництва. І головне, що вдалося Петру Родіоновичу довести або вирішити – це рентабельність у діяльності при відповідальному державницькому відношенні до справи. Не випадково через півроку перший ректор Київського політехнічного інституту професор В.П.Кирпичов, після узгодження з різними інстанціями, забрав Сльозкіна на посаду екстраординарного професора кафедри хліборобства.
Жодне вирішальне рішення і обговорення науково – освітнього забезпечення галузевого виробництва кінця XIX – першої чверті XX століття не відбувалось без участі Петра Родіоновича. Ним підготовлено сотні спеціалістів для аграрного сектору держави. А ще були фундаментальні підручники для освітнього процесу, за якими навчалась вся країна, чисельні монографії, а також статті у провідних фахових виданнях. За 4-х томну монографію, що описує маєтки Балашова, а також регіони, у яких вони функціонують у природничому, економічному та географічному відношенні, вчений отримав велику золоту медаль Всеросійської сільськогосподарської виставки у 1913 році.
Старообрядець за віросповіданням та вихованням, монархіст за переконанням, П.Р.Сльозкін важко зустрів зміни у соціально – політичному устрої країни після 1917 року. Однак, вже на початку 20-х активно включився у будівництво нової країни. Він викладає, консультує у Цукротресті та Коопсоюзі, працює у комісіях УАН, пише прекрасною українською мовою свої наукові праці.
У 1924 році ініціює створення краєвого сільськогосподарського і промислового музею у Києві, який розташовувався до 1936 року у сучасному президентському Маріїнському палаці. На жаль, сьогодні подібного музею у незалежній Україні, де сільське господарство є однією з провідних ланок економіки, не існує. Радянська подяка за щирість вченому– заслуженому ординарному професору, дійсному статському раднику, кавалеру орденів Св. Анни 3-го і 2-го ступенів та Св. Володимира 4-го та 3 ступенів – можливість піти самому з життя у 1927 році, а не стати об’єктом політичних процесів, що на той час набирали оберти.
Більш деталізований аналіз багатогранної наукової спадщини вченого зроблено автором у спеціальному нарисі, що вийшов 19-ю книгою в історико-бібліографічній серії Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії» (видавництво «Аграрна наука») до ювілеїв Української державної насіннєвої інспекції та її фундатора.
Віктор Вергунов,
Державна наукова сільськогосподарська
бібліотека УААН
