Горох – основна зернова бобова культура в Україні. У зерновому балансі значна роль належить виробництву зернобобових культур, і, зокрема, найпоширенішій з них – гороху. Його вирощування має стратегічно важливе значення, бо саме горох є джерелом цінного рослинного білка.
Площі цієї культури у світі становлять близько 13,2 млн. га, а середня врожайність - 1,91 т/га. Україна займає третє місце в світі за виробництвом зерна гороху. Площі його посівів у країні скоротилися з 1287 тис. га у 1990 р. до 270 тис. га у 2004 році. Щоправда, останніми роками спостерігається динаміка збільшення площ під горохом. Так, у 2008-му вона складала близько 240 тис. га, а у 2011 р. – 370 тис. гектарів.
Розвадовський, Бабич, Петриченко (1990) вказують, що поширення гороху обумовлене досить високим рівнем урожайності, холодостійкості, скоростиглості, невибагливості до ґрунтів.
Дослідженнями Огурцова (2011) у східному Лісостепу та Коваленка, Тимошенка (2009) у південному Степу України встановлено, що найважливішим елементом сучасних технологій вирощування гороху є використання сортів безлисточкового морфотипу, які мають вуса замість листків. Сорти цього типу мають підвищену стійкість до вилягання та обсипання насіння і короткий період дозрівання, що дозволяє за рахунок можливості їх однофазного збирання більш ефективно використовувати матеріально-технічні ресурси із зменшенням втрат та покращенням якості товарної і насіннєвої продукції.
У зоні Степу правильне розміщення зернобобових культур у сівозміні дає можливість значно поліпшити водно-фізичні властивості ґрунту, зменшити кількість шкідників та збудників хвороб агрокультур, а також знизити забур’яненість полів.
Також у сучасних умовах, у зв’язку зі зменшенням в рисових сівозмінах площ, зайнятих під багаторічними травами, гостро стоїть питання збереження азотного балансу, яке можуть вирішити бобові культури, зокрема горох. Так, нині вже є високотехнологічні сорти гороху, придатні для прямого комбайнування, які здатні давати високу врожайність. Проте на сьогодні площі посівів гороху у посушливому Південному Степу зведені до мінімуму. Причиною цього є те, що горох – культура, яка не витримує дуже високих температур і має підвищені вимоги до ґрунтової вологи на синтез одиниці вегетативної маси. В умовах Степу горох здатен давати високу врожайність лише на поливі й не витримує затоплення. Тому важливою проблемою є розробка заходів по ефективному зрошенню цієї культури.
Тому більш повному розкриттю генетичного потенціалу сучасних сортів гороху сприяє вдосконалення технології вирощування, а саме таких її складових як підбір сорту, система удобрення, система зрошення (що особливо актуально для рисових чеків півдня України). Існуючі технології вирощування не завжди відповідають вимогам сорту, що не дозволяє в повній мірі використати їх потенціал. Особливо важливою проблемою є вирощування гороху в рисових сівозмінах.
Саме в Інституті рису НААН проводяться дослідження з удосконалення технології вирощування гороху в рисових чеках. За результатами досліджень встановлено, що сорт Царевич здатен забезпечувати урожайність на рівні понад 4,3 т/га за умови зрошення та внесення мінеральних добрив у дозі N30P60.
Дослідження, проведені у Південному Степу України (Іутинська, 2009), довели, що одним із найменш енергоємних шляхів підтримання позитивного балансу гумусу (особливо в рисових чеках) в сучасних умовах господарювання є застосування сидеральних культур, що відбувається завдяки активізації процесів мінералізації. В умовах інтенсивного землеробства в останні роки спостерігається дегуміфікація ґрунтів. Тому для досягнення бездефіцитного балансу гумусу в зрошуваних ґрунтах необхідно щорічно вносити до 14-17 т/га гною.
В умовах Південного Степу України зрошення в значній мірі активізує процеси мінералізації та збільшує рухливість гумусних сполук. Одним із ефективних способів підвищення родючості ґрунтів рисових чеків у Південному Степу є використання зелених добрив. Застосування зелених добрив гороху на зрошуваних південних чорноземах сприяє збільшенню в них загального вмісту гумусу. Особливо важливий цей агротехнічний прийом в рисових сівозмінах.
Горох як сидеральне добриво залишає після себе не тільки багату на основні елементи мінерального живлення зелену масу, а і додатково накопичує азот у ґрунті до 80 кг/га, що забезпечує значне збільшення урожайності рису в наступному році. Для посіву гороху на сидерати необхідно використовувати зерноукісні сорти гороху, які формують більшу вегетативну масу (наприклад, Харківський 320, Харківський 302, Харківський янтарний та інші), але можна використовувати і зернові сорти гороху.
Таким чином, роль гороху у землеробстві є неперевершеною, що зумовлюється його великим агротехнічними значенням: вирощування гороху є високорентабельним, бо забезпечує харчову промисловість білком рослинного походження, а тваринництво – цінними високобілковими кормами.
В. ДУДЧЕНКО,
к. с.-г. н., директор
М. СКИДАН,
науковий співробітник
В. СКИДАН,
к. с.-г. н., заступник директора з наукової роботи
Інститут рису НААН (м. Скадовськ)