- Як оживити відумерлу спадщину?
- Столична влада затримує передачу Держземагентству даних про земельні ділянки
- С.Тимченко: в Україні більше 10 млн га землі перебуває у "тіні"
- Думка експерта: Земельні питання вирішуються "через коліно"
- «Дуже непевна й ризикована справа — господарювати під відкритим небом»
ДОЛЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ПАЮ В ОКРЕМО ВЗЯТІЙ РАХНІВЦІ
Ситуацію з розпаюванням землі, що виникла у Рахнівці Дунаєвецького району, можна назвати типовою. Чи не в кожному селі є невдоволені розміром паю, бо нерідко в натурі він менший, аніж був зазначений у сертифікаті. Жителька Рахнівки Валентина Матвєєва, якій земля дісталася в спадок від батька, вирішила не миритися з таким станом речей і домогтися збільшення свого паю. Довгенько 65-річна жінка оббивала пороги владних кабінетів та земельних організацій у своєму районі, а коли це не допомогло, зателефонувала на «гарячу лінію» керівникам облдержадміністрації. В одну з субот за дзвінком жінки в село виїхали заступник голови облдержадміністрації з питань агропромислового комплексу Володимир КИРИЛЮК, начальник обласного головного управління земельних ресурсів Олександр ЛАХМОТОВ, директор Хмельницької філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Анатолій ЛИСОКОНЬ, керівник Хмельницького центру юридичної допомоги сільському населенню Аліса КУЛАКІВСЬКА, перший заступник голови Дунаєвецької райдержадміністрації Володимир МАТВІЄВ, начальник Дунаєвецького відділу земельних ресурсів Володимир СТЕЦЕНКО.
Зрозуміти скаржницю можна, адже сертифікат стверджував, що розмір її умовної ділянки — два гектари і сім соток. Чому ж, коли дійшло до безпосереднього виділення землі, він скоротився до гектара? Фактично жінці зайшло 82 сотки ріллі та 27 соток так званих лучних сіножатей, тобто найменше і того, і того. В принципі, обділені всі, хто мав нещастя витягнути жеребок на першій ділянці поля №7.
Рахнівський сільський голова Михайло Йосипович Слюсарчик аргументував це так: якраз на тому місці висока кадастрова оцінка землі — 40 балів, в той час, як на інших площах — 27, 29, 38. Люди, мовляв, не хочуть зрозуміти, що ці землі, хоч і менші за площею, рівноцінні з більшими. На що Аліса Валентинівна Кулаківська висунула контраргумент: якщо ділиться не тільки рілля, а й деградована земля, то розміри паїв, виділених у натурі, мали б бути більш наближеними до розміру умовних ділянок. А тут паї урізані майже вдвічі. Та й з якістю ріллі нерідко виникають проблеми. Обстеження земель проходило років 20-30 тому, у даний час нема коштів на його повторне проведення. Тому й рілля може виявитись деградованою. В області вже були такі випадки - коли те, що на папері значиться як рілля, насправді непросихаюче болото. Через те землевпорядні організації, які займаються розпаюванням, мають виїжджати на місце, пильніше придивлятися до грунтів і у подібних випадках пропонувати їх до консервації, переводити в категорію деградованих.
Та й взагалі розміри найбільших паїв не перевищують 1,56 гектара. Це на півгектара менше, як записано в сертифікатах. То де ж, питається, щезла земля?
Вніс ясність Анатолій Степанович Лисоконь, зауваживши, що в сертифікатах умовні гектари розраховані в грошовому виразі в середньому по сільраді — на жителів трьох сіл. Після того, як від Рахнівки відійшов Кривчик, відповідно змінилися середні частки: у Рахнівці вона зменшилася, а в Кривчику трохи збільшилася. Проте в сертифікатах це не враховано, оскільки вони видавалися ще до поділу. Звісно, якщо рахувати по сертифікатах, то рахнівські селяни мали б забрати ще й кривчицькі поля...
Отже, з питанням, куди поділася земля, розібралися. Начебто й нескладно, однак люди цього не знають. Та й хто може дати їм кваліфіковану відповідь на всі запитання, коли сільський голова і секретар — новообрані, працюють недавно, ще не занурилися в усі тонкощі своєї роботи, а в сільраді практично не залишилося ніякої документації, хоча в обов’язковому порядку мав би зберігатися один примірник усіх документів по реформуванню. Щоб мати уявлення про паювання, сільрада змушена збирати дані по людях. З усього видно, тут був добрий розгардіяш. У цьому ми ще раз переконалися, послухавши Валентину Іванівну Матвєєву. Жінка, висловивши велику подяку приїжджим за те, що відгукнулися на прохання обділених, зокрема сказала:
«Ми в районі обходили всі інстанції, та, як бачите, нам не пішли назустріч. Я разів зо три дзвонила на гарячу телефонну лінію, і слава Богу, що потрапила на вас, Володимире Борисовичу, то може, тепер розв’яжеться це питання і ви дізнаєтеся, що в нас робиться. Нам дали так мало землі не тому, що вона найкраща. У нас є ще ліпша земля, але її в 2003 році роздали першим пайовикам — більше, як по гектару кожному і рівчаків не наділяли. Та й решта отримала більше: кому 1,56 гектара, кому — 1,21. А 43 людям — середня за якістю земля і лиш по 82 сотки. Як ми можемо бути задоволені? Колишня сільська влада більше старалася догодити родичам, сусідам, знайомим і друзям, нас же збили всіх до купи і дали, що лишилося, добавили ще рівчаків по 27-28 соток.
Коли я вперше подзвонила на гарячу лінію, то той, хто тоді приймав дзвінки, сказав, що буде створена з Києва комісія. От тоді вони тут заворушилися. І переказали мені, щоб я підійшла в земельний відділ. А я вирішила: не піду, я до них довго ходила, хай вони до мене хоч раз прийдуть. Але час іде, вони бачать, що комісії нема, то й прислали відписку: все зроблено за законом, а якщо ви не погоджуєтесь, то подавайте в суд. І ми б подали. Але де взяти такого суду, щоб за нами потягнув? Хто ми є проти начальства?
Я в кількох інстанціях шукала протокол зборів, які лягли в основу паювання, ледве добилася, щоб прочитати його. А там записано, що присутніми були близько 250 людей. Де ж, думаю, ті збори були? В нас же й приміщення такого нема. Далі сказано, що головою зборів був В. Матвієв, а секретарем — Люба Гусар. Ну, це наша. А хто ж тоді Матвієв? Невже заступник Рохової? Зустрічаю Любу, розпитую, що то за збори були. А вона мені каже: тож ваш Василь Микитович був головою. Вона подумала, що то мій чоловік там підписаний. Я кажу: ні, не було такого. І ніхто з наших людей не знає, коли ті збори були, хто був на них присутній, хто виступав.
Бачите, яка фальш, яка брехня? І цим займалися високопосадовці. Навіщо їм люди? Вони собі роблять, що захочуть і як захочуть.
Збирала в нас одна жінка, Задорожна Валентина Іванівна, документи і гроші, щоб зробити сітку поля. Зробили. То нас було на тому полі 38, а зараз вже 65. Спочатку колишній секретар сільради Надія Іванівна казала, що нам заходить по 1,56 гектара. А я аж здивувалася: навіть по два гектари не вділили? З часом чую, що вона переробила відомості на 1,05 гектара. А потім — по 82 сотки і ще якісь рівчаки. А сітку поля вже знищено.
І ще одне. Коли я була вперше на прийомі в Матвієва, то дивилася в протокол — мого підпису не було. А зараз стоїть. Хтось за мене таку «шапку» накрутив — я й близько так не розписуюся, можете звірити мій підпис у пенсійних відомостях. У мене й свідки є, що я відмовилася розписуватися в протоколі і не брала державний акт на землю. Бо в такому разі треба було здати сертифікат. А там у мене записано більше землі».
Валентина Іванівна розповідала ще довго, її та решту виступаючих уважно вислухали. Жителям села, невдоволеним розпаюванням, пред’явили протокол від 25 серпня 2005 року, у якому записано, до речі, що головувала на зборах Г. В. Шрамова. А В. Матвієв затвердив документ як перший заступник голови райдержадміністрації. Селянам запропонували звірити підписи, що стоять напроти їхніх прізвищ. Матвєєва і ще одна жінка запевнили присутніх, що їхні підписи підроблено, а кілька людей упізнали свої автографи.
Були розглянуті всі можливі варіанти розв’язання цієї головоломки. З’ясувалося, що у Рахнівці є близько 30 гектарів земель запасу і резерву, котрі досі нікому не надані в оренду. Вони не обробляються і тільки служать розсадником бур’янів. Хто незадоволений тим, що йому дісталося мало землі, міг би взяти її для ведення особистого селянського господарства з тих вільних тридцяти. Законодавством це дозволено: кожен громадянин України має право отримати без оплати в приватну власність до двох гектарів землі для ведення особистого селянського господарства (ця земля дається не на домогосподарство, як колись, а на громадянина). Є вільні землі запасу і бажання хазяйнувати — слід подати на ім’я голови райдержадміністрації заяву про виділення земельної ділянки. Але ці землі не підлягають розпаюванню. Під паї виділялася земля колишніх колективних сільгосппідприємств. А землі запасу передбачені для ведення особистого селянського господарства, для індивідуальної забудови, для розширення кладовища, можливо, для сміттєзвалища та інших цілей. І здійснювати будь-який обмін між землями запасу і резерву та розпайованими не можна.
Про те, були зловживання чи ні, комісія висновків не робила. Навіть якщо й були — говорити про це пізно. Аби щось змінити, потрібно звертатися до суду. Та й до кого можуть зараз бути претензії? Списки пайовиків формувалися на території сільради місцевими працівниками на виду у всієї громади і подавалися в район уже готові, завірені печатками і підписами. Районна влада навіть за найбільшого бажання не могла детально вивчити ситуацію в кожному селі. Тодішні сільські керівники пішли у відставку, а нові не можуть відповідати за їхні прорахунки. Але важко заперечити, що процедура виділення земель відбувалася не так, як того вимагає закон. Тобто, не готувався загальний проект і не затверджувався на зборах. Почали цей процес 15 одноосібників і не програли. Їм відійшло по півтора гектара ріллі...
В. Б. Кирилюк, вивчивши питання з усіх боків, підсумував, що в цій ситуації залишився лиш один варіант. В сільраді залишилося дев’ять незатребуваних паїв. Вони — різного розміру. Отже, їх можна запропонувати невдоволеним з числа тих пайовиків, які відмовилися від державних актів на право власності на землю і відповідно не розписувалися за них. Ну а процедура тієї справи відома: голова сільради має ознайомити з розташуванням та розмірами незатребуваних ділянок, провести жеребкування і скласти про це додатковий протокол. Валентина Іванівна Матвєєва погодилася на цей варіант.
Здавалося б - переможний фінал, і на цьому можна ставити не тільки крапку, а цілий знак оклику: комісія попрацювала результативно, реально допомогла конкретній людині, яка, до речі, вже втратила останню надію на торжество справедливості в області і збиралася писати до Ніни Карпачової.
Але можна не сумніватися: гряде шквал дзвінків подібного характеру до обласних керівників під час наступної гарячої лінії, бо, повторюся, ситуація непоодинока. І чи не вперше за останні роки створено прецедент, коли за дзвінком простої людини виїжджає потужна команда, даруйте, «розрулювачів». Нині як сільська громада, так і сільська влада потребують, може, не так матеріальної допомоги, як підказки, поради, як далі жити. Агропідприємства розпадаються, люди залишаються без роботи, без зарплати, без уваги. Чи існує якийсь рецепт — універсальний і помічний, як кажуть, для всіх випадків, аби люди на місцях не відчували себе безпорадними, беззахисними і неспроможними без втручання обласних можновладців знайти правду?
Простежити біди багатьох подібних сіл області можна на прикладі тієї ж Рахнівки, в якій місцеве сільгосппідприємство пережило процедуру банкрутства. І це ще одна болюча тема для рахнівчан. Розповідають, що роздирали, рвали село по судиночці і чужі (ті, що проводили ліквідацію підприємства), і свої. Узяв, було, рахнівські землі керівник сусіднього маківського агропідприємства Володимир Макогон. Уклав з селянами договори на 10 років. Спочатку, розповідають рахнівчани, за оренду земельних паїв їм виплачували по 269 гривень з копійками. За рік чи два — вже по 170 гривень. А оце чутка пройшла, що він не орендуватиме рахнівських полів зовсім. Начебто, у нього теж труднощі. Правда, дещо під зиму поорав, то, може, ще не відречеться рахнівчан у цьому році...
Нема сільгоспформування — занепадає село, це аксіома. Але опускати рук не годиться. Ось що говорить з цього приводу Володимир Борисович Кирилюк, звертаючись до жителів Рахнівки (звісно ж, ці настанови будуть корисними й мешканцям інших сіл):
— Сільська громада зараз має бути активна, як ніколи. Ви повинні показати, що щось робите, тоді й влада допомагатиме. В селі відсотків десять городів не обробляються, тобто теж є вільні ділянки. Робота з тими, хто не обробляє землю, не ведеться. Сільський голова не хоче заїдатися з людьми, депутати тим більше. Але за них їхньої роботи ніхто не зробить. Отже, треба мобілізувати депутатів, підключити виконком і до 15 березня зробити подвірний обхід з тим, щоб роз’яснити людям нові вимоги, адже відбулися зміни в законодавстві з використання землі, діє система штрафів, площі, що не використовуються, можна відбирати. По-перше, земля заростає, і це завдає значної шкоди сусідам. По-друге, може, хтось і взяв би її в обробіток, так є хазяїн — не буде ж у нього видирати. А якби в селах керували цими процесами, то вони виглядали б по-іншому.
Всі твердять в один голос, що село вимирає. А чи часто можна побачити сільського голову в якомусь сільськогосподарському ліцеї? Чи працює він з батьками студентів у тому напрямі, щоб вони поверталися в рідні села? Майже в кожному населеному пункті є кілька порожніх будинків. До прикладу, у Рахнівці їх близько сотні. З них шість не мають спадкоємців, отже, їх треба взяти на баланс сільради. Якщо господарство вже не діє, то сам Бог велів сільській владі шукати молодих підприємливих людей в різних закладах, особливо сиріт. Вони з задоволенням приїдуть на роботу в село, якщо відчують якусь опіку, знатимуть, що їх забезпечать житлом і допоможуть реалізуватися в житті. Зараз можна підшукати та випробувати різні програми. Десь, можливо, через центр зайнятості знайти якісь кошти, десь кредити взяти на розвиток сільського бізнесу. Перед керівництвом ліцеїв поставлене чітке завдання: не просто вчити дітей і випускати їх в нікуди, а благословити на започаткування власної справи, давши їм відповідні знання, навички і можливість спробувати свої сили на практиці. У селах треба займатися землями, які не обробляються. На ті ділянки, що на схилах, на маленькі клаптики інвестор не прийде однозначно. Якщо не виявити активність і не притягнути молодь - хоча б 5-10 людей, то в селі прогресу не буде.
До слова, незабаром на землях Кривчика і Дубинки (ці села входять до Рахнівської сільради) господарюватиме інвестор Микола Бражняк. Сам місцевий, зараз має в Києві будівельну фірму. Бере не тільки землю, а повністю орендуватиме господарство. В рахунок орендної плати він виготовляє документацію на розпаювання земель тих двох сіл, робота вже на завершенні. Хочеться вірити, що рахнівська ситуація стане застереженням для селян Кривчика та Дубинки, і вони не дадуть їй повторитися. А щоб цього й справді не сталося, коротко нагадаємо механізм. Оголошення про скликання зборів, списки всіх пайовиків, карта полів мають бути вивішені на стенді для ознайомлення в людному місці за два тижні до зборів. Коли щось селян не вдовольняє — слід повернути документи землевпорядній організації на доопрацювання. Якщо все в порядку — затвердити на зборах.
Отже, поля Дубинки і Кривчика невдовзі будуть оброблятися. Микола Олександрович Бражняк обіцяє, що налагодить роботу і забезпечить працездатних роботою. Сільрада зараз готує для нього дані - скільки є таких людей, які вони мають спеціальності. Хотілося б, щоб і Рахнівку цей інвестор узяв під свою опіку, хоча тут майна практично не залишилося. Та ще й неспокійно в цьому селі - колотнеча, як бачимо, а інвестори такого не люблять. Як вкладати гроші, і чималі, то треба бути впевненим, що не буде ніякої гризні.
В. Б. Кирилюк намагався вивчити усі сфери життя Рахнівки і, що називається, розкладав проблеми по поличках. Так, по Рахнівській сільраді зареєстровано близько 30 безробітних. Значить, владі слід допомагати людям позбуватися цього статусу — можна займатися бізнесом на селі і досить успішно. Далі: нема у Рахнівці пункту штучного осіменіння корів. Щоправда, в Кривчицькому будинку-інтернаті є підсобне господарство, яке утримує плідників. Але на 420 наявних корів треба було б мати власний пункт. Потрібен і ветеринар, який би здійснював обслуговування худоби та проводив профілактичну роботу серед населення.
Це тільки здається, що сільська влада за нинішнього куцого фінансування не здатна результативно впливати на ситуацію. Добровільно взявшись захищати інтереси громади, вона просто зобов’язана добитися позитивних змін. І вони не забаряться, коли сільські керівники працюватимуть в однаковій мірі як на розв’язання проблем загалу, так і для кожного конкретного жителя своєї території. Наводити лад у державі треба починати з себе.
Текст і фото Галини СКРИПНИК.
Хмельницька область.
