- Присяжнюк: 1,5%-й збір на розвиток садівництва і виноградарства дозволить Україні зменшити імпортозалежність та уникнути сезонного коливання цін
- Експерт: 50-65% фруктів і ягід в Україні - імпортовані
- Експерт: понад 30% площ промнасаджень в Україні - непродуктивні
- Концепція галузевої програми розвитку садівництва України на період до 2025 року
- Проектування створення багаторічних насаджень
Галузева програма розвитку садівництва україни на період до 2025 року
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ Мінагрополітики України
та Української академії аграрних наук
від "21" липня 2008 р. №444/74
Галузева програма розвитку садівництва
україни на період до 2025 року
1. Загальні положення
Внаслідок швидкої трансформації розподільчо-планової системи до ринкової та недосконалого механізму приватизації багаторічних насаджень у промисловому садівництві країни склалися явно виражені негативні тенденції: зменшуються обсяги виробництва плодів і ягід, різко скорочуються площі насаджень, до критичного рівня знизилися темпи їх відтворення. Впродовж 1991-2007 рр. площа плодоягідних насаджень у сільськогосподарських підприємствах скоротилася на 73,3 %. Таким чином, без радикальних заходів з боку держави й галузевих структур у справі відродження та активізації поступу промислового садівництва Україна через 7‑8 років може втратити промислове садівництво й поставить свій внутрішній ринок плодів і ягід у повну залежність від їх імпорту.
Україна має значні переваги перед європейськими державами за природно-економічним потенціалом для влаштування промислового садівництва. Це передусім підтверджується тим, що тут за умов найповнішого використання такого чинника високої економічної ефективності садівництва, як поглиблення зональної спеціалізації, можна успішно вирощувати всі без винятку плодові і ягідні культури помірного клімату. На жаль, ця перевага ефективного ведення промислового садівництва використовується поки що незадовільно.
З підвищенням матеріального добробуту населення змінюються загальні стандарти, зокрема структура продовольчого кошика. Дослідження соціологів і дієтологів доводять, що за цих умов у структурі харчування зменшується частка споживання хліба, картоплі та цукру, й натомість збільшується частка плодів, ягід і овочів. Цим орієнтиром, поряд з доцільністю максимального використання наявного природно-економічного потенціалу для виробництва конкретних видів плодів і ягід й потрібно керуватися, обґрунтовуючи розвиток промислового садівництва на перспективу.
1.1. Сучасний стан та основні тенденції розвитку садівництва в Україні
Виробничий потенціал промислового садівництва повністю визначається трендом змін кількісного та якісного складу основного капіталу в галузі – плодоносних насаджень.
Найвищі площі плодових і ягідних насаджень були зафіксовані у 1965 р., а саме: в усіх категоріях господарств – 1299 тис. га, з них у сільськогосподарських підприємствах – 870,1 (67 %), в господарствах населення – 429,1 тис. га (33 %). Починаючи з 1966 р., системно скорочуються площі промислових садів й особливо виразною ця тенденція склалася в роки реформування аграрної сфери. Якщо впродовж 1966-1990 рр. площа садів у сільськогосподарських підприємствах країни щороку зменшувалася на 16,7 тис. га, то у 1991-2007 рр. – відповідно на 20,0 тис. га, а в останні п’ять років (2003‑2007 рр.) – відповідно на 20,7 тис. га. Основною причиною цього є те, що в переважній більшості сільськогосподарських підприємств через низьку рентабельність і збитковість садівництва немає власних нагромаджень навіть на просте відтворення насаджень.
Частка господарств населення у загальній площі плодоягідних насаджень в країні впродовж тривалого часу становить 44-45 %. Роль цих садів у формуванні пропозиції високоякісних і великих партій плодів на внутрішньому ринку невелика, а в перспективі скоріше всього зменшуватиметься.
Рівень виробництва плодів і ягід найвищим був у 1981-1985 рр.: у всіх категоріях господарств – 3,2 млн. т, у сільськогосподарських підприємствах – 1,4 млн. т (43,8 %). За цим показником явно виокремлюється 1977 р.: всі категорії господарств – близько 4,0 млн. т, а в господарствах суспільного сектору – 1,8 тис. т. (45 %). Починаючи з 90-х років валові збори плодів і ягід знижуються в цілому в Україні і особливо в сільськогосподарських підприємствах, які у 2007 р. зібрали лише 198 тис. т продукції.
Зменшення масштабів виробництва плодоягідної продукції сільськогосподарськими підприємствами відбувається не лише через скорочення площ плодоносних насаджень, а й зниження їх урожайності. Основними причинами цього є відсутність належного матеріально-технічного забезпечення, а відтак недотримання агротехнічних заходів, висока трудомісткість виробництва та відсутність матеріального стимулу для ефективного виконання робіт тощо.
1.2. Формування та функціонування ринку плодів та ягід
Складність досягнення оптимального фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств, помилки в інвестиційній та маркетинговій діяльності, низький платоспроможний попит населення призводять до швидкого скорочення промислового виробництва плодів та ягід (додаток 1). За рахунок сільськогосподарських підприємств на ринку формується лише 33‑35 % пропозиції.
Виробництво плодів та ягід в 2007 р. порівняно з 2001 р. збільшилось лише в 1,3 рази і становить 1469,6 тис. т, а імпортні поставки збільшились в 5 разів, тому можна констатувати розширення експансії зарубіжних ринків плодоягідної продукції на внутрішньому ринку (додаток 2).
Місткість вітчизняного ринку плодів та ягід в 2001-2006 рр. становила лише 30-33 % (392,4-524,1 тис. т) фонду споживання плодоягідної продукції (додатки 3,4). Відтак, при рівні виробництва фруктів 30 кг на одну особу в рік пересічно за 2001-2006 рр. їх споживання становило 32 кг. Це на 61,0 % менше від норми споживання 82 кг.
Господарства населення реалізують плоди та ягоди переважно на стихійних та придорожніх ринках, що зумовлює нестабільність товарної пропозиції, звужений асортимент та сортимент продукції, низьку товарну якість. Сільськогосподарські підприємства реалізують плоди і ягоди на ринку, через магазини, ларки, палатки – 32 %, за іншими каналами (комерційні структури) – 45 %, переробним підприємствам – 15-25 % продукції (додаток 5).
Чинниками, що зумовлюють коливання цін на ринку плодів та ягід, є сезонність, якість продукції, обсяги реалізації та попиту, асортимент, ціни конкурентів тощо. Найефективнішою системою продажу плодоягідної продукції вважаються оптові та оптово-роздрібні ринки. В Україні такі ринки розвиваються дуже повільно, а подібних до зарубіжних взагалі немає. Враховуючи обмеженість сільськогосподарських підприємств в фінансових ресурсах, оптові ринки мають створюватися з залученням широкого кола потенційних засновників.
Частка експорту в виробництві плодоягідної продукції становить лише 3‑5 %. В цілому в Україні склалося негативне сальдо зовнішньої торгівлі свіжими плодами та ягодами. Так, в середньому за 2003-2007 рр. експортні поставки були на 567 тис. т меншими за імпортні (додатки 2, 6), що пояснюється відсутністю в країні великомасштабного промислового виробництва плодів та ягід, яке б забезпечувало формування великих партій якісної плодоягідної продукції, низьке інформаційне, фінансове та матеріальне забезпечення сільськогосподарських підприємств, пасивна товарна політика, відсутність маркетингової стратегії, малорозвиненість інфраструктури ринку тощо.
2. МЕТА ПРОГРАМИ
Стратегічною метою розвитку садівництва має бути:
стабілізація і подальше збільшення виробництва плодів і ягід;
насичення внутрішнього продовольчого ринку конкурентоспроможними продуктами та розширення їх експорту, щоб створити можливості до 2025 року повністю забезпечити потреби населення у цих продуктах за фізіологічними нормами; забезпечення розширеного відтворення виробництва головним чином за рахунок самофінансування галузі;
розширення виробництва екологічно чистої продукції шляхом переходу від індустріально-хімічних методів ведення господарства до біологічних;
інтенсивне господарювання шляхом удосконалення технологій і організації виробництва на основі використання досягнень науки й передового досвіду.
3. ШЛЯХИ І СПОСОБИ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ
Для розвитку промислового садівництва необхідне поєднання організаційно-економічних чинників з технічними та технологічними. Головним напрямом докорінних змін економічної ситуації в галузі садівництва є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потенціалу регіонів завдяки впровадженню інтенсивних ресурсозберігаючих технологій вирощування плодоягідних культур, розширенню мережі підприємств спеціалізованих на виробництві плодів та ягід, удосконаленню розміщення садів, поліпшенню структури породного і сортового складу насаджень, розширенню переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування, опрацюванню заходів щодо підвищення ефективності перспективних форм господарювання.
Одним з основних стимулюючих чинників розширення вітчизняного промислового виробництва є всебічна підтримка держави в межах заходів, затверджених СОТ. Особливо важливою є підтримка так званих «зеленого» та «жовтого» кошиків, що передбачають заходи не пов’язані з торгівлею і виробництвом, а також заходи внутрішньої підтримки з непрямим впливом, зокрема: наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування, сприяння збуту плодоягідної продукції через збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації; забезпечення гарантованого доходу товаровиробникам та удосконалення землекористування, сприяння структурній перебудові виробництва, дотації на плодоягідну продукцію, компенсація частини витрат на мінеральні добрива і засоби захисту рослин, цінова підтримка, пільгове кредитування товаровиробників, списання боргів, пільги на транспортування плодоягідної продукції тощо.
4. ЗАВДАННЯ І ЗАХОДИ
Подолання негативних тенденцій та забезпечення сталого розвитку галузі потребує вирішення основних завдань (додаток 7):
удосконалення системи економіко-правового забезпечення галузі, узгодження її з міжнародними стандартами;
активізація інвестиційної політики, зокрема за рахунок розширення доступу виробників плодоягідної продукції до кредитних ресурсів на пільгових умовах;
удосконалення механізму регулювання ринку плодів і ягід, забезпечення умов для формування і розвитку його інфраструктури;
формування ефективних організаційних структур промислового садівництва;
максимальне використання можливостей для прискореного розвитку галузі на основі раціонального розміщення промислових насаджень плодоягідних культур;
виважена сортова політика, що передбачає широке впровадження тільки районованих вітчизняних та зарубіжних сортів на засадах ліцензування;
розвиток розсадницької бази, створення умов для повного переходу виробництва садивного матеріалу плодових та ягідних культур на безвірусній основі;
впровадження інноваційних технологіїй виробництва плодів і ягід;
удосконалення системи зберігання та переробки плодів і ягід;
здійснення наукового забезпечення галузі садівництва.
4.1. Активізація інвестиційної політики
Зважаючи на те, що садівництво в сільськогосподарських підприємствах є низькорентабельним, а передбачається значне розширення площ під плодовими і ягідними насадженнями, то найгострішою у промисловому садівництві є проблема залучення інвестицій, її вирішення полягає у формуванні надійних джерел інвестицій та ефективному їх використанні.
Основними на ближчу перспективу мають бути наступні джерела інвестицій.
Внутрішньогалузеві нагромадження, які в перспективі мають стати джерелом інвестицій на просте та розширене відтворення в галузі. Розширене відтворення у садівництві можливе лише за умов рентабельності виробництва плодів і ягід на рівні не менше як 40-50 %. Така ефективність досягається на засадах поширення інноваційно-інтенсивних технологій виробництва продукції та реалізації в повному комплексі основних організаційно-економічних чинників високоефективного ведення промислового садівництва.
Формування амортизаційного фонду через щорічні амортизаційні відрахування з балансової вартості плодових і ягідних насаджень.
На сьогоднішній день практично в переважній більшості садівницьких господарств цей чинник відтворення плодових і ягідних насаджень фактично незадіяний через ряд причин:
чинним законодавством у всіх сільськогосподарських підприємствах амортизація основних засобів виробництва ведеться за податковим методом і амортизаційні відрахування використовуються здебільшого на загальні потреби виробництва, а не як важливий чинник відтворення основного капіталу;
в багатьох сільськогосподарських підприємствах садівництво є збитковим, а збитки звичайно покриваються амортизаційними відрахуваннями;
сучасний рівень балансової вартості плодоягідних насаджень у декілька разів є нижчим порівняно з чинними нормативами питомих капітальних вкладень на створення цих основних засобів виробництва.
Отже, для того, щоб амортизаційний фонд цілком відповідав своєму призначенню як активний чинник інвестиційних процесів у галузі, необхідно:
в кожному садівницькому підприємстві поряд з податковим методом здійснювати амортизацію за прямолінійним або кумулятивним методом;
найближчим часом обстежити (інвентаризувати) плодоягідні насадження у сільськогосподарських підприємствах й індексувати їх балансову вартість з урахуванням сучасного стану насаджень й чинного нормативу капітальних вкладень на їх створення.
Максимальне залучення іноземних інвестицій.
В останні роки спостерігається посилення зацікавленості зарубіжних підприємців до вкладання коштів у сферу промислового перероблення плодів і ягід шляхом створення спільних підприємств. Відтак відчутно зростає пропозиція цієї продукції. Про це переконливо свідчить досвід функціонування спільних підприємств з виробництва та промислового перероблення плодів і ягід у Вінницькій, Тернопільській, Львівській областях, Автономній Республіці Крим.
Перспективним є й формування нових організаційних структур у промисловому садівництві – зокрема, формування їх на основі орендних відносин. Йдеться, передусім, про оренду землі та багаторічних насаджень промисловими підприємствами, зокрема, плодопереробними заводами. Відтак формується ефективна агропромислова інтеграція у садівництві. В такому разі забезпечується виробництво сировини потрібного видового складу та втрачаються засади для монополізму цін на продукцію виробників сировини та промислових переробників.
Використання приватних інвестицій.
В сучасних умовах і в найближчій перспективі потенційними в садівництві є приватні інвестиції. Йдеться про орендарів і особисті господарства населення, які спрямовують свою діяльність на товарне виробництво плодів і ягід. Передусім, це стосується господарств, розміщених у зонах великих міст і промислових центрів, а також у зонах, районах з унікальними природними умовами для виробництва продукції теплолюбних культур і сортів, які належать до обмеженого ареалу вирощування.
Програма підтримки фінансового лізингу на придбання техніки.
Необхідно надавати сільськогосподарську техніку, добрива, садивний матеріал, обладнання і інші основні засоби виробництва на пільгових умовах за низькими процентними ставками (не більше 3%) на термін 5 – 8 років.
Складна закордонна техніка, яка не виро***ється в Україні і яка потрібна виробнику, повинна надаватися на пільгових умовах. Для цього потрібно налагодити тісний зв’язок з іноземними компаніями та фірмами, які спеціалізуються на виробництві садової техніки і обладнання та створити спільні виробництва на вітчизняних підприємствах.
Доцільно дозволити садівничим господарствам розраховуватися за придбану техніку по лізингу у кінці виробничого циклу – після того, як надійдуть кошти за вироблену та реалізовану продукцію.
З метою зменшення відсоткових кредитних ставок за кредити, які надаються комерційними банками для закупівлі техніки, добрив, обладнання, насіння, пального тощо, доцільно створити спеціалізований банк для агропромислового комплексу, у якому будуть зосереджені усі фінансові надходження від діяльності сільського господарства і які будуть використовуватись за призначенням.
4.2. Удосконалення цінової політики та сфери страхування
У плодоягідному підкомплексі цінову політику доцільно здійснювати на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням – гарантовані ціни визначені на основі нормативної собівартості, як мінімально-допустимого рівня цін, субсидії, пільгове кредитування та страхування, податкові пільги, стимулювання експорту й обмеження імпорту тощо. Основна мета цієї політики – забезпечення розширеного відтворення галузі на основі підвищення продуктивності праці і поліпшення якості продукції, насамперед, за рахунок раціонального використання біологічного потенціалу культур та виробничого потенціалу господарств, сприяння мотивації та можливостям розширення інвестування і впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення рівня насичення садівництва капіталом на основі розширення приватної земельної власності.
Однією з найважливіших складових удосконалення інфраструктури ринку плодів та ягід, зокрема, споживчої сфери, є встановлення оптимальних цін як для виробника, так і для споживача. З цією метою необхідно приймати до уваги нормативну собівартість як мінімально-допустимий рівень цін при виробництві плодів та ягід сільськогосподарськими підприємствами.
Цінова політика повинна забезпечувати еквівалентність обміну ресурсами між містом і селом та передумови для розширеного відтворення і нормальної госпрозрахункової діяльності для сільськогосподарських підприємств та господарств населення, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу та задоволенню потреб споживачів на ринку продовольства. Низька платоспроможність населення, монополізм промислових підприємств і торгівлі, нестримне зростання кредитних ставок та цін на продукцію і послуги для сільського господарства потребують державної цінової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Важливе значення має регулювання вхідних цін на енергоносії та інші товари матеріально-технічного постачання. Доцільно встановити регульовані ціни на ресурси, які справляють вирішальний вплив на загальний рівень і динаміку цін у садівництві, а також на товари, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Будь-яке підвищення цін на зазначені ресурси проти гарантованих слід компенсувати за рахунок дотацій з державного бюджету.
У перехідний період, поряд з функціонуванням вільного ціноутворення, повинно здійснюватися регулювання по всій системі: оптові - роздрібні ціни. Система регулювання повинна передбачати надання виробникам дотацій для регулювання цін, захист інтересів підприємств та споживачів від нечесної конкуренції та зловживання монопольним становищем.
Актуальним є налагодження страхового механізму для утримання багаторічних насаджень через залежність їх продуктивності та якості одержаного врожаю від погодних умов. До основних причин, які зумовлюють майже цілковиту відсутність у сільськогосподарських підприємствах страхування садів і ягідників, слід віднести недостатність фінансових ресурсів, недотримання агротехнічних вимог вирощування, необізнаність та недовіра до сфери страхування. Вирощування плодоягідних культур у сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності повинно підлягати страхуванню. Існуючі страхові тарифи для плодоягідних культур (8-9 %) необґрунтовано завищені. Вони майже рівні або вищі за страхові тарифи для таких культур, як озимі та ярі зернові, картопля та інші. Отже, діючі страхові тарифи вимагають перегляду в бік зниження, оскільки за малих обігових коштів виробників плодів та ягід їх зменшення залежно від терміну страхування та врожаю (до 10 %) не можна визнати задовільним.
4.3. Формування ефективних організаційних форм господарювання в промисловому садівництві
В останні роки внаслідок реформ в аграрній сфері країни активно розвивається різноукладність на основі приватизації землі та майна.
Реформування існуючих садівницьких підприємств поки що не дало позитивного впливу на ефективність галузі, оскільки більшість із них отримали в спадщину від колишніх спеціалізованих радгоспів малопродуктивні і сильнорослі плодові насадження з великим різноманіттям сортів, продукція яких не є конкурентноспроможною. Основу промислового садівництва країни складають спеціалізовані садівницькі підприємства, реформовані в господарські товариства. Переваги цієї форми господарської діяльності полягають у вирішенні проблеми персоніфікації власності великих підприємств, не руйнуючи цілісності майнового комплексу і не порушуючи його організаційно-матеріальні структури. Господарські товариства найбільш пристосовані до ринкових умов, інтеграційних процесів та створення спільних підприємств з іноземними інвесторами.
Отже, є можливість формувати в садівництві різні типи великотоварних підприємств на основі приватної власності. Сади, ягідники та земля під ними повинні приватизуватися одночасно, оскільки впродовж багатьох років функціонують як єдиний виробничий ресурс.
У садівництві розвиватимуться різні організаційні форми господарювання з товарного виробництва плодів і ягід. Зокрема, в останні роки в галузі формуються фермерські господарства. Основною спрямованістю такого поступу має бути поглиблення спеціалізації виробництва, розвиток ефективних форм агропромислової інтеграції, виробничої кооперації, формування належної виробничої і ринкової інфраструктури.
Таким чином, на перспективу передбачається, що у державній формі власності залишиться 1-2 % площ плодових і ягідних насаджень. Основними виробниками плодів і ягід будуть фермерські господарства і приватні підприємства з площею насаджень 15- 20 га, які з метою ефективного використання техніки, виробничих споруд кооперуватимуться між собою. Також, в галузі будуть функціонувати великі спеціалізовані підприємства з площами насаджень 500- 600 га, створені в основному за рахунок залучення значних інвестицій.
5. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ САДІВНИЦТВА
5.1. Раціональне розміщення промислових насаджень основних плодових порід
Поглиблення зональної спеціалізації садівництва доцільно здійснювати з урахуванням попиту і пропозиції на ринку продуктів садівництва, а також наступних чинників його формування:
максимальне використання можливостей природно-економічних факторів підвищення врожайності;
зниження собівартості й підвищення якості продукції;
найбільш раціональне використання виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств і господарств населення та консервних заводів;
найповніша реалізація транспортних можливостей для перевезення продукції, скорочення її втрат під час транспортування і зберігання;
забезпечення вимог щодо охорони навколишнього середовища.
Раціональне розміщення плодоягідних насаджень дозволить вирощувати високоякісні плоди мінімальної собівартості та повністю забезпечити потребу населення в цій продукції. Для великомасштабного товарного виробництва плодів, спрямованого на експорт десертної продукції, слід розміщувати насадження таким чином:
Яблуня. Загальна площа плодоносних насаджень складе 144,8 тис. га. Близько 40 % насаджень слід розмістити в західному Лісостепу, 40% – в центральному Степу та в Криму, а решту – в інших регіонах країни (додаток 8).
Груша. Загальна площа плодоносних насаджень складе 20,8 тис. га. При цьому, 48 % насаджень пропонується розмістити в зоні Степу, 40,6 % – в зоні Лісостепу, 8,7 % – на Поліссі та 2,7 % – в Карпатському регіоні. В порівнянні з існуючим розподілом пропонується зменшення частки насаджень в Карпатському регіоні та істотне її збільшення – в зонах Степу та Лісостепу.
В залежності від строку достигання плодів і регіону вирощування буде диференційовано площі. Так, на Поліссі пропонується вирощувати тільки літні та осінні сорти у співвідношенні відповідно 46 % до 54 %. В зоні Лісостепу перевагу слід надати осіннім сортам – 46,7 %, на другому місці – зимові сорти – 35,2 %, а решта 18 % – літні сорти. В зоні Степу більше половини площ відводиться під зимові сорти груші, третина площ – під осінні, а решта – під літні. В Передкарпатті та Закарпатті по 37,5 % площ відводиться під зимові та осінні сорти та чверть – під літні. Вищий відсоток площ під літніми сортами груші пропонується для Криму, південних областей та регіону Карпат, що заплановано з метою забезпечення плодами туристів та відпочиваючих (додаток 9).
Вишня. Загальна площа насаджень складе 8,8 тис. га. Близько 60 % промислових насаджень вишні має бути зосереджено в зоні Степу (переважно східна і південна частини), близько 30 % – в зоні Лісостепу (східна частина і Придністров’я) і близько 10 % – в інших регіонах, причому, як правило, не промислових, а розміщених на присадибних ділянках (додаток 10).
Слива. Загальна площа насаджень складе 11,6 тис. га. Близько 50 % промислових насаджень сливи має бути зосереджено в зоні Степу (Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Миколаївська і Одеська області) та близько 40 % – в зоні Лісостепу (Харківська, Полтавська, Вінницька, Хмельницька області). Решта – 10 % площ – може бути розміщена в інших регіонах, придатних для вирощування цієї породи, причому це, як правило, нетоварні насадження на присадибних ділянках населення (додаток 11).
Черешня. Загальна площа насаджень складатиме 10,0 тис. га. При цьому, площа насаджень черешні в зоні Степу має бути збільшена приблизно до 85 % від загальної. Вирощування черешні в непридатних ґрунтово-кліматичних умовах є недоцільним. Основні промислові насадження цієї породи мають бути зосереджені в Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській областях і на придатних землях Криму (додаток 12).
Абрикоса. З загальної площі насаджень 5,2 тис. га близько 35 % всіх промислових насаджень слід розмістити на придатних ґрунтах південного Степу. Близько 40 % насаджень слід вирощувати в центральному Степу, на Поділлі, в Придністров’ї і частково – на Волині. При цьому, для закладання насаджень в цьому регіоні слід використовувати ділянки з найбільш придатними умовами захищені від північних вітрів (додаток 13).
Близько 25% насаджень можуть бути розміщені на придатних ґрунтах в регіонах ризикованого його вирощування, які знаходяться на схід від Меджибожа, Цимбалівки, Чуднова, на південь від Житомира, Коростишева, Ясногородки, Ірпеня, Києва, Броварів, Борисполя, Яготина, Гадяча, на захід та південь від Зенькова, Котельни, Краснограда, на захід від Краснопавлівки, Барвенково, Краматорська, Артемівська, Красного Луча. Також, зонами ризикованого вирощування за кліматичними умовами для абрикоси є місцевості на заході України: це західна частина Ужгородської, центральна і східна частини Львівської, південна частина Волинської та південно-західна частина Рівненської областей. При розміщенні промислових насаджень в цій зоні слід враховувати наступні зауваження:
тут можна одержувати плоди доброї якості, з високим вмістом вітамінів, хоча і з дещо меншою кількістю цукрів;
ділянки для насаджень слід підбирати дуже ретельно, з високою родючістю ґрунту, захищені від північних та східних вітрів;
обов’язковими мають бути агроприйоми, направлені на підвищення зимостійкості дерев;
при визначенні економічної доцільності вирощування породи в цій зоні слід мати на увазі, що один раз на 10-12 років насадження абрикоси вимерзають повністю і потребують перезакладання.
Персик. З загальної площі насаджень близько 85 % промислових насаджень персика слід розмістити в південному Степу України. Північна межа цього регіону проходить поблизу Кам’янця-Подільського, Могильова-Подільського, Крижополя, Любашівки, Вознесенська, Баштанки, Великої Олександрівки, Нікополя, Пришибу, Маріуполя (додаток 14).
Близько 15% насаджень можуть бути розміщені в Закарпатті, Придністров’ї, Поділлі, в центральному Степу України. Північна межа обмежено придатного для персика регіону проходить поблизу Хотина, Заставни, Чорткова, Хмельницького, Летичева, Вінниці, Липовця, Погребища, Фастова, Києва, Борисполя, Яготина, Гадяча, на схід та північ від Зенькова, Котельни, Краснограда, Краснопавлівки, Барвенкового, Краматорська, Артемівська, Красного Луча. При вирощуванні персика в цій зоні слід застосовувати агроприйоми з підвищення морозо- та зимостійкості дерев.
Грецький горіх та мигдаль. Для культури грецького горіха найбільш сприятливі умови в Придністров’ї та в Закарпатті, а для мигдалю – в Криму. З 17,5 тис. га горіха близько 40 % площ слід розмістити в Придністров’ї, 20 % – у Закарпатті, а решту – на Поділлі (20 %), в Криму (10 %) та інших областях (10 %). Основні масиви мигдалю слід розмістити в Криму.
Смородина. Придатні регіони для промислового вирощування смородини знаходяться північніше ізолінії, яка проходить через Затишшя, Любашівку, Кіровоград, Верхньодніпровськ, Лозову, Балаклію, Приколотне. Однак, в цій зоні є обмежено придатні райони за ґрунтовими умовами. Переважна їх частина знаходиться у Закарпатській, Львівській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській і Полтавській областях (додаток 15).
Обмежено придатні для смородини території розміщені на південь та схід від вищевказаної ізолінії. Однак, значна частина Степу є непридатною для промислового вирощування смородини. Тут виділяються три регіони: південно-західний, центральний та східний.
Південно-західний є невеликим за площею і знаходиться на території Одеської області на південний схід від ізолінії, яка проходить через населені пункти Базарянка, Роздільна, Сербка, Очаків.
Центральний регіон охоплює усі райони степового Криму, Миколаївської і Херсонської областей, захід Запорізької області по лінії Запоріжжя, Гуляйполе, Кирилівка, Мелітополь.
Східний регіон охоплює східну частину Запорізької, Донецьку і Луганську області і знаходиться на схід від ізолінії, яка проходить через Маріуполь, Волноваху, Красний Лиман і Старобільськ.
Малина. Пріоритетними районами вирощування будуть Вінницька, Київська, Черкаська, Кіровоградська області та регіони з розвиненою переробною промисловістю. Промислові насадження малини літніх та частково
Це не вся вся программа, для завантаження повної версії натисніть на посилання.
Программа та додатки повністю :
