- Чи потрібна селу медицина
- Скільки коштує милосердя?
- ХАРКІВЩИНА. Селяни будуть із зубами
- Серце людини та тепло коня
- Є результат!
Сімейна медицина: «за» чи «проти»?
Концепція «Програми розвитку загальної практики – сімейної медицини на 2006-2010 роки» зазначає: «Посаду сімейного лікаря може займати лікар, який пройшов підготовку в інтернатурі за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина», або лікарі за спеціальностями «Лікувальна справа» і «Педіатрія», що пройшли підготовку у вищих медичних закладах післядипломної освіти за спеціалізацією із сімейної медицини і отримали сертифікат за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина». Контингент населення, який прикріплюється до сімейного лікаря для отримання первинної медико-санітарної допомоги, формується на основі права вільного вибору лікаря в межах затверджених нормативів навантаження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я».
Біда, як-то кажуть у народі, заходить у дім, не питаючи. Немає людини, у гостях якої б не побувала ця непрохана гостя. Мої батьки мешкають в Апостолівському районі на Дніпропетровщині. За плечима стареньких роки важкої колгоспної праці. Батько – Бублик Володимир Павлович - має піввіку водійського стажу. Мати – Бублик Валентина Миколаївна – мабуть, почала працювати з тих пір, як навчилася ходити. У ті важкі для країни часи постійний голод та злиденне життя спонукали людей на трудові подвиги в ім’я щасливого майбутнього. Післявоєнні роки позначилися на долі багатьох хворобами та різними ускладненнями здоров’я. Адже, окрім важкої праці, наші батьки спромоглися народити та виховати ще і чотирьох дітей. Тоді люди робили це безкоштовно, бо любили і цінували перш за все життя, а не гроші. На жаль, сьогодні більшість цінує лише матеріальні блага. Провідати стареньких батьків не завжди маємо змогу, бо постійно десь заробляємо або шукаємо якийсь додатковий заробіток. Наші батьки, яким держава спромоглася надати лише безкоштовний і безпільговий статус дітей війни, на краще вже і не сподіваються. Єдина їх радість – діти, яких вони попри усі негаразди, так чекають. Буває, вмирають, так і не дочекавшись побачити нас у своїх оселях…. Від думки, що таке може трапитися із моїми старенькими, мені стало моторошно. Я вперше наважилась розірвати нескінчене коло своїх власних проблем та поїхала рятувати хвору матір на Дніпропетровщину.
Пізно увечері прибула маршруткою у місто Кривий Ріг, звідти - Нікопольською електричкою до зупинки «Платформа 29 кілометр». І ось я вже у селищі міського типу Нива Трудова Апостолівського району. Встигла вчасно, бо мати вже двічі втрачала свідомість. Високий тиск, вірусна інфекція, бронхіальна астма та серце – ось такий букет надовго вклав її у ліжко. Швидка допомога із районної лікарні відкачала її серцевими ін’єкціями та запропонувала стаціонар. Мати вже була там неодноразово, тож наодріз відмовилася. Сказала, що краще помре дома, аніж у лікарні. Її аргументи були залізні. По-перше, у Апостолівській центральній районній лікарні нині закрили на ремонт дитяче відділення. Тож усі люди з діагнозами вірусних та кишкових інфекцій мусять лежати у інфекційному відділені, куди можуть потрапити і хворі зі скритою формою туберкульозу. Сучасне обладнання відсутнє, як і кошти на дорогі ліки. Мати розповіла, що була на прийомі у сімейного лікаря місцевої амбулаторії з приводу серцевого нападу, але у черзі інфікувалася ОРЗ. У неї був безперервний кашель, що супроводжувався аритмією та височенним тиском. Температура також була високою. Пролетарський набір пенсіонера: «Колфдлю», «АЦЦ» та «Амброксол» – не допомагали. Потрібна була стаціонарна кваліфікована допомога лікарів, від якої мати відмовлялася. Не буду описувати сценарій, за яким я вирішила проблеми зі здоров’ям найдорожчої людини. Гроші, зв’язки та впливові посвідчення своє діло зробили. Та совість змусила все ж таки поцікавитися і становищем інших людей, які проживають у Ниві Трудовій. Адже не в усіх є столичні родичі із такими надійними постулатами. Спілкуватися вирішила тільки з рядовими мешканцями та медичними працівниками, бо у будь-якого керівництва один принцип – не виносити сміття із двору.
У Нивотрудівську селищну лікарську амбулаторію сімейної медицини я завітала о сьомій ранку. На прийом у сімейного лікаря Любові Левенець вже очікувало шістдесят чоловік. Черга розтяглася аж на два поверхи невеличкої будівлі. Більшість людей мерзла на вуличних сходах. Одні тримали на руках хворих дітей. Поруч із ними постійно кашляли та чхали дорослі пацієнти. В декого з них була навіть температура. Ще у черзі стояли вагітні жінки та люди похилого віку. Вразив один чолов’яга, який не міг стримати свій безперервний кашель та зробив припущення, що у нього мабуть таки туберкульоз легенів. Я просто не могла уявити свою хвору матір, яка подібною ціною намагалася отримати медичну допомогу. Батьки дітей мені розповіли про свої постійні муки. Їхній сімейний лікар Любов Василівна - і педіатр, і фтизіатр, і кардіолог, і гінеколог, і терапевт. Хворих різного віку приймає в одному маленькому кабінеті. Йдеш в амбулаторію з однією болячкою, отримуєш у черзі до лікаря ще дві. Адже кабінет за хворими ніхто не кварцує.
Місто Кривий Ріг від Ниви Трудової знаходиться у 30-ти кілометрах. Там є багато спеціалізованих клінік, де можна отримати кваліфіковану допомогу. Але медикам району місцеве керівництво заборонило давати своїм пацієнтам направлення на обстеження у криворізькі лікарні. Тож, з Ниви Трудової хворі мусять їхати на обстеження до Апостолового, де все відбувається за сценарієм: рентген без опису плівки роблять у залізничній лікарні. Потім хворі мають їхати в іншу районну лікарню на околицю міста, де лікарі мають описати їхній знімок. На це витрачається не одна доба. При цьому хворі району не мають змоги зробити повноцінне УЗД, фіброскопію та фібро-гастро-дуоденоскопію. Причина – відсутність сучасної апаратури та неврегульованість бюджетних питань. Як пояснили мені рядові медики, прохаючи не називати їхні прізвища, у районному центрі Апостолове один бюджет, у міста Кривий Ріг - інший. На обслуговування навколишніх сіл, таких як Нива Трудова, Солдатське, Червона Зірка, Пам'ять Ілліча, Вольне та Веселі Чумаки обласний центр грошей Кривому Рогу не виділяє. Тож мусять люди їхати зі своїми болячками за 200 км у дніпропетровську лікарню імені Мечникова чи лікуватись у Кривому Розі самотужки. Амбулаторія у Ниві Трудовій обслуговує 5800 чоловік. Рятує хворих великий досвід та медичний стаж Любові Левенець. У амбулаторії працює разом із чоловіком – терапевтом за фахом, який її очолює. В день, коли я відвідала кабінет сімейної медицини, у лікаря Любові Левенець на прийомі побувало 88 чоловік. Жінці було не до інтерв’ю з журналістом.
Колеги сімейного лікаря розповідають, що жінка приходить на роботу із величезною сумкою, де вона мусить носити карточки хворих, які не встигає описувати на прийомі. Цю роботу лікар надолужує вдома. Адже хворому потрібно не тільки увагу приділити, рецепт на ліки виписати, а й розписати свої інструкції у його лікарняній карточці. Це не враховуючи лікарняні листи та різноманітні направлення на аналізи та у процедурний кабінет. Цікаво, чи знайдеться хоча би один чиновник у МОЗі, який би працював у такому режимі за 1200 гривень? Коли розписували у пілотному проекті обов’язки сімейного лікаря, забули, мабуть, подбати про його заробітну платню.
Амбулаторію сімейної медицини у Ниві Трудовій запровадили ще у 2006 році. Відкривали лікарню помпезно та обіцяли багато чого. На жаль, стаціонар так і не спромоглися відкрити. Немає і окремого кабінету для прийому малюків. «Швидку допомогу» чиновники також в амбулаторії забрали. Мабуть, вважають, що ноги лікаря, які мусять опікуватися хворими у нічний час, надійніші за колеса машини – більше витримують та швидше пересуваються. Скільки разів беззахисним жінкам, які спішили на порятунок людей, доводилося і з наркоманами битися, і бути покусаними безпритульними собаками. А ще провалюватися при повній темряві у відкриті каналізаційні люки. Адже «Швидка допомога» із районної лікарні буває не така вже й швидка. Ніхто лікарям за їхні нічні обслуговування пацієнтів грошей не платить, тож поспішають вони на кожний виклик у Ниві Трудовій цілком безкоштовно та «за власним бажанням». Пояснюють, іноді життя людини залежить і від долі секунди. Приміром, вагітна жінка із кровотечею районну «швидку» може і не дочекатися. А якщо це онкохворі, яким потрібно колоти наркотичні препарати? Чи може сімейний лікар або медсестра нести відповідальність за їхнє збереження? Для обслуговування таких хворих має бути спеціальна бригада, якої також, за словами медиків, у районі немає.
У аптеці Ниви Трудової заплакана жінка намагалася отримати консультацію, як і чим лікувати хворого на ангіну чоловіка. Знімаю шапку перед провізором. Вона підібрала ліки і навіть у телефонному режимі проконсультувалася із лікарем. Ось так і живуть у Ниві Трудовій люди. Більшість вирішують свої проблеми із здоров’ям самотужки. Їдуть електричкою до Кривого Рогу і платять гроші за обстеження у державних клініках. Це значно дешевше, аніж їхати до обласного центру. Колись Нива Трудова була радгоспом-міліонером. Тут працювали великі комплекси з відгодівлі та селекції свиней та корів. Для працівників ферм були збудовані комфортні п’ятиповерхівки. Сьогодні у них живуть діти та численні онуки колишніх Героїв соцпраці. Матеріальна допомога на дітей з боку держави робить свою справу. Для декого народжуваність вже перетворилася в так званий бізнес. Дитячі гроші кормлять родини безробітних батьків. Тож малюків у Ниві Трудовій вистачає. Не має лише власного педіатра та окремого кабінету для прийому. Працювати на ентузіазмі нинішня молодь бажання не виявляє. А ставка у лікаря - хоч сімейного, хоч звичайного - залишається незмінно низькою.
Процес впровадження сімейного лікаря у медичних закладах України тривалий, складний і до кінця не зрозумілий. З 1995 року розпочато підготовку сімейних лікарів за програмою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України. Програма розвитку загальної практики сімейної медицини на 2006-2010 роки була розроблена на виконання Програми діяльності Уряду України «Назустріч людям», затвердженої постановою Кабміну від 02.05 №115 та схваленої постановою ВР України від 04.02.05 №2426-IV.
Фінансування пілотного проекту, який стартував регіонами, передбачалося за рахунок коштів державного бюджету. Щорічно на матеріально-технічне оснащення закладів загальної практики сімейної медицини та на створення належних умов для роботи фахівців держава мала витрачати близько 100 млн. гривень. То де ж ті обіцяні чиновниками кошти? В чиїх карманах вони осіли, так і не дійшовши до медичних закладів?
Наталя СОКУРЕНКО
