- На Житомирщині планується будівництво заводу з переробки льону
- Льон-довгунець української селекції
- Щоб отримати високий врожай
- Чи відродиться українське льонарство?
- Льонарі Житомирщини приступили до посіву льону-довгунця
УКРАЇНСЬКЕ ЛЬОНАРСТВО: ЧИМ ЗАКІНЧИТЬСЯ КРИЗА?
“Або ми в найближчі роки оновимо парк льонозбиральної техніки, перейдемо на сучасні технології вирощування та переробки льону, або за рік-два про цю культуру на Чернігівщині забудуть,” - вважає Станіслав Котенко, голова Асоціації льонарів України, керівник СТОВ “Олстас-льон”. Компанія володіє в Чернігівській області Сядринським льонозаводом - одним із шести ще працюючих в регіоні підприємств галузі.
Вітчизняне льонарство: історія занепаду
В Україні льон споконвіку вирощувався у Поліській та Прикарпатській зонах. Його посіви розміщувались переважно у Чернігівській (50%), Житомирський (25%), Сумській (9%) та Львівській (7%) областях.
Починаючи з 40-х років минулого століття в країнах СРСР виготовлялось дві третини світового обсягу льону. Ця тенденція зберігалась до 70-х років, допоки на ринок не вийшов новий потужний гравець – Китай. Але до 90-х років минулого століття Україна та СРСР все ще були світовими лідерами – валове виробництво волокна складало близько 344 тисяч т на рік.
Льонарство було високорентабельним і для сільгоспвиробників, і для переробників. Ця культура в Україні займала близько 7% посівних площ і забезпечувала більше половини всіх надходжень від рослинництва. Значні обсяги лляних тканин споживали залізниця, міністерства оборони та внутрішніх справ. Традиційна технологія, коли цілими селами виходили на підйом льону, цілком задовольняла – в сільській місцевості тоді було кому працювати.
Та на початку 90-х ситуація почала змінюватись. Державні замовлення скоротились, внутрішнє споживання впало. З 1990-го по 2000-й роки посівні площі під льоном зменшились у 8 разів, а валовий збір — аж у 10. Україна втратила провідні позиції на світовому ринку. Частка вітчизняного волокна у світовому виробництві впала з 15 до 0,5%: 4 тис. т волокна на рік замість 110 тисяч. Сьогоднішній наш річний обсяг волокна один китайський комбінат переробляє на тканину за два місяці. А в Китаї таких виробництв більше сотні.
Світовий льон: історія розвитку
Водночас історія світового льону розгорталась по-іншому. У 70-ті роки XX століття на ринку льоноволокна з’явився Китай, який за два десятиліття збільшив обсяги виробництва майже у 7 разів. Трохи посунувши СРСР, він став на один рівень з європейськими країнами-виробниками льону, а це головним чином Бельгія, Голландія та Франція. Тут, починаючи з 70-х років, також почали зменшувати обсяги виробництва. І Китай стає світовим лідером.
Але у 1996 році в рамках Євросоюзу почала діяти комплексна програма підтримки льонарства. Вона передбачала дотування всього ланцюгу виробництва: від вирощування льону до продажу волокна (вирощування — 400 євро за га посівів, переробка — 160 євро за тонну, продане волокно — 150-200 євро за тонну).
Завдяки семирічній державній підтримці було значно піднято врожайність, повністю механізовано технологічні операції, закуплено нове обладнання й техніку. Через системні зміни в галузі з 1996-го по 2007-й роки виробництво волокна в Європі зросло майже вдвічі — з 142 до 225 тисяч т на рік. Тепер Європа випередила Китай, ставши лідером на планеті.
Лляні реалії Чернігівщини
- Нещодавно до нас за волокном приїздила делегація з Литви. Попит на льон дуже високий, його також купують Росія, Китай, — говорить Станіслав Котенко. — Та волокна немає, бо у 2006 році воно намокло і погнило, а минулого — погоріло. Жито, овес чи інші культури – ні. Чому? Бо технології вирощування льону у нас “колгоспні”. За таких технологій не буде майбутнього. Уявіть собі: на підйом льону з тисячі гектарів, а донедавна ми майже стільки і сіяли, потрібно 400-500 працівників! Це працездатне населення двадцяти сіл. Де їх взяти? Все робиться вручну як і сто років назад.
Підприємство “Олстас-льон” створено у 2001 році з придбанням Сядринського льонозаводу (с. Сядрине Корюківського району), який тоді був у стані банкрутства. Не маючи неможливості купити тресту, підприємство само стало вирощувати льон. Почали з 200-300 га, з часом збільшили площі посіву до 1000-1200 гектарів. Експортували волокно до Китаю — більше, ніж на 1 мільйон доларів. Кількість працюючих на заводі — 100 осіб, середня зарплатня — близько 900 гривень.
Але після світової кризи у льоновиробництві 2005-2006 року, коли реалізувати волокно було майже неможливо, “Олстас-льон” почав зменшувати обсяги виробництва.
- Якщо у 2006-му наш завод працював 11 місяців, і було вироблено майже 900 т волокна, то минулого року працювали лише 2 місяці, бо мали виготовити, на жаль, всього 200 тонн, — розповідає директор СТОВ. - А цього року, можливо, зовсім нічого буде переробляти. Бо вже отримали 300 тисяч гривень збитків. Природа бізнесу полягає в отриманні прибутків, а якщо ти поклав гривню, а отримав 90 копійок, то в чому сенс?
Інші проблеми
Спеціальна техніка для льонарства в Україні не виготовляється. Європейська техніка відомих фірм “Юніон”, “Дехонт” (високопродуктивні самохідні машини для льонарства) через високу вартість недоступна українському виробникові. Адже одному спеціалізованому підприємству в середньому потрібно 10-15 одиниць такої техніки.
Інша проблема — насінництво.
- Глухівський НДІ луб’яних культур (фактично єдиний в Україні виробник еліти) через неврожай має всього 13 т насіння”, - констатує С. Котенко. - Це на всю країну! А тільки нашому підприємству на 500 га посівів потрібно 60 тонн. Я вже не кажу про його продуктивність. Різниця між французькою і нашою селекціями надто суттєва. Якщо ж купити насіння у французів, то з розмитненням й іншими операціями воно обійшлось би у 11-12 тис. гривень за тонну. Не підйомна ціна! Та навіть якби були гроші, купити насіння неможливо, бо воно не внесено в наш рослинницький реєстр сортів.
Замість висновку
Виходить, самотужки українські льонарі кризу навряд чи здолають. Занадто масштабними виглядають проблеми, аби просто порадити: “Хлопці, беріть кредити й працюйте”. Система насінництва відсутня, власної техніки немає, імпортна надто дорога. Добрива, що їх льон потребує більше, ніж будь-яка культура, також недешеві. Технології виробництва не змінено від 60-х років минулого століття…
Щоб відродити льонарство, потрібно змінити ВСЕ.
Потрібна допомога держави. На даний момент дотації на посів льону — 640 грн. за гектар, на 5 років з бюджету виділено понад 50 мільйонів. Але в асоціації льонарів вважають: щоб галузь відродити, суму дотації потрібно збільшити щонайменше вдвічі — до 100 млн. гривень. А дотувати не лише посіви, а як у країнах ЄС – увесь процес льоновиробництва. Крім цього, потрібна компенсація вартості придбаної техніки (у Литві, наприклад, вона складає 40%).
За цих умов унікальна сільськогосподарська галузь може бути збережена, і Україна залишиться в тому короткому списку країн світу, які цю галузь мають.
На нараді з проблем льонарства, яка відбулась наприкінці листопада у Мінагрополітики, створено робочу групу, яка приступила до розробки комплексної програми з відродження льонарства. Хоча доля галузі залежатиме не лише від професійно виписаної програми, а й від кількості коштів, які держава готова надати для швидкого відродження й модернізації, потрібної народному господарству галузі.
Один із ентузіастів справи – Станіслав Котенко – все ще вірить у відродження вітчизняного льонарства.
Ігор Кузьменко
Чернігівщина
