- В Україні створять програму розвитку виробництва біопалива
- Поштовх для розвитку біопаливної галузі
- Світові та вітчизняні тенденції при виробництві біопалива (біоетанол та біогаз)
- Світові та вітчизняні тенденції розвитку виробництва біопального
- БІОЕНЕРГЕТИКА В УКРАЇНІ - ПЕРШІ КРОКИ ТА ПОТЕНЦІАЛ
Для розвитку біоенергетики необхідні національні програми
Україні знадобилось стати навколішки перед північним сусідом, задихати в «напівлегень» та навчитись обчислювати вміст гаманця в барелях, перш ніж перейти від дискусій до справ у питанні розвитку біоенергетики. Саме енергетична безпека країн, глобальні екологічні загрози та здорожчання традиційних енергоносіїв стали глобальними викликами світу.
Конкретні шляхи їх подолання розглянули вітчизняні й американські науковці – учасники міжнародної науково-технічної конференції «Альтернативні екологічно чисті та відновлювальні джерела енергії», що вже вдруге проводиться на базі Вінницького державного аграрного університету. На конференції побували й керівники області, виробники біопального і законотворці.
Хоча перелік відновлювальних джерел енергії досить великий, найбільше уваги учасники конференції зосередили на розвитку виробництва біологічного пального. Приєднання України до Кіотського протоколу й наші прагнення вступу до ЄС вимагають поетапного збільшення його використання вже в найближчі роки. Відтак, розвиток галузі неминучий, і питання забезпечення підприємств сировиною вимагає цілого комплексу змін в законодавстві, інноваційних підходів до технологій виробництва, масштабних змін у структурі АПК. Наразі ж ми в біоенергетиці чи не «позаду всієї планети». Тому й набуває такої цінності світовий досвід.
Зокрема, науковці Канзаського університету презентували розробки в царині використання нульової технології обробітку ґрунту (No-Till production), поділились досвідом впровадження біомастил у господарстві Пенсильванського університету, зацікавили оглядом технологій виготовлення біопального з нетрадиційної для України сировини, зокрема, з цукрової тростини із використанням її стебла як джерела целюлози, котру теж переробляють на біоетанол.
В свою чергу вінничани зацікавили новою технологією виробництва біодизелю. Ваги цій презентації додав факт її практичного використання. НДВП ТОВ «Біоресурс» (Вінниця) та ВАТ «Мурованокуриловецький «Агромаш» (Вінницька область) розробили обладнання, яке дозволяє на третину збільшити вихід рослинної олії з ріпаку та застосувати технологію її поглибленої переробки. В результаті розробники домоглися чотирирівневого очищення біопального за євростандартами якості.
До речі, Інноваційний фонд України під цей проект виділив 5 млн. гривень. Кредит буде спрямовано на виробництво 12 аналогічних ліній з виготовлення біодизелю. Ці установки, як планує вінницька влада, запрацюють в області вже 2008 року і забезпечать виробництво 30 тис. тонн біодизелю.
На конференції було презентовано й біоенергетичний проект, який, передусім, цікавий комплексним підходом як стосовно повноти використання основних фондів і сировини, так і питаннями реалізації продукції та врахуванням соціальних аспектів. Йдеться про інвестиційний проект Холдингової компанії «Бестінвест», котра на базі Бабинецького цукрозаводу (Іллінецький район) вже у 2009 році планує збудувати завод з виробництва біоетанолу та сухої гранульованої барди (високопротеїновий корм для тварин) В технологічній схемі заводу інвесторами передбачено використання дифузійного соку базового Бабинецького цукрозаводу і меляси, - отже, базове підприємство також може використовувати свої технологічні схеми для виробництва біоетанолу. До всього – це ще й 3000 додаткових робочих місць в сільській місцевості. Вартість проекту – 80 млн. ?, а річний обсяг виробленої продукції планується налагодити в розмірі 145 млн. ?.
То які ж перспективи біоенергетики в Україні? Які підводні камені гальмують її розвиток? Проблеми розвитку галузі й шляхи їх вирішення учасники конференції бачать по-різному.
Григорій Заболотний, голова Вінницької обласної ради:
Можливості нашої сировинної бази, безперечно, великі. Якщо Україна буде сіяти 3 млн.га олійних культур (насамперед, ріпак), це буде 9 млн.т насіння або 3.5 млн. т біодизельного палива – 100% потреб АПК на рік. Проте промислове виробництво і використання біологічного палива поки що в країні не налагоджено.
Що стосується Вінницької області, то можливості сівозміни дозволяють нам вирощувати ріпак та інші олійні культури на площі у 200 тис. га, що перевищує площі, які потрібні для 100% забезпечення сільгосппідприємств області в біодизелі. Ми вже посіяли ріпак на площі 124,6 тис. га. Це в 1,9 разів більше від фактично зібраних площ озимого і ярого ріпаків в 2007 році і в перерахунку складає 40 тис. т біодизелю.
Хочу зазначити, що нами проведена суттєва робота зі створення технічної бази з виробництва біодизелю. В області виготовлено і працюють 7 ліній з його виробництва, а до кінця 2008 року планується встановити ще 12 і виробляти в цілому 20-30 тис. т цього пального.
Що стосується виробництва біоетанолу, то Кабінетом Міністрів у 2000 році було затверджено програму «Етанол», розроблено Технічні умови «Високооктанова кисневмісна добавка до бензинів» та галузевий стандарт «Бензини моторні сумішеві». Біоетанол пройшов повний цикл стендових та експлуатаційних випробувань на автотранспорті й у встановленому порядку допущений до промислового застосування в Україні. Потрібно 3-4 млн. грн. на кожний спиртзавод для переоснащення та організації на його базі виробництва біоетанолу. Але робота в цьому напрямі просувається дуже повільно.
На мій погляд, потрібно законодавчо визначити ці заходи, можливо, виділити їх зі спиртової галузі та створити об'єднання виробництва біоетанолу і фінансово забезпечити їх підтримку з боку держави. До процесу доцільно залучити також і цукрові заводи, передбачивши це в Програмі реструктуризації буряко-цукрової галузі. Цукор мас стати сьогодні головною сировиною для виробництва біоетанолу.
Михайло Друкований, директор НДВП ТОВ «Біоресурс»:
В Європі є дві стратегічні лінії розвитку біоенергетики. Перша – це французька, яка передбачає будівництво великих заводів з потужністю виробництва близько 100 тис. т біодизелю на рік. Іншу обрали Німеччина і Данія. Вони використовують біодизельні установки, які переробляють продукцію 5-6 сусідніх господарств.
Яку б із них не обрала Україна, для розвитку галузі нам треба переглянути підходи до ціноутворення в енергетичній галузі в цілому, і особливо акцизну політику держави. Порівняйте: частка акцизного збору в ціні пального за умови, що українські та європейські ціни вже практично зрівнялись, в англійців становить 69%, у німців – 50%, у Польщі – 32%, в Україні – лише 5%!
Дуже промовистий приклад – формування ціни пального, скажімо, на дизель в Польщі: собівартість – 447?, акциз – 276, акцизний збір на ремонт і підтримку доріг – 24, ПДВ – 165, а всього – 912? коштує тонна дизпального в наших сусідів. Тепер порівняєте: біодизель – вартість вища – 660?, акцизний збір не справляється з огляду на позитивну екологічну складову пального, «дорожна надбавка» – 2.6, ПДВ – 114, а всього – 883? за тонну. Отож, завдяки такій державній політиці при використанні біодизелю споживач економить 127? на кожній тонні пального!
Наша ж енергетична політика призвела до того, що з 7 українських НПЗ 5 – російської власності. Прямі інвестиції українського капіталу в розвиток інших країн світу за 10 років склали 190 млрд. дол. США, з них в розвиток Росії – 163 млрд. дол. США. Якщо ж врахувати рівень тінізації економіки, то з повним правом можна казати, що наш внесок в розвиток чужої економіки насправді за цей час склав 400 млрд. дол. США! Скільки це річних бюджетів України?.. Вважаю, що не в останню чергу таким станом речей ми завдячуємо відсутністю європейських підходів до управління цінами. То за рахунок чого ж ми маємо розвивати біоенергетику?
Відповідно до постанови КМ і програми розвитку біоенергетики, на забезпечення виробництва 623 тис. т біодизелю в рік в Україні планується побудувати 20 заводів продуктивністю 5100 т біопального. На їх будівництво потрібно 8,83 трильйона гривень, а на забезпечення заміни всієї солярки виробництвом біодизелю – вдесятеро більше. Все це треба зробити до 2020 року. Чи зможе економіка України потягнути таке? Чи хтось рахував у цій країні гроші?..
Григорій Калетнік, голова Всеукраїнської асоціації «Укрбіоенерго»:
На конференції говорили переважно про біодизель. Але не треба забувати і про сумішеві бензини, основою котрих є біоетанол, який виробляється на спиртових, а віднедавна і на цукрових заводах. І якщо виробництво біодизелю в нашій державі без фінансової підтримки наразі неможливе, то сумішеві бензини і біоетанол вже дешевші за традиційні види пального. Коли ми реєстрували у ВР проект «Про розвиток виробництва та споживання біологічних палив», цей факт і був моїм головним аргументом. У червні ВР прийняла закон в цілому, але Президент його не підписав. Хоча документ вирішував питання гармонізації чинного «енергетичного» законодавства до норм ЄС.
Вважаю, що всі зацікавлені сторони повернуться до цього закону не раніше 2008 року, вноситимуть якісь свої пропозиції. Тому він, мабуть, повторно пройде усі процедури розгляду і прийняття. Поки що ж це питання регулюватиметься виконавчою владою.
Уряд (В. Януковича – авт.) підготував проект постанови, яка передбачає вирішення питання виробництва в Україні високооктанових біологічних бензинів на НПЗ і їх цільову «ув’язку» з виробниками біоетанолу, з якого ці бензини складаються на 60%. В ній вказано, що постачальниками біоетанолу на НПЗ у Вінницькій області мають стати Барський та Гайсинський спиртзаводи. А переробниками – Одеський НПЗ («Лукойл»), «Галичина», Кременчуцький та Херсонський НПЗ. В рамках цього проекту заплановано виробництво 20 тис. т біоетанолу за рік, а це, в перерахунку, – до півмільйона тонн біобензину.
Руслан Мельник, заступник директора з інноваційних технологій холдингової компанії «Бестінвест»:
Ми вважаємо виробництво в Україні біопалива, і зокрема, біоетанолу перспективним. Тим більше, що для нас дуже містким ринком збуту є країни ЄС. За підрахунками експертів, у найближчі роки дефіцит біопального там становитиме близько 4 млн. літрів на рік.
«Вузьким місцем» в розвитку біоенергетичної галузі України є непослідовність, відсутність єдиної стратегії держави. З огляду на питання енергетичної безпеки і сумний досвід України в питанні приватизації об’єктів енергетики іноземцями, фінансувати розвиток енергетики має держава чи національний капітал. Але згідно з чинним законодавством монопольне право на виробництво етанолу належить державним спиртзаводам, перелік яких затверджений Кабміном. Звісно, «лазівки» в законі є: ви можете виробляти етанол, якщо він є не кінцевим продуктом, а проміжним в технологічній схемі виробництва якоїсь іншої продукції.
Де тут логіка?
Учасники конференції, узагальнивши всі пропозиції, дійшли згоди щодо необхідності розробки національних програм розвитку всіх видів альтернативної енергетики звернутись до ВР та КМ з проханням забезпечити державну підтримку галузі, врахування пропозицій стосовно формування цін та врегулювання розміру акцизів на традиційні види палива та біологічне тощо. Зі свого боку науковці беруться й надалі проводити такі конференції і започаткувати в Україні випуск спеціального видання, де б оперативно публікувались результати досліджень і досвід їх впровадження в біоенергетиці.
На рівні області вінницькі науковці запропонували місцевій владі програму «Комплексного розвитку Вінницького регіону на базі сучасних біотехнологій, біоенергетики, гідроенергетики з метою переведення регіону на чисті види продукції», яка передбачає розробку конкретного плану дій для кожної громади і трирівневе бюджетне фінансування, а також залучення коштів Євросоюзу згідно з положеннями Кіотського протоколу.
Антоніна Мніх
Вінниця
