« СІМ РАЗІВ РІЗАЛИ, А РАЗ - МІРЯЛИ»

03 March, Розділ Аналітика, переглядів 4 439

Ринок землі має чимало тонкощів. Втім, навряд в земельних питаннях існують дрібниці. Якщо ця тема вам цікава, читайте початок розмови з Олександером Ковалівим, заступником директора Департаменту врегулювання відносин власності та соціального розвитку села Мінагрополітики України, заcлуженим працівником сільського господарства України, кандидатом економічних наук в №№ 5(49), 6(50) нашої газети.

Якщо оцінити потенційних продавців, то це – всі власники земельних паїв, з яких майже дві третини пенсійного й передпенсійного віку, що самостійно використовувати земельні ділянки не можуть, та й не хочуть. Ті з них, хто здав землю в оренду, одержує орендну плату за пай в середньому 150 гривень, або 1,5% від вартості одного гектара паю при фактичних 10-15% у комерційних банків, що вказує на невідповідність законам економіки та логіці ринку.
А якщо запитати авторів проекту Закону «Про ринок землі»: «Чи можна називати рівноправними всіх учасників пропонованого «вільного» ринку земель з точки зору можливості купити земельні паї? І хто вони?»
Перш за все – це незначна частина працездатних громадян, в т.ч. ті, хто має свої паї чи особисті селянські або дрібні фермерські господарства, і які бажають придбати чи збільшити розмір свого господарства до ефективного, вести й розвивати сільськогосподарське виробництво – всі вони майже не матимуть можливості й грошей, щоб купити землю на вільному ринку, а значить – розвивати господарство. Друга категорія – приватні господарські структури, які створені в процесі реформування КСП їхніми керівниками чи спеціалістами, і які проживають і працюють в селі. Значна частина з них зможе прикупити землі в межах обсягів, визначених законом (поки що до 100 га). Третя категорія – це так звані інвестори, в т.ч. іноземці чи підставні особи, які вже орендують переважну більшість паїв, і багато інших ділків, включаючи банківських. Вони не віддадуть орендовані землі без бою, навіть якщо зміниться власник паю, або просто не дозволять орендодавцям продати свою власність комусь іншому. Ця категорія потенційних покупців з нетерпінням очікує на зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення та на прийняття пропонованого Законопроекту «Про ринок землі». Їм також підходять гарантії довгострокової оренди до 50 років (допоки не вимруть вільні українські селяни) або продовження мораторію.
При цьому слід ще раз наголосити, що своїм правом, начебто переважним і першочерговим, на купівлю паїв у сусідів (така вимога подається авторами згаданого законопроекту як основний інструмент захисту інтересів селян та протидії скуповуванню земель ділками) переважна більшість селян також не скористається.
За наявності таких та вищенаведених проблем, автоматично застосовувати ринкові земельні відносин, які діють у Європі чи Америці, на що полюбляють посилатися наші «реформатори», без створення дієвих систем і механізмів для захисту національних інтересів та можливості виправити допущені промахи, є не лише шкідливими, а й злочинним.
Тому сучасний стан земельних відносин і використання земель в Україні вимагає нагального впровадження комплексних, системних радикальних заходів, спрямованих на виправлення допущених помилок, становлення ринкових земельних відносин, формування системи захисту прав усіх суб’єктів права власності, користування та розпорядження землею, включаючи державу і територіальні громади, створення умов для раціонального й ефективного природокористування та охорони ґрунтів і підвищення їх родючості, а також ґрунтовного впорядкування органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань земельних ресурсів та природокористування.
Ключовий захід криється в проведенні комплексного державного землеустрою і землевпорядкування одночасно по всій території України, а також у прогнозуванні та здійсненні системних заходів з водоохорони і водорегулювання.
Одночасно потребує посилення відповідальності, зокрема кримінальної за порушення чинного законодавства, особливо вимог мораторію на відчуження землі під час його дії та ряд інших заходів, які лише в комплексі дадуть відповідь на існуючі проблеми, в тому числі на завдання, поставлені Урядом.
- А якщо впровадити в Україні Ваші пропозиції по комплексному державному землеустрою і землевпорядкуванню, як мав би виглядати аграрний сектор?
- Оскільки цей сектор економіки, як і інші, не може розвиватися автономно – без комплексної політики держави, тому пропонований комплексний підхід в реалізації є обов’язковим.
Насамперед необхідно розпочати проведення комплексного землеустрою на національному, регіональних і місцевих рівнях (законодавча база існує).
При цьому визначаються міські та сільські території; проводиться картографування і геодезичні зйомки; ґрунтові геоботанічні та інші обстеження; інвентаризація, сертифікація та зонування земель, встановлення їх власників та користувачів, наявних природних ресурсів; розробляються і затверджуються проекти розвитку конкретних територій місцевих рад, землеволодінь та землекористувань, організації території, формування господарських одиниць, неподільних полів, сівозмін тощо. Забезпечуються вимоги щодо відродження природних агролісоландшафтів, водозабезпечення і водорегулювання. Особлива увага приділяється розвитку приміських зон та зон із спеціальним режимом земле- та природокористування.
За попередніми обстеженнями, аналізом і підрахунками у сільській місцевості передбачається створити і впорядкувати (як варіант):
а) до 5 тис. спеціалізованих господарств різної форми господарювання (переважно з найманими працівниками) загальною площею близько 10 млн. га високоцінних й високотоварних великих масивів;
б) понад 250 тис. приватних сімейних селянських (фермерських) господарств (родові, сімейні маєтки, які створюють молоді сім’ї переважно без найманих працівників) загальною площею майже 10 млн. га малих масивів ріллі та інших прилеглих угідь;
в) решту придатних угідь будуть використовувати дрібні особисті селянські та фермерські господарства (без найманих працівників), частину земель буде залужено, заліснено тощо.
Діяльність всіх таких господарств ґрунтуватиметься на високоморальних й культурних цінностях і орієнтуватиметься на виробництво екологічно чистої (органічної) високобілкової продукції рослинництва й тваринництва. Відповідна увага приділятиметься вітчизняним біоенергетичним, енергозберігаючим, вітамінозберігаючим (включаючи холодильні) та іншим технологіям.
Головне – забезпечити умови вільного господарювання та господарської ініціативи і самореалізації, дешеве довгострокове кредитування та гарантії збуту виробленої продукції за стабільними цінами лише для господарств-учасників реалізації пропонованої державної політики.
Для цього передбачається також:
- створювати необхідні умови для вільного і повного забезпечення продукцією й продуктами (екологічно чиста (органічна) високобілкова продукція рослинництва і тваринництва) потреб внутрішнього ринку на конкурентній основі. Здійснювати закупівлю сільгосппродукції на відкритих торгах для потреб держави, включаючи демпферні, стратегічні запаси довготермінового зберігання;
- спрямовувати розвиток АПК на максимальне виробництво і реалізацію на зовнішніх ринках продукції, виробленої з вітчизняної сировини, особливо продуктів харчування (запроваджуються стандарти, які відповідатимуть вимогам СОТ);
- вільно завозити всю продукцію, яку неможливо або невигідно виробляти в Україні. Для цього буде впроваджено відповідні стимулюючі механізми, в т.ч. національні стандарти, які відповідають національним вимогам, та ін.
При цьому доцільно замінити, враховуючи проголошену рівність різних форм господарювання незалежно від форм власності, закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» та інші на один Закон України «Про сільське господарство в Україні», в якому викласти окремими статтями особливості різних форм таких господарств.
Розпитувала Ольга Лук’янова

Закінчення читайте в наступному номері.