Діяльність у гармонії з природою

23 May, Розділ Технології / Рослинництво, переглядів 5 665

Аналіз впливу фактичних норм внесення мінеральних і органічних добрив на урожайність зернових і зернобобових культур в цілому по Україні за останні 22 роки показує на їх незначимість. Згідно даним НААНУ, фізіологічна потреба рослин для реалізації їх генетичного потенціалу становить 200-250 кг/га діючої речовини міндобрив і 8-9 т/га органічних. Така велика різниця між потребою і фактичною пропозицією (у 2011 р. - 71 кг/га мінеральних і 0,4 кг/га - органічних добрив), можливо, і пояснює незначимість впливу цих факторів на керованість процесом вирощування зазначених культур.

В результаті вибірки з офіційних статистичних даних урожайності зернових і зернобобових культур в Україні за період 1976-2012 рр. отримано 37 значень урожайності. Розмах варіювання річної врожайності складає 18,8 ц/га. Максимальне і мінімальне значення врожайності становить відповідно 37 (2011 р.) та 18,2 (2003 р.) ц/га.

Динаміка річної середньої урожайності зернових і зернобобових в Україні за період 1976-2012 рр.

За допомогою спеціальних методів математичної статистики проведено дослідження даних (рис.1), щоб з’ясувати: ця часова серія даних є випадковою чи коливальною? Форма кривої тренду вказує на можливий циклічний характер зміни урожайності. Цей графік також показує, що такі великі збурення урожайності викликані іншими факторами, хоча рівень середньої урожайності в значній мірі залежить від людини. Вона своєю діяльністю через технології, сорти, добрива тощо забезпечує певний середній рівень урожайності, збільшуючи його величину, але природні фактори (сума позитивних температур, забезпеченість вологою, інтенсивність фотосинтезу, тривалість періоду вегетації, стан ґрунту, час відновлення весняної вегетації і т. д.) настільки потужні, що в значній мірі применшують внесок людей.

Результати статистичної екстракції показують: циклічні флуктуації урожайностей мають важливий вплив на виробництво рослинної продукції.

Динаміка річної середньої урожайності соняшнику в Україні за період 1976-2012 рр.

Дослідженнями деяких зарубіжних вчених також встановлено, що погода визначає річні коливання урожайності польових культур відносно довготривалого тренду, а непогодні фактори визначають тренд цієї урожайності. Якщо потенціал технологій, що застосовують виробники, використано в максимальному ступені, то погода й інші нетехнологічні фактори матимуть зростаючу роль у визначенні рівня урожайності польових культур та в зміні цього рівня. Наприклад, у Філіппінах проведено спеціальне дослідження часової серії даних виробництва рису, кукурудзи, кокосових горіхів та цукрової тростини (на ринку відповідають за 90% вартості продукції рослинництва) за період 1970-2002 рр. і доведено існування циклів у виробництві цих культур. Отже, зменшення впливу річних і циклічннх флуктуацій є важливою задачею на шляху до створення стійкого та самодостатнього сільського господарства.

На початку ХХІ ст. міжнародна спільнота продовжує зіткнення з важкими проблемами та викликами, що зазначені в Потсдамській декларації (7 червня 2000 р.). Близько 850 млн людей (чисельність населення Землі у 2011 р. досягла 7 млрд осіб) страждає від хронічного недоїдання. Триває процес урбанізації. В індустріальних державах сільські райони зазнають негативного впливу макроекономічних структурних змін. Де не спрацьовує регулювання, там наступає економічна стагнація, втрата чи відсутність робочих місць, погане постачання основних необхідних товарів та відтік людей із сільської місцевості.

Тільки 60% із 1,5 млрд га землі, що обробляється, можуть бути використані для інтенсивного землеробства. Кожний рік від 5 до 21 млн га цієї землі втрачаються через забудову, ерозію, засолення та виснаження. Водні ресурси, які можна використовувати для сільгоспвиробництва, стають все більш недостатніми, особливо в засушливих та напівзасушливих кліматичних зонах. Зміна клімату додає непевності сільгоспвиробництву. Біологічна різноманітність, яка необхідна для довгострокового забезпечення цього виробництва, а відтак і світового постачання продовольства, перебуває під загрозою. Домінуюча інтенсивна або хіміко-техногенна система землеробства зумовила забруднення довкілля та продуктів харчування. Ця система - у великій залежності від зовнішніх факторів, таких як фінансове забезпечення, постачання непоновлюваних енергетичних ресурсів, синтетичних добрив та засобів захисту рослин.

Тому у світі існує тенденція пошуку, розвитку і розширення застосування альтернативних систем землеробства, і людство почало розробляти програми й технології для зменшення впливу таких збурень та переводити землеробство на стійкий і самодостатній шлях розвитку. Саме тому з’явилась концепція LISA-philosophy, а в 1988 р. Сенат США схвалив законопроект про асигнування програм LISA (низьковитратне стійке або екологічно раціональне сільське господарство).

Серед цих систем органічне землеробство найкращим чином відповідає потребі гармонізації відносин людини з природою. Воно може використовувати елементи інших згаданих систем, приймаючи таким чином різні форми своєї реалізації. Органічне землеробство не є тимчасовою модою відтоді, як було впроваджено біодинамічне землеробство (1924 р.). Сутність такого землеробства – це діяльність у гармонії з природою. Воно особливо пов’язане з самовідновністю і в значній мірі зберігає та захищає природні ресурси, а також справляє різноманітні позитивні впливи на оточуюче середовище.

Всі садівники і фермери вирощували органічну продукцію, поки не почали застосовувати хімікати у роки Другої світової війни. Тепер застосування органічних методів потребує зміни відношення та іншого способу мислення.

Є докази того, що органічне землеробство може забезпечити достатньо харчів для усіх і робити це постійно без забруднення природних ресурсів. Наприклад, в The RodaleInstitute (Пенсільванія, США) проводилось випробування систем землеробства на трьох типах експериментальних ділянок протягом майже 20 років. На ділянках першого типу застосовували стандартну високоінтенсивну сівозміну «кукурудза – соя» з використанням комерційних добрив та пестицидів. На інших ділянках практикували сівозміну «кукурудза - соя - трава і бобові на фураж»; останні згодовували коровам, чий гній повертали на поле. На ділянках третього типу підтримували органічну сівозміну, в якій родючість ґрунту зберігалась тільки бобовими покривними культурами, що заорювали в нього. Урожайність кукурудзи відрізнялась не більше як на 1%. Сівозміна з гноєм значно перевершила інші дві сівозміни щодо створення ґрунтової органічної речовини і азоту, а ще вона менше сприяла вимиванню поживних речовин у підґрунтові води.

В рекордно засушливому 1999 р. урожайність на ділянках першого типу склала 10,0 ц/га, на ділянках другого типу – 18,8 ц/га і ділянках третього типу – 15 ц/га. У 1989 р. Національна науково-дослідна рада США детально описала цільові дослідження 8 органічних ферм, площі яких були в діапазоні від 161,9 до 566,6 га. Середня урожайність цих ферм була на рівні або вищою за урожайність звичайних високоінтенсивних ферм, які оточували органічні ферми. Водночас органічні методи поправили багато наслідків шкоди, яку нанесли хімікати.

Щодо вітчизняних даних, то наведений в літературі порівняльний аналіз досвіду роботи САТ «Обрій» (тепер ПП «Агроекологія», Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Михайлики) на чолі з Героєм України С.С. Антонцем протягом 15 років показав: упровадження органічної системи землеробства навіть надає можливість підвищення урожайності сільгоспкультур у порівнянні з іншими системами землеробства тієї ж Полтавщини і України. На фоні високого рівня функціонування рослинництва в ПП «Агроекологія» спостерігається також постійний ріст виробництва продукції тваринництва.

Урядові схеми підтримки органічного виробництва запроваджено у Данії та Швейцарії ще у 80-х рр. минулого століття. Розвиток органічного землеробства у світі має позитивну динаміку. Середньорічний темп приросту площі органічних сільгоспземель за останні 10 років склав 13,5%, а в фізичному виразі ця площа збільшилась у 3,4 рази. У 2011 р. площа органічних земель у Європі досягла позначки 10,6 млн га (290000 ферм), що становить 2,2% усіх сільгоспземель. В Європейському Союзі цей показник рівний 5,4%. Близько 29% світової площі під органічним виробництвом знаходиться в ЄС. Австрія мала мету до кінця 2010 р. збільшити площу органічних земель до 20% і майже досягнула її – вже 19,5% сільгоспземель сертифіковані там як органічні.

На кінець 2011 р. в Європі три країни мали частку земель з органічним виробництвом агропродукції, яка перевищує 15% (Ліхтенштейн – 29,3%, Австрія – 19,7%, Швеція – 15,2%). В результаті консультації, організованої Єврокомісією в січні 2013 р., рекомендовано збільшення фінансування дослідницьких робіт у цій сфері.

Вирощуванням органічної продукції займаються і невеликі ферми без залучення сторонньої робочої сили. У 2012 р. в Україні частка сертифікованих органічних сільгоспземель складала лише 0,7% (за даними Федерації органічного руху України – 278800 га, 164 господарства).

Нині настав час усвідомити, що після закінчення етапу впровадження органічна система землеробства може реалізувати свій потенціал у напрямку зменшення розмахів варіювання як річної урожайності зернових культур, так і циклічного тренду, зробити виробництво сільгосппродукції стійким та самодостатнім. Про це свідчить світовий досвід.

Микола ЦИБУЛЯ,

науковий співробітник ННЦ «ІМЕСГ»