- Конференція молодих вчених
- Людина, що переконує справами
- СВЯТО ЗЕМЛЕРОБСЬКОЇ МЕХАНІКИ
- Ювілейне свято, чи основоположна подія?
- Контрольно – насіннєва справа в Україні
Світоч науково-освітньої агрономії
150 років виповнилось від дня народження видатного вченого-аграрія, одного з основоположників сільськогосподарської дослідної справи в Україні, Росії та Польщі, доктора с.-г наук, професора Петра Васильовича Будріна (1857-1939).
Світова науково-освітня думка в агрономії шанує вченого, який був визнаний за життя за науково-теоретичне обґрунтування сидерації для різних типів ґрунтів або однієї з основ так званого біологічного землеробства та створення першої учбової кафедри рослинництва при Ново-Олександрійському інституті сільського господарства та лісівництва (нині Харківський національний аграрний університет імені В.В.Докучаєва) у 1894 році. А ще Будрін створив фактично перший вітчизняний підручник з рослинництва «Частное земледелие» (1902), заснував та керував першою вітчизняною селекційною дослідною станцією в Харкові у 1908 році (нині Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН), організував І вітчизняний з’їзд діячів із селекції сільськогосподарських рослин, насінництва і розповсюдження насіннєвого матеріалу (Харків, 1911), створив і здійснював керівництво першою в країні спеціалізованою льняною дослідною станцією під Петербургом (1923). 
Наукова практика збагатилася 250 односібними фундаментальними працями цього вченого з питань ефективного внесення мінеральних добрив, застосування сівозмін, новітніх технологічних підходів при вирощуванні технічних культур, селекції основних польових культур, впровадження травосіяння в ґрунтозахисному землеробстві, а також раціональних рішень у справі отримання стійких урожаїв зернобобових культур. Такій багатогранності може позаздрити будь-який вчений і тим більше педагог.
Народився Петро Васильович у родині священиків у м. Нердве Солікамського повіту Пермської губернії. Початкову освіту отримав у Солікамському духовному училищі, Пермській духовній семінарії. Потім вчився на природничому відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, який успішно закінчив з дипломом кандидата у 1879 році. Завдяки проявленим здібностям, його залишили при вузі для підготовки до професорського звання під керівництвом видатного вченого-аграрія А.В.Совєтова.
У 1882-му Петра Будріна призначають консерватором агрономічного Кабінету С.-Петербурзького університету. Згодом він - доцент кафедри землеробства у Ново-Олександрії, а після захисту магістерської дисертації стає завідувачем кафедри цього вузу. Разом із В.В.Докучаєвим - «тимчасовим керівником інституту», вони протягом 1893-1895 рр. захищають заклад від розформування. У 1895-му Петро Васильович – помічник директора, а у 1902-1905 – керманич інституту.
У 1905 році Будрін виходить у відставку в чині дійсного статського радника і фактично рятує Енгельгардську станцію у революційні події того року. А через три роки потому обирається за конкурсом директором Харківської селекційної станції. Розробляє наукову програму її діяльності, створює колекції, накопичує вихідний селекційний матеріал, будує приміщення, особисто виділяє чисті лінії (сорти) озимої та ярої пшениці, починає досліди із селекції проса, ячменю, кукурудзи, вівса, ярої вики, багаторічних трав. Здається, що саме Будріну вдалося внести ту генеруючи ідею, яку підхопив згодом його учень В.Я.Юр’єв і яка привела Інститут рослинництва до сучасних здобутків.
Та через сімейні обставини Петро Васильович переїжджає до Петербургу, де працює до кінця життя у Ленінградському сільськогосподарському інституті, а також і в інших навчальних закладах галузевої спрямованості, які часто-густо тоді виникали або реорганізувалися. Переїзд до північної пальміри у творчому відношенні був не досить вдалим, адже збігся із соціальними потрясіннями, революціями, війнами, репресіями. Та вчений до останнього дня працює, щоб утримувати досить велику свою родину.
Будрін мав високу повагу і авторитет, яку не раз висловлювали йому визнані особистості на кшталт академіків М.І.Вавилова та К.Д.Глінки. На жаль, ім’я цього вченого з різних причин не хочуть згадувати в Польщі, швидко забули про Петра Васильовича у Росії.
Тільки в Україні безпосередньо зроблене П.В.Будріним за чотири роки праці (1908-1913 рр.) продовжує своє успішне існування у вигляді Інституту рослинництва ім. В.Я.Юр’єва УААН та Харківського НАУ ім. В.В.Докучаєва.
При Центрі історії аграрної науки ДНСГБ УААН захищена кандидатська дисертація, присвячена видатному вченому та його внеску в розвиток галузевої науки та освіти, підготовлено бібліографічний покажчик та у 2004 році в серії науково-бібліографічної літератури РАН видано монографію, присвячену 145-річчю від дня його народження.
Залишається сподіватись, що в межах заходів до вікового ювілею Інституту рослинництва ім. В.Я.Юр’єва УААН (2008 р.) установа нарешті отримає довгоочікуваний статус Національного наукового центру й завжди пам’ятатиме свого фундатора.
Віктор Вергунов,
професор,
Державна наукова сільськогосподарська
бібліотека УААН
