- На Закарпатті найбільшу кількість сільгосппідприємств становлять фермерські господарства
- Дрібніші, але ефективніші
- У Європі підтримали аграрну ініціативу Миколи Присяжнюка
- А як у них, в Німеччині?
- ЕКОНОМІЧНИЙ ПАРТНЕР УКРАЇНИ – НІМЕЧЧИНА
А ЯК У НИХ, В НІМЕЧЧИНІ?
Основою сільського господарства Німеччини є типічні селянські господарства фермерського типу, які володіють землею на правах приватної власності або оренди. При порівнянні з багатьма високорозвиненими країнами розміри сільгосппідприємств вважаються дрібними, в Західній Німеччині вони не перевищують 20 га.
Загальна кількість селянських господарств складає близько 357 тисяч, із них 110 тисяч мають корів і займаються виробництвом молока. При цьому треба мати на увазі, що статистика Німеччини не враховує господарства з площею землі до 1 га.
Програючи в розмірах і концентрації виробництва, сільське господарство Німеччини має перевагу перед іншими країнами у своїй розосереджуваності, природності розвитку, соціально-економічному, екологічному і природоохоронному значенні.
Будь-яке підприємство від одного працюючого до гігантського концерну бореться за виживання в умовах гострої конкуренції з рівними собі. І якщо воно виробляє більш потрібні споживачу продукти, більш високої якості, з меншими витратами й пропонує їх за більш низькими цінами, таке підприємство процвітає. І, навпаки, слабкі, погано орієнтовані на попит, поступаються місцем більш сильним. Всі підприємства і підприємці тут повністю самостійні, ніхто їм не встановлює завдань і ніщо, крім законів, їх не обмежує. Уряд, політичні і громадські організації всіляко сприяють розвитку сільського господарства в рамках єдиної аграрної політики Європейського Союзу.
Провідники агрополітики
Федеральне міністерство продовольства, сільського господарства і захисту прав споживачів, земельні міністерства сільського господарства, інші сільгоспоргани на нижчому рівні з досить значним штатом співробітників здійснюють розробку і втілення урядових заходів відповідно на своїх рівнях.
В першу чергу, це податкова політика і правові питання, контроль за якістю та безпекою сільгосппродукції, використанням землі, застосуванням хімічних добрив і засобів захисту рослин, ветеринарна справа, організація підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, координація науково-дослідних робіт. Одна з головних функцій сільгоспорганів управління – вивчення і прогнозування ринку, здійснення соціальної політики у сільській місцевості.
Незалежно від державних органів в Німеччині діють багаточисленні товариства, громадські союзи і організації, створені на кооперативних засадах. Вони представляють інтереси товаровиробників на місцевому, земельному, федеральному і загальноєвропейському рівнях. Поділяються об’єднання і союзи за видами продукції, що виробляється, за методом її переробки та збуту, за членством у касах взаємодопомоги тощо. Авторитетними на федеральному і земельному рівнях є організації Німецького селянського союзу й Німецького сільськогосподарського товариства.
Селянський союз представляє інтереси сільського господарства перед Урядом, громадськістю і міжнародними організаціями. Сільськогосподарське товариство організує дослідження техніки, обладнання і приладів, апробацію й аналіз продуктів харчування, видає літературу, проводить міжнародні виставки, інші заходи.
До Німецького селянського союзу входять 18 Земельних селянських союзів, Союз німецької молоді, Союз “Райффайзен”, Федеральний союз випускників сільськогосподарських учбових закладів та інші. Всього він об’єднує 380000 сільгоспвиробників і членів їх родин.
Головним органом кооперативного руху в сільському господарстві є Німецький Союз “Райффайзена”, який об’єднує представників галузевих кооперативів на федеральному рівні.
Для розвитку вертикальної інтеграції фермерських кооперативів Німеччини характерний високий ступінь державного регулювання цього процесу. Ще в 1969 році в країні був прийнятий закон про структуру ринка, який стимулював створення сільгоспкооперативів і націлював їх на встановлення довгострокових зв’язків з переробними підприємствами.
В законі чітко формулюються вимоги, що пред’являються до фермерських кооперативів. Серед них особливо виділяється спеціалізація кооперативу або на одному, або на групі однорідних продуктів. Широко розвинута виробнича кооперація. Багато прикладів колективної обробки землі.
В залежності від виду отримуваних основних доходів агропідприємства Німеччини поділяються на три типи:
- підприємства, володарі яких отримують понад 90% доходів від сільського господарства;
- підприємства з доходами від сільгоспдіяльності в розмірі 50-90%;
- підприємства з доходами від цієї діяльності менше 50%.
Підприємства першої групи виробляють майже 80% усієї валової сільгосппродукції.
Взаємовигідне співробітництво
У сфері виробництва і збуту сільгосппродуктів функціонують різноманітного виду кооперативні формування: від спільного користування сільгосптехнікою декількома сім’ями до великих самостійних підприємств і об’єднань, заснованих на громадських засадах.
Тісне співробітництво кооперативів і приватних фірм взаємовигідне. Компанії при укладанні договорів співпрацюють з кооперативом, а не з господарями, що входять до нього. І навпаки, фермерам не доводиться вступати в контакти з фірмами, оскільки кооператив завжди відстоює їх інтереси. Деякі члени кооперативів не беруть участі в становленні інтеграційних зв’язків, але, маючи свій пай в кооперативі, непрямо фінансують цей процес. Водночас кожний фермер є членом одного чи кількох низових кооперативів або товариств.
При утворенні схем інтеграції в АПК німецькі кооперативи мають ряд переваг у порівнянні з приватними фірмами, оскільки їм простіше, в силу своєї організаційної структури, налагодити тісні договірні зв’язки.
Концентрація виробництва і укрупнення підприємств в агросервісній сфері відбувається при збереженні значного числа дрібних, а іноді і при створенні невеликих конкурентоспроможних підприємств. У всякому випадку, у фермера завжди є вибір серед партнерів при потребі в послугах або при реалізації виробленої продукції.
Законодавство
Цікавим є факт, що 1 травня 1889 року (майже 120 років тому) в Німеччині був прийнятий Закон про господарські товариства, який, з останніми змінами від 19 грудня 1998 року, діє і до нині. Основними принципами товариств є: самодопомога, самовідповідальність, самоуправління.
Самодопомога: якщо мінімум 7 господарів утворюють товариство, то воно вже є економічно незалежне від сторонньої допомоги. Самовідповідальність: кожен член товариства, що вніс свою частку в статутний фонд, має право голосу, свій вотум по відношенню до усіх важливих рішень товариства. Самоуправління: кожен член товариства має гарантоване право обирати і бути обраним у виборні органи товариства – склад правління, Наглядову Раду.
Первинні товариства є, як правило, на місцевому рівні по всій країні. Вони утворюють фундамент усіх організацій. Їх ділова активність концентрується в одній місцевості. Дотримуючись відомого виразу “єдність створює силу”, первинні товариства утворюють регіональні об’єднання або центри. Останні беруть на себе завдання, які не можуть виконати первинні товариства, виходячи з їх економічного впливу. Їх основною функцією є питання попиту і пропозиції відносно продукції, що виробляють члени товариства. Саме тому вони є вигідними партнерами для крупних постачальників і покупців. Такі об’єднання можуть при необхідності побудувати, наприклад, спільний холодильник, елеватор, овочесховище тощо. Їх турботою є не тільки питання ринку, але і співпраця з іншими подібними об’єднаннями.
Микола Бутенко,
віце-президент Спілки молочних підприємств України
Закінчення теми – в наступних номерах газети.
