ТРАНСГЕНИ-ОКУПАНТИ: ДЛЯ ЇХ ПРИБОРКАННЯ УКРАЇНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ЗАКОНУ

07 May, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 5 166

Точка зору. Про небезпеку, яку становлять генетично модифіковані організми в цілому і рослини з «зайвим» геном зокрема, наше видання уже писало. Причому, як свідчить світова практика, першим потрапляє під «важку артилерію» біотехнологічних компаній-виробників – власників ексклюзивних прав на продаж трансгенного посівного матеріалу – зазвичай саме сільське господарство. І з цим, поки не пізно, треба негайно щось робити, якщо ми не хочемо опинитись у повній залежності від невивченого впливу.

Експерти кажуть – треба, скориставшись передовим європейським досвідом, модернізувати власну законодавчу базу, аби вона захищала своїх громадян, у тому числі й сільгоспвиробників. Якщо Україна не зробить цього вже найближчим часом, наслідки невпинної окупації ГМ-рослинами нашої території можуть виявитися справді непередбачуваними.
Не секрет, що протягом останніх років Україна привертає особливу увагу провідних транснаціональних корпорацій, котрі давно перетворили створення й поширення у світі ГМО на надприбутковий бізнес. Причина відома – зацікавленість у просуванні своєї продукції на нові ринки збуту. Так, за неофіційними даними, тільки 2005 р. генетично-модифікованою соєю (до речі, не зареєстрованими в Україні сортами) у нас було засіяно понад 45% посівних площ цієї культури. Вирощується на полях – і теж підпільно – ГМ-кукурудза, ГМ-ріпак, ГМ-картопля та інші трансгенні рослини.
Більше того, насіння, продукти харчування і продовольча сировина, що ввозяться на територію нашої країни, наразі не реєструються і не перевіряються на вміст ГМО. Це, в свою чергу, дозволяє продукції, до складу якої входить ГМ-сировина, з'являтися на внутрішньому продовольчому ринку абсолютно неконтрольовано. І хоч скільки нас переконують у її цілковитій безпечності, реальність, – за словами російських вчених О.Яблокова та О.Баранова, які представляють Загальнонаціональну асоціацію генетичної безпеки Росії, – у тому, що «…людство у вигляді ГМО зіткнулося з небезпекою, котра ставить під загрозу нормальне існування всієї біосфери і самої людини». Все через те, що досі «…не існує надійних методів визначення наслідків розповсюдження ГМО та їх продуктів для природи й людини. Багато негативних ефектів ГМО виявлятимуться лише в наступних поколіннях».
Світове співтовариство, аби вберегтися від можливих негативних наслідків, намагається розробити науково-обґрунтовані підходи до оцінки потенційних ризиків при використанні генетично-змінених організмів, – причому таких, які б забезпечували належну охорону здоров'я людей і чистоту навколишнього середовища. Щоб не випустити цього «монстра» з-під контролю, передові країни світу створили не лише розвинену систему наукових досліджень у галузі біобезпеки та аналізу перспектив розвитку сучасних біотехнологій, але й – що не менш важливо – досить відрегульовану національно-правову базу щодо застосування ГМО. Відповідні закони та нормативні акти вже діють у Канаді, Австралії, країнах ЄС, навіть у Росії та Білорусі, які теж не бажають перетворюватися на світовий генетично-модифікований смітник.
«А ось Україна, попри надзвичайну актуальність проблеми, – зазначила перший заступник керівника Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко під час круглого столу представників неурядових організацій «Біобезпека в Україні: законодавчі аспекти», – досі не може визначитися з вирішенням цього вкрай важливого для нас питання. Причому, втрачаючи час, країна втрачає і свої шанси на економічну незалежність від біотехнологічних компаній-виробників ГМО».
Єдиним нормативно-правовим документом, що регулює механізми ввезення, державного випробування, реєстрації та використання ГМО в нашій країні, є Тимчасовий порядок реєстрації і використання трансгенних сортів рослин в Україні, затверджений урядовою постановою ще в серпні 1998 р. А доля законопроекту «Про біобезпеку», котрий є, по суті, не найкращою компіляцією аналогічного російського закону, вкрай сумна: потрапивши на розгляд парламентарів ще 5 років тому, він так і не трансформувався у закон, за цей час морально застарівши. «Сьогодні треба створювати абсолютно новий законопроект, – вважає доцент кафедри біохімії та екології харчових виробництв Національного університету харчових технологій Олексій Ситник, – попередньо проаналізувавши накопичений у світі досвід, але ні в якому разі не можна допускати безконтрольного розповсюдження ГМО на теренах України».
І екологи, і вчені, й представники інших громадських організацій переконані, що слід якнайшвидше відрегулювати правові відносини у галузі генетично-інженерної діяльності, визначити засади використання трансгенів на території нашої країни, а також повноваження суб'єктів, що забезпечуватимуть контроль з метою захисту здоров'я людини та упередження можливого негативного впливу ГМО на навколишнє середовище. Тож із необхідністю прийняття відповідного документа, який би створив у цій сфері правове поле, погодилися усі без винятку учасники круглого столу. Окрім того, на тверде переконання академіка НАН України Костянтина Ситника, такий закон повинен мати пряму дію, тому що практикована у нас величезна кількість різноманітних підзаконних актів тільки заплутує суспільство, що у цьому разі неприпустимо.

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Микола ПРОДАНЧУК, директор Інституту екогігієни і токсикології ім.Л.Медведя:
– Неврегульованість законодавства, яке наразі не дозволяє, але й не забороняє використання ГМО в харчових продуктах, відкриває доступ на наш ринок продуктів, виготовлених із ГМ-сировини зовсім сумнівного походження. І саме тут – справжня небезпека! Адже в Україну, за відсутності контролю, потрапляють ГМР із тих країн, де жодних досліджень і нагляду за використанням трансгенів не існує взагалі! Виростили вони картоплю чи кукурудзу, зібрали врожай, швиденько продали його, – а які там нові генетичні конструкції, ніхто й не збирався вивчати...
Саме тому всі громадяни України становлять групу ризику у використанні справді небезпечних ГМО. Адже насправді, маючи в руках відповідні технології, створити нову трансгенну рослину сьогодні нескладно.
До речі, у Росії після фіксації кількох випадків завезення продуктів, у складі яких виявили незареєстровані трансгени, взяли й посилили систему контролю над обігом ГМО. Чому ми не можемо цього зробити?! Причому якщо з маркуванням – чи то з політичних міркувань, чи то напередодні приєднання до СОТ – маємо певні проблеми, то контроль вмісту ГМО не суперечить жодним міжнародним правилам і дозволив би убезпечити українців від дійсно серйозного ризику.

Григорій ПЕТЮХ, завідуючий лабораторією Інституту цукрового буряку:
– Якщо йдеться про ризики використання ГМ-сировини у продуктах харчування (насправді це – надзвичайно неоднозначне питання), насамперед треба говорити про висновки токсично-гігієнічної експертизи. Та фактично вона не проводиться не лише у нас, але й у світі. Чому? Коректні дослідження – через складність самого об'єкту – провести дуже складно: тобто, важко довести безпосередню шкоду для організму саме від ГМО, а не від чогось іншого.
Позиція спеціально створеної із цього приводу експертної групи, до якої увійшли фахівці багатьох наукових інститутів і я в тому числі, чітка й однозначна: потрібна жорстка система контролю над обігом цієї продукції. Але, на жаль, до нас так ніхто й не прислухався. Адже ГМО – перш, ніж починати використовувати, – потрібно оцінити, провести відповідну експертизу й т. ін. Проте існуюче наразі в Україні законодавство цього зробити не дозволяє, що дуже на руку іноземним біотехнологічним компаніям-виробникам.
Аби змінити ситуацію, ми повинні, не відкладаючи проблему під сукно, якнайшвидше визначити статус ГМ-рослин (і ГМО взагалі!) у нашій країні. Поки що він неофіційний: і виробники, які використовують трансгенну сировину, просто не хочуть у цьому зізнаватися. А споживач знову в програші. Тоді як легалізація трансгенів виявилася б першим, але дуже важливим кроком у розробці на перехідний період – до прийняття відповідного закону – прозорих і зрозумілих «правил гри» у цій сфері.

Оксана ЧИРВА