СОТ: переваги й ризики

07 July, Розділ Аналітика / Світовий досвід, переглядів 7 952

16 травня Україна зробила рішучий крок і після завершення багаторічного переговорного процесу стала, нарешті, членом Світової організації торгівлі (СОТ). Про переваги й ризики, які несе країні новий шлях, про вплив СОТ на агропромисловий комплекс і зокрема, внутрішній агропродовольчий ринок, йшла мова під час конференції «Агропромисловий сектор України в умовах СОТ».

Від інтеграції України в систему СОТ, а з часом – і в зону вільної торгівлі з ЄС залежить прискорення торгових і структурних реформ країни, а також більш повне розкриття її агропотенціалу на міжнародному ринку. Вплив на розвиток аграрного сектору економіки України залежатиме від рівня відкритості вітчизняного ринку, а також від рівня відповідності продукції стандартам, прийнятим в ЄС. Про це неодноразово заявляв міністр аграрної політики України Юрій Мельник.

Тож за сприяння Міністерства аграрної політики, ВГО Національно-Господарської та Торгово-Промислової палат України сотівська конференція відбулася в рамках «Агро-2008».

«Виставка стає кращою з кожним роком. Такі досягнення зумовлені вступом до СОТ і ми повинні говорити про те, як ми маємо працювати, отримавши нові вимоги. Адже Україна стала повноправним гравцем на світовому ринку», - відмітила Валентина Завалевська, заступник міністра аграрної політики.

Дійсно – виставка викликала захоплення. Досить було бігцем пройтись повз ряди виробників агропродукції, майданчики, на яких виставлено устаткування для посіву, збирання врожаю та переробки продукції, кліті з холеною худобою, статі й родословна якої примушують шанобливо-захоплено безперервно клацати затвором фотоапарата, – щоб поверхово відчути високий потенціал сільського господарства України і зрозуміти, чому світ, чи принаймні Європа, з нетерпінням чекає розвитку цієї галузі. Світова продовольча криза, яка неухильно наближається (якщо вірити експертам), теж примушує світ з надією поглядати на аграрну галузь України, так нещадно відкинуту назад за час перехідного періоду економіки.

Але слідом за ейфорією від давно очікуваного вступу до міжнародної спільноти приходить розуміння реального стану речей, а то й паніка. Адже членство у СОТ – це, по-перше, абсолютна відповідальність. Країни – члени СОТ, підписуючи угоди про вступ, беруть зобов’язання по виконанню чотирьох основних пунктів: доступ на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів, державна підтримка сільського господарства, санітарні й фітосанітарні заходи, експортна конкуренція у сільськогосподарській та продовольчій торгівлі.

При цьому спеціалісти вбачають три ризики для економіки України після вступу до СОТ: торговельна лібералізація для сільського господарства та харчової промисловості, невідповідність сертифікації продукції світовим стандартам, експортна конкуренція.

Прогнозується, що досить швидко внутрішній український ринок заповнять більш дешеві продукти. Конкурентоспроможність традиційних експортних товарів України (зерно, олія тощо) не викликає сумнівів. А от постачальників продукції тваринництва чекають серйозні випробування, як і виробників готових харчових продуктів. Якщо раніше рівень захисту вітчизняного виробника складав 50-200%, то зараз Україна його втратить.

Очікується, наприклад, що м’ясо й молоко подорожчають на 12-15%, у той час як імпорт буде дешевшим. При збільшенні обсягу імпорту, зменшиться ціна на закупівлю м’яса в Україні. Те ж саме стосується м’яса птиці та молока і молочних продуктів. Оскільки в Україні не заборонено використання антибіотиків і гормонів при відгодівлі худоби, буде дозволено імпорт м’яса та м’ясопродуктів, при відгодівлі яких використовувались такі препарати. А це теж не відіб’ється на здешевлені імпорту.

Завезені овочі теж зро***ть обвал цін, тому селяни, які займаються їх вирощуванням, потребуватимуть особливої уваги і допомоги держави. Також прогнозується експансія закордонних вин тощо.

При цьому шляхи до світових ринків нелегкі для нашого аграрія. Викликає особливу тривогу загалом слабкий стан інституту сертифікації продукції. Серед 59 обов’язкових стандартів лише 13 адаптовані до міжнародних, і лише 2 – до європейських. Стан української ветеринарії теж далеко не досконалий. Необхідно провести масу заходів по узгодженню стандартів – тобто наша країна потребує нових лабораторій, спеціалістів для такої роботи.

З дня вступу до СОТ Україна зобов’язується надавати перевагу міжнародним стандартам перед регіональними. Імпортні продукти вважатимуться такими, що відповідають конкретним українським стандартам або технічним регламентам.

Для експорту ж ще треба попрацювати. Аж до 30 грудня 2011 року Україна має привести все своє технічне регулювання, яке використовує міжнародні стандарти як базу, у відповідність з Угодою ТВТ.

Держава, звісно, усе це розуміє, й готується до практичної підтримки селянина. Розглядається проект-розпорядження «Про затвердження плану заходів по адаптації української економіки до вимог Світової організації торгівлі».

Керівник департаменту фінансів Мінагрополітики Григорій Зуб у своєму виступі на конференції запевнив, що збільшуються обсяги цільової підтримки – заплановано витратити на це близько 7,5 млрд. гривень. Для порівняння – торік непряма державна підтримка складала близько 5 млрд. 714 млн. гривень.

Прийняте рішення про зберігання податкового режиму до кінця поточного року. Особливо має допомогти вітчизняному селянину здешевлення кредитів і збільшення їх строків до 60 місяців.

Зараз опрацьовується проект бюджету на 2009 рік, у якому особливу увагу приділено таким пунктам: збільшення обсягів підтримки м’ясо-молочних переробних підприємств, збільшення видатків для Держкомрезерву тощо.

У плані модернізації та розвитку сільського господарства передбачено стимулювання розвитку страхової системи в АПК, упровадження системи ефективного використання земель сільгосппризначення, розвиток інфраструктури аграрного ринку.

Як бачимо, шлях до повноцінного партнерства українського аграрія у СОТ нелегкий. Умови для реалізації продукції – жорсткі, при цьому для експорту відкривається «зелена вулиця». Можливості тарифного й нетарифного захисту внутрішнього агропродовольчого ринку від імпортної продукції обмежені. Основні зусилля треба зосередити на гармонізації законодавства у сфері стандартизації із європейським та запровадженні міжнародних стандартів для української продукції. І тоді, можливо, наша країна займе нарешті таке місце на міжнародних аграрних та харчових ринках, якого світ давно очікує від неї.

Діна МАКАРОВА