Аграрний тиждень. Україна
» » » ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА – НАШ ШАНС ВИЖИТИ
» » » ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА – НАШ ШАНС ВИЖИТИ

    ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА – НАШ ШАНС ВИЖИТИ


    Перспективи. Високі ціни на газ і нафту, яких, за прогнозами експертів, у світі залишилося не більше, як на півстоліття, змушують людство дедалі активніше повертатися до відновлювальної біологічної енергії як замінника викопних палив.

    Навіть визнаний світовий багатій Білл Гейтс нещодавно вклав майже $100 млн. в один з напрямів відновлювальної енергетики. А Міністерство енергетики США два місяці тому оголосило, що упродовж наступних років фінансуватиме з федерального бюджету цілу низку біопереробних заводів, передбачивши на це понад $1,2 млрд.
    Україна, прагнучи послабити зашморг енергетичної залежності, теж не може стояти осторонь цих процесів. Аби запозичити накопичений світовий досвід у цій сфері й намітити власні шляхи розвитку, Комітетом ВР України з питань аграрної політики та земельних відносин, Мінагрополітики та іншими зацікавленими відомствами нашої країни була організована міжнародна конференція «Розвиток відновлювальних джерел енергії. Регуляторна політика, ринкові стратегії, залучення інвестицій. Досвід України, США та країн Центральної і Східної Європи», що днями відбулася в Києві.
    «Стабільне забезпечення економіки енергоресурсами – основна проблема, від розв'язання якої залежить економічний добробут України. Але зростання цін на нафту впродовж останніх років особливо сильно вдарило по економіці країн-імпортерів енергоносіїв, до яких належить і Україна», – переконаний голова Української Асоціації виробників біоенергетичної сировини, технологічного устаткування, біопалива та наукового забезпечення розвитку біоенергетичного виробництва «УКРБІОЕНЕРГО», народний депутат України Григорій Калетник. Проблеми забезпечення економіки України альтернативними видами пального, на думку Калетника, пов'язані із суттєвою залежністю держави від імпорту енергоносіїв та прогнозованим у світі вичерпанням основних викопних енергоносіїв.
    Уже сьогодні вчені й винахідники розвинених країн наполегливо працюють над проблемами впровадження нетрадиційних джерел енергії та заміни нафтопродуктів на альтернативні види палива. Кожна держава, залежно від кліматичних та економічних умов, знаходить свій шлях розв'язання проблеми забезпеченості енергоносіями. Скажімо, в Бразилії для цього вже понад чверть століття як уподобали технічний спирт, виробляючи його з відходів цукрової промисловості. На цьому паливі з успіхом працює половина бразильського автотракторного парку. У країнах Європи – Німеччині, Данії, Польщі, Чехії – постійно нарощується виробництво органічного замінника дизельного палива на основі олійної сировини. Такі кроки, спрямовані на освоєння відносно нового ринку відновлювальної енергетики, – цілком закономірні. Адже частка відновлюваних джерел енергії у загальносвітовому паливно-енергетичному балансі, за прогнозами експертів Програми розвитку ООН, в 2050 році може досягти 50%, а за прогнозом Світової енергетичної Ради – до 80-90% вже до кінця цього століття.
    Що ж у цьому плані наразі має Україна? На жаль, нинішній стан, хоча й не критичний, але й не зовсім втішний. Загальна ситуація в українській енергетиці характеризується високим рівнем залежності від імпортного викопного палива. Причому близько 80-90% нафти та 75-80% газу імпортується головним чином з Росії, яка не соромиться диктувати ціни, співставляючи їх зі світовими. Саме це й змушує уряд України чіткіше усвідомлювати значення використання відновлювальної енергії та вжиття заходів з енергозбереження як національної стратегії, оскільки Україна входить до світової десятки найбільших споживачів газу.
    На відновлювальні джерела енергії, як стверджує представник Служби ділової інформації для нових незалежних держав (BISNIS) в Україні Сергій Половенко, в Україні припадає близько 8% обсягу виробництва електроенергії, але менше 3% загального споживання, причому основну частку (близько 75%) виробляють великі гідроелектростанції. Між тим, Україна має величезний потенціал відновлювальних джерел енергії майже всіх видів – сонячної, вітряної, біомаси, біопалив, геотермальної та малої гідроенергії, – кожна з яких здатна принести нашій країні чималий зиск. Отже, вітроенергія – перший представник нової енергетичної генерації, котру ми просто не маємо права ігнорувати, якщо не хочемо перетворитися на сировинний придаток західних і європейських країн в енергетичній сфері.
    Учасники конференції зазначали, що в цьому напрямі Україні певною мірою поталанило: мовляв, у порівнянні з іншими молодими державами вона далеко попереду. Існуючі наразі потужності перевищують 51 МВт, при цьому триває будівництво нових електростанцій, які працюють на енергії вітру. До речі, від часу, коли запрацювала перша в Україні вітрова електростанція, саме завдяки новому джерелу вироблено понад 80 млн. кВт•год. електроенергії.
    Найперспективнішими районами для розміщення вітроенергетичних установок, на думку фахівців, є такі, де середня швидкість вітру становить 5 м/сек. Йдеться, насамперед, про узбережжя Чорного та Азовського морів, Одеську, Херсонську, Запорізьку, Донецьку, Луганську та Миколаївську області, а також гористі райони Карпат і Криму. «Кримське узбережжя ставить Україну на другу після Норвегії позицію серед країн, що мають мілководні райони, придатні для будівництва великих вітроелектростанцій, – зазначає С.Половенко, – оскільки на частку цього регіону може припадати 1000 МВт з загальної потенціальної потужності вітроенергетики в Україні, що за оцінками становить 5000 МВт. Потенціал самого лише Криму є достатнім для вироблення більш як 42 млрд. кВт•год. електроенергії на рік».
    Не менш важливим напрямом для України є і сонячна енергія, адже сонячний період на наших теренах складає 1900-2400 годин на рік, тож загальне середньорічне сонячне випромінювання, за оцінками фахівців, варіюється від 1070 кВт•год. на місяць у північній частині України до 1400 кВт•год. на місяць у її південній частині. Діючі програми розвитку енергетики передбачають збільшення споживання сонячної енергії, головним чином, для місцевого гарячого водопостачання у літній сезон. Потенціал сонячної енергії для виробництва тепла оцінюється трохи більше, як у 30 ТВт. Кліматичні умови України також дозволяють використовувати сонячну енергію для опалення будинків і створення систем цілорічного центрального опалення на основі сезонних запасів тепла. Такі технічні рішення вже реалізовані в багатьох країнах, розташованих значно північніше від України.
    Найбільш ефективні райони – на Кримському півострові, особливо на східному узбережжі. Наразі, однак, пряма сонячна енергія в Україні використовується в обмежених обсягах. За деякими оцінками, загальна площа сонячних колекторів, установлених в Україні, складає близько 10 тис. кв. м, а встановлена потужність – 5-8 МВт•год. Та головною перешкодою для використання сонячної енергії, – прозвучало в одному з виступів під час конференції, – є економічна. Йдеться, насамперед, про брак інвестицій. Хоча – і це теж визнали всі – на рівні держави дедалі більше усвідомлюють той факт, що в умовах дефіциту власних ресурсів нам просто необхідно розвивати альтернативні джерела енергії.
    Наступна «рятівна соломинка» для вітчизняної енергетичної галузі – мала гідроенергетика. Не треба бути фахівцем у цій галузі, аби, проаналізувавши кількість малих гідростанцій і їх будівництво в динаміці, зрозуміти, що Україна – за потенційними гідроресурсами – не посідає чільних позицій серед країн СНД, хоча насправді рівень розробленого економічного потенціалу гідроенергії доволі високий. «Середньорічний обсяг виробництва гідроенергії в Україні, – зазначає експерт, – дорівнює 10,7 млрд. кВт • год., що задовольняє 7% потреби енергосистеми в електричній енергії. Потенціал малих гідроелектростанцій (потужністю менше від 30 МВт) оцінюється у 2300-2400 МВт (12-12,5 млрд. кВт•год.), без урахування потенціалу використання мікрогідросистем та технічних систем водопостачання». На загал це становить близько 28% всього вітчизняного річкового гідропотенціалу. Найбільш придатними для будівництва малих гідроелектростанцій є Дніпро, Дністер, Південний Буг та річка Тиса. Найбільше розробок у цьому плані стосуються басейну батька-Славути.
    Окрім того, маючи чи не найкращі сільсьгоспугіддя в світі, Україна володіє природними ресурсами, котрі слугують сировиною для виробництва різних типів біопалива (біоетанол та біодизель), про що ми маємо намір розповісти окремо. Варто лише зазначити, що енергетичні культури, які вирощуються на українських землях у промислових масштабах, створюють абсолютно безпрограшну ситуацію. Не можна не звернути увагу і на можливості отримання біогазу: загальний потенціал його видобутку на українських сміттєзвалищах експерти оцінюють у 288 млн. куб. метрів. Українські міста щорічно дають близько 10 млн. тонн твердих відходів, які поки що накопичуються за 10-20 км від міст, біля найближчих сіл.
    Отже Україна – країна енергодефіцитна, – і від цього нікуди не подінешся. Потреба українського ринку в нафтопродуктах оцінюється на рівні 5,5 млн. тонн бензину та 6,5 млн. тонн дизельного палива. Забезпеченість власними енергоносіями не перевищує 40%. Тому за нинішньої ситуації чи не найактуальнішим завданням держави має стати освоєння альтернативних відновлювальних джерел енергії.

    Оксана ЧИРВА





    Схожі новини
  • В Україні будуть прискореними темпами розвивати виробництво енергії з біомаси
  • Зелене світло — «зеленій» енергії
  • Україна має значний потенціал використання відходів сільськогосподарського виробництва як джерела відновлюваної енергії
  • Україні саме час розвивати альтернативну енергетику - експерти
  • БІОЕНЕРГЕТИКА В УКРАЇНІ - ПЕРШІ КРОКИ ТА ПОТЕНЦІАЛ

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА – НАШ ШАНС ВИЖИТИ


Перспективи. Високі ціни на газ і нафту, яких, за прогнозами експертів, у світі залишилося не більше, як на півстоліття, змушують людство дедалі активніше повертатися до відновлювальної біологічної енергії як замінника викопних палив.

Навіть визнаний світовий багатій Білл Гейтс нещодавно вклав майже $100 млн. в один з напрямів відновлювальної енергетики. А Міністерство енергетики США два місяці тому оголосило, що упродовж наступних років фінансуватиме з федерального бюджету цілу низку біопереробних заводів, передбачивши на це понад $1,2 млрд.
Україна, прагнучи послабити зашморг енергетичної залежності, теж не може стояти осторонь цих процесів. Аби запозичити накопичений світовий досвід у цій сфері й намітити власні шляхи розвитку, Комітетом ВР України з питань аграрної політики та земельних відносин, Мінагрополітики та іншими зацікавленими відомствами нашої країни була організована міжнародна конференція «Розвиток відновлювальних джерел енергії. Регуляторна політика, ринкові стратегії, залучення інвестицій. Досвід України, США та країн Центральної і Східної Європи», що днями відбулася в Києві.
«Стабільне забезпечення економіки енергоресурсами – основна проблема, від розв'язання якої залежить економічний добробут України. Але зростання цін на нафту впродовж останніх років особливо сильно вдарило по економіці країн-імпортерів енергоносіїв, до яких належить і Україна», – переконаний голова Української Асоціації виробників біоенергетичної сировини, технологічного устаткування, біопалива та наукового забезпечення розвитку біоенергетичного виробництва «УКРБІОЕНЕРГО», народний депутат України Григорій Калетник. Проблеми забезпечення економіки України альтернативними видами пального, на думку Калетника, пов'язані із суттєвою залежністю держави від імпорту енергоносіїв та прогнозованим у світі вичерпанням основних викопних енергоносіїв.
Уже сьогодні вчені й винахідники розвинених країн наполегливо працюють над проблемами впровадження нетрадиційних джерел енергії та заміни нафтопродуктів на альтернативні види палива. Кожна держава, залежно від кліматичних та економічних умов, знаходить свій шлях розв'язання проблеми забезпеченості енергоносіями. Скажімо, в Бразилії для цього вже понад чверть століття як уподобали технічний спирт, виробляючи його з відходів цукрової промисловості. На цьому паливі з успіхом працює половина бразильського автотракторного парку. У країнах Європи – Німеччині, Данії, Польщі, Чехії – постійно нарощується виробництво органічного замінника дизельного палива на основі олійної сировини. Такі кроки, спрямовані на освоєння відносно нового ринку відновлювальної енергетики, – цілком закономірні. Адже частка відновлюваних джерел енергії у загальносвітовому паливно-енергетичному балансі, за прогнозами експертів Програми розвитку ООН, в 2050 році може досягти 50%, а за прогнозом Світової енергетичної Ради – до 80-90% вже до кінця цього століття.
Що ж у цьому плані наразі має Україна? На жаль, нинішній стан, хоча й не критичний, але й не зовсім втішний. Загальна ситуація в українській енергетиці характеризується високим рівнем залежності від імпортного викопного палива. Причому близько 80-90% нафти та 75-80% газу імпортується головним чином з Росії, яка не соромиться диктувати ціни, співставляючи їх зі світовими. Саме це й змушує уряд України чіткіше усвідомлювати значення використання відновлювальної енергії та вжиття заходів з енергозбереження як національної стратегії, оскільки Україна входить до світової десятки найбільших споживачів газу.
На відновлювальні джерела енергії, як стверджує представник Служби ділової інформації для нових незалежних держав (BISNIS) в Україні Сергій Половенко, в Україні припадає близько 8% обсягу виробництва електроенергії, але менше 3% загального споживання, причому основну частку (близько 75%) виробляють великі гідроелектростанції. Між тим, Україна має величезний потенціал відновлювальних джерел енергії майже всіх видів – сонячної, вітряної, біомаси, біопалив, геотермальної та малої гідроенергії, – кожна з яких здатна принести нашій країні чималий зиск. Отже, вітроенергія – перший представник нової енергетичної генерації, котру ми просто не маємо права ігнорувати, якщо не хочемо перетворитися на сировинний придаток західних і європейських країн в енергетичній сфері.
Учасники конференції зазначали, що в цьому напрямі Україні певною мірою поталанило: мовляв, у порівнянні з іншими молодими державами вона далеко попереду. Існуючі наразі потужності перевищують 51 МВт, при цьому триває будівництво нових електростанцій, які працюють на енергії вітру. До речі, від часу, коли запрацювала перша в Україні вітрова електростанція, саме завдяки новому джерелу вироблено понад 80 млн. кВт•год. електроенергії.
Найперспективнішими районами для розміщення вітроенергетичних установок, на думку фахівців, є такі, де середня швидкість вітру становить 5 м/сек. Йдеться, насамперед, про узбережжя Чорного та Азовського морів, Одеську, Херсонську, Запорізьку, Донецьку, Луганську та Миколаївську області, а також гористі райони Карпат і Криму. «Кримське узбережжя ставить Україну на другу після Норвегії позицію серед країн, що мають мілководні райони, придатні для будівництва великих вітроелектростанцій, – зазначає С.Половенко, – оскільки на частку цього регіону може припадати 1000 МВт з загальної потенціальної потужності вітроенергетики в Україні, що за оцінками становить 5000 МВт. Потенціал самого лише Криму є достатнім для вироблення більш як 42 млрд. кВт•год. електроенергії на рік».
Не менш важливим напрямом для України є і сонячна енергія, адже сонячний період на наших теренах складає 1900-2400 годин на рік, тож загальне середньорічне сонячне випромінювання, за оцінками фахівців, варіюється від 1070 кВт•год. на місяць у північній частині України до 1400 кВт•год. на місяць у її південній частині. Діючі програми розвитку енергетики передбачають збільшення споживання сонячної енергії, головним чином, для місцевого гарячого водопостачання у літній сезон. Потенціал сонячної енергії для виробництва тепла оцінюється трохи більше, як у 30 ТВт. Кліматичні умови України також дозволяють використовувати сонячну енергію для опалення будинків і створення систем цілорічного центрального опалення на основі сезонних запасів тепла. Такі технічні рішення вже реалізовані в багатьох країнах, розташованих значно північніше від України.
Найбільш ефективні райони – на Кримському півострові, особливо на східному узбережжі. Наразі, однак, пряма сонячна енергія в Україні використовується в обмежених обсягах. За деякими оцінками, загальна площа сонячних колекторів, установлених в Україні, складає близько 10 тис. кв. м, а встановлена потужність – 5-8 МВт•год. Та головною перешкодою для використання сонячної енергії, – прозвучало в одному з виступів під час конференції, – є економічна. Йдеться, насамперед, про брак інвестицій. Хоча – і це теж визнали всі – на рівні держави дедалі більше усвідомлюють той факт, що в умовах дефіциту власних ресурсів нам просто необхідно розвивати альтернативні джерела енергії.
Наступна «рятівна соломинка» для вітчизняної енергетичної галузі – мала гідроенергетика. Не треба бути фахівцем у цій галузі, аби, проаналізувавши кількість малих гідростанцій і їх будівництво в динаміці, зрозуміти, що Україна – за потенційними гідроресурсами – не посідає чільних позицій серед країн СНД, хоча насправді рівень розробленого економічного потенціалу гідроенергії доволі високий. «Середньорічний обсяг виробництва гідроенергії в Україні, – зазначає експерт, – дорівнює 10,7 млрд. кВт • год., що задовольняє 7% потреби енергосистеми в електричній енергії. Потенціал малих гідроелектростанцій (потужністю менше від 30 МВт) оцінюється у 2300-2400 МВт (12-12,5 млрд. кВт•год.), без урахування потенціалу використання мікрогідросистем та технічних систем водопостачання». На загал це становить близько 28% всього вітчизняного річкового гідропотенціалу. Найбільш придатними для будівництва малих гідроелектростанцій є Дніпро, Дністер, Південний Буг та річка Тиса. Найбільше розробок у цьому плані стосуються басейну батька-Славути.
Окрім того, маючи чи не найкращі сільсьгоспугіддя в світі, Україна володіє природними ресурсами, котрі слугують сировиною для виробництва різних типів біопалива (біоетанол та біодизель), про що ми маємо намір розповісти окремо. Варто лише зазначити, що енергетичні культури, які вирощуються на українських землях у промислових масштабах, створюють абсолютно безпрограшну ситуацію. Не можна не звернути увагу і на можливості отримання біогазу: загальний потенціал його видобутку на українських сміттєзвалищах експерти оцінюють у 288 млн. куб. метрів. Українські міста щорічно дають близько 10 млн. тонн твердих відходів, які поки що накопичуються за 10-20 км від міст, біля найближчих сіл.
Отже Україна – країна енергодефіцитна, – і від цього нікуди не подінешся. Потреба українського ринку в нафтопродуктах оцінюється на рівні 5,5 млн. тонн бензину та 6,5 млн. тонн дизельного палива. Забезпеченість власними енергоносіями не перевищує 40%. Тому за нинішньої ситуації чи не найактуальнішим завданням держави має стати освоєння альтернативних відновлювальних джерел енергії.

Оксана ЧИРВА





Схожі новини
  • В Україні будуть прискореними темпами розвивати виробництво енергії з біомаси
  • Зелене світло — «зеленій» енергії
  • Україна має значний потенціал використання відходів сільськогосподарського виробництва як джерела відновлюваної енергії
  • Україні саме час розвивати альтернативну енергетику - експерти
  • БІОЕНЕРГЕТИКА В УКРАЇНІ - ПЕРШІ КРОКИ ТА ПОТЕНЦІАЛ

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.